Сутність функції та межі кредиту

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. 1.Учасники кредитних відносин мають бути економічно самостійними власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися, нести економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. 2.Кредитні відносини є добровільними і рівноправними. 3. Вони є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості. 4. Безперервність і платність кредитних відносин визначають їх здатність до капіталізації. Внаслідок чого формується особлива самостійна форма капіталу – позичковий капітал.

Межі кредиту: визначаються таким рівнем розвитку кредитних відносин, в якому процес реалізації кредиту врівноважує попит і пропозицію на кредитні ресурси в умовах стабільної, помірної і доступної для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки. На макроекономічному рівні: межі кредиту визначаються: а) обсягами попиту на кредит з боку позичальників за номінальної ставки банківського кредиту і доступної ринкової ставки позичкового процента; б) характером коливання потреб позичальника в основному й оборотному капіталі; в) станом забезпеченості позичальника власним капіталом й ефективності його використання; г) ефективністю і окупністю проектів, на реалізацію яких позичаються кошти. Макроекономічний рівень меж кредиту охоплює об´єктивний обсяг кредитних вкладень в економіку в цілому, охоплюючи усі індивідуальні мікромежі кредиту. Він формується під дією обсягів і темпів зростання ВВП, структури і рівня розвитку фінансової системи і стану державних фінансів, цілей і методів реалізації державної грошово-кредитної політики, розвитку ринкових відносин тощо.

Функції кредиту: функцією кредиту є його робота, що охоплює всі форми й різновиди кредиту і формує його як цілісне явище економічного життя. 1.Перерозподільна функція - полягає у перерозподілі тимчасово вільної вартості одних суб’єктів господарювання у використання в господарському обороті інших на принципах поворотності, строковості і платності. 2. Функція заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками сприяє прискоренню швидкості обертання грошей, економії затрат грошового обігу, дозволяє впроваджувати прогресивні системи розрахунків і коригувати необхідну кількість грошей в обігу та забезпечувати купівельну стабільність грошової одиниці. Є деякі функції кредиту, які діють лише в окремих випадках кредиту, До них відносяться контрольно-стимулююча і акумулююча функції кредиту, функції опосередкування кругообороту фондів кредитними операціями, функція утворення додаткової купівельної спроможності тощо.

Кредитні відносини та їх основні типи

В залежності від об´єкту кредитування розрізняють грошову і товарну форми кредиту.

В товарній формі кредитні відносини виникають між продавцями і покупцями за умов отримання товару чи послуги покупцем з відстроченням платежу. Дана форма кредиту охоплює комерційний кредит, який товаровиробники надають один одному у формі продажу товарів і наданні послуг з відстрочкою платежу. Регулюються відносини комерційного кредиту за допомогою векселів та інших платіжних засобів.

Грошова форма кредиту виникає тоді, коли кошти використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші за для отримання прибутку, що набуває форми позичкового капіталу. Основу функціонування грошової форми кредиту становлять закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, коли в окремих учасників економічних відносин з´являються тимчасово вільні кошти, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. Ринок позичкових коштів, зосереджуючи їх у незалежних посередників, надає доступ усім бажаючим до необхідних грошових ресурсів.

За суб´єктами кредитних відносин розрізняють чотири види кредиту:

• комерційний кредит, який надається товаровиробниками один одному у вигляді продажу товарів з відстрочкою терміну платежу, що оформляється переважно векселями; • банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі. На кредитному ринку банки виступають одночасно і кредиторами і позичальниками;

• державний кредит надається юридичними та фізичними особами державі в особі її центральних (казначейство, міністерство фінансів тощо) та місцевих органів влади. Реалізується Державний кредит у формі емісії та розміщення державних позик;

• міжнародний кредит надається у формі позичкових капіталів однієї країни іншій у тимчасове використання на засадах поворотності, строковості, платності. Суб´єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні кредитно-грошові організації.

