Як проявився класицизм в архітектурі та образотворчому мистецтві

Як проявився класицизм в архітектурі та образотворчому мистецтві

Класицизмом позначено античне мистецтво як зразкове, досконале, віртуозне тощо. Для класицизму як художнього стилю в мистецтві характерний раціоналізм, нормативність, монументальність, благородність та зрозумілість. Найяскравіше цей стиль відображено в архітектурі, а саме в грандіозних палацах та громадських будівлях. До найвідоміших в Україні палацових комплексів належить палац Ганських у с. Верхівня, що на Житомирщині. Він збудований на замовлення графа В. Ганського в стилі пізнього класицизму близько 1780 р. Тут у грудні 1840 р. перебував Оноре де Бальзак, який був знайомий з дружиною В. Ганського Евеліною. На Вінниччині в місті Тульчин окрасою класицизму є палац Станіслава Потоцького (1753–1805), представника одного з найбагатших родів Польщі. Палаци проектувались із обов’язковим високомистецьким парковим оточенням, що підкреслювало красу класицистичної архітектури. Тут діяв контраст симетрії й асиметрії, порядку та природної стихії. У цей період переважає створення садибних палаців, які вирізняються гармонійною закінченістю, вишуканою відповідністю класичним зразкам та обов’язковим узгодженням з природним оточенням. Внаслідок цього зазнають зміни сади-парки. У 1799 р. колишній гетьман України граф К. Розумовський (1728–1803) у своєму маєтку в Батурині почав будувати палац. Проект у стилі класицизму належить шотландському архітектору Ч. Камеронау. Палац будували в 1799–1803 рр. Палаців подібної мистецької вартості в Україні одиниці.Серед храмових споруд, побудованих у стилі класицизму, виділяється церква св. Миколая (1794, арх. М. Львов) в родинному маєтку Кочубеїв у Диканці. Архітектура класицизму за тривалий час в Україні мала триетапи розвитку, кожний з яких позначений специфічними рисами: а)ранній класицизм, 1760–1780-ті рр. – перехід від бароко та формування нових стилевих норм; б) зрілий або високий класицизм, 1790–1830-ті рр.; в) пізній класицизм, 1840–1850-ті рр. – занепад стильових форм і поява архітектурних рис іншого стилю. Такий розподіл сприяє пізнанню спадщини класицизму на Слобожанщині та півдні України. Саме тут класицизм виявився в усій стильовій повноті: вирішення міських ансамблів, реконструкція старих міст і планування нових, гармонійне поєднання архітектурного об’єкта з природним оточенням. Спорудження основних пам’яток класицизму в Україні припадає на другий етап, коли розбудовували міські ансамблі та нові міста та, крім того, розробляли генеральні плани реконструкції старих міст. Містобудівні плани вирізняла більша раціональність, вводилися геометрично чіткі периметри, прямі та широкі вулиці, геометричний розподіл районів. Прикладом міста, який будувався за цілеспрямованим задумом, стала Одеса, генеральний план якої почали втілювати в 1794–1814 рр. у період діяльності градоначальника Рішельє.* Завершує класицизм півдня України архітектура Криму. У Севастополі та Сімферополі центр заповнював комплекс парадних споруд: адміністративний палац, кадетський корпус і храм. Міський собор у Сімферополі збудований за проектом архітектора Л. Шарлеманя. Проте еллінська класика бездоганно втілена в Петропавлівському соборі Севастополя. У малярстві на межі ХVIII–ХІХ ст. на зміну бароковим мотивам приходить класицизм. Серед жанрів домінує портрет. До європейського рівня портретний жанр піднесли українські художники Д. Левицький (1735–1822) та В. Боровиковський (1757–1825). Д. Левицький сприймав козацький портрет як образ героїчного минулого і тодішніх прагнень незалежності. Велике значення для розвитку українського живопису, зокрема портретного, мала творчість російського художника В. Тропініна (1776–1857). Він створив реалістичні портрети подільських селян-кріпаків – «Дівчина з Поділля», «Українець», «Хлопчик з сопілкою» та ін. Живописні твори, в яких любовно змальована природа України, залишив художник, ініціатор визволення Т. Шевченка і його друг І. Сошенко (1807–1876). Це картини «Продаж сіна на березі Дніпра», «Біля річки», «Хлопчики-рибалки». Його перу належать пейзажі та ікони.

