Запровадження і розвиток економічної теорії. Основні напрямки в економічній теорії

Запровадження і розвиток економічної теорії. Основні напрямки в економічній теорії

Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, зведення законів царя Хаммурапі у Вавілонії у них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи. Перша спроба теоретично осмислити і системно викласти економічні проблеми була здійснена Аристотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами того часу – ефективним використанням майна в рабовласницькій системі і здійснення справедливого обміну. Аристотель багато присвятив уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей.

Помітний вплив в економічні й теорії залишили меркантелістські концепції, що зародилися в епоху первісного нагромадження капіталу. З меркантилізмом пов’язане виникнення терміну “політична економія”, який увів француз А.Монкретьєн (у 1615 році вийшла його книга “Трактат політичної економії”). Ранні меркантилісти ототожнювали багатство з нагромадженням золота і срібла, пізніші під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробила школа трудової теорії вартості, яка досліджувала сферу виробництва, перенісши дослідження із сфери обміну. Основні її представники У.Петті, П.Буагільберт, Ф.Кене. Особливо відзначився Кене, головним твором якого є “Економічна таблиця”.

А. Сміт у своїй знаменитій праці “Багатство народів” (1776) у перше підвів підсумки розвитку економічної думки і виклав її у новому синтезі на основі трудової теорії. Адам Сміт особливого значення надавав поділу праці та професіоналізму, зробивши її основою при розгляді всіх економічних проблем. Сміт в перше визначив двояке завдання політичної економії: аналіз об’єктивної економічної реальності і з’ясування закономірності її розвитку (позитивний аспект) та вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).

Значно поглибив і розширив вчення Сміта Д.Рікардо – ідеолог промислової революції. Він довів, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства – заробітної плати, прибутку, процента і ренти. Прибутком вважав неоплачену працю робітника.

В 19 ст. виник марксистський напрям, представлений К.Марксом і Ф.Енгельсом. головним твором цього напрямку був “Капітал” Маркса. В основі марксистської доктрини лежала концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас і утвердження соціалістичного ладу. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. в економічній науці виникла низка нових шкіл.

Нова історична школа (Г.Шмолер, Л.Брентано, К.Блюхер, В.Замбарт). Представники цієї школи відмовилися від цілісної абстрактної економічної теорії, що продуктивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників.

Кейнсіанський напрямок, що виник у 30-х роках ХХ ст., виявив серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції, обґрунтував теорію та економічну політику “регульованого капіталізму”. Кейнс ввів у економічну теорію новий макроекономічний метод аналізу, з позиції якого він досліджував кількісні функціональні залежності процесу відтворення, закономірні кількісні зв’язки таких сукупних народногосподарських величин, як капіталовкладення і національний дохід, інвестиції та зайнятість населення, споживання і заощадження, кількість грошей в обігу, рівні цін, з/плати, прибутку і процента.

У працях таких послідовників Кейнса, як А.Гансен, Д.Домар, Р.Гар род та інші, кейнсіанські концепції були розвинуті і вигляді неокенсіанських моделей економічного зростання, які передбачали полегшення соціальної суперечності й удосконалити господарський механізм з допомогою державного регулювання ринкової економіки.

Неоліберальна школа з її концепцією “соціально ринкового господарства” (Л.Мізес, Ф.Хайєк, В.Бекон) стоїть на позиціях свободи дій, спирається на загальнолюдські цінності. Економісти цього напрямку мали особливу популярність після Другої світової війни в країнах Західної Європи, зокрема ФРН.

Наприкінці 70 – початку 80-х рр. ХХ ст. неокласичні ідеї трансформувались у неоконсерватизм як провідний напрям сучасної економічної теорії. Його основними теоріями є:

1.Монетаризм Чикагської школи на чолі з М.Фрізменом.

2.Економіка пропозиції (А.Лаффер).

3.Теорія раціональних очікувань

У 60-70-х роках еволюціонує інституціонально-соціальний напрям, який виник ще у 20-30-х роках ХХ ст. Представники Дж.Гелбрейт, Р.Арон, У.Ростоу, Д.Бел критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем, виступали за процес соціалігізації економічної теорії та розробляли концепції трансформації капіталізму в умовах НТР.

Закони, принципи та категорії економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія

Економічні категорії – це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів. Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому.

Економічний закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв’язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо економічна категорія виражає який не будь один момент, або одну сторону економічних відносин, суть одного явища, то економічні закони розкривають взаємозв’язок, внутрішню залежність кількох або багатьох одно порядкових явищ. Крім того, в категоріях фіксується статичних стан, а в законах – динаміка, процеси руху і розвитку економічного життя.

Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу.

Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають стійких характер, виявляються через практичну діяльність людей, що не рідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють “природно-історичному” розвитку суспільного виробництва.

Сукупність економічних законів – це субординована система, в якій виділяється з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні) відносини.

Розрізняють такі економічні закони:

– Основний економічний закон – виражає найхарактернішу рису і найглибшу суть, природо-економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Цей закон виражає мету суспільного виробництва і засоби його досягнення.

