Поняття інфляції та її причини

Домашня робота

З дисципліни «Основи економічної теорії»

Тема № 6: «Антиінфляційна політика в країнах з ринковою економікою та в країнах з перехідною економікою»

 

Виконала:

студентка групи БМ-362, НН ІІДС

Губинець В.В.

Перевірила: викладач

Бойко С.Д.

 

Київ 2016

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………………….….3

1. Поняття інфляції та її причини…………………………………………………….…….5

1.1 Інфляція попиту…………………………………………………………………..……..5

1.2 Інфляція витрат…………………………………………………………………………6

2. Особливості інфляції у країнах з перехідною економікою…………………….……11

3. Антиінфляційна політика у незалежній Україні…………………………………….13

4. Світовий досвід антиінфляційної політики держави…………………………………..16

4.1 Режим монетарного таргетування…………………………..………………….17

4.2 Режим валютного комітету ………………………………………………...…….18

4.3 Інфляційне таргетування ………………………………………………..……….18

4.4 Грошово-кредитна політика без установлення «номінального якоря»…..19

Висновки…………………………………………………………………………………………………21

Список використаної літератури……………………………………………………………………..23

 

 

Вступ

Важливим індикатором економіки є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошей та зниженням їх купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів.

Актуальність теми полягає у тому, що боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою отримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Вітчизняні та міжнародні експерти вважають інфляцію головною загрозою для України, навіть більшою, ніж зменшення темпів економічного зростання. Саме тому на сучасному етапі в Україні надзвичайно актуальним є питання дослідження інфляційних процесів та антиінфляційної політики.

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати.

Дослідженням антиінфляційної політики та інфляційних чинників України займалися такі вчені, як: В. Федоренко, А. Гриценко, А. Сменковський та ін. [1].

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в оцінці інфляції і антиінфляційної політики; Завдання полягає в аналізі та обгрунтуванні антиінфляційної політики, враховуючи світовий досвід країн, вивченні процесів інфляції, механізмів розвитку інфляції.

Об’єктом дослідження є антиінфляційна політика в Україні та світовий досвід антиінфляційної політики, а предметом - методологія і практичний інструментарій аналізу та моделювання інфляційних процесів й антиінфляційної політики.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

· Має бути постійна рівновага державного бюджету;

· Центральний банк повинен вести ідеальну політику;

· Державі не слід втручатися в розподіл прибутку;

· Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi.

З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце посідають заходи, спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів.

Здійснення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Для вироблення та реалізації антиінфляційної політики держава в особі уряду і НБУ розробляє так звану антиінфляційну програму, в якій визначає мету, завдання антиінфляційної діяльності держави та способи їх реалізації.

Антиінфляційна політика має спрямовуватись на досягнення трьох основних цілей, які можна сформулювати так:

—розвиток ринкового механізму, оскільки саме ринок здатний найбільш ефективно і швидко відновлювати порушений з розвитком інфляційних процесів баланс між грошовою і товарною масою;

—проведення глибоко продуманої політики грошового регулювання, здійснюваного насамперед центральним банком країни і спрямованої на забезпечення оптимальної зміни грошової маси;

—скорочення бюджетного дефіциту до рівня, що не викликає великомасштабних негативних змін в економіці країни.

Антиінфляційні заходи держави стосуються не тільки тих процесів, що безпосередньо впливають на інфляційне зростання цін, але й на ті явища, які стосуються скоріше її наслідків, ніж причин.

 

Висновки

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників розглядають кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Методи, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні поіншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвилеподiбним поширенням зростання цiн.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це – найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забезпечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Домашня робота

З дисципліни «Основи економічної теорії»

Тема № 6: «Антиінфляційна політика в країнах з ринковою економікою та в країнах з перехідною економікою»

 

Виконала:

студентка групи БМ-362, НН ІІДС

Губинець В.В.

Перевірила: викладач

Бойко С.Д.

 

Київ 2016

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………………….….3

1. Поняття інфляції та її причини…………………………………………………….…….5

1.1 Інфляція попиту…………………………………………………………………..……..5

1.2 Інфляція витрат…………………………………………………………………………6

2. Особливості інфляції у країнах з перехідною економікою…………………….……11

3. Антиінфляційна політика у незалежній Україні…………………………………….13

4. Світовий досвід антиінфляційної політики держави…………………………………..16

4.1 Режим монетарного таргетування…………………………..………………….17

4.2 Режим валютного комітету ………………………………………………...…….18

4.3 Інфляційне таргетування ………………………………………………..……….18

4.4 Грошово-кредитна політика без установлення «номінального якоря»…..19

Висновки…………………………………………………………………………………………………21

Список використаної літератури……………………………………………………………………..23

 

 

Вступ

Важливим індикатором економіки є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошей та зниженням їх купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів.

Актуальність теми полягає у тому, що боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою отримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Вітчизняні та міжнародні експерти вважають інфляцію головною загрозою для України, навіть більшою, ніж зменшення темпів економічного зростання. Саме тому на сучасному етапі в Україні надзвичайно актуальним є питання дослідження інфляційних процесів та антиінфляційної політики.

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати.

Дослідженням антиінфляційної політики та інфляційних чинників України займалися такі вчені, як: В. Федоренко, А. Гриценко, А. Сменковський та ін. [1].

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в оцінці інфляції і антиінфляційної політики; Завдання полягає в аналізі та обгрунтуванні антиінфляційної політики, враховуючи світовий досвід країн, вивченні процесів інфляції, механізмів розвитку інфляції.

Об’єктом дослідження є антиінфляційна політика в Україні та світовий досвід антиінфляційної політики, а предметом - методологія і практичний інструментарій аналізу та моделювання інфляційних процесів й антиінфляційної політики.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

· Має бути постійна рівновага державного бюджету;

· Центральний банк повинен вести ідеальну політику;

· Державі не слід втручатися в розподіл прибутку;

· Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi.

З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце посідають заходи, спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів.

Здійснення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Для вироблення та реалізації антиінфляційної політики держава в особі уряду і НБУ розробляє так звану антиінфляційну програму, в якій визначає мету, завдання антиінфляційної діяльності держави та способи їх реалізації.

Антиінфляційна політика має спрямовуватись на досягнення трьох основних цілей, які можна сформулювати так:

—розвиток ринкового механізму, оскільки саме ринок здатний найбільш ефективно і швидко відновлювати порушений з розвитком інфляційних процесів баланс між грошовою і товарною масою;

—проведення глибоко продуманої політики грошового регулювання, здійснюваного насамперед центральним банком країни і спрямованої на забезпечення оптимальної зміни грошової маси;

—скорочення бюджетного дефіциту до рівня, що не викликає великомасштабних негативних змін в економіці країни.

Антиінфляційні заходи держави стосуються не тільки тих процесів, що безпосередньо впливають на інфляційне зростання цін, але й на ті явища, які стосуються скоріше її наслідків, ніж причин.

 

Поняття інфляції та її причини

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. І означав процес збільшення паперово - грошового обігу. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії[2, ст. 39].

Рис.1. Види інфляції

1.1 Інфляція попиту виникає внаслідок виникнення надлишкової платоспроможності в економіці, спричиненої надлишком в ній грошей. Перевищення сукупного платоспроможного попиту над пропозицією, яка не змінюється або зростає надто повільно порівняно з платоспроможним попитом, призводить до інфляційного зростання цін і знецінення національної грошової одиниці. Зумовлюють інфляційний попит безпосередньо грошові чинники (чинники, що безпосередньо впливають на грошову масу, пропозицію грошей в економіці, а отже, і на платоспроможний попит): надмірна грошова емісія, надто висока швидкість обертання грошей, занижений курс національної валют щодо іноземної валюти, незадовільний стан і недосконалість фінансово-кредитної системи, помилки НБУ й уряду у грошово-кредитній та бюджетно-фінансовій політиці тощо.

1.2 Інфляція витрат (інфляція пропозиції) виникає внаслідок зростання витрат виробництва і собівартості продукції під впливом підвищення заробітної плати, цін на сировину, матеріали, устаткування, тарифів на послуги тощо.

Причинами, що зумовлюють інфляцію витрат, є так звані "негрошові", у тому числі (передусім у цій групі) виробничі чинники: витратний характер економіки, високий рівень монополізації виробництва, низький рівень або й відсутність конкуренції, недоліки у ціновій політиці, структурні диспропорції в матеріальному виробництві і ціновій політиці, низький рівень продуктивності праці й високий рівень матеріало- та енергомісткості продукції, високі податкові і кредитні ставки, неналежний рівень інновацій в економіці, відсутність стимулів розвитку виробництва.

Таблиця 1. Причини інфляції та заходи щодо їх усунення

Причина інфляції	Заходи щодо їх усунення
1. Дефіцит бюджету	Контроль над діями уряду шодо витрат бюджету;
2. Кредити комерційним банкам	Зменшення цих кредитів. Розмежування маси грошей Національного банку та комерційних банків (Державний бюджет обслуговується державними банками. Грошова маса комерційних банків не враховується - за досвідом Німеччини);
3. Переведення підприємствами доларової маси в національну валюту. Купівля іноземної валюти НБ	Введення конвертованої валюти і фіксація курсу гривні;
4. Заощадження населенням свого надбання в іноземній валюті. Розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності у доларах	Заборона обігу в межах держави іноземної валюти;
5. Бартерний обмін Видача позики урядові	Поступова заборона бартерного обміну Контроль за витратами уряду Введення державних позик;
6. Відплив за кордон: зберігання грошей в іноземній валюті в іноземних банках; завезення підприємцями іноземних товарів; купівля за кордоном товарів, які може виготовляти Україна	Контроль з боку держави за контрактами і заборона зберігання грошей в іноземних банках. Захист свого ринку від іноземних товарів. Організація державних міжгалузевих замовлень у межах промислової політики держави;
7. Затримка з виплатою зарплати та інших обов'язкових платежів	Своєчасне подання урядом бюджету на розгляд Верховної Ради. Затвердження Верховною Радою бюджету до 1 січня наступного року. Контроль за діями уряду щодо витрат бюджету. Розширення поля оподаткування; прийняття і введення вдію закону про декларацію доходів та оподаткування громадян;
8. Несвоєчасна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності	Оптимізація співвідношення між експортом та імпортом окремо для кожної країни. Проведення урядом політики протекціонізму;
9. Швидкість та приріст обігу грошей	Контроль за швидкістю обігу грошей у комерційних банках;
10. Зниження виробництва	Державна стратегія розвитку промисловості. Захист власного ринку;
11. Інфляція третього типу внаслідок неринкової поведінки підприємців	Державний контроль за цінами.

 

З метою стримування інфляції та зменшення негативних наслідків її впливу на економіку держава розробляє та здійснює антиінфляційну політику.

Рис. 2. Заходи антиінфляційної політики

Утілення в життя такої політики потребує від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи реалізації її, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.

З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце посідають заходи, спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження реальних доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Така індексація не усуває інфляції, а ли­ше пом’якшує її негативний вплив, хоч вона й сама може перетворитися на потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється за умов бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунок грошової емісії.

Здійснення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Для вироблення та реалізації антиінфляційної політики держава в особі уряду і НБУ розробляє так звану антиінфляційну програму, в якій визначає мету, завдання антиінфляційної діяльності держави та способи їх реалізації.

Передусім способи проведення, а отже, тип антиінфляційної політики (антиінфляційного регулювання) обирають залежно від типу інфляції і визначають за факторами, що спричиняють інфляцію.

Отже, відповідно до існуючих типів інфляції слід виділити:

o антиінфляційну політику управління чинниками попиту;

o антиінфляційну політику управління чинниками витрат.

Антиінфляційна політика управління попитом має назву де-фляційної політики і ґрунтується на регулюванні платоспроможного попиту з метою його обмеження через застосування заходів грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

1. Антиінфляційна політика – комплекс взаємопов'язаних напрямів, засобів та важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції і управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Рис. 3. Напрями (типи) антиінфляційної політики

Антиінфляційна політика має спрямовуватись на досягнення трьох основних цілей, які можна сформулювати так:

—розвиток ринкового механізму, оскільки саме ринок здатний найбільш ефективно і швидко відновлювати порушений з розвитком інфляційних процесів баланс між грошовою і товарною масою;

—проведення глибоко продуманої політики грошового регулювання, здійснюваного насамперед центральним банком країни і спрямованої на забезпечення оптимальної зміни грошової маси;

—скорочення бюджетного дефіциту до рівня, що не викликає великомасштабних негативних змін в економіці країни.

Цілі антиінфляційної політики відбивають загальні, стратегічні завдання суспільства в плані подальшого розвитку ринкової економіки. Однак у більш близькому варіанті антиінфляційна політика передбачає набір різних заходів, спрямованих на розвиток виробництва і диригування зростанням цін. Вона здійснюється за двома основними напрямками.

Перший — пов’язаний з тим, що однією з вирішальних причин інфляції є емісія грошей, яка у свою чергу, викликається, як правило, надмірним дефіцитом державного бюджету. Звідси й антиінфляційна політика будується переважно на монетаристських методах. Вони припускають скорочення дефіциту державного бюджету, відмову від прямого кредитування уряду на покриття цього дефіциту, або зведення такого кредитування до мінімуму, регулювання грошової маси. Останнє часто здійснюється методом таргетування, тобто збільшення грошової маси, але тільки в межах, що рекомендуються монетаристами (3—5 % на рік), та з поправкою на динаміку зростання ВВП і продуктивності суспільної праці.

Серед найбільш поширених заходів, що практикують центральні банки, можна назвати проведення кредитної рестрикції та лімітування випуску готівки в обіг. Стримування кредитної експансії комерційних банків здійснюється шляхом підвищення облікової ставки центрального банку, збільшення норми обов’язкових резервів, регулювання процентних ставок та іншими подібними заходами. Що ж стосується лімітування випуску готівки в обіг, то центральний банк удається до більш жорсткого контролю за обґрунтованістю великих позик, які планують видати комерційні банки. Нерідко держава вводить пряме регулювання збільшення готівкової грошової маси в обігу.

Другий напрямок пов’язаний зі спробою регулювати заробітну плату і ціни, щоб утримувати їх у рівновазі. На практиці розробки і здійснення антиінфляційних заходів пряме регулювання цін і заробітної плати використовувалося в багатьох країнах. Це знайшло вираження у заморожуванні заробітної плати, що широко практикувалося особливо в 1960—1970 роки в США і багатьох європейських країнах. Воно знаходило своє вираження в домовленостях з профспілками про припинення зобов’язань роботодавців (як правило, зафіксованих у колективних угодах з профспілками) про підвищення реальної заробітної плати.

До досить поширених заходів антиінфляційної політики належить також державне регулювання цін. Воно може супроводжуватися ще й обмеженням прибутків торговельних посередників. До цього методу країни Заходу вдавались неодноразово і дуже поступово йшли до лібералізації цін. Так, скажімо, Франція на своєму внутрішньому ринку повністю лібералізувала ціни тільки в 1986 році.

Важливою складовою антиінфляційної політики стає й регулювання зовнішньої торгівлі. Це пов’язано з тим, що за певних умов може мати місце імпорт інфляції і держава повинна вживати відповідних захисних дій. Особливо важливе значення це має для України з її величезною залежністю від імпорту енергоносіїв і високим рівнем відкритості нашої економіки.

Антиінфляційні заходи держави стосуються не тільки тих процесів, що безпосередньо впливають на інфляційне зростання цін, але й на ті явища, які стосуються скоріше її наслідків, ніж причин. Одним із таких заходів є індексація доходів. Ця політика дає певний ефект особливо в короткостроковому періоді. Але на великих відрізках часу її можливості в регулюванні інфляційних процесів різко скорочуються. Це обумовлено тим, що індексація доходів і, насамперед, заробітної плати якоюсь мірою знижує стимули до праці, а значить і послаблює ринок як систему, яка у своєму саморегулюванні найбільш ефективно діє в антиінфляційному напрямку.

Розглянуті заходи антиінфляційного характеру базуються на економічних важелях. Водночас певне значення мають і ті заходи, що пов’язані з адміністративними діями. Вони за своєю сутністю мають антиринковий характер і за крайніх проявів, наприклад в умовах тотального регулювання цін, здатні нанести ринковому механізму значних збитків. Однак у певних ситуаціях адміністративний контроль за цінами буває абсолютно необхідним і в цьому плані не руйнує, а, навпаки, зміцнює ринковий механізм. Як правило, це пов’язано з короткочасним і нетотальним регулюванням цін.

Зазначені основні засади організації і здійснення антиінфляційної політики мають дещо узагальнений характер. Що ж стосується розробки і реалізації антиінфляційної політики, то в кожній окремій державі вона матиме свої особливості, які відображають як загальні чинники, так і ті фактори, що притаманні саме тій чи іншій країні. Це пов’язано з тим, що антиінфляційна політика — це складне і багатомірне явище, в реалізації якого треба врахувати особливості розвитку економіки країни, пріоритет конкретних завдань, що стоять перед суспільством на тому, чи іншому етапі і дію багатьох інших чинників.

Слід підкреслити, що у світі вже накопичено певний досвід боротьби з інфляцією. Цей досвід особливо помітно накопичився після 60—70-х років XX ст., коли у високорозвинених країнах почали істотно зростати ціни. І хоч рівень інфляції в країнах Заходу був невеликим (до 10—15 % на рік), він став суттєвою перешкодою на шляху економічного зростання цих країн. Тому в кінці 1970-х на початку 1980-х років у розвинутих країнах Заходу почався період широкого застосування антиінфляційних заходів. Вони вже базувалися на теоретичних засадах монетаризму і зводились до необхідності підтримувати такий обсяг емісії грошей, який би не перевищував за своїми темпами темпи зростання продуктивності праці і валового внутрішнього продукту.