Розділ 1. Сутність власності та її місце в сучасній економіці

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Політична економія»

 

на тему:

«Форми власності та види підприємств в сучасній економіці»

 

	Виконав студент групи 2Е9-051 Баранівський Роман Олександрович Керівник________________________ ^(прізвище, ім’я, по батькові)     Дата захисту «___»______________2012 р. Оцінка «__» (____________) __________

КИЇВ – 2012

План

Вступ.

Розділ 1. Сутність власності та її місце в сучасній економіці.

1.1. Власність у системі економічних відносин.

1.2. Форми власності в сучасній економіці.

Розділ 2. Економічна діяльність підприємства, функції та принципи.

1.3. Місце та роль підприємств в економіці системі.

1.4. Види підприємств за формами власності.

Розділ 3. Трансформація форм власності в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі розвитку економічних відносин у середовищі українських економістів встановилася традиція класифікувати форми власності як якусь аморфну безліч, що не піддається жорсткій формалізації. Причому в ході історичного розвитку відбувалася постійна трансформація відносин власності: одні форми власності змінювалися іншими. Новітня економічна історія України не є в цьому сенсі винятком. Зміна форм власності в України відбувалася революційними темпами і в умовах, коли саме поняття «власність» трактувалося по-різному. Така тотальна зміна форми власності без одночасної глибокої раціоналізації відносин володіння, користування та управління об'єктами власності не тільки не змогла вирішити проблеми підвищення ефективності функціонування економічної системи, але й погіршила становище.

В даний час питання про економічну ефективність кожної форми власності набуває особливої актуальності. Так як неправильний і необґрунтований вибір форми власності може знизити як ефективність функціонування кожного окремого суб'єкта ринку, так і знизити темпи економічного зростання всієї країни[В1].

Розділ 1. Сутність власності та її місце в сучасній економіці

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному.

З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

§ хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

§ як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

§ хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на дохід (право володіння результатами використання благ).

5. Право на суверену капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.

У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.

Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це – приватна трудова власність, а з її залученням – приватна нетрудова власність.

Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. Її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.

 

Список використаної літератури

1. Політична економія - Федоренко В.Г.

2. Тришкина Н.А. Экономика организации (предприятия) Учебный курс

3. (учебно-методический комплекс)[В13]

 

[В1]Написати мету, вчених, які досліджували власність, та структуру курсової роботи

[В2]Ми вчили інші форми власності! + Описати їх

[В3]Як розуміти?

[В4]Опиши види і форми власності,які ми розглядали у лекціях

Зроби логічний перехід від видів власності до підприємств

[В5]Я думала ти в Україні живеш..

[В6]І ще одне визначення?

[В7]Про це не треба писати в розділі про класифікацію

[В8]А колективні? В спільні? А іноземні? Згідно назви розділу їх треба описати

[В9]зайве

[В10]закон вже не діє!!!

[В11]Втратив чинність

[В12]Коротко по всі розділам, по всім категорія, які були згадані у курсові й роботі

[В13]Джерел не менше 10 та написати правильно анотацію для книжок

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Політична економія»

 

на тему:

«Форми власності та види підприємств в сучасній економіці»

 

	Виконав студент групи 2Е9-051 Баранівський Роман Олександрович Керівник________________________ ^(прізвище, ім’я, по батькові)     Дата захисту «___»______________2012 р. Оцінка «__» (____________) __________

КИЇВ – 2012

План

Вступ.

Розділ 1. Сутність власності та її місце в сучасній економіці.

1.1. Власність у системі економічних відносин.

1.2. Форми власності в сучасній економіці.

Розділ 2. Економічна діяльність підприємства, функції та принципи.

1.3. Місце та роль підприємств в економіці системі.

1.4. Види підприємств за формами власності.

Розділ 3. Трансформація форм власності в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі розвитку економічних відносин у середовищі українських економістів встановилася традиція класифікувати форми власності як якусь аморфну безліч, що не піддається жорсткій формалізації. Причому в ході історичного розвитку відбувалася постійна трансформація відносин власності: одні форми власності змінювалися іншими. Новітня економічна історія України не є в цьому сенсі винятком. Зміна форм власності в України відбувалася революційними темпами і в умовах, коли саме поняття «власність» трактувалося по-різному. Така тотальна зміна форми власності без одночасної глибокої раціоналізації відносин володіння, користування та управління об'єктами власності не тільки не змогла вирішити проблеми підвищення ефективності функціонування економічної системи, але й погіршила становище.

В даний час питання про економічну ефективність кожної форми власності набуває особливої актуальності. Так як неправильний і необґрунтований вибір форми власності може знизити як ефективність функціонування кожного окремого суб'єкта ринку, так і знизити темпи економічного зростання всієї країни[В1].

Розділ 1. Сутність власності та її місце в сучасній економіці

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному.

З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

§ хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

§ як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

§ хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на дохід (право володіння результатами використання благ).

5. Право на суверену капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.

У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.

Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це – приватна трудова власність, а з її залученням – приватна нетрудова власність.

Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. Її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.