– Загальний економічний закон(системи в цілому) – це закони, які охоплюють усі сторони економічних відносин (виробництво, розподіл, обмін, споживання)тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту і пропозиції, спадної граничної корисності, закон пропорційності).

– Закони окремих сфер – охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці).

Позитивна економіка оперує фактами і вільна від суб’єктивних і оціночних суджень вона намагається сформулювати наукові уявлення про економічну поведінку.

Нормативна ж економіка уособлює оціночні судження певної групи людей про те, якою має буди економіка, або яку конкретну політичну акцію треба рекомендувати, ґрунтуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах.

Позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна економіка виражає суб’єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна досліджує фактичний стан економіки; нормативна визначає, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або не бажані.

Завдання “позитивної економіки” – описати, пояснити і передбачити рух виробництва, інформації, доходів, тобто дослідити фактичний стан економіки.

Завдання “нормативної економіки” обґрунтування економічної поведінки вироблення економічної політики.

Запровадження і розвиток економічної теорії. Основні напрямки в економічній теорії

Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, зведення законів царя Хаммурапі у Вавілонії у них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи. Перша спроба теоретично осмислити і системно викласти економічні проблеми була здійснена Аристотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами того часу – ефективним використанням майна в рабовласницькій системі і здійснення справедливого обміну. Аристотель багато присвятив уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей.

Помітний вплив в економічні й теорії залишили меркантелістські концепції, що зародилися в епоху первісного нагромадження капіталу. З меркантилізмом пов’язане виникнення терміну “політична економія”, який увів француз А.Монкретьєн (у 1615 році вийшла його книга “Трактат політичної економії”). Ранні меркантилісти ототожнювали багатство з нагромадженням золота і срібла, пізніші під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробила школа трудової теорії вартості, яка досліджувала сферу виробництва, перенісши дослідження із сфери обміну. Основні її представники У.Петті, П.Буагільберт, Ф.Кене. Особливо відзначився Кене, головним твором якого є “Економічна таблиця”.

А. Сміт у своїй знаменитій праці “Багатство народів” (1776) у перше підвів підсумки розвитку економічної думки і виклав її у новому синтезі на основі трудової теорії. Адам Сміт особливого значення надавав поділу праці та професіоналізму, зробивши її основою при розгляді всіх економічних проблем. Сміт в перше визначив двояке завдання політичної економії: аналіз об’єктивної економічної реальності і з’ясування закономірності її розвитку (позитивний аспект) та вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).

Значно поглибив і розширив вчення Сміта Д.Рікардо – ідеолог промислової революції. Він довів, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства – заробітної плати, прибутку, процента і ренти. Прибутком вважав неоплачену працю робітника.

В 19 ст. виник марксистський напрям, представлений К.Марксом і Ф.Енгельсом. головним твором цього напрямку був “Капітал” Маркса. В основі марксистської доктрини лежала концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас і утвердження соціалістичного ладу. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. в економічній науці виникла низка нових шкіл.

Нова історична школа (Г.Шмолер, Л.Брентано, К.Блюхер, В.Замбарт). Представники цієї школи відмовилися від цілісної абстрактної економічної теорії, що продуктивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників.

Кейнсіанський напрямок, що виник у 30-х роках ХХ ст., виявив серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції, обґрунтував теорію та економічну політику “регульованого капіталізму”. Кейнс ввів у економічну теорію новий макроекономічний метод аналізу, з позиції якого він досліджував кількісні функціональні залежності процесу відтворення, закономірні кількісні зв’язки таких сукупних народногосподарських величин, як капіталовкладення і національний дохід, інвестиції та зайнятість населення, споживання і заощадження, кількість грошей в обігу, рівні цін, з/плати, прибутку і процента.

У працях таких послідовників Кейнса, як А.Гансен, Д.Домар, Р.Гар род та інші, кейнсіанські концепції були розвинуті і вигляді неокенсіанських моделей економічного зростання, які передбачали полегшення соціальної суперечності й удосконалити господарський механізм з допомогою державного регулювання ринкової економіки.

Неоліберальна школа з її концепцією “соціально ринкового господарства” (Л.Мізес, Ф.Хайєк, В.Бекон) стоїть на позиціях свободи дій, спирається на загальнолюдські цінності. Економісти цього напрямку мали особливу популярність після Другої світової війни в країнах Західної Європи, зокрема ФРН.

Наприкінці 70 – початку 80-х рр. ХХ ст. неокласичні ідеї трансформувались у неоконсерватизм як провідний напрям сучасної економічної теорії. Його основними теоріями є:

1.Монетаризм Чикагської школи на чолі з М.Фрізменом.

2.Економіка пропозиції (А.Лаффер).

3.Теорія раціональних очікувань

У 60-70-х роках еволюціонує інституціонально-соціальний напрям, який виник ще у 20-30-х роках ХХ ст. Представники Дж.Гелбрейт, Р.Арон, У.Ростоу, Д.Бел критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем, виступали за процес соціалігізації економічної теорії та розробляли концепції трансформації капіталізму в умовах НТР.