Предмет Конституційного права

Предмет Конституційного права

Предмет КП – суспільні відносини щодо основ конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини і громадянина, форм демократії, організації та діяльності вищих органів державної влад(законодавчої, виконавчої, судової, Президента), адміністративного устрою, місцевого самоврядування

Особливістю конституційного регулювання є те що в одних сфера КП регулює суспільні відносини в повному обсязі, а в інших сферах лише основоположні із цих відносин.

В Першу групу входять відносин, що стосуються населення держави, її влади та території, друга група не є обов’язковою частиною КП та стає його предметом лише тоді, коли в цьому зацікавлена держава.

Назва галузі КП почала застосовуватися в Україні після проголошення незалежності України, до того за радянських часів використовувалася назва «Державне право». «Конституційне право» в тих державах де є конституції, але для країн германської системи права характерне вживання назви «Державне право», це обумовлено традицією, яка існує в цих державах та заснована на тому, що у Німеччини замість терміну Конституція використовується «Основний закон»

За своїм змістом КП є як конституційним так і державним, вибір назви цієї галузі обумовлений теоретичними, історичними, об’єктивними та суб’єктивними факторами.

Метод Конституційного права

Методи КП – сукупність прийомів та способів впливу на суспільні відносини, що застосовуються при їх регулювання, особливостями методу Конституційного права:

1. Закріплюються найважливіші принципи та положення організації суспільства та держави.

2. Для нього характерний найвищий рівень юридичного регулювання

3. Безпосереднє нормо закріплення, що означає те, що в КП значна кількість відносин може регулюватися тільки на основі конституції

4. Переважання імперативного регулювання

5. Установчий характер – певні відносини за допомогою КП отримують первинне правове регулювання.

6. Універсальний характер, тобто дія цього методу поширюється на всі сфери життєдіяльності

7. Поєднання стабільності та динамізму.

До основних методів належать

1. Метод припису (позитивного зобов’язання) застосовується у правовідносинах, в яких одна сторона має обов’язок вчинити юридично значиму дію, а інша сторона має право вимагати їх вчинення та наділена можливістю притягнути несумлінного суб’єкта до відповідальності. За допомогою цього методу закріплюється більшість норм щодо організації діяльності державних органів.

2. Метод заборони – метод при застосуванні якого на суб’єктів покладається юридично значущий обов’язок утриматися від вчинення від певних дій в умовах, які передбачені відповідною нормою

3. Метод дозволу – передбачає право суб’єкта вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення на осуд суб’єкта. Найчастіше застосовується при регулюванні прав та свобод людини та громадянина

Система Конст права

Система КП – складна структурована і динамічна система, якій властиві певні закони, принципи побудови та функціонування. ЇЇ утворюють норми, принципи та інститути.

Принципи КП – основні засади виражені в його змісті, відповідно до яких КП формується як система правових норм а також здійснюється регулювання суспільних відносин. Виділяють:

• Загальні принципи – є вихідними для багатьох конституційно-правових відносин(народовладдя)

• Спеціальні - принципи, які мають чітку юр форму вираження і безпосередньо застосовуються в діяльності.

Принцип розподілу влади

Ідея про розподіл влади вперше знайшла відображення в працях Джона Локка, він не виділяв судову владу як окрему гілку влади, відтак концепція розподілу влади реалізується на основі вчення Монтеск’є, який виділяв всі 3 гілки влади. Він вперше був відображений в Конституції США, де він функціонує на основі системи стримувань та противаг:

• Кожна з гілок влади має самостійне джерело формування, Конгрес обирається населенням, Президент – вибірниками, а судді ВС призначається Президентом

• Кожна з гілок влади має різний термін повноважень(П-4 роки, сенатори-6 років, при цьому кожні 2 роки переобираються 1-3, суді ВС призначаються по життєво)

• Президент очолює виконавчу гілку влади та формує її персональний склад, при чому формально, він дає згоду.

Президент формально не має законодавчої ініціативи. Відносини здійснюється через інститут вето

• Повноваження президента можуть бути припинені тільки через імпічмент, який застосовується за вчинення ним державної зради, хабарництва та ін. злочину.

• Президент не може здійснити дострокове складення повноважень парламенту

• Система стримувань та противаг забезпечує баланс між гілками влади та конкуренцію, при цьому відповідно до замислу творців цією конституції, кожна гілка – самостійна та незалежна від іншої, хоча кожна з них впливає на інші.

На європейському континенті принцип розподілу влади суттєво відрізняється від американської моделі, якщо в ній кожна за гілок влади є самостійною та незалежною, то в Європі існує поняття «змішування» влади, це означає, що одна гілка влади по суті «проникає» в іншу. Вираженням цього є те,що саме парламент формує уряд, а члени парламенту одночасно є й членами уряду.

При європейській моделі використовується парламентарна форма правління натомість при американській – президентська.

Принцип народного суверенітету

. Вперше був закріплений в конституції Франції 1789 року, доктринально він був розроблений Жаном Боденом. Сутність – вся повнота влади належить народу, закріплений зараз в більшості конституцій. В КУ передбачений ст.3. В окремих країнах, які пройшли період тоталітаризму, принцип народного суверенітету відображається також в закріплені права на опір нелегітимної влади. Право на повстання закріплено в Конституції США. На сьогодні право на опір закріплено в основному законі ФРН, конституції Словаччині та ін.

Принцип передбачає, що народ здійснює керівництво державою через інститут виборів та референдумів. Таким чином народ делегує право приймати рішення представницькому органу – парламенту.

Слід також виокремити поняття суверенітету парламенту, яке використовується в Великобританії, це поняття означає, що юридичний суверенітет належить парламенту, а політичний виборцям, які його обирають. У Великій Британії з огляду на його суверенітет парламент може приймати,змінювати та скасовувати будь-які закони.

Принцип правової держави

Принципи

- Формально-правовий підхід(в Німеччині) – закон повинен реалізовуватися незалежно від його змістовних характеристик

- Матеріально-правовий – