Політика як особлива сфера життєдіяльності людства

Політика як особлива сфера життєдіяльності людства

Зміст поняття «політика», основні теоретичні підходи

Політика — це організаційна і регулятивно-контрольна сфера суспільства, головна у системі таких же сфер: економічної, ідеологічної, культурної, правової, релігійної. Аж до кінця 19 ст. політика традиційно розглядалася, як вчення про державу. В даний час, розглядаючи поняття політики, необхідно підкреслити, що це: відносини, що включають погодження, підпорядкування, панування, конфлікти і боротьбу між класами, групами і людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика), а в повсякденному житті – будь-яка цілеспрямована діяльність. В основі такого розуміння політики лежить уявлення про стосунки людей, їхню взаємодію, спільне вирішення ними їхніх спільних справ, які вважаються справою держави; а також найголовніший фактор суспільно-історичного процесу.

У сучасній політичній науці є 2 підходи до розуміння політики - консенсусний і конфронтаційний.

Консенсусне розуміння політики виходить з можливості політичної взаємодії як співробітництва і передбачає поступове виснаження конфліктів, що перетворить політику в публічні акти, спрямовані на взаємне розуміння і спільна дія заради досягнення мети, в якій виражено вища громадське благо.

Конфронтаційне розуміння політики (Карл Шмідт) виходить з того, що політична взаємодія виникає в результаті досягнення певної інтенсивності протилежностей у відносинах між людьми. Політика створюється публічно борються групами людей, взаємно визначаються в поняттях «друг / ворог».

Особливість політики в порівнянні з іншими сферами суспільного життя

Що ж таке політика в сучасних умовах? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси і потреби народу. Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради оволодіння владою. Для третіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і багатоманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень.

Взаємовплив політичної та економічної сфери суспільства

Взаємозв'язок політики і економіки надзвичайно сильний та позитивний взаємозв’язок між рівнем економічного розвитку і стабільністю, а також демократичними інститутами. Політика та економіка зв’язані не безпосередньо, а через суспільні відносини. З однієї сторони, вважається, що слаборозвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. У той же час підвищення добробуту населення сприяє плюралістичній демократії. У політики є регулюючі здібності у відношенні до економіки, але тільки тоді, коли яка-небудь господарча проблема набуває значного соціального характеру та починає зачіпати інтереси усього суспільства. Характер такого впливу може бути позитивним, негативним та нейтральним.

(1) (экономика влияет на политику): 1.Политика возникает на определенном этапе развития экономики - развитие производственных сил - производства - разделение труда - частная собственность - появление классов - государство - политическая сфера. 2.Экономические отношения прежде всего по поводу собственности, обуславливают характер, содержание и направленность политики. (Демократия - рыночная экономика) 3. Политика действует соответственно с экономическими законами.

(2) Политика влияет на экономику: 1. Только установив свою власть, кл. может осуществить свои экономические интересы. 2. Политика предает экономике законное оформление. 3. Она определяет пути и методы решения экономических проблем. 4. Политика может влиять на темпы развития экономики и предает ей научное обоснование.

 

Політика і мораль

Мораль і політика - це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Упорядкованість поводження людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, зразків поводження), які є загальнообов'язковими для всіх людей.

Три основні варіанти взаємодії між мораллю і політикою: 1) повне підпорядкування мораллю політики; 2) повний розрив між політикою і мораллю, 3) спроба зберегти єдність політики і моралі з підтриманням їх напруженої взаємодії.

Мораль – это составная часть индивидуального мировоззрения, она во многом определяет для личности картину социально-политического мира. Поскольку политика является одной из важнейших сфер человеческой деятельности, ее невозможно отделить от морали. Моральные ценности и нормы, имеющие отношение к политическому миру, к его институтам, отношениям, политическому мировоззрению и поведению членов того или иного сообщества, в совокупности составляют политическую этику, используются в виде оценки политического курса в целом и политической деятельности отдельных лиц в частности. Общее между политикой и моралью состоит в том, что они относятся к наиболее ранним регуляторам общественной жизни, к сфере социального выбора, в силу чего подвижны и изменчивы; являются регуляторами поведения людей.

 

Основні підходи до співвідношення цих понять в античний період

Античні мислителі приділяли велику увагу проблемам найкращої держави, віддаючи перевагу тим формам політичного устрою, які, більшою мірою відповідають інтересам досягнення щастя індивідів.

Платон й Аристотель по суті ототожнювали політику і мораль: людина живе заради держави, а не держава заради людини. Окремий індивід як носій моральних і політичних якостей «розчиняється у всезагальному», тобто у державі. Розвиваючи теоретичну сюжетну лінію категорій осіб, допущених до участі в політичній діяльності, Сократ, Платон і Аристотель ставили питання про моральні чесноти індивідів, наділених владними повноваженнями. Визначення та класифікація форм держави, розгляд механізмів переходу від однієї форми правління до іншої, роздуми про основні принципи полісної організації укладали в собі значний моральний підтекст. В цілому в рамках античної класики цікавить нас проблема вирішувалася в руслі парадигми «прекрасної моральності», тобто передбачалося, що політичне і моральне перебувають у стані гармонійного рівноваги, бо держава є ні чим іншим, як втіленням загального блага. «Все спілкування прагнуть до того чи іншого блага, - писав Аристотель, - причому більше за інших і до вищого з усіх благ прагне те спілкування, яке є найбільш важливим з усіх і обіймає собою всі інші спілкування. Це спілкування і називається державою, або спілкуванням політичним»

Макіавеллівський підхід до проблеми взаємозв’язку політики і моралі

(Політичний мислитель епохи пізнього Відродження)

Макиавеллевский подход к проблеме взаимосвязи политики и морали заключался в игнорировании политикой нравственных ценностей. Такой подход делает ее аморальной. По мнению Макиавелли, ради достижения политических целей правитель может использовать любые средства, не обращая внимание на основные ценности морали (обманывать, льстить, предаваться грубой силе и т.д.) В некоторых его работах описаны способы формирования твердой государственной власти по принципу «цель оправдывает средства».

Роль політології в сучасному суспільстві

Класичний період у розвитку політології

Класичний період (античність – до 19 ст.), пов’язан з дедуктивними, логіко-філософськими та морально-аксіологічними підходами;

Політичні вчення Античності та Середньовіччя

Політичні ідеї доби Відродження та Нового Часу

Відродження припадає на XIV- XVI ст., це період формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися до духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували.

Розвиток політичної думки в Україні

Типи легітимної влади

Существует 3 типа легитимности: 1 тип – рационально-легальный, господство, основанное на легальности и интересах тех, кто повинуется. 2 тип - традиционный. Традиции господства основаны на вере не только в законность, но даже в священность издревле существующих порядков и властей. Примером может служить патриархальное господство монархов, баев, феодалов, князей и т.д. 3 тип - харизматическое господство. При этом типе легитивности должен быть человек, который будет иметь *божественный дар*, тоесть сверхестественные свойства личности, позволяющие подчинять массы. Например, Гитлер, Наполеон, Цезарь.

Політичне лідерство

Понятие «лидер» происходит от англ. «lieder», что означает ведущий, управляющий другими людьми, это авторитетный член организации или малой группы, личностное влияние которого позволяет ему играть главную роль в социальных процессах.

Политический лидер – это и центр власти, и «мозг», и «визитная карточка» тех сил, которые его выдвигают на элитарные лидирующие позиции и обеспечивают ему постоянную длительную поддержку.

Функції політичної системи

Основними функціями політичної системи є:

1) нормативно-стратегічна функція — це вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2) організаційно координуюча (тактична) функція — це організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм та узгодження роботи окремих елементів соціуму;

3) функція легітимізації — це діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм;

4) функція політичної соціалізації — це залучення людини до політичної діяльності суспільства;

5) агрегуюча функція — це узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

6) функція артикуляції полягає у пред'явленні інтересів та вимог до осіб, які виробляють політику та здійснюють державну владу;

7) стабілізаційна функція — це забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

 

Форми державного правління

Основні ознаки монархії

Для монархії характерні такі ознаки:

— монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

— монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

— монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

— влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер;

— владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

— наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

— влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

— монарх не несе юридичної відповідальності перед підданими за прийняті рішення.

Види республік

Розрізняють три види республік:

— президентська;

— парламентська;

— змішана

 

Парламентська республіка

Змішані форми республік

Ознаки правової держави

1. Наявність розвинутого громадянського суспільства. Існування правової держави неможливе без громадянського суспільства, як і навпаки.

2. Верховенство права, поширення вимог і норм конституції та законів на діяльність усіх громадських і політичних інституцій.

3. Правова рівність усіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави.

4. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, стримування й урівноваження ними одна одної.

5. Розв'язання питань і прийняття загальних рішень за ознакою більшості, але з урахуванням прав меншості.

6. Визначальна роль суду у розв'язанні всіх спірних питань, шдконтрольність йому всіх громадян та інституцій; можливість оскарження в судовому порядку неправомірних дій держави; юридична взаємовідповідальність держави і особистості.

7. Легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об'єднань, рухів.

8. Вседоступність суспільно значимої інформації, незалежність ЗМІ.

 

Основні ознаки федерації

Федерація — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів. Федеративна форма передбачає наявність державних утворень, наділених відповідною юридичною і політичною самостійністю. Характерною рисою федерації є те, що територія складається з територій суб’єктів, які зазвичай установчою владою в межах визначеної для них компетенції наділяються правом видання законодавчих актів; федеративна судова система, як правило, формується за єдиним зразком. Федеративна форма існує в США, Канаді, ФРН, Росії. Основною ознакою федеративної держави є поділ суверенітету між двома рівнями (федеральним і суб'єктів федерації), що передбачає, зокрема існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених межах. До відання федерації, як правило, належать найважливіші питання державного життя: зовнішня політика, оборона країни, фінанси, оподаткування, організація федеральних органів, розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації.

Політичний режим України

Основні ознаки президентської форми правління (на прикладі США)

- отсутствие дуализма исполнительной власти (президент является одновременно главой государства и главой правительства);

- президент избирается непосредственно всем народом;

- президент и парламент независимы друг от друга (парламент не может сместить президентское правительство, а президент – распустить парламент).

К примеру можем взять США, где президент одновременно является главой государства и правительства. После победы на выборах он по своему усмотрению формирует правительство и кабинет министров). Правительство – это своего рода «личный штаб» президента.

Поняття політичного процесу

Политический процесс – это определенная последовательность действий и взаимодействий между политическими факторами, которая проистекает в определенное время и в определенном пространстве.

Типология политического процесса

• По объектам политического воздействия политические процессы подразделяются на внешнеполитические и внутриполитические.

• Можно говорить об эволюционном(легитимность властей, единые социокультурные ценности элиты и масс, этика согласия, наличие конструктивной оппозиции) и революционном (мирные, так и не мирные средства, насилие; преобразования осуществляются за сравнительно короткое время, имеют часто обвальный характер и далеко не всегда достигают тех результатов, на которые были рассчитаны) политических процессах.

• С точки зрения публичности осуществления правящими кругами своих властных полномочий, принятия решений выделяются открытый (политические интересы групп и граждан систематически выявляются в электоральных предпочтениях, программах партий и движений, другими словами, во время выборов они могут путем голосования выявить свои симпатии и антипатии; контакты между группами, гражданами и институтами власти, в обсуждении частных и общих целей, корректировки политического курса, осуществляемого под воздействием общественного мнения) и скрытый (теневой)(неформальные политические структуры и центры власти; в качестве центров власти, к которым апеллируют в таком случае граждане, могут выступать запрещенные, нелегализованные и непризнанные государством структуры (например, мафиозные объединения, которые решают вопросы перераспределения капитала и др.) политические процессы.

Політика як особлива сфера життєдіяльності людства