Логічність викладу у дипломній, магістерській роботі

Наукове мовлення будується на основі послідовного й доказового мислення, тому студент, який працює над магістерською або дипломною роботою, має бути обізнаний з основними законами логіки: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатньої основи. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту роботи, а їх порушення призводить до логіко-стилістичних помилок.

Закон тотожності вимагає уникати невизначеності, неконкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як «підміна тези». Ця помилка виникає тоді, коли аргументи доказів не відповідають тезі, оскільки, почавши розмірковувати про одне, автор непомітно для себе переходить до чогось іншого.

Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а інше те саме заперечує щодо того ж предмета, у той самий час.

Закон виключеного третього передбачає, що з двох суджень про предмет, які суперечать одне одному, одне обов'язково є істинним, а інше хибним, і між ними немає і не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечливих судження, було з'ясовано, яке з них є істинним, а яке хибним, замість того, щоб шукати істину в додатковому судженні.

Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того, щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Цей закон вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємопов'язані, обґрунтовували одна одну, тобто щоб наше висловлювання було послідовним і аргументованим.

Викладені вище закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особливої форми мислення, характерної для наукових праць. Доведення (в широкому значенні слова) - це логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обґрунтовується судженням безумовно істинним, або таким, що є безперечним. Доведення завжди складається з тези, тобто положення, яке доводиться, та аргументів, тобто суджень, які мають підтвердити тезу. Доведення має відповідати таким важливим вимогам:

1) теза й аргументи повинні бути чіткими, точно сформульованими судженнями; не припускається нечіткість викладу або двозначність;

2) в процесі доведення теза має залишатися незмінною, тобто має доводитись одне й те саме положення;

3) теза та аргументи не мають бути внутрішньо суперечливими судженнями; вони не повинні також суперечити висловленим раніше твердженням;

4) як аргументи слід використовувати положення, істинність яких не викликає сумнівів; неприпустимо шукати підстави для підтвердження думки в ній самій;

5) неприпустимо використовувати в ході доведення аргументи, що логічно не пов'язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.

 

Рубрикація тексту

Під рубрикацією тексту мається на увазі графічний поділ тексту на складові частини - абзаци, підрозділи, розділи тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв'язок його окремих частин, сповіщає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.

Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, які мають спільний предмет викладу і починаються з відступу вправо на початку першого рядка. Абзац завжди є внутрішньо-замкнутою смисловою одиницею. Перехід до нового абзацу - це перехід до нової думки. Іноді абзац складається з одного речення, якщо цьому реченню надають особливого значення.

У структурі абзацу можна виокремити три частини. У першій частині, або зачині (здебільшого це перше речення абзацу), формулюється тема абзацу. Середня частина містить розвиток теми: висловлена в зачині ідея підтверджується аргументами, доказами, прикладами, цитатами тощо. В останній частині — останньому реченні абзацу - робиться висновок із сказаного.

Працюючи над текстом, слід звертати увагу на засоби зв'язку між абзацами і попереднім або наступним текстом, між реченнями в середині абзацу.

Більшими за абзац рубриками магістерської роботи є підрозділ і розділ, їх структура подібна до структури абзацу. Вони також складаються із зачину, основної частини та висновків. Для поєднання цих складових частин тексту використовуються ті ж самі засоби зв'язку, що й для поєднання речень у середині абзацу.

 

Редагування окремих елементів магістерських і дипломних робіт

Редагування заголовків

Важливий засіб рубрикації тексту - заголовки і підзаголовки. Слід упевнитися в тому, що назва роботи, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передавали зміст відповідної частини тексту і були логічно повноцінними, тобто недвозначними, не суперечили та не дублювали одна одну.

Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується? У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.

Цитування

Цитати - дослівні уривки з використаних джерел - у магістерських і дипломних роботах вживаються для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літературних джерел. Для цитування, як правило, беруть уривок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.

Текст цитати береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виділень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:

1) пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск позначатиметься трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після пропущеного тексту, не зберігаються);

2) зміна відмінка слова для підпорядкування його синтаксичній будові фрази, частиною якої вона є.

Не можна об'єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов'язані між собою. Кожна така виписка повинна бути оформлена як окрема цитата.

Якщо цитата повністю відтворює речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора магістерської роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з малої букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту, то перед лапками ставлять три крапки.

Цитата на початку речення має починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у використаному джерелі з малої букви. Після двокрапки цитата починається з малої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати написане з малої букви (у цьому випадку перед цитатою ставлять три крапки), і з великої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої.

Якщо в тексті цитати, яка береться в лапки, є слова в лапках, то двічі підряд лапки не ставляться.

Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Якщо ж першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні. В цьому разі слід послатися на бібліографічне джерело словами: Цитується за:" або „Цит. за:".

Якщо студент, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова для того, щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, наприклад: (виділено мною. – О.М.), (курсив наш – О.М.), (підкреслено мною. – О.М.), (розрядка моя. – О.М.). Аналогічне застереження роблять при самостійному перекладі рідною мовою іншомовної цитати: (переклад наш. – О.М.).

Кожна цитата має супроводжуватися посиланнями на використане джерело. Студент, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання роботи.

Цитування повинно бути помірним. Перевантаженість тексту цитатами надає роботі компілятивного характеру і створює враження, що автор не має власної думки. Для того, щоб не перенасичувати текст цитатами, доцільно використовувати переказ чужих думок, який має бути максимально точним. Не припускається викривлення чужих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело:

Як при цитуванні, так і при переказі слід подбати про різноманітність мовних засобів, які використовують для введення в текст цитати або переказу чужих думок.

