римську та візантійську добу.

План

1. Загальна ситуація у Північному Причорномор’ї І ст. до н.е. – ІV ст.. н.е..

2. Політична історія Боспора.

3. Політична історія Ольвії.

4. Загальні проблеми політичної історії держав Північного Причорномор’я.

 

 

Теми рефератів

 

1. Політична історія Херсонеса.

2. Політична історія Тири.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.

Характерна Боспору своєрідність організації суспільного життя полягала у синтезі елементів полісної державності з царським правлінням. З одного боку – обожнення династа, його необмежена влада, постійний бюрократичний апарат, царська власність на значну частину земель, наявність професійної армії, а з другого боку – видимість функціонування демократичних інститутів. Боспорські міста являли собою включені до складу держави поліси, наділені рядом привілеїв. Особливо – це столиця Пантікапей; могутня Феодосія, приєднана в IV ст. до н.е.; Танаїс, заснований у гирлі Дону близько III ст. до н.е. ймовірно противниками центральної влади; Фанагорія, що підтримала в І ст. н.е. Рим у боротьбі з повсталими боспорськими царями. Навіть у кінці ІІІ ст. еліта громадян, займаючи вищі міські посади, входить до царської ради.

Економічна криза середини II ст. до н. е. послабила міць держави. Посилилися відцентрові устремління серед племінної знаті скіфів, синдів, торетів, дандаріїв та інших племен, що населяли Боспорське царство. Щоб врятувати становище, цар Перісад V почав переговори про передачу влади понтійському царю Мітрідату VI. За таких умов у 107 р. до н. е. вибухнуло повстання рабів та вільного насе­лення на чолі зі скіфом Савмаком.Повстанці оволоділи флотом, завдали кількох поразок урядовим військам і вби­ли царя Перісада V. Незабаром до Боспору морем і сушею прибули понтінські війська й придушили повстання. Савмак потрапив у полон і бувстрачений. Боспор увійшов до складу Понтійського царства і взяв участь у його боротьбі з Римом. Понтійський цар Мітрідат VI зазнав у ній поразки й після повстання Фанагорії, Німфеї та Інших боспорських міст у 63 р. до н. е. заподіяв собі смерть. Боспорське царство підпало під владу Риму. В 1- ІІ ст. н. е. воно пе­режило певне політико-економічне піднесення, яке завершилося підкоренням кримських скіфів і таврів. Навала готів у середині III ст. послабила, а гунів у 70-хроках IVст. остаточно доконала Боспорське царство.

У VI—III ст. до н. е. грецькі міста-двржави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу вироб­ництва. На рубежі IV — ІІІ ст. до н. е. розквітає Ольвія (у перекладі з грецької — щаслива). Площа міста розши­рилася до 50 га, з'явилися нові квартали, було перебудо­вано старі частини міста. Карбується власна монета. Інтенсивно розвивається сільськогосподарська округа — хора. Освоюються нові землі, відбудовуються занепалі сільські поселення, створюються багатогалузеві помістя. Активізуються торговельні відносини із землеробськими племенами на території Правобережної України. Встановлюються тор­говельні зв'язки з містами Пергамом, Самосом, Косом і на­віть єгипетською Александрією. Ольвія у великій кількості експортує зерно, продукцію тваринництва, хутро, імпортує переважно прянощі, маслини, вина, олію, святковий посуд тощо.

Рекомендована література

1.Андреев А.Р. История Крыма. - М., 1997.

2.Античные города-государства Северного Причерноморья. - М., 1964.

3.Археология СССР: В 20 т. - М., 1982-84.

4.Археология Украинской ССР. Т. 1-3. - К., 1985-1986.

5.Бунатян К.П. Давне населення України. - К., 2003.

6.Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. — М.-Л., 1949.

7.Давня історія України: В 2 т. /За ред. П.П.Толочка. - К., 1994 - 1995.

8.Давня історія України: В 3 т. /За ред. П.П.Толочка. - К., 1997.

9.Залізняк Л.Л. Найдавніше минуле України. - К., 1997.

10.Залізняк Л.Л. Первісна історія України. - К., 1999.

11. Кадеев В.И., Сорочан С.Б. Экономические связи античных городов Северного Причерноморья. - Харьков, 1989.

12.Крижицький С.Д. Античні держави Північного Причорномор'я. - К., 1998.

13.Надсаєв B.I. Економічні зв'язки античних міст Північного
Причорномор'я в І ст.. до н.е. - V ст.. н.е. - Харків, 1989.

14.Чмихов М.О. Давня культура. - К., 1994.

15.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня
історія України. - К., 1992.

16. Давня історія України. Кн. 1–2.– К., 1994–1995.

17. Лапин В. Греческая колонизация Северного Причерноморья.– К., 1966.

18. Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси.– М., 1968.