2 варіант

Охарактеризуйте рух хлопоманів. Хто був ідеологом хлопоманства

рух «хлопоманів» – вихідці з сполячених поміщицьких родин, які порвали зі своїм аристократичним оточенням й ідентифікували себе з простими людьми. Вони перейшли з римо-католицької віри у православну і в побуті свідомо дотримувалися народних звичаїв. До них належав один із лідерів київської громади В. Антонович. Діяльність «хлопоманів» дала російському уряду підстави вважати, що український рух є польською інтригою.

а початку діяльності київської громади з нею була пов'язана діяльність гуртка «хлопоманів» (від польського слова хлоп - селянин). «Хлопоманство» - кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху Правобережної України кінця 50-х - початку 60-х pp. на чолі з В. Антоновичем, що об'єднувало представників ліберальної інтелігенції, які виступали за зближення з селянством.

«Хлопомани» ставили своїм завданням збереження пам'яті про славне минуле України, вони розмовляли тільки українською мовою, одягалися в народні костюми, дотримувалися народних звичаїв та обрядів. Вони видавали рукописний журнал і заснували підпільну українську школу. Метою їхньої діяльності були: ліквідація царизму, кріпацтва, встановлення демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співжиття росіян, українців, поляків. Через посилення репресій з боку царизму вже на початку 60-х pp. діяльність гуртка «хлопоманів» була припинена.

Чим постмодернізм відрізняється від модернізму

Популярним стає модерн, який дещо протиставлено історизму й еклектиці. Велика увага приділялась опрацюванню функціональних питань, використанню нового будівельного матеріалу – залізобетону, металу, скла, кераміки. Відбулося створення системи конструктивних і художніх ознак нового архітектурного стилю,прагнення загального оновлення мистецтва, відмова від ордерної системи і будь-яких форм минулого.

Стиль модерн склався в умовах швидкого розвитку індустріального суспільства і піднесення національної свідомості. Розрізняють три різновиди стилю: чистий модерн, стилізаторський, раціоналістичний (у раціоналістичному закладені риси майбутнього функціоналістичного конструктивізму).

У модернізмі відбувалися важливі процеси осмислення нових художніх ідей, пошуку форм. Копіювалися природні форми, передусім рослинні з підкресленням їхньої динаміки – це в’юнкі лінії, лілеї, очерет, цикламен, іриси. Орнамент був основним виразним засобом – криволінійний, пронизаний експресивним ритмом, переплетення, лінія якого несла духовно-емоційний і символічний зміст. Декор вільно компонувався на площинах, часто асиметрично. У конструктивних засадах нової архітектурної системи асиметрія визначала її виразну сутність. Модерн набув поширення переважно у середовищі заможних власників палаців, котеджів, вілл, прибуткових споруд.

Постмодернізм -?

3 варіант

Охарактеризувати регіональні варіанти розвитку барокового мистецтва в Україні. -

українська культура розвивалась нерівномірно. Це пов’язано з тим, що з утворенням держави «Війська Запорізького» поза її територіальними межами опинились західноукраїнські землі. У добу Руїни, з поділом козацької держави на Правобережну та Лівобережну, козацький державний устрій під абсолютним політико-правовим та військовим контролем Росії зберігався на Лівобережжі. Відповідно саме з цією частиною України, де Київ був духовним, освітнім, науковим та мистецьким центром, до згортання Росією автономії Гетьманщини, пов’язані основні здобутки національної культури.

На західноукраїнських землях та Правобережжі, що після Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмельницького залишились у складі Речі Посполитої, розвиток національних культурних процесів не проходив так бурхливо, як на Лівобережжі. Це переважно пов’язано з тим, що мистецтво не мало такої меценатської підтримки, як на Гетьманщині. Острог і Львів як центри ренесансної української культури в добу Бароко втратили свої позиції. Із введенням Брестської унії православна церква на західноукраїнських землях значно втратила свій вплив. Уряд Речі Посполитої посилено проводив політику полонізації українського народу.

зважаючи на історичні обставини середини XVII ст.,

розвиток української культури в добу Бароко отримав два регіональні напрями: «козацьке бароко» на Лівобережжі та Слобожанщині в умовах існування української держави – Гетьманщини;бароко на західноукраїнських землях та Правобережжі. У першому разі здебільшого йдеться про самобутнє українське бароко, а в другому – про розвиток європейських барокових традицій на українському культурно-історичному просторі. Загалом розвиток культури був одним з чинників, які консолідували український народ у складних суспільно-політичних умовах того часу, сприяли формуванню української нації та її самобутньої культури. Українські митці створили значний доробок у різних культурних сферах, характерними рисами якого стали урізноманітнення форм культурного життя, методів і засобів художнього самовираження, підвищення рівня освіти, перехід до нового етапу розвитку зі світською і демократичною домінантою. Водночас українська культура, попри складні історичні реалії, відображала і кращі освітні та художні зразки європейських культурних тенденцій.

Варіант

Покажіть своєрідність формування барокової культури в Україні.

Попри всі руйнування й пограбування матеріальних і духовних багатств, Україна зуміла відстояти й зберегти власний потенціал для активного культурного розвитку. Навіть у найскладніші періоди, нарощення потенціалу культурного життя тривало та створювались передумови для входження української культури в європейський простір. Це передусім стосується освіти, науки, видавничої справи, поширення релігійної та світської літератури, художнього світосприйняття через архітектуру, малярство, які під впливом духу Ренесансу набули якісно нового змісту та суспільного значення. На цьому тлі українська культура в добу бароко попрощалась зі своєю візантійсько-руською спадщиною, набула виразно індивідуальних, а швидше національних рис та зробила черговий внесок у загальноєвропейську культуру. українська культура розвивалась нерівномірно. Це пов’язано з тим, що з утворенням держави «Війська Запорізького» поза її територіальними межами опинились західноукраїнські землі. У добу Руїни, з поділом козацької держави на Правобережну та Лівобережну, козацький державний устрій під абсолютним політико-правовим та військовим контролем Росії зберігався на Лівобережжі. Відповідно саме з цією частиною України, де Київ був духовним, освітнім, науковим та мистецьким центром, до згортання Росією автономії Гетьманщини, пов’язані основні здобутки національної культури.

Варіант

Варіант

Бароко в укр. Архітектурі

Яскравими бароковими зразками архітектури є пам’ятки кам’яного будівництва українських земель на захід від Дніпра, що належали до Речі Посполитої. Один з кращих в Україні адміністративних будинків – ратушу в Бучачі споруджено близько 1750 р. Над її створенням працювали архітектор Б. Меретин (р. н. невід. – 1759) та скульптор Й. Пінзель (р. н. невід. – 1761). Фасади ратуші оформлені коринфським орденом і великою кількістю скульптур (спочатку їх налічувалось 30, збереглось 9). Ратуша вражає зібраністю, витонченістю пропорцій і закінченістю деталей.На замовлення і при фінансовій підтримці графа М. Потоцького (1712–1782), Б. Меретин та Й. Пінзель звели низку визначних пам’яток пізнього бароко, які сформували образ міста: придорожня фігура св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура св. Анни (1751), монастир отців Василіянів (1751–1753), Парохіяльний костел (1761–1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).

Архітектурний стиль бароко та рококо знайшов різний вияв у чотирьох шедеврах Галичини: церкві св. Юра та Домініканському костелі у Львові, Домініканському костелі у Тернополі й Успенському соборі Почаївської лаври.

Помітною пам’яткою бароко є костел Здвиження та св. Йосипа (1752–1766, арх. Ц. Романуса), який розташований навпроти Підгорецького замку (Львівська обл.)

Яскраву сторінку національного зодчества епохи Бароко становить дерев’яна архітектура. Храмове будівництво представлено низкою збережених пам’яток Волині, Галичини, Закарпаття. У Галичині поширився тип дерев’яної тризрубної церкви з трьома верхами. Найвизначнішими спорудами, де найповніше і найяскравіше сконцентрувались творчі досягнення народних майстрів галицького дерев’яного будівництва, є церква св. Юра та Воздвиженська церква в Дрогобичі.

Розвиток архітектури сприяв піднесенню скульптури. Головним напрямом розвитку української скульптури в добу Бароко залишалася система оздоблення іконостасів. Її традиції були закладені ще на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. і суттєвих змін не зазнали, обмежуючись лише вдосконаленням техніки виконання робіт. Основним матеріалом було дерево та камінь.

Варіант

Які цінності та моральні принципи утверджуються в образотворчому мистецтві другої пол. XVII-XVIIIст.Покажіть на прикладах з творі укр. художників та скульпторів.-?

Визначальні риси реалізму

 

· раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

· правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

· принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

· характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

· конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

· вільна побудова творів;

· превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

· розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

У другій половині XIX ст. українська література, незважаючи на репресії та перешкоди з боку влади, царського уряду, не лише вижила, а й розцвіла. До цього спричинилося успішне освоєння нових літературних стилів, зокрема реалізму. Все ще зберігаючелементи романтизму, український реалізм нарешті сягнув за межі етнографічності, розпочавши дослідження соціальних і психологічних проблем. У 1861 р. А. Свидницький (1834–1871) написав перший український соціальний роман «Люборацькі»**, а О. Стороженко.