 

Бібліографічні посилання

Як було зазначено вище, кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов'язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов'язковим і тоді, коли наводяться цифри, факти, схеми тощо.

Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповідного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад, [1] або, якщо посилання робиться на кілька праць [1, 3]. Посилання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з номера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с.54] або [1, с. 23-6]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посиланнях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, на яку роблять посилання, наприклад, [Там само. - С 16].

Подання таблиць

 

Цифровий матеріал, коли його багато або є необхідність у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у таблиці. Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи, відокремлені одна від одної вертикальними та горизонтальними лініями.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні та неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами: «таблиця дає можливість зробити висновок, що....», «із таблиці видно, що...» та ін. Часто такі таблиці сприяють виявленню та формулюванню певних закономірностей.

До неаналітичних таблиць уміщують необроблені статистичні дані, необхідні лише для подання інформації або констатації певного стану речей.

Приклад побудови таблиці:

Назва таблиці

№ з/п	Головка	Заголовки граф
	Підзаголовки граф

Боковик Графи (колонки)

(заголовки рядків)

 

Як правило, таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф (головки), слово "таблиця" ставиться зліва над таблицею, вертикальних граф (основної частини).

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово „Таблиця" починають з великої літери.

За логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, в „шапці" чи в них обох, а не у колонках; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок), - у колонках, а не в „шапці" чи у боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка збоку - всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в „шапці" таблиці має бути якомога стислішим. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати в тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Елементи таблиці вимагають лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків слова розміщують у заголовку над ним.

У колонках повторювані елементи, які стосуються всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їхні класи збігалися; неоднорідні - посередині графи; лапки ставлять тільки замість однакових слів, які стоять одне під другим. Якщо текст у графі таблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Теж», а далі лапками. Ставити лапки замість повторюваних цифр, марок, знаків, символів валют не слід. Коли цифрові або інші дані в якомусь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки (як підпорядковані, так і основні) мають бути максимально точними і простими. В них не повинно бути слів або розмірностей, що повторюються. Висота рядків - не менша 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Досить обережно слід ставитися також до вертикальної графи «Примітки». Така графа потрібна лише тоді, коли містить дані, що стосуються більшості рядків таблиці.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті магістерської роботи. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. У цьому випадку назву вміщують тільки над її першою частиною, а далі пишуть "Продовження табл.1". Таблицю з великою кількість граф можна ділити на частини і розміщувати одну над одною в межах тієї самої сторінки. Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку для кожної частини таблиці повторюють її головку, в другому - боковик. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разі пронумеровують графи і переносять їхню нумерацію на наступну сторінку. Заголовок таблиці не повторюють.

Усі наведені в таблицях дані мають бути достовірними, однорідними і такими, що можуть зіставитися, в їхню основу групування покладають лише суттєві ознаки.

Наводити в курсовій треба лише ті таблиці, які неможливо передати звичайним текстом (результати експериментальних спостережень, зіставлення розбіжностей, детальні довідкові дані тощо).

 

Ілюстрації

Основні види ілюстрацій, які можуть бути використані в магістерській роботі, - це рисунок, схема, діаграма, графік. їх виконують чорною тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов'язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці.

До кожної ілюстрації має бути зроблене відповідне пояснення у підпису до ілюстрації (текстівці) та в тексті. Бажано, щоб пояснення до ілюстрації в тексті роботи не було звичайним повторенням того, що міститься в підпису. Підпис до ілюстрації розташовують безпосередньо під нею. Перед підписом пишуть слово «Рис.» або «Мал.» і порядковий номер ілюстрації. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад «рис. 2.3» (третій рисунок другого розділу). Якщо в роботі одна ілюстрація, її нумерують за загальними правилами. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі слова «дивись», наприклад «див. рис. 2».

Перелік

У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або словосполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка.

Формули

Автор магістерської, дипломної роботи може використати у тексті формули. Невеликі й нескладні, як правило, вписують всередині рядків тексту. Великі й громіздкі формули, які мають у своєму складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках, залишивши вище і нижче формули по одному вільному рядку. Якщо формула на вміщується в один рядок, її можна перенести після знаків рівності, суми, добутку, множини тощо.

Формула є рівноправним членом речення, тому розділові знаки в кінці формул або перед ними ставлять відповідно до правил пунктуації.

Скорочення

Іноді студенти використовують у магістерських та дипломних роботах скорочення, які вони потім самі не можуть розшифрувати. Такі скорочення сприймаються як результат недбалості, квапливості, безсистемності, що негативно позначається на оцінці роботи. Слід користуватися тільки загальноприйнятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціальних пояснень, належать такі:

та ін. - та інші див. - дивись проф. - професор

і т. д. - і так далі пор. - порівняй доц. - доцент

і т. ін. - і таке інше напр. - наприклад акад. - академік і под. - і подібне

Якщо студент користується складноскороченими словами (абревіатурами), він має розшифрувати їх при першому згадуванні, написавши повністю, а поряд (у дужках) скорочено. Далі вони вживаються тільки скорочено.

Наприклад:

1. Процес видання нормативно-правових актів (НПА) є сукупністю послідовних організаційних дій, які регулюються конституційними та іншими юридичними нормами.

2. Як правило, механізм правового регулювання (МПР) починається з формування нормативної основи...

Слова «та інші», «і так далі», «і таке інше», «і подібне» всередині речення не скорочують. Скорочення мають бути однаковими впродовж усього тексту. Не можна писати слова і словосполучення в одному місці повністю, а в іншому скорочено.