19. Платонов С. Полный курс лекций по русской истории.– СПб., 1997.

20. Соловьёв С. История России с древнейших времён (любое издание).

 

Практичне заняття № 8

Населення України в умовах Великого переселення народів.

План

1. Причини Великого переселення народів.

а. зміни клімату до ІІІ ст. н.е. та розвиток сільського господарства,

б. ослаблення Римської імперії – як зовнішній фактор.

2. Готська навала та її наслідки.

3. Поява гунів на українських землях.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.

В широкому сенсі — Велике переселення народів розпочалось з кінця 3-го тисячоліття до н.е., про що свідчать древні китайські та єгипетські джерела, — з причини зростання населення, нестачі вільної землі, зміни клімату тощо. Наслідком Великого переселення племен стало й виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав.

Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230-200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок поразок Квінтілія Вара від герусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну - Дунаю римляни втримують,пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів на дунайському кордоні.

Початком Великого переселення народів був рух на південь з Прибалтики у Північне Причорномор'я германських племен готів.

Кінець венедської або зарубинецької єдності раннього слов'янства поклала експансія германських племен готів. У Східну Польщу вони прийшли з Прибалтики у І ст. н. є. В II ст. готи просу­ваються у східному напрямку на Волинь, винищуючи слов'янську людність. Археологи простежили припинення існування слов'янських поселень на Волині в другій половині II ст. У цей час слов'янські шари на них були перекриті шарами вельбарської архео­логічної культури готів.

У 70-х роках IV ст. в українські степи зі сходу вдерлась перша тюркська орда гунів, зруйнувала грецькі міста-держави і розгромила готів. Імператор розбитих готів Германаріх у 375 р. покінчив життя самогубством. Його наступник на троні Вінітар розпочинає війну з антами, вбиває їхнього князя Божа і розпинає на хрестах 70 знатних антських старшин. Гуни виступають на боці слов'ян і вбивають Вінітара. Вірогідно, цю війну треба розуміти як сутичку готів, що під тиском гунів відходили на захід, з слов'янськими племенами Ниж­нього Подністров'я та Буджацьких степів, що відомі археологам під назвою етулійської спільноти.

Рекомендована література

1.Андреев А.Р. История Крыма. - М., 1997.

2.Античные города-государства Северного Причерноморья. - М., 1964.

3.Археология СССР: В 20 т. - М., 1982-84.

4.Археология Украинской ССР. Т. 1-3. - К., 1985-1986.

5.Бунатян К.П. Давне населення України. - К., 2003.

6.Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. — М.-Л., 1949.

7.Давня історія України: В 2 т. /За ред. П.П.Толочка. - К., 1994 - 1995.

8.Давня історія України: В 3 т. /За ред. П.П.Толочка. - К., 1997.

9.Залізняк Л.Л. Найдавніше минуле України. - К., 1997.

10.Залізняк Л.Л. Первісна історія України. - К., 1999.

11. Кадеев В.И., Сорочан С.Б. Экономические связи античных городов Северного Причерноморья. - Харьков, 1989.

12.Крижицький С.Д. Античні держави Північного Причорномор'я. - К., 1998.

13.Надсаєв B.I. Економічні зв'язки античних міст Північного
Причорномор'я в І ст.. до н.е. - V ст.. н.е. - Харків, 1989.

14.Чмихов М.О. Давня культура. - К., 1994.

15.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня
історія України. - К., 1992.

16. Давня історія України. Кн. 1–2.– К., 1994–1995.

17. Лапин В. Греческая колонизация Северного Причерноморья.– К., 1966.

18. Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси.– М., 1968.

19. Платонов С. Полный курс лекций по русской истории.– СПб., 1997.

20. Соловьёв С. История России с древнейших времён (любое издание).

Практичне заняття № 9

Теорії походження слов’ян.

План

1. Етногенез – проблема походження народу. (Визначення терміну “етногенез”).

2. Дунайська теорія походження слов’ян.

3. Вісло-Дніпровська теорія походження слов’ян.

4. Венеди – ранньослов’янські племена.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.

В даний час до складу слов'янських народів входять українці, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари, серби, хорвати, гасконці, словенці, росіяни. Але на початковому етапі існувала ще маса груп і племен слов'ян, які були відомі в Греції, Малій Азії, Північній Африці, деякі селилися навіть в Іспанії. Але надалі вони були знищені, або асимільовані, як поморські слов'яни,які потрапили під владу Тевтонського ордену в 12-14 століттях.

На рубежі 19-20 століть мовознавець І. О. Бодуен де Куртене висунув припущення про походження етноніму слов'яни. На думку цього дослідника, назва слов'яни виникла спочатку в середовищі римлян, які захопили на східних кордонах слов'янської держави безліч рабів, друга половина імені яких закінчувалася на слав: Владислав, Судислав, Мирослав, Ярослав і т.д. Це закінчення римляни перетворили в загальну назву будь-якого раба взагалі (у пізній латині раб sclavas), а згодом і народу, що постачав більшість цих рабів. Від римлян це було потім засвоєно і самими слов'янами. Цю теорію згодом сильно розвили німецькі вчені, що використовували її для визначення ролі культури і значення слов'янських народів в історії ранньосередньовічної Європи.

Б.Рибаков у своїй книзі "Світ історії" пише, що слов'янські народи належать до стародавньої індоєдності, яка включала такі народи: німецькі, балтійські ("литовсько-латиські "), романські, грецькі, індійські ("арійські") та інші, що розкинулися ще в давнину на величезному просторі від Атлантичного океану до Індійського і від Льодовитого океану до Середземного моря. Чотири-п'ять тисяч років тому індоєвропейці займали ще не всю Європу і не заселили ще Індостан. Рибаков вважає, що приблизним геометричним центром початкового "Індоєвропейського масиву" була північно-східна частина Балканського півострова і Мала Азія. Ті племена, з яких шляхом поступової консолідації утворилися праслов'яни, мешкали майже на краю індоєвропейських просторів, на північ від гірського бар'єру, який відокремлює південну Європу від Північної і тягнеться від Альп на схід, завершуючись на сході Карпатами.

У науковому пошуку найдавніших відомостей про слов'ян нове місце належить лінгвістиці. Лінгвісти визначили:

1. Що відділення праслов'янських племен від споріднених або сусідніх індоєвропейських племен відбулося близько 4000-3500 років тому.

2. За даними мови лінгвісти встановили, що сусідами слов'ян з індоєвропейських народів були германці, балтійці, іранці, дако-фракійці, кельти і т.д.

3. Судячи за загальним для всіх слов'янських народів позначенням елементів ландшафту, праслов'яни проживали в зоні листяних лісів і лісостепу, де були поляни, озера, болота, але не було моря; де були горби, яри, вододіли, але не було високих гір. Проте тут слід звернути увагу на те, що природні зони, що відповідають цим лінгвістичним визначенням, розміщені в Європі ширше, ніж можна окреслити слов'янську прабатьківщину. Праслов'яни займали лише частину того простору, який відбився у їхніх древніх говірках.

В даний час батьківщиною слов'ян визнається область, що тягнеться на північ від Карпат. Але при найближчому визначенні її границь учені дуже істотно розходяться між собою. Наприклад, один з основоположників слов'янознавства, чеський вчений Шофарік проводив границю слов'янської прабатьківщини на заході від гирла Вісли до Німану, на півночі - від Новгорода до витоків Волги і Дніпра, на сході - до Дону. Далі вона, на його думку, йшла через нижній Дніпро і Дністер уздовж Карпат до Вісли і по вододілі Одеру і Вісли до Балтійського моря. Ця версія одержала назву вісло-одерського варіанту.

Польський археолог Стефан Носек, прихильник цього варіанта, запропонував звернутися до археологічних матеріалів того часу, коли слов'янський народ від'єднався від основної групи індоєвропейських племен. Увагу археологів привернула тішнецька культура 15-12 століть до н.е., яка була добре відома на території Польщі між Віслою та Одером. Однак інший польський археолог Олександр Гардавній, а також ряд українських археологів встановили, що тішнецька культура поширюється і на простір на схід від Вісли, аж до Дніпра, переходячи частково і на лівий його берег. Однак остаточно питання про точні межах прабатьківщини праслов'ян як і раніше, не вирішено.

У своїх лекціях "Походження слов'ян" М. І. Артамонов говорив про те, що найбільш розробленим є питання про західний кордон праслов'янської території, яку проводять від моря по Одеру до ріки Варти та далі по цій річці і Віслі і по ній до річки Сала. На півночі праслов'яни сусідили з предками литовців "угро-фінами". Межею з першими служила річка Прип'ять. На сході слов'яни досягали Дніпра і навіть, як вважають деякі дослідники, аж за нього, захоплюючи, принаймні, частину басейну річки Десни.

Рекомендована література

1. Археология СССР: В 20 т. - М., 1982-84.

2. Археология Украинской ССР. Т. 1-3. - К., 1985-1986.

3. Бунатян К.П. Давне населення України. - К., 2003.

4. Давня історія України: В 2 т. /За ред. П.П.Толочка. - К., 1994 - 1995.

5. Давня історія України: В 3 т. /За ред. П.П.Толочка. - К., 1997.

6. Залізняк Л.Л. Найдавніше минуле України. - К., 1997.

7. Залізняк Л.Л. Первісна історія України. - К., 1999.

8. Чмихов М.О. Давня культура. - К., 1994.

9. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня
історія України. - К., 1992.

10. Давня історія України. Кн. 1–2.– К., 1994–1995.