Розвиток народного господарства в 1946-1970 рр. Причини сповільнення економічного розвитку України в 60-80-х рр.

Розвиток господарства у 60–70 рр. був найбільш успішним за весь період радянської влади. Виробництво промислової продукції зросло на 84 % (9,1 % складали річні темпи приросту). Видобуток нафти зріс з 293 тис. т до 1,2 млн. т, видобуток газу – у 7 разів (9,5 млрд. м³). Авіатранспорт зріс у 2 рази, створено АН-24, ТУ-124. Споруджено 300 і реконструйовано 400 підприємств легкої і харчової промисловості, які тепер становили 27 % від усіх галузей виробничої сфери. Активно розвивається транспортна мережа. Залізничний транспорт перевозив продукцію із 81 країни світу, його функціонування приносило 30 млн. крб надприбутків. Морський транспорт України забезпечував 60 % товарообороту СРСР та зв’язки з 70 країнами світу. На 1970 р. Україна була найпотужнішою промисловою республікою в СРСР, де вироблялося – 207 млн. т вугілля, 41 млн. т чавуну, 14 млн. т нафти, 111 млн. т залізної руди, 138 млр.д кВт/год електроенергії.

У 70 – 80 рр. Україна була індустріально розвиненою республікою. Структура питомої ваги окремих галузей промисловості мала такий вигляд: електроенергетика становила 3,2 %, паливна промисловість – 5,7 %, чорна металургія – 11 %, машинобудування та металообробка – 30,7 %, легка промисловість – 18,6. Провідна роль належала галузям важкої промисловості, легка промисловість, що виробляла товари широкого народного вжитку, займала четверте місце. Проте з виробництва сталі та чавуну на душу населення Україна займала одне з перших місць у світі. Суттєвим фактором розвитку всього промислового комплексу вважалася енергетика з перевагою енергії, що виробляли теплоелектростанції, – 67 %; за ними атомні станції – 24 %; гідроелектростанції виробляли – 8 % струму. В основному за рахунок будівництва енергетичних об’єктів відбувалося зростання динаміки виробництва електроенергії в Україні (1970 р. – 137,6 млрд. кВт/год, 1985 р. – 272 млрд. кВт/год, 1990 – 298 млрд. кВт/год). Широкого розмаху набуло будівництво атомних станцій, дали струм – Хмельницька, Рівненська, Південно-Бузька, Чорнобильська, Запорізька АЕС. Всі вони діяли на урановому паливі, що постачалося з Росії. Разом з тим більшість енергоблоків поступово зношувалися і своєчасно не обновлювалися, коефіцієнт корисної дії теплових станцій становив 30 %, у той час як світовий рівень – 52 %. Одна третина електростанцій не досягла проектного рівня, 9 % енергії втрачалася в лініях електропередач. ТЕС щорічно викидали в атмосферу 2,5 млн т легкої золи, окислів сірки та азоту. Щорічно нагромаджувалося 5 млн. т золи, технології щодо її переробки для виробництва цементу, селікатної цегли, пористого бетону використовувалися не достатньо.

Україна задовольняла свої потреби у вугіллі на 80 %, у газі – на 20 – 25 %, у нафті – на 10 – 12 %. Дефіцит палива ліквідовувався за рахунок поставок з інших республік. Вугільна промисловість була планово-збитковою і підтримувалася за рахунок бюджету, її продуктивність з 1970 р. знижується. Значно погіршилися гірничо-геологічні умови видобутку. Близькі до поверхні потужні вугільні шари були вироблені, виникла необхідність поглиблення шахт більше одного кілометра. Затрати на підтримку шахтного господарства суттєво зросли. У 1971 – 1975 рр. стали до ладу 13 нових шахт. Крім того, 24 шахти було реконструйовано, а 150 об’єднано. У 1975 – 1980 рр. збудовано ще 8 механізованих шахт, 5 реконструйовано. Стали діяти 3 збагачувальні фабрики. У Львівсько-Волинському басейні дала продукцію Червоноградська збагачувальна фабрика потужністю 9,6 млн. т вугілля на рік.

У нафтогазовому комплексі республіки були введені в дію 26 нафтових і газових родовищ. Прокладені нові внутрішні газові магістралі, через територію України пройшли експортні загальносоюзні газопроводи “Дружба“, “Союз“, Уренгой – Ужгород. У 70-і рр. в Україні була створена єдина система газопроводів. Основна частка газу споживалася промисловістю (більше 80 %). Комунально-побутовий сектор споживав усього 13 % газу. Нарощувалися потужності нафтопереробної промисловості. Серед потужних новобудов – Кременчуцький та Лисичанський нафтопереробні заводи. Удосконалювалися також і технології переробки нафти. Асортимент нафтопродуктів зріс на 30 найменувань. Разом з тим за якістю автомобільних бензинів та мастил мало місце суттєве відставання від нафтопереробних заводів країн Заходу.

За обсягом виробництва чавуну і сталі Україна поступалася тільки Японії, США та Росії. До металургійного комплексу входило 270 підприємств, у тому числі – 16 металургійних, 15 коксохімічних, 8 трубних, 3 феросплавних, 15 заводів кольорової металургії, 21 гірничорудне підприємство. З 1970 до 1985 р. виробництво чавуну збільшилося з 41 до 47 млн. т, сталі з 46 до 55 млн. т, прокат чорних металів з 32 млн. т до 38 млн. т, хоча в наступній п’ятирічці ці показники на кілька порядків зменшилися. Повільно розвивалася порошкова металургія. Це було пов’я­зано з відставанням процесу оновлення металургійного обладнан­ня, викликаного недоліками відповідної галузі машинобудування. У результаті зношеність основних фондів металургії на кінець 80-х років становила 61 %.

Серцевиною індустріального комплексу України було машинобудування. На його частку припадало близько третини всієї промислової продукції. Структура машинобудування вміщувала 30 основних галузей та 29 підгалузей виробництва. Поглиблювалася спеціалізація, зросли виробничі фонди. Виникли нові галузі, підгалузі: автомобільна, підшипникова, електроніка та радіоелектроніка. Було налагоджено виробництво зварювального, ковальсько-пресового устаткування, обладнання для тваринницьких ферм. Шлях екстенсивного розвитку галузі в основному був уже вичерпаний, тому мали місце спроби інтенсифікації виробництва. Впроваджувалися автоматичні системи управління технологічними процесами, автомати та напівавтомати з програмним числовим управлінням, гнучкі автоматизовані системи. Застосовуються нові способи обробки металів – різання за допомогою плазми, лазерні та ультразвукові технології. У середині 80-х рр. з’явилися міжгалузеві науково-виробничі комплекси (“Робот“, “Ротор“, “Технічні лазери”), головним завданням яких стало скорочення циклу впровадження інноваційної технології.

У структурі новітньої галузі промисловості – електроніці – налічувалося 128 підприємств, серед яких “Квазар“ у Києві, “Родон“ в Івано-Франківську, “Гравітон“ у Чернівцях, “Гама“ у Запоріжжі. Капіталовкладення на їх розвиток достатньою мірою не виділялися. У результаті українська електроніка відставала від США на 10 років.

Розвиненою галуззю машинобудування було суднобудування. Галузь включала 11 суднобудівних заводів (“Океан”, Чорноморський завод та ім. 61 комунара), 7 підприємств корабельного машинобудування, 11 морського приладобудування, 27 науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро. В Україні будувалося 30 відсотків суден СРСР. Разом з тим військове суднобудування в структурі галузі становило 45 %.

Хімічна індустрія республіки включала 20 підгалузей. З 1961 до 1985 року виробничі фонди виросли майже в 7 разів, валовий випуск продукції в 11 разів. Галузь розвивалася екстенсивним шляхом. Стали до ладу – Житомирський та Сокальський заводи хімічного волокна, Одеський припортовий завод, Дніпродзержинське та Черкаське виробничі об’єднання ”Азот“, Горлівський стирол (гранульовані мінеральні добрива з коксованого газу), Сєверодонецькі “Склопластик“ та “Азот“, завод штучного хутра у Жовтих Водах.

Харчова промисловість України включала 20 підгалузей і 70 виробництв. У 1966 – 1980 рр. було введено в експлуатацію 116 нових та реконструйовано 620 старих підприємств (11 цукрозаводів, 32 м’ясокомбінати, Полоцький маслоекстраційний, Нижньогірський консервний заводи, Дніпропетровська та Тростянецька кондитерські фабрики).

У структурі транспорту України перше місце займали залізниці – 38,2 % питомої ваги, морський транспорт становив – 10,9 %, автомобільний – 8,2 %, газопровідний – 5 %, річковий – 1,6 %. За 1971 – 1985 рр. у розвиток галузі було вкладено 31,5 млрд. крб. Залізничний транспорт України займав четверте місце в світі після США, Росії та Канади. Більшість магістральних залізниць були електрифіковані. На півдні України з’явилися нові морські порти – Іллічівськ та Южне, розширені порти в Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Рені, Ізмаїлі. Здійснювалася дизелізація суден, вантажний флот поповнювався теплоходами і суднами типу “річка-море“, їх впровадженню сприяло завершення будівництва Канівського водосховища, яке поглибило фарватер Дніпра до 3,5 метрів. На зміну застарілим малоефективним маркам вантажних машин прийшли нові з більшою вантажопідйомністю та швидкістю – КамАЗ, МАЗ-500, КрАЗ та ін. Вступили в експлуатацію кар’єрні машини вантажопідйомністю в 120 т. Сконструйовано спеціальні само­скидні автопоїзди потужністю 75 т. У ході введення в експлуатацію транзитних газо- та нафтопроводів вдалося газифікувати 428 українських міст та сіл. Були побудовані нафтопроводи – Снігурівка – Одеса, Лисичанськ – Кременчук, Лисичанськ – Нижньодніпровськ, Лисичанськ – Луганськ тощо. Із зростанням діаметра трубопроводів із 25 до 30 мм зросли пропускні можливості транспортування нафтопродуктів до 45–90 млн. т на рік.

В умовах завершення будівництва в СРСР ”єдиного народногосподарського комплексу” пройшла спеціалізація виробництва по республіках і районах. Співвідношення між групою А і групою Б стало 7:1. Країна перетворилася на виробника сировини, палива, електроенергії. Економічний розвиток почав носити екстенсивний, затратний характер. Майже зупинилося технічне переоснащення виробництва та запровадження нових технологій. Гальмом розвитку країни були мілітаризація економіки (40 – 50 % ВНП) та формування ВПК, а також торпедування командно-адміні­стративною системою ”реформ О. Косигіна” у другій половині 60-х рр. Щорічні витрати на ВПК становили більш як 200 млрд. крб. В Україні діяло 1 840 оборонних підприємств (1/3 загальносоюзної кількості), їхній персонал становив 2,7 млн. осіб. На оборону працювало 30 відсотків найбільш кваліфікованих інженерно-тех­ніч­них кадрів. На території України містилося 3,5 тис. ядерних зарядів.

Центр щорічно привласнював з України 100 млрд крб. За останні 24 роки з республіки викачали 2 400 млрд. дол.

Сільське господарство України давало 23 % валового виробництва сільгосппродукції СРСР. З 42 млн. угідь орні землі займали 32 млн. га. Головним напрямом розвитку галузі було рослинництво, під зерновими було – 16,4 млн. га, під буряками – 1,7, соняшником – 1,6, картоплею – 1,6, кормовими культурами – 10,6 млн. га. З 1975 по 1990 рік урожайність з одного гектара не змінювалася і утримувалася на рівні 25–35 центнері в. Використання тракторів у цей період збільшилося з 317 тис. до 408 тис. шт., зернових комбайнів з 81 до 111 тис. шт. Зростали ціни на запасні частини, техніка часто виходила з ладу, значно підвищувалися ціни на добрива. Ірраціональне використання продуктивних земель призвело до того, що 10 млн. га були з підвищеною кислотністю, 12 млн. га вражені водною, а 19,2 млн. га – вітряною ерозією. Щорічно з полів змивалося 600 млн. т ґрунту, 45 млн. т гумусу. Крім того, за останні десятиліття вміст гумусу в ґрунтах знизився з 6 – 9 до 2 – 3 %. 20 млн га землі вражено радіацією. Рівень рентабельності виробництва зменшився: 70 % колгоспів та радгоспів були збитковими.

Тема 10.2. Ф ормування засад ринкового господарства в Україні

У 90-их роках ХХ ст.

 

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Економічні засади закріплені в Конституції України.

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Економічні, політичні та духовні відносини, значною мірою становлять сферу громадянського суспільства, яке базується на засадах свободи і саморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлювати економічний лад суспі­льства та політичну систему - вони формуються переважно вільною ініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідності державного регулювання економічної, політичної та духовно-культурної діяльності. Метою такого регулювання є за­кріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянського суспільства, охорона базових, визначальних відносин, які складаються в цих сферах життєдіяльності суспільства.

Норми конституційно-правового інституту “Загальні засади конституційного ладу України” визначають засади економічних, соціальних і духовно-культурних відносин, закріплюють політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність.