Антиінфляційна політика у незалежній Україні

Увесь комплекс заходів щодо боротьби з інфляцією і її наслідками, який і складає, власне, антиінфляційну політику держави, у незалежній Україні можна поділити на декілька етапів.

На початку 1990-х років почався перший етап антиінфляційної політики. Він продовжувався з 1991 по кінець 1993 р. Його суть зводилась до спроб в умовах реформування економіки підняти виробництво і наповнити ринок товарами. Але за обмеженості ресурсів і зростання цін через різке подорожчання енергоресурсів, що надходили, головним чином, з Росії, і дії інших факторів, ці спроби здійснити економічне зростання виявились марними. У той же час урядом була здійснена масова лібералізація цін і знято обмеження на підвищення заробітної плати. Усе це призвело до зростання дефіциту державного бюджету, який покривався за рахунок використання потужностей друкарського верстата. Інфляція переросла в гіперінфляцію і стала найбільш загрозливим явищем в економіці нашої держави. За суттю антиінфляційну політику держави на цьому етапі можна назвати антиінфляційною тільки умовно. Насправді вона була проінфляційною.

Другий етап формування й реалізації антиінфляційної політики починається з кінця 1993 і продовжується до вересня 1996 р. На цьому етапі антиінфляційна політика в Україні набуває певних конкретних ознак. І хоч вона інколи мала суперечливий характер, проте її спрямованість на зменшення інфляції на цьому етапі очевидна. У цей період упорядковано ціноутворення при формуванні оптових цін промисловості. З метою зменшення спекулятивних операцій було обмежено відсотки по кредитах і маржу комерційних банків. Для торговельно-посередницьких фірм уведено обмеження націнок, що не повинні бути більше 50 % від відпускної ціни промисловості. Наведені й інші заходи призвели до суттєвого зменшення динаміки зростання цін і дали можливість 2 вересня 1996 р. почати грошову реформу в Україні.

Третій етап антиінфляційної політики починається з кінця 1996 і по кінець 1999 р. Він характеризується тим, що інфляція в її розмірах у ці роки вже не була ворогом номер один і основний акцент в антиінфляційній політиці було зроблено на створенні умов для виходу з економічної кризи. Антиінфляційна політика базувалась на жорстких монетарних принципах і це призвело до придушення інфляції, яка в 1997 р. склала 110 %.

Проте обмеження приросту грошової маси мало й негативні наслідки. Вони виявились у кризі неплатежів, у зростанні взаємної та бюджетної заборгованості, у підвищенні частки бартерних розрахунків.

З початку 2000 р. в економіці України почалось зростання виробництва. У цих умовах антиінфляційна політика була спрямована на забезпечення підйому економіки. Того часу почали застосовуватись різні, переважно непрямі антиінфляційні заходи.

У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід, передусім, навчитись точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку нашої економіки являє собою тільки теоретичне обґрунтування здійснення антиінфляційних заходів. їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію. Останнє передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану нашої економіки. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.

Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні — необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш-менш помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету.

Інфляція в 2014р. На економічний стан країни та на її грошово-кредитний ринок має негативний вплив загострення ситуації на сході України, підсилене високим дефіцитом бюджету, величезними державними витратами, безконтрольною емісією, відставкою уряду в 2014 р., невизначеністю у подальших перспективах розвитку.

Наслідком такого впливу є падіння ВВП, посилення негативних чинників на економічну поведінку суб’єктів господарювання та населення, а також погіршення очікувань економічних агентів. В результаті чого відбулося відчутне знецінення гривні та відплив депозитів з банківської системи.

Порівняймо динаміку офіційного індексу інфляції (індексу споживчих цін, що характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання) та офіційного курсу гривні (рис. 2).

Рис. 4. Порівняльна динаміка індексу інфляції та офіційного курсу гривні (до 1996 р. – крб.) до долару США у 1995–2014 рр. [3]

Реальне знецінення гривні (навіть незважаючи на явне заниження офіційного індексу інфляції) значно перевищує динаміку обмінного курсу, створюючи підстави для подальшої нестабільності національної грошової одиниці. В той час як реальне зростання цін значно перевищує офіційний рівень інфляції, який постійно штучно коригується. В 2014 році незважаючи на те, що споживчі ціни виросли більш ніж вдвічі, офіційний індекс споживчих цін визначено на рівні: 0,2% - у січні, 0,6% - у лютому, 2,2% - у березні, 3,3% - у квітні, 3,8% - у травні, 1,0% - у червні, 0,4% - у липні, 0,8% - у серпні, 2,9% - у вересні, 2,4% - у жовтні, 1,9% - у листопаді[17, ст. 39].

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - показник, який характеризує зміну загального рівня цін на товари і послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

Таблиця 2. Індекс інфляції в Україні впродовж 2000-2016 рр.

Рік	Січень	Грудень	За рік
	104,6	101,6	125,8
	101,5	101,6	106,1
	101,0	101,4	99,4
	101,5	101,5	108,2
	101,4	102,4	112,3
	101,7	100,9	110,3
	101,2	100,9	111,6
	100,5	102,1	116,6
	102,9	102,1	122,3
	102,9	100,9	112,3
	101,8	100,8	109,1
	101,0	100,2	104,6
	100,2	100,2	99,8
	100,2	100,5	100,5
	100,2	103,0	124,9
	103,1	100,7	143,3
	100,9		105,1