Для скульптури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

характерна світоглядна й стильова тенденція переходу з класицизму

в академізм та реалізм.

У Києві 1853 р. на мальовничому березі Дніпра за проектом скульптора В. Демут-Малиновського (1779–1846) й архітектора К. Тона спорудили пам’ятник князю В. Великому. Завершив спорудження пам’ятника П. Клодт. Це бронзова статуя висотою 4,5 м, яка встановлена на п’єдесталі висотою 16 метрів. У дні святкування 900-річчя хрещення Русі (липень, 1888) у Києві відбулося урочисте відкриття пам’ятника Б. Хмельницькому автором якого був російський скульптор М. Микешин (1835–1896).

Помітне місце в українській скульптурі займає Л. Позен (1849–1921). Особливо широкого громадського резонансу набуло відкриття пам’ятника І. Котляревському (1903).

Варіант

Варіант

Які характерні риси епохи бароко властиві укр. культурі –

Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний.

Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.

Звідси — характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби

н е довершеності,

Намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в мистецтві українського барокоспів існують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот. За часів бароко Людина постає перед нами слабкою, беззахисною, невпевненою у завтрашньому дні. А саме- нездатність людини побороти зло, її безвихідь.

бароко*. Ця назва стосується як окремої культурно-історичної доби, так і окремого стилю мистецтва. Хронологічно в Західній Європі ця доба охоплює ХVІІ – середину ХVІІІ ст. В Україні бароко починає розвиватися з другої половини XVII ст. і домінувало як художній стиль до кінця XVIIІ ст. На цьому тлі українська культура в добу бароко попрощалась зі своєю візантійсько-руською спадщиною, набула виразно індивідуальних, а швидше національних рис та зробила черговий внесок у загальноєвропейську культуру. Українське бароко як сформований стилістичний напрям у

мистецтві та культурі загалом, спираючись на народні традиції, набуло власних національних рис. Саме тому українські митці, створюючи національну культуру, використовували із спадщини минулого те, що найбільше відповідало конкретним історичним умовам життя народу. Хоча активно освоювали і європейський досвід. Саме цей період дослідники називають «золотою добою» української культури.

Охарактеризуйте Т.Шевченка як митця та громадського діяча –

Місце Т.Шевченка 1814-1861 в українському суспільстві і в українській культурі особливе. Маючи величезні задатки громадсько-політичного діяча, про що свідчить вплив Т. Шевченка на кирило-мефодіївців, він зумів реалізувати свій величезний духовний потенціал через свою мистецьку, передусім поетичну творчість. І в цьому вчені вбачають найбільшу загадку його феномену. Т. Шевченко одночасно — митець і політик. Його Катерину добре знали і вивчали напам’ять сільські жінки. Т. Шевченко вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність. Це було тим важливо, що в тодішніх несприятливих умовах українська культура і, зокрема, українська література могли стати лише провінційною складовою загальноросійської літератури або літературою для хатнього вжитку.

Варіант

Варіант 11

Стр.1

Значення руху шістдесятників в національно-культурному житті України- Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у формалізмі, безідейності, буржуазному націоналізмі. У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Варіант 12

Варіант

Укр. бароковий театр - Театральне життя XVII ст. відбувалося насамперед у школах. Дуже часто на шкільній сцені застосовувались прийоми передавання високого через низьке, використовувались переходи з царини духовного в царину земного та плотського, що було характерним для бароко. Містерії інсценізували народження, смерть і воскресіння Христа, а герої їх могло і не бути з’являлися на сцені незалежно від дії. Театральне дійство відбувалося в живій емблематичній картині, що поділялася на образотворчу і словесну частини. До середини XVIII ст. в Україні існувало близько ЗО драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій. їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями — студенти Як правило, до шкільних драм XVII-XVIII ст. додавались інтермедії та інтерлюдії - короткі одноактні комічні п’єси побутово-гумористичного змісту, що ставилися в антрактах між діями драми чи трагедії. У ряді випадків зміст інтермедії був пов’язаний з темами, що розвивалися в основних п’єсах, але здебільшого вони були сюжетно незалежними. Головне призначення інтермедій полягало в тому, щоб розважити глядача стомленого серйозною дією, яка розігрувалася в п’єсі. Український шкільний театр можна вважати зародком професійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароковим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.