З відомих різновидів доцільно розглянути таку класифікацію банківських кредитів: За призначенням: • на виробничі цілі; • споживацький кредит;

За строками користування: • короткострокові (до 1 року), • середньострокові (до 3 років),

• довгострокові (понад 3 роки);

За ступенем ризику • стандартні, • нестандартні,

• сумнівні, • незабезпечені, • безнадійні тощо

Основними видами матеріального кредиту є вексельний і лізинговий кредит:

Вексельними кредитами реалізуються ділові угоди шляхом видачі векселів у розрахунок за поставлені у кредит товари, надані послуги чи виконані роботи. До цієї форми кредиту відносяться ті підприємства, які не володіють значним вексельним кредитом, але, як правило, потребують додаткових оборотних коштів, а продавець товару не бажає надавати комерційного кредиту, бо в нього самого можуть існувати проблеми ліквідності. Лізинговий кредит – це відносини між незалежними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Лізинг відноситься до однієї з форм товарного кредиту, що нині стала в країнах з ринковою економікою провідною формою оновлення основного капіталу.

Розширення кредитування в процесі зростання збуту забезпечує факторинг. Факторинг – це різновид товарно-комісійних операцій, пов´язаних з кредитуванням обігового капіталу клієнта, що вимагають інкасування його дебіторської заборгованості, кредитування і гарантію від кредитних і валютних ризиків.

 

Принципи кредитування.

Кредит – це провідна форма руху позичкового капіталу, що виникла на певному етапі розвитку суспільного виробництва і ринкового обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники.

Принципи кредитування – це визначальні правила поведінки банку і позичальника в процесі реалізації кредитних операцій.

Основні принципи банківського кредитування: 1. Строковість – повернення позики в строки, що передбачені кредитною угодою; 2. Довершеність – надання позики чужої власності у тимчасове кредитування позичальника і повне повернення вартості основного боргу. 3. Платність – за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму у вигляді процентів. 4. Цільовий характер – вкладення позичених коштів у конкретно вказані господарчі процеси. 5. Забезпеченість - відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позикою. 6. Диференційований підхід – практично, індивідуальний підхід до визначення величини позичкового процента для будь-якого позичальника.

На основі дотримання принципів кредитування виник особливий кредитний механізм, який включає також кредитне планування і управління кредитом, умови і методи кредитування, способи їх кількісного регулювання. Реалізація норм кредитного процесу здійснюється на основі наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод за тимчасово позичену чужу власність, чіткого виконання взятих зобов’язань, економічної відособленості суб’єктів кредитних відносин як власників, що володіють юридичною самостійністю і функціонують на основі комерційного розрахунку, спів падіння економічних інтересів кредиторів і позичальників.

 

Теорії кредиту

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту з´явилося лише наприкінці XVIII ст. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

• об´єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;

• кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

• позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

• кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

• банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.

За уявленнями А.Сміта, об´єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому.

Отже, прихильники натуралістичної форми теорії кредиту активно сприяли вдосконаленню теорії і практики кредиту. Водночас, цей підхід мав багато суттєвих недоліків. Зокрема:

• не до кінця було з´ясовано особливості позичкового капіталу та його відмінності від реального капіталу;

• нагромадження позичкового капіталу помилково розглядалося як відображення реального капіталу;

• визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не зрозуміли його зворотний вплив на сферу виробництва, не з´ясували оборот реального капіталу;

• одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило з´ясувати їх активного впливу на процес відтворення;

• помилковим було тлумачення суті процента, який виводився з норми прибутку, та ігнорування залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал, його пропозиції та відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон´юнктури.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729).

Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися, ідеї Дж.Ло далі розвивали Г.Маклеод, Й.Шумкетер, А.Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економічного зростання.

На думку Г.Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал.

Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

• помилковим було ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей - з багатством;

• розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильники капіталотворчої теорії. Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтвердила й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сторони, її положення:

• стимулювали розвиток теорії кредиту та застосування напрацьованих ідей у практиці;

• Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

• в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безробіття.

Завершальним у вивченні проблеми загальної теорії кредиту є з´ясування економічної суті, місця і ролі в товарно-грошових відносинах різноманітних кредитних знарядь.