Економічна система і її сутність та структурні елементи. Еволюція економічних систем

Економічна система – це особливим чином впорядковані зв’язки між економічними суб’єктами (виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних життєвих благ). Її елементами (складовими) виступають:

· Продуктивні сили;

· Техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;

· Відносини власності;

· Господарський механізм.

В нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризується більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю, а інколи і суперечливістю розвитку.

Економічна система включає рінні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб’єктів. Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною системою кількох рівнів, що взаємодіють. Рівні економічної системи та їхні основні суб’єкти визначають так:

І. Глобальний економічний рівень:

а) світова (планетарна)економіка;

б) економіка міждержавних об’єднань.

На цьому рівні до суб’єктів відносять:

а) міжнародні та міждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк – СБ, Міжнародний валютний фонд – МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку – ЄБРР та ін.);

б) транснаціональні корпорації (ТНК); фінансово-промислові групи (ФПГ); світові підприємницькі структури (СПС).

ІІ. Макроекономічний рівень:

а) національні економіки;

б) економіка територіально-економічних комплексів;

в) галузева економіка.

До суб’єктів макроекономічного рівня відносять:

а) суспільно-державні економічні інституції;

б) територіально-регіональне галузеві об’єднання;

в) вільні економічні зони;

г) територіально-виробничі комплекси.

ІІІ. Мета економічний рівень:

а) економіка окремих ринків (товарного, ресурсного, робочої сили);

б) економіка ринкових інфраструктурних підсистем (банківської, фінансової, податкової, грошової тощо).

Суб’єктами цього рівня є:

а) інфраструктурні інституції окремих ринків;

б) банківські, біржові, податкові та інші установи і об’єднання.

ІV. Мікроекономічний рівень:

а) локальна економіка;

б) індивідуальна економіка.

Суб’єктами базового мікроекономічного рівня виступають підприємства. Фірми, організації, установи, сім’ї, домашні господарства.

Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. Людині приходиться мати справу з організацією виробництва, характер якого залежить від технологічного способу виробництва. Технологічний спосіб виробництва відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються на:

1. ручній праці – початок ХVІ – кінець ХVІІІ ст.;

2. на машинній праці – початок ХІХ ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років ХХ ст.;

3. на автоматизованій праці – розпочався в кінці 50-х років
ХХ ст. у зв’язку з розгортанням НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв’язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг і обігу.

З кінця ХХ ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.

Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період ХХІ століття.

Класифікація економічних систем. Традиційна, ринкова, командна і змішана економічні системи

В залежності від форм економічної діяльності і техніко-економічного укладу можна виділити такі економічні системи: замкнуте господарство, ремісниче господарство; капіталістична економіка; колективістська економіка. В залежності від зв’язку між виробництвом і споживанням виділяють замкнуте, або натуральне, господарство; міське господарство (з розвинутим ремісничим господарством); національне господарство. Якщо ознакою класифікації є рівень техніко-технологічного виробництва, то виділяють такі типи систем: до індустріальне суспільство, індустріальна економіка; постіндустріальна (на основі досягнень НТР) економіка; неоіндустріальне, основу якого складає комп’ютеризація усіх процесів.

Прийнято виділяти три основні типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки; система змішаної економіки.

1) Система вільного або чистого ринку - це така економічна система в якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягають максимального поширення.

Історичні межі цієї системи визначаються приблизно з другої половини ХVІІІ ст., до кінця ХІХ – початку ХХ ст.

До особливостей системи вільного ринку можна віднести:

а) приватну власність на капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;

б) ринковий механізм регулювання макроекономічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції (існує велика кількість незалежних продавців і покупців товарів й послуг, ціни на які формуються стихійно під впливом попиту і пропозиції);

в) вільне підприємництво:особиста свобода усіх учасників економічної діяльності.

У системі вільного ринку усі взаємопов’язані суб’єкти діють у відповідності зі своїми особистими економічними інтересами.

Державне втручання в системі вільного ринку обмежується двома складовими:

а) захистом приватної власності;

б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових указів і постанов.

2) Централізовано-планова економіка

Характерними рисами централізовано-планової економіки є:

а) суспільна (а в реальності державна) власність на засоби виробництва і економічні ресурси;

б) жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;

в) суттєве обмеження або навіть недопущення приватного підприємництва;

г) директивне планування, затратне ціноутворення, цільові капіталовкладення.

Реалізація економічних процесів здійснювалась на основі монополії державної власності на засоби виробництва і абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів на основі централізованого планування.

3) Традиційні економічні системи грунтуються на звичаях, обрядах тощо, які завжди передавались із покоління до покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи є те, що:

4. виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обряжах. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

5. спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

6. соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка розвивається досить повільно, протягом багатьох десятків років;

7. розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підриває підвалини традиційної системи;

8. стійке перевищення темпів зростання чмсельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявні високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

9. зубожіння і бідність основної маси населення;

10. нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал у країні в цілому.

4) Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання.

Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують в чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.