Варіант

Варіант

Розкажіть про розвиток укр. театру кін ХІХ-поч. ХХ ст. –Український театральний процес кінця ХІХ- початку ХХ ст. засвідчує спільність з провідними європейськими тенденціями. Київський часопис Українська хата розгорнув широку дискусію з проблем реформування театру, передусім нового репертуару, модерної режисури, нового актора. Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка, де викладалася теорія і практика сценічного мистецтва. Таким чином, створилися передумови розвитку українського модерного театру, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Їх творчість зумовила три течії театру: театр настрою, театр соціальний і театр символічний. Новим етапом у розвитку українського театру став 1918 р. e Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і Молодий театр. З 1860-х рр. з літературою тісно був пов’язаний український театр, який в Галичині почав співіснувати з австрійським і польським. Ініціатором, автором статуту та основним сподвижником відкриття українського народного театру у Львові був Ю. Лаврівський.

У кінці 1861 р. йому вдалось відкрити українське товариство «Руська бесіда», при якому мав діяти театр. Для цього при товаристві створено театральний відділ, який працював над підготовкою репертуару і акторського колективу. Під опікою відділу діяв аматорський театр. Основу аматорського театру склали студенти Львівської духовної семінарії. Вони, крім постановки вистав, з ініціативи Ю. Лаврівського, займалися перекладами з німецької і польської мов літературних, драматичних творів на українську. Дозвіл на відкриття театру при «Руській бесіді» було надано в лютому 1864 р., з умовою, що керівництво подбає, щоб на рік ставилось не менше 40 вистав. Управління театром було доручено режисеру О. Бачинському (1833–1907), який приїхав до Львова на запрошення театрального відділу з Житомира в кінці 1863 р. У Житомирі він був директором польського театру.

Охарактеризуйте розвиток культури у роки ІІ світової війни. Музичними засобами радянські композитори відтворювали найяскравіші картини героїчного минулого радянського народу. У 1942-1943 рр. одночасно з музичними творами малих форм зявляються великі музичні твори. Визначним явищем музичної культури була патріотична контата-симфонія Україно моя, написана в 1943 році А.Я. Штогаренком на слова А.С. Малишка і М.Т. Рильського. Не припиняли художники інтенсивної роботи і в галузі графіки. Кілька серій малюнків та акварелей на теми Великої Вітчизняної війни виконав В.І.Касіян. Серед інших видів образотворчого мистецтва провідне місце посів плакат. Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах. Феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури.

Варіант

Розстріляне відродження в укр. Культурі- Це відродження було логічним продовженням розвитку української нації, діяльності тих українських митців, що навіть за умов замовчування й заборони пригадаймо Емський Указ створили тексти, гiднi світового визнання П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»

Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.

Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Варіант

Укр. літературний модерн

Модерн в українській літературі зародився в 1890-х рр. і перебував у інтелектуальній опозиції до т. зв. соціальної прози (реалізму), видатними представниками якої були Марко Вовчок, А.Свидницький, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики виступали естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума. Важливою рисою літературного модерну в Україні як культурного явища було створення жіночої мистецької традиції. Письменниці-модерністки гострице відчували застійність українського літературного процесу та усієї духовної атмосфери в суспільстві, що пояснювалося "більшою залежністю жінки, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство". Наприкінці XIX ст. постає ціла плеяда українських авторок: Наталя Кобринська, Наталка Полтавка (Надія Кибальчич-Симонова), Любов Яновська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач), Людмила Старицька-Черняхівська, Надія Кибальчич, Христина Алчевська. Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.

Першим з українських модерністів можна назвати Михайла Коцюбинського. Як письменник він формувався під впливом українського реалізму (творів І.Нечуя-Левицького, П.Мирного) та французького натуралізму Гі де Мопассана. Для творчої манери М.Коцюбинського характерний був тонкий психологізм у відображенні соціальних конфліктів.

Леся Українка виступає фундатором інтелектуального напряму українського літературного модерну. Філософічність, раціоналізм, висока абстрактність образів та символіка мови, психологізм, модерна лексика, якою вона збагачувала українську літературу, це неповні риси її творчої манери.

Незважаючи на ідеологічні розходження, І.Франко в 1898 р. змушений був визнати, що "від часу шевченкового "Поховайте та вставайте...", Україна не чула такого сильного, гарного та поетичного слова...!"

На початку XX ст. український модерн почав оформлюватися організаційно як певний літературний рух. Неформальні гуртки однодумців і послідовників утворювалися навколо М.Коцюбинського, Лесі Українки, В.Стефаника. Перше формальне об'єднання українських модерністів - товариство "Молода муза" виникає у Львові в 1906 р., до якого увійшли письменники і поети М.Яцків, В.Пачовський, Б.Лепкий, П.Карманський, композитор СЛюдкевич, критик М.Євшан. Вони свідомо проголошували "нове мистецтво", свої естетичні принципи "нової краси", мистецтва для мистецтва, сповідуючи містицизм, естетизм та натуралізм. "Українська муза" видавала свій журнал "Світ". В 1909 р. товариство "Молода муза" припинило існування.

Символічно, що естафету нового літературного руху підхопили літературні діячі Наддніпрянської України. В 1909 р. в Києві був заснований перший журнал українського модерну "Українська хата", що проіснував до 1914 р. Організаторами його став поет Микита Шаповал.

Варіант

Охарактеризуйте культурно-просвітницьку діяльність гетьмана Павла Скоропадського. -Його універсалом створюється Українська Академія Наук, яка існує і досі. Засновано два державні Університети — у Києві та у Камянці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр тощо.Важливою подією в духовному житті стало те, що влітку 1918 року було утворено Українську автокефальную церкву на чолі з митрополитом В. Липківським. Така подія стала фактично початком незалежної української церкви.

2. Українська модерна архітектура -стиль модерн набуває поширення в українській архітектурі, що знайшло свій вияв у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їх форми. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок Бессарабський. Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були В. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду. Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується ціла плеяда українських скульпторів-модерністів — М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П.Війтович та ін. їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. 0. Архипенко збагатив мову пластики XX ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Руці цього майстра належать Ступаюча жінка, Жінка, яка зачісується та інші твори.

Варіант

Охарактеризуйте укр. архітектурний модерн.- стр.6 (вище)

Руська трійця -літературна та просвітницька діяльність.-Їхня діяльність була спрямована на розвязання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, — М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають будителями Галичини. Значний внесок був зроблений діячами Руської трійці в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів.Життя та творчість провідників національного та культурного відродження, будителів руського духа в Галичині, учасників гуртка Маркіяна Шашкевича вже з останньої чверті ХІХ століття привертають увагу численних дослідників.

Варіант

Українське образотворче мистецтво доби бароко- дух пориву, неспокою, що такий характерний для мистецтва бароко, в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у мавзолеях, поставлених над покійниками по церквах та каплицях.у добі бароко, покійників ніби пробудили зі сну й частіше представляють стоячими або в цілий зріст, або обтятими більш чи менш незручно і вставленими в нішах.Тоді у Львові увійшло до вжитку загальне бажання оздоблювати церкви вівтарями, зробленими скульпторами, так що й замість мальованих ікон між пишною скульптурною орнаментикою вставляються скульптурні чи рельєфні ікони.Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні також скульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу. Головним центром ремесла й мистецтва в добу барокко в Україні зоставався Львів. Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини Франковичів, що майже ціле XVII ст. переходить від одного члена роду до другого. Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та гармати, іноді з дуже вибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійні металеві скульптури.

Як проявився класицизм в архітектурі та образотворчому мистецтві

Класицизмом позначено античне мистецтво як зразкове, досконале, віртуозне тощо. Для класицизму як художнього стилю в мистецтві характерний раціоналізм, нормативність, монументальність, благородність та зрозумілість. Найяскравіше цей стиль відображено в архітектурі, а саме в грандіозних палацах та громадських будівлях. До найвідоміших в Україні палацових комплексів належить палац Ганських у с. Верхівня, що на Житомирщині. Він збудований на замовлення графа В. Ганського в стилі пізнього класицизму близько 1780 р. Тут у грудні 1840 р. перебував Оноре де Бальзак, який був знайомий з дружиною В. Ганського Евеліною. На Вінниччині в місті Тульчин окрасою класицизму є палац Станіслава Потоцького (1753–1805), представника одного з найбагатших родів Польщі. Палаци проектувались із обов’язковим високомистецьким парковим оточенням, що підкреслювало красу класицистичної архітектури. Тут діяв контраст симетрії й асиметрії, порядку та природної стихії. У цей період переважає створення садибних палаців, які вирізняються гармонійною закінченістю, вишуканою відповідністю класичним зразкам та обов’язковим узгодженням з природним оточенням. Внаслідок цього зазнають зміни сади-парки. У 1799 р. колишній гетьман України граф К. Розумовський (1728–1803) у своєму маєтку в Батурині почав будувати