Лекція 8. Релігійний склад населення світу

Лекція 8. Релігійний склад населення світу

План лекції

1. Релігія як складова духовного буття етносу.

2. Класифікація релігій.

3. Примітивні релігійні вірування та культи

4. Національні релігії

5. Світові релігії.

6. Неорелігії (нетрадиційні релігії).

7. Географія поширення основних релігійних напрямів у світі.

8. Георелігійна ситуація в Україні та Кіровоградській області (на самостійне опрацювання).

Рекомендована література

1. Анісімова Г. М., Молнар Й. Й., Молнар Д. С.С. Географія населення: курс лекцій. – Ужгород: СП «ПоліПрінт», 2012. – С. 99- 112 с.

2. Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008.

3. Шувалов Е.Л. География населения. Учеб. Пособие для студентов географических спеціальностей пед.. институтов./ Е.Л. Шувалов – М., «Просвещение», 1977.

4. Голиков А.П. Вступ до економічної і соціальної географії / А.П. Голиков, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко. – К.: Либідь, 1997. – С.88-130

5. Муромцева Ю.І. Демографія: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. -300с.

6. Олійник Я.Б. Вступ до соціальної географії: Навч. Посіб./ Я.Б.Олійник, А.В Степаненко– К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – С.126-199.

Релігія як складова духовного буття етносу

Одним з чинників суспільного та духовно-культурного розвитку регіонів в усі часи виступала релігійне життя населення, дослідження якого стає актуальним напрямом сучасних суспільствознавчих досліджень. В географічній науці свідченням цього є поява значної кількості праць з географії релігій.

Релігія (від лат. religio) – благочестя, побожність, предмет культу.

Існує багато підходів до трактування поняття «релігія». Найбільш поширеними з них є наступні:

ü релігія - це віра в існування надлюдської, надприродної істоти (чи кількох істот) та внутрішня і зовнішня поведінка, яка з цього витікає.

ü релігія - розуміють систему вірувань та ритуалів, за допомогою яких група людей пояснює та реагує на те, що вважає надприроднім і священним.

ü у широкому сенсі релігія - це суспільний інститут, сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей тощо.

В основі релігії лежить віра, яка часто перебуває поза логікою, але від того є неменш сильною.

Особливості віри:

ü віра в існування Бога

ü людина наділена Богом свободою волі та вибору

ü - відповідальність людини перед Богом за свої дії та за майбутнє своєї душі.

За різними оцінками 70-90 % населення світу є послідовниками тієї чи іншої релігії.

Відсутність віри, безвірʼя, безбожжя, заперечення існування Бога, відмова від релігійних вірувань називають атеїзмом.

Атеїзм - система ідей, переконань, що заперечують існування Бога, відкидають будь-яку релігію;

Досліджувати конфесійний простір будь-якої території можна як явище, що має територіальне вираження, а також як складову соціокультурних процесів.

В географії релігій при аналізі релігійного життя населення найчастіше застосовується геоситуаційний підхід, основним методом якого є дослідження георелігійної ситуації.

Георелігійна ситуація – це стан релігійного життя, що відтворює хід релігійного процесу і є особливою якістю геосистеми, що склалася в процесі розвитку, поширення і функціонування конкретних релігій.

Існує також трактування георелігійної ситуації як стану релігійної сфери з врахуванням її територіальних відмінностей в певному регіоні на певний момент часу.

Важливою характеристикою георелігійної ситуації є показник релігійності населення.

Релігійність населення – це кількість релігійних громад різних конфесій, що припадає на 1000 осіб постійного населення.

Значення релігії в суспільному житті:

q релігія є обʼєднанням загальнолюдських цінностей;

q невідʼємна складова культури та етносу в цілому, основа духовного буття будь-якого етносу. Релігійний світогляд віддзеркалюється як в елементах духовної культури (пісні, музика, обряди тощо), так і в елементах матеріальної культури (культові споруди).

q релігійні цінності виступають складовою поняття «культурного ядра» етносу;

q релігійний фактор відіграє важливу роль в етнічному розмежуванні груп населення, у формуванні етнічних спільнот та розвитку державності. Так, на основі ісламу утворилася етнічна спільність арабів, які проживають на території Близького Сходу і Північної Африки. На основі релігійного фактору відбулося розмежування південних словʼян, що жили на суміжних територіях і користувалися єдиною мовою, на православних сербів, католиків – хорватів, мусульман – боснійців.

q релігійне життя етносів у всі часи виступало одним з індикаторів рівня їх соціальної активності (включення в суспільні процеси або, навпаки, відокремленості від них);

q релігія опосередковано впливає і на соціально-економічне становище країн і регіонів світу;

q релігія відіграє важливу роль в особистому і соціальному житті людей, оскільки вона знаходить відображення у найбільших подіях життя людини. Релігійні обряди супроводжують людину від народження до смерті. Вони відзначають початок шлюбу, релугюють подружнє життя тощо. Релігія наповнює змістом найбільш світлі та трагічні моменти життя мільйонів людей.

q на релігійному підґрунті не один раз в історії виникали кроваві міжнародні та громадянські конфлікти. Прикладами таких конфліктів в ХХ-ХХІ ст.. можуть бути події на території колишньої Югославії, конфлікт між Індією і Пакистаном (окупація Пакистаном частину індійського штату Кашмір) конфлікти між сунітами та шиїтами на Близькому Сході тощо. Досі існує напруженість в районі Ольстеру (Північна Ірландія), де католики виступають за відʼєднання від Великої Британії, громадяни якої є переважно протестантами.

Етноконфесійний розвиток будь-якої території визначається багатьма факторами. Серед них можна виділити групи природних, соціокультурних, економічних, політичних, демографічних та інших факторів. Сукупність цих факторів упродовж історичного періоду розвитку людства сформувала дуже строкату палітру релігійного складу населення та різноякісну релігійну ситуацію в світі.

Конфесійна сфера будь-якого регіону віддзеркалює унікальність його соціокультурного освоєння і розвитку. В процесі пристосування етносів до ландшафтної структури етнічної території простежувався звʼязок між релігійними віруваннями та особливостями довкілля. Так виникали примітивні та місцеві релігії. Деякі з них в результаті завойовницьких походів, колонізаційних процесів та місіонерської діяльності поширювалися на цілі регіони. Так виникли світові релігії (переважно в смузі між 20-40º пн. ш. східної півкулі).

Класифікації релігій

Всі релігійї поділяють на:

‒ світові (буддизм, християнство, іслам):

‒ національні або традиційні, або місцеві (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм);

‒ локальні (примітивні) (фетишизм, анімізм, культ предків, тотемізм, шаманізм, магія)

Згідно іншого підходу виділяють:

ü глобальні

ü регіональні

ü локальні релігії.

Національні релігії

Розпад суспільства на класи спричинив зміну релігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прийшли нові. Вони виникали серед представників одного етносу або кількох етнічних груп, обʼєднаних однією державою. Тому їх називають національними релігіями. Порширені також назви традиційні або місцеві релігії.

До національних релігій належать:

ü іудаїзм

ü конфуціанство

ü даосизм

ü синтоїзм

ü індуїзм

ü джайнізм

ü ведизм

ü сикхізм

ü зороастризм тощо.

Іудаїзм (юдаїзм) сповідють понад 200 млн. осіб. Іудаїзм виник у 1700 р. до н.е. на території Палестини. Нині цю релігію сповідують переважно євреї. Найбільша кількість віруючих – у Ізраїлі та США. Провідні ідеї іудаїзму викладені у Старому Завіті та Талмуді («Коментарі до старозавітних книг»). Іудеї поклоняються єдиному Богу – Яхве (Ієгові). Священна книга – Тора (Книга законів), яку на переконання іудеїв продиктував пророку Моїсею сам Бог.

Історія іудеїв починається з Авраама (у 1700 р.до н.е.), який отримав тору на горі Синай. Пророком є Моісей, який є лише вчителем, але є надія на пришестя Месії, який постраждає за людей і встановить царство Боже. Виникнення і розвиток іудаїзму можна прослідкувати в Старому Завіті.

Упродовж століть іудаїзм суттєво змінився. Ще в часи вигнання іудеї почали збиратися в синагогах, які завжди орієнтовані на храмову гору в Єрусалімі. Службу править равин, кантор або один з парафіян. Равин не є священником, а є лише вчителем.

Основні напрямки іудаїзму: ортодоксальний іудаїзм, консервативний іудаїзм, іудаїзм хасидів, реформістський іудаїзм.

Конфуціанство сповідує понад 1 млрд. осіб. Ця релігія за своєю суттю ближче до філософського вчення. Конфуціанство являє собою по суті зібрання етичних норм і правил, спосіб життя на Землі. Засноване в Давньому Китаї відомим вченим, філософом Конфуцієм у 6 ст. до н.е. він обʼєднав уже існуючі обряди, правила і норми поведінки для кожної соціальної групи. Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуманізм, повагу до батьків і старших, доброчинність, знання, прощення тощо.

Конфуціанство нині є національною релігією в Китаї.

Даосизм виник на початку нашої ери, хоча його коріння можна прослідкувати до 2000 р. до н.е. Нині його сповідують близько 30 млн. осіб переважно в Китаї. Провідною ідеєю даосизму є те, що людина та природа підкоряються всезагальному і всерегулюючому закону – дао («шлях»). Ідеологія даосизму сповідує пасивність поведінки. Одне з головних питань даосизму – досягнення довголіття за допомогою фізичних вправ та дієт.

Синтоїзм («синто» - шлях Богів)– суто національна релігій Японії. Сформувався у VІ- VІІ ст.. н.е. в процесі розвитку первісних родоплемінних вірувань. Нині його сповідує понад 90 млн. осіб. Засновників немає, писань немає, але є багато легенд та історій. Визначальна ідея синтоїзму – природні стихії, надприродні сили, обожнювання людей.

Поклоняються Камі – сукупному уявленню про богів. Камі – це все, що існує, це деякий божественний розум, що пронизує Всесвіт. Головна Камі – Богиня Сонця Аматерасу. Є Бог ЄОсвіти – Тенману, війни та воїнів – Хачиман, Боги рису – Інарі тощо. Головні світа: Новий рік, пора збору врожаїв рису.

З 1946 р. синтоїзм не офіційно не є державною релігією Японії, але серед населення Японії він досі сповідують синтоїзм. Синтоїзм нині є «домашньою релігією» японців. Ритуали відбуваються у власному будинку або в громадських місцях.

Індуїзм – найдавніша з національних релігій Індії. Його сповідують понад 700 млн. осіб. Індуїзм є монотеїстичною релігією, прихильники якої вірують у єдиного Бога – Брахму (абсолютний Дух), який є першопричиною усього існуючого, чистим розумом, чистим абсолютом. Брахма – це весь світ, що оточує людину і це внутрішній світ людини.

Брахма керує світом у трьох іпостасях:

- Брахма (творець)

- Вішну (хранитель)

- Шива (руйнівник)

В основі релігії – вчення про карму (долю)– моральний закон про непорушні причино-наслідкові звʼязки між справами людини та її майбутнім життям. Крім того визнається перевтілення (сансара) людини в різні образи в різних життях. Спасіння від перевтілень досягається шляхом самоспоглядання (медитації). Кінцеве визволення від самсари – Мокша – вища релігійна мета кожного індуїста.

В одному з вчень прописаний поділ людей на касти, які зберігаються і донині (хоча ця догма індуїзму в Індії в наш час визнана незаконною).

Джайнізм – одна з давніх релігій і Індії. Виникла раніше буддизму (у VІ- V ст.. до н.е.) Засновник – Вардхамана Махавіра, відомий як Джина («переможець»). Нині поширений в індійських штатах Раджастан, Ґуджарат, Махаратша.

Джайнізм – не теїстична релігія. В ньому немає Бога, немає Вищої Суті, що керує всіма процесами.

Принципи джайнізму: ненасильство, правдивість, поміркованість, чесність, стримування від матеріальних цінностей, стримування уподобань тощо.

Джайни вірять, що всі матеріальні предмети мають душу. Вважають, що Всесвіт ніким не створений, а існує вічно. Всесвіт складається з двох незалежних і вічних начал – живого (джива) та неживого (аджива). Вони між собою повʼязані кармою. Ціль джайна – не Бог, а просвітлення і свобода від перероджень (мокша).

Ведизм – релігійне віруванні давніх індоарійців, які жили на півночі Індії. Основні постулати викладені у Ведах («знання»), написаниз в кінці ІІ – на початку І тисячоліття до н.е.). Веди містять теологічні тарктати, релігійні гімни, молитви, міфи тощо.

Сикхізм («сикх» - учень) – одна з найбільш молодих релігій світу, що виникла у 1499 р. як наслідок містичного досвіду Нанака у Північній Індії на території сучасного Пакистану. Це фактично пізньореформаторська течія індуїзму. Засновник – Ґуру Нанака, індус, який хотів звільнити релігію від ритуалів, церемоній тощо. Вважав, що спасіння досягається справами. Ґуру обʼєднав іслам та індуїзм у нове вчення. Він проповідував поклоніння єдиному Богу, виступав проти кастової нерівності, відстоював принципи не насилля. Після нього жили і проповідували ще 9 Ґуру, які розвивали цю релігію. Священна книга – Ґуру Ґрантх Сахиб – поетичний збірник гімнів, написаних різними Ґуру. За межами Індії послідовники сикхізму живуть у Великій Британії та Канаді.

Зороастризм – монотеїстична стародавня релігія. Її послідовників ів різних країнах називають по-різному (зардонти, маздаїсти, парси, гебри тощо). Заснований на вченні перського пророка Заратуштри («Зороастр»), який жив близько 1 тис. р. до н.е. та визнава єдиного Бога, пришестя Спасителя, воскресіння мертвих, Суд Божий, вічне життя (запозичив ідеї у іудеїв). Вчення записано у 17 гімнах – Гатах. Найбільш характеран риса зороастризму – дуалізм – боротьба двох сил – добра і зла.

Зороастризм був поширений в стародавні часи і в епоху середньовіччя в країнах Близького Сходу, був державною релігією Ірану до його завоювання арабами. Нині зороастризм поширений в Індії (м. Мумбаї), Ірані, Пакистані, Іраці, Туреччині.

Світові релігії

Світові релігії — монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.

Вони розвиваються впродовж історії людської цивілізації, містять загальнолюдські надетнічні цінності, охоплюють значну частину людства та на їх основі утворюються так звані «нові релігії».

До світових релігій належать буддизм, християнство та іслам. Деякі вчені відносять до світових релігій також індуїзм як такий, що виник на початку другого тисячоліття до народження Христа.

Світові релігії сповідють близько 5 млрд. осіб:

ü буддизм сповідують понад 1,4 млрд. осіб

ü іслам – близько 1,6 млрд. осіб

ü християнство – понад 2 млрд. осіб (в т.ч. католиків – понад 1,1 млрд. осіб)

В ієрархічній структурі світових релігій за формою просторової організації виділяють : глобальні, регіональні та локальні релігії.

Структура світових релігій

Форма просторової організації	Світові релігії
Буддизм	Християнство	Іслам
Глобальні	Буддизм	Християнство	Іслам
Регіональні	махаяна тхеравада	католицизм православʼя протестантизм	сунізм шиїзм хариджизм суфізм ахмадія
Локальні	ламаїзм	лютеранство англіканство реформаторство пресвітеранство адвентизм баптизм тощо	сунітські мазхаби шиїтські секти (імаміти, ісмаїлісти та ін..)

Головні риси світових релігій:

1. Виникнення у зв'язку з радикальними історичними змінами. Здебільшого це був перехід до розвинутішої соціально-економічної формації (укладу життя), що нерідко супроводжувалося централізацією внутрідержавного життя.

2. Космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх людей. Незалежно від статі, соціального стану, національної та расової приналежності, всі вони вважаються рівними перед Богом і такими, що потребують спасіння.

3. Відмова від специфічної обрядовості, яка розмежовує людей різних національностей. Але певні непринципові відмінності в обрядових дійствах існують.

Основні постулати ісламу:

- людина – слабка істота,

- уповання на милість Бога.

- покірність Аллаху і владі,

- активне втручання в усі сфери життєдіяльності тощо.

Зображення Бога у мусульман немає. Хоча б раз в житті мусульмани повинні здійснити паломництво у святе місто Мекку. Це паломництво називається Хадж.

В ісламі є два основні напрямки: сунізм та шиїзм. Основні розбіжності між ними – у право спадкоємності тих, хто замінив Мухаммеда після його смерті. Переважає сунізм – поширений від Індонезії (де 90 % - суніти) до Африки, від Середньої Азії і до Близького Сходу.

Джихад — священна боротьба за торжество ісламських принципів справедливості в усьому світі

Мусульмани становлять більшість населення у 30 країнах світу. Найбільш поширений іслам у Південно-Західній Азії, у Північній Африці та у Центральній Азії.

Поширення ісламу отримало назву «ісламізація». Саме поняття «ісламізації» розуміється в двох аспектах:

4. Як політична програма в низці ісламських країн (Пакистан, Іран, Лівія);

5. Як поширення ісламу в інші райони (Азія, Африка, Індія, Далекий Схід)

Останнім часом часто висловлюється занепокоєння з приводу ісламізації Західної Європи, Росії та інших регіонів світу. Так, наприклад, тільки за офіційними даними, у Бельгії мусульман 300 тисяч, за неофіційними -- близько 1 млн.. Вони об'єднані в численні ісламські організації, які діють у всій країні. У Брюсселі кожен п'ятий мешканець - мусульманин. Це вихідці з Близького Сходу і Північної Африки: турки, іракці, марокканці, суданці.

Буддизм – найдавніша серед світових релігій. Її сповідує понад 1,4 млн. адептів. Найбільш поширений буддизм в на півострові Індостан, в Індокитаї, в Монголії, Китаї. Виник у 6-5 ст. до.н.е. у Північній Індії і отримав розповсюдження в Європі та Америці, де продовжує зростати кількість прихильників буддизму.

Засновник буддизму – цесаревич Сиддхартха Ґаутама, який згодом отримав імʼя Будда, що в перекладі означає «просвітлений». Учення Будди виникло на території Індії і стало популярним серед народу, адже проголошувало ідею рівності всіх людей. Священною книгою буддистів є Трипітака («Три корзини»). Буддизму притаманна висока філософська насиченість. Не існує єдиної централізованої церкви.

Буддизм – це свого роду загадка: релігія без Бога. Духовно етичний шлях людини. Етична система буддизму базується на основних нормах загальнолюдської моралі. Основні постулати буддизму:

- любов та милосердя до усього живого;

- не можна платити за зло злом;

- відмова від усякої власності тощо.

Основа вчення – люди звʼязані циклом народжень, життя і смерті; причини цього – плотські бажання. Цікавою є віра у переродження (сансару) та перевтілення душі. Людина може народжуватися незлічену кількість разів на різних духовних рівнях існування. Існує можливість вирватися із циклу перероджень та досягти стану свободи і умиротворіння – нірвани («місце прохолоди»), тобто стану, коли вогонь пристрастей та алчності вже згаслий – це і є вічна насолода.

Буддисти вірять, що дії людини народжують карму (відплату, віддяку, подіку). Вони не визнають касти.

Вчення Будди – це шлях (драхма) для всіх буддистів.

В буддизмі виокремлюють дів регіональні школи:

ü махаяна – найбільш чисельна школа буддизму (понад 1300 млн. послідовників) – «велика колісниця» або «великий шлях» - всі можуть досягти спасіння. В рамках махаони існує багато шкіл і напрямків. Махаяна є основною конфесією у Китаї, Японії, Кореї, Монголії, Непалі, Вʼєтнамі.

