Тема 14. Злочини, пов'язані з наркотизмом

План

1. Кримінологічна характеристика злочинів пов'язаних з наркотизмом.

2. Причини і умови, що сприяють злочинам, пов'язані з наркотизмом.

3. Протидія злочинам, пов'язаним з наркотизмом.

Література

1. Криминология: Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. - Киев, 1997.

2. Наркотизм и преступность. - Киев, 1994.

Питання 1. Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних з наркотизмом

Наркоманія - це не тільки тяжке захворювання, а й надзвичайно небезпечне соціальне явище, яке поширюється у всьому світі в тому числі в Україні. До вживання наркотиків залучаються переважно особи молодого віку. Зловживання наркотиками підриває здоров'я людини, викликає деградацію особи, втрату нею соціального статусу.

У зв'язку з цим, в усьому світі, в тому числі і в Україні, ведеться боротьба з незаконним обігом наркотиків. Зокрема, 15 лютого 1995 року в Україні прийнято Закон "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними".

Незаконний обіг наркотиків зумовлює формування у людей наркотичної залежності, що має наступні суспільно-небезпечні наслідки:

1) руйнує здоров'я людини і її соціальний статус;

2) зумовлює вчинення наркозалежними особами злочинів та інших правопорушень.

Терміном "злочини, пов'язані з наркотизмом" охоплюються 2 групи злочинів:

1 група - злочини, які спричиняються станом наркотичної залежності. Це переважно майнові злочини та насильницькі злочини проти особи.

2 група - злочини, що сприяють утворенню стану наркотичної залежності у людей. Це діяння, пов'язані з незаконним обігом наркотиків, зокрема, так званий "наркобізнес".

За підрахунками експертів в Україні на даний час близько 700 тис. осіб, що зловживають наркотиками.

Дані соціологічних досліджень свідчать, що основними мотивами вживання наркотиків, переважно у молоді, є: цікавість, бажання перевірити на собі їх ейфорійну дію. У подальшому наркотичні засоби вживаються для підняття настрою.

За даними МВС, рівень злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, становить понад 80 випадків на 100 тис. населення. Це кожен десятий злочин по лінії карного розшуку.

За даними МВС, наркоманами та особами в стані сп'янінь у 1992 році вчинено 2 тис. злочинів, а в 1996 році - вже 16 тис. злочинів, тобто - зріст у 8 разів.

Найпоширенішим злочином у сфері незаконного обігу наркотиків є незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів (ст.2296 КК України). За ці діяння, вчинені без мети збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин, у 1996 році засуджено 85,7% осіб від загального числа засуджених за злочини у сфері незаконного обігу наркотиків.

Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів являє собою діяння, пов'язані з культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, виробленням, виготовленням, зберіганням, розподілом, торгівлею, використанням, переміщенням на території України та за її межі цих засобів і речовин, які здійснюються з порушенням вимог Закону "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Злочинність, пов'язану з наркотизмом характеризує наступне:

1. З початку 60 років в Україні відмічається невпинний ріст наркоманії і злочинів, пов'язаних з наркотизмом.

2. Причина розквіту наркобізнесу полягає в його виключній прибутковості.

3. Прогнозується зростання наркоманії і злочинів, пов'язаних з наркотизмом.

4. Злочинний наркобізнес в Україні набирає все більш розвинутих організованих форм.

Від інших організованих груп, групи, що займаються наркобізнесом, відрізняються наступним:

-- більш висока ступінь організованості;

-- суворою ієрархією і чітким розподілом ролей (функціональних обов'язків);

-- відокремленістю від інших злочинних угрупувань;

-- регіональним розподілом сфери діяльності;

-- суворою конспіративністю;

-- добре налагодженою охоронно-контррозвідувальною діяльністю;

-- мають великі грошові і валютні ресурси;

-- відрізняються високим рівнем забезпеченості вогнепальною зброєю, засобами зв'язку і транспортом;

-- при прийомі нових членів здійснюється суворий відбір кандидатів, їх перевірка.

Кримінально-правова характеристика особистості наркомана полягає в наступному: більше половини 58,3% наркоманів із числа тих, хто є на обліку - судимі, 18,7% із них пов'язують вчинення злочинів безпосередньо з наркоманією.