ü тхеравада – вказуєш лях до спасіння – хинаяма («мала колісниця» або «вузький шлях»), який вибирають монахи. Ця школа менш чисельна ніж махаона. Поширена головним чином на Шрі-Ланці, в Мʼянмі, Камбоджі, Лаосі, Тайланді.

Тхеравада також практикується меншинами у Китаї, Вʼєтнамі, Малайзії та Індонезії. З недавніх часів набуває популярності у Сингапурі, та у Західіній Європі, а протягом останніх десятиліть стала вкорінюватися в Індії.

До локальних конфесій буддизму належить ламаїзм (духовний наставник – Далай-лама), поширений у Тибеті, Бурятії (пд. та сх.. узб. оз. Байкал – центр – Улан-Уде), Калмикії (зх.. узб. Каспіського моря – цент. – м. Еліста), Туві (Тиві) – на.

У Японії поширена ще одна локальна конфесія буддизму – дзен-буддизм, у якому стверджується, що людина повинна перейти межі слів, щоб усвідомити зміст буття.

Сатанізм.

Європа

Розповсюджено майже виключно християнство.

Католицизм представлений переважно у західній, південній та центральній Європі.

Протестантизм – у північній, центральній і західній частині.

Православʼя – у Східній Європі.

Іслам – у Південно-Східній Європі (боснійці, албанці, цигани, турки, частково болгари).

Індуїсти мають найбільшу общину у Великій Британії – 600 тис. осіб.

Азія

Найбільш розповсюджений іслам. Переважає сунітський напрямок. Шиїти – у Ірані, Ємені, Іраці (понад 100 млн. осіб).

Найбільша чисельність мусульман – в Індонезії (понад 90 млн.).

Поширений буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, сикхізм, джайнізм тощо.

Християнство поширене на Філіппінах, у Лівані, на Кіпрі.

Іудаїзм – в Ізраїлі (понад 4,7 млн. осіб).

Африка

На півночі – суніти. В Ефіопії – християни. У ПА – протестантизм. У Тропічній Африці – католики і протестанти, а також місцеві вірування.

Австралія та Океанія

Переважають протестанти і католики. Серед аборигенів – примітивні релігії.

Америка

Переважає католицизм (більше половини католиків світу). Католики переважають у США, Канаді, країнах Латинської Америки.

В США – значна частина протестантів (Шблизько 170 млн. осіб). Серед протестантів поширені лютерани, баптисти, англіканці, реформатори, пресвітеріанці, методисти, Армія Спасіння, мормони, пʼятидесятники, свідки Єгови тощо.

У США живуть близько 800 тис. індуїстів та 30 % іудеїв світу.

Лекція 8. Релігійний склад населення світу

План лекції

1. Релігія як складова духовного буття етносу.

2. Класифікація релігій.

3. Примітивні релігійні вірування та культи

4. Національні релігії

5. Світові релігії.

6. Неорелігії (нетрадиційні релігії).

7. Географія поширення основних релігійних напрямів у світі.

8. Георелігійна ситуація в Україні та Кіровоградській області (на самостійне опрацювання).

Рекомендована література

1. Анісімова Г. М., Молнар Й. Й., Молнар Д. С.С. Географія населення: курс лекцій. – Ужгород: СП «ПоліПрінт», 2012. – С. 99- 112 с.

2. Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008.

3. Шувалов Е.Л. География населения. Учеб. Пособие для студентов географических спеціальностей пед.. институтов./ Е.Л. Шувалов – М., «Просвещение», 1977.

4. Голиков А.П. Вступ до економічної і соціальної географії / А.П. Голиков, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко. – К.: Либідь, 1997. – С.88-130

5. Муромцева Ю.І. Демографія: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. -300с.

6. Олійник Я.Б. Вступ до соціальної географії: Навч. Посіб./ Я.Б.Олійник, А.В Степаненко– К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – С.126-199.