Види злочинів, що вчиняються наркоманами:

І. Насильницькі злочини:

-- умисні вбивства - 1,6%

-- тяжкі тілесні ушкодження - 5,2%

-- погроза вбивством - 1,1%

-- зґвалтування - 1,8%

-- хуліганство - 16,6%

інші - 4,1 %

Всього: 30,4%

II. Корисливі і корисливо-насильницькі злочини:

-- крадіжка державного і особистого - 21,7% майна

-- грабежі - 7,9%

-- розбій - 3,6%

-- спекуляція і шахрайство - 3,2%

вимогательство - 20 %

Всього: 63%

ПІ. Інші злочини:

- зберігання зброї - 13%

- утримання притонів розпусти і - 3,6% алкогольно-наркотичних притонів.

Відповідно до чого і мають розроблятися заходи протидії наркоманії і пов'язаних з нею злочинів.

Питання 3. Протидія злочинам, пов'язаним з наркоманією

Основним напрямом протидії злочинам, пов'язаним з наркотизмом, є заходи по усуненню дефектів соціальної культури осіб, котрі детермінують вибір саме ілюзорного досягнення насолоди з допомогою наркотиків.

Крім цього, необхідно також здійснювати заходи по усуненню умов, що сприяють наркоманії і злочинам, пов'язаним з нею.

Зокрема, це:

-- заходи, спрямовані на боротьбу з незаконним обігом наркотиків;

-- виправлення і зміна середовища, що сприяє вживанню наркотиків;

-- спеціальна робота з особами, схильними до вживання наркотиків та інше.

Оригінальну методику боротьби з наркоманією розробив лауреат Нобелівської премії 1992 року американський вчений-економіст Гарі С. Бекер. Наркоманію він пропонує "ліквідувати" економічними засобами. Якщо економічна заінтересованість переважить "переваги" ілюзорної насолоди від наркотиків, то, на його думку, з проблемою наркоманії буде покінчено без примусових заходів.

Діяльність, яка охоплює етапи від ви­явлення й розкриття злочинів до нагляду за особами, звільненими з місць позбав­лення волі, становить кримінально-пра­вовий аспект протидії злочинності, здій­снюється спеціальними суб’єктами — органами кримінальної юстиції (органа­ми дізнання; органами досудового слід­ства; органами прокуратури при здій­сненні нагляду за дізнанням, слідством і оперативно-розшуковою діяльністю й підтримці обвинувачення в суді; судами при розгляді кримінальних справ) [9].

Загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний рівні протидії злочинності ціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.

Що стосується загальносоціального рівня, слід враховувати, що хоча загаль - носоціальні заходи проводяться поза рамками протидії злочинності й спрямо­вані на вирішення загальносоціальних завдань: стабілізацію економіки, удоско­налення соціальної сфери тощо (і по суті не є предметом кримінологічної й кри­мінально-правової науки), однак не вра­ховувати ці заходи при організації про­тидії злочинності не можна, тому що во­ни створюють умови, необхідні перед­умови для усунення й ослаблення кри­міногенних факторів, що детермінують злочинність, звужують «поле застосу­вання» спеціально-кримінологічних за­ходів, підвищуючи їх ефективність [10]. Крім того, кримінологи беруть участь у протидії злочинності на загальносо - ціальному рівні за допомогою: а) надан­ня фахівцям різних галузей інформації про детермінацію злочинності (про су­купність криміногенних факторів і ха­рактер їх взаємодії); б) консультування при розробці різних програм розвитку й оздоровлення суспільства; в) проведення кримінологічної експертизи проектів програм соціально-економічних перетво­рень і інших законопроектів [11]. Саме зазначеними формами участі криміноло­ги сприяють здійсненню відповідної діяльності з попередження виникнення в суспільстві нових негативних явищ, що детермінують злочинність.

Наступний рівень протидії злочинно­сті — спеціально-кримінологічний — становить діяльність із попередження злочинів [12; 13; 14; 15]. Синонімом «по­передження» злочинів є «превенція» злочинів, яка розуміється як «попере­дження, дії з попередження», від лат. ргаеуепііо — випередження, попере­дження [16].

У європейській кримінології термін «превенція» також ототожнюється з по­няттям «попередження злочинів». Він визначається як: заходи превентивного впливу (заходи попередження), які пере­слідують мету недопущення вчинення у майбутньому злочинів, усунення причин злочинності, а також ситуацій, що при­зводять до вчинення злочинів [17].

Попередження злочинів — це склад­ний багатоаспектний процес, якому властиві ознаки цілісності. Тому в дано­му процесі виділяють рівні, окремі еле­менти, що становлять частини, тощо [18; 19]. Основними самостійними напряма­ми (видами) діяльності суб’єктів попере­дження є профілактика, запобігання і припинення (перетинання) злочинів, які мають свою специфіку за характером, змістом, часом, сферою і метою застосу­вання [20; 21; 22; 23].

Деякі вчені вважають, що не слід шу­кати відмінностей у змісті термінів «по­передження», «запобігання», «профі­лактика», «припинення» і що зміст цих термінів один і той самий, вони є сино­німами і відбивають необхідність ужити такі заходи, які б попередили, а потім і зовсім виключили б появу будь-яких проступків, які завдають шкоду суспіль­ству. Як зазначає О. М. Джужа, «тер­мінологічна дискусія стосовно розмежу­вання цих понять, що визначають одне й те саме явище, явно недоцільна, оскіль­ки не має теоретичного та практичного сенсу, є явно надуманою, поглиблює по­нятійну плутанину, змушує вчених «пе­реключатися» з аналізу змісту явища на його етимологічну оболонку» [24].

Безперечно, що покладена за основу повинна бути кінцева мета — розробка і здійснення ефективних заходів зміни структури і мінімізації злочинності неза­лежно від їх назви і визначення. Однак чітке формулювання й однакове вико­ристання понять, пов’язаних із попере­джувальною діяльністю, має важливе не тільки теоретичне, а й практичне зна­чення, сприяє встановленню тих або ін­ших конкретних запобіжних заходів і тим самим значно підвищує їх ефектив­ність. Як влучно зазначає В. В. Голіна, «на практиці наукові поняття «мате­ріалізуються» у відповідній діяльності, дозволяють окреслити її зовнішні межі, конкретизувати характер, сферу прикла­дання, компетенцію суб’єктів діяльно­сті, ресурсне забезпечення та ін.» [25] (зокрема В. В. Голіна виокремлює такі основні напрями (види) попередження злочинності, як профілактика, запо­бігання та припинення. Хоча деякі авто­ри вказують на ототожнення В. В. Го - ліною термінів «попередження» і «про­філактика», виходячи з принципової однорідності цих понять та співзамінності їх смислу [26]). Відсутність же чітких формулювань і однакового використання кримінологічних «попереджувальних» термінів, за кожним з яких на практиці криються конкретні заходи, може при­зводити до деструктивних наслідків. Не­точність тієї або іншої конкретної реко­мендації може викликати окремі по­милки, тоді як неправильність загально­го, вихідного теоретичного положення може негативно позначитися на цілій сфері практичної діяльності [27].

Кримінологічна профілактика — це сукупність заходів щодо завчасного ви­явлення та усунення негативних явищ, які виникли чи можуть виникнути й де­термінувати злочинність або окремі її види [28]. Профілактика здійснюється на тій стадії генезису антисуспільної по­ведінки, коли є об’єктивне підґрунтя вважати, що дана особа може стати на шлях вчинення злочину [29]. Залежно від того, на які явища і процеси спрямо­вані профілактичні заходи, можна виді­лити види профілактики, зокрема про­філактику випередження, обмеження, усунення та захисту [30].

Запобігання злочинам утворюється із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які ви­ношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприйма­ють злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та на­міру або продовження злочинної діяль­ності. Запобігання злочинності має місце тоді, коли злочинна поведінка прохо­дить етап від моменту формування зло­чинного мотиву до початку виконання злочину [31].

Припинення злочинів — сукупність видів діяльності, спрямованої на припи­нення (недопущення завершення) поча­того злочину шляхом розробки та здій­снення спеціальних заходів. Особливість попереджувальної роботи на стадіях під­готовки і замаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину тощо. У зв’язку з цим розрізняють заходи опа­нування, обережності та активного втру­чання [32].

Крім зазначених вище напрямів (ви­дів), попереджувальна діяльність, на наш погляд, включає також діяльність девіктимологічного характеру, або вік - тимологічний аспект попередження зло­чинності [33; 34].

Така класифікація зумовлена тим, що вчиненню кримінального діяння передує різної тривалості період формування осо­бистості правопорушника, засвоєння ним антісуспільних поглядів, прагнень, інтересів, які детермінують злочинну по­ведінку. У багатьох випадках вчиненню злочину передує також етап формування злочинного наміру, в процесі якого особа ставить перед собою конкретну мету, ви­значає шлях і засіб її досягнення, скла­дає план вчинення злочину. Таким чи­ном, в основу визначення цих самостій­них напрямів у попереджувальній роботі покладені різні стадії розвитку поведін­ки людини — не лише злочинної, а й так званої дозлочинної. Звідси і така різно­манітність заходів впливу на криміно­генні фактори, специфіка застосування яких залежить від етапу виникнення, усвідомлення і перетворення задуму на злочинний результат [35].

Заходи наступного рівня протидії зло­чинності — індивідуального — здебіль­шого здійснюються органами криміналь­ної юстиції щодо конкретних осіб. Крім того, заходи індивідуального рівня орга­нічно представлені як на загальносо - ціальному рівні протидії злочинності, оскільки вдосконалення суспільного життя зачіпає одночасно інтереси всіх громадян та інтереси кожного індивіда, так і на спеціально-кримінологічному рівні, де здійснюється робота з попере­джувального впливу на конкретну особу та її найближче оточення (особливо при здійсненні заходів запобігання й припи­нення (перетинання) злочинів). Захода­ми протидії злочинності на індивідуаль­ному рівні є переконання, надання до­помоги та примус.

Кажучи про практичну реалізацію комплексу заходів протидії злочинності у конкретних соціально-політичних та економічних умовах, слід пам’ятати, що «для кожної соціальної структури є оптимальний певний рівень системності впливу на злочинність. Для деяких су­спільних систем оптимальною може бу­ти така система, що не здатна навіть стабілізувати злочинність» [36]. Головне завдання та кінцева мета протидії зло­чинності полягає в тому, щоб створити в державі таке становище, таку впорядко­ваність відповідних сфер життєдіяльно­сті людей, яка гарантувала б істотне зни­ження рівня злочинності до тієї міні­мальної межі, що доступна даному су­спільству з урахуванням соціальних, економічних, суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період розвитку [37].

Таким чином, як один із найважли­віших напрямів соціального управління протидія злочинності охоплює реаліза­цію системи різноманітних за змістом заходів: політичних, ідеологічних, еконо­мічних, правових, організаційно-управ­лінських, культурно-виховних, медичних і технічних. Саме реалізація всіх потен­ційних можливостей суспільства, орга­нічне поєднання різноманітних заходів та їх впровадження з дотриманням принципів комплексності, об’єктивно­сті, наукової обґрунтованості, законно­сті, гуманності та ін. дозволить здій­снювати ефективну діяльність щодо захисту суспільства від суспільно небез­печних посягань.

Насамкінець слід зазначити, що, як слушно зазначає С. Ю. Лукашевич, для того, щоб спрямувати використання всіх засобів протидії до спільної мети з найменшими суперечностями між ни­ми, необхідно займатися спеціальною діяльністю — політикою протидії зло­чинності [38]. У зв’язку з чим перед на­уковцями постає складна проблема ви­значення стратегії діяльності з проти­дії злочинності в державі та розробки перспективних довгострокових цільо­вих державних програм.

 

ПРИМІТКИ

1. Курс кримінології: Загальна частина: підруч.: у 2 кн. / О. М. Джужа, П. П. Михайлен - ко, О. Г. Кулик [та ін.]; за заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 136.

2. Антонян Ю. М. О понятии профилактики преступлений / Ю. М. Антонян // Вопросы борьбы с преступностью. — М.: Юрид. лит., 1977. — Вып. 26. — С. 25.

3. Кальман О. Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні пробле­ми попередження: дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук / О. Г. Кальман. — X., 2004. — С. 236—237.

4. Шестаков Д. А. Криминология. Новые подходы к преступлению и преступности. Крими­ногенные законы и криминологическое законодательство. Противодействие преступности в изменяющемся мире: учеб. / Д. А. Шестаков; предисл. В. П. Сальникова. — 2-е изд., пере- раб. и доп. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. — С. 245—246.

5. Быргэу М. М. Огранизация деятельности полиции Республики Молдова по профилакти­ке преступлений: дис. на соискание учен. степени докт. юрид. наук / М. М. Быргэу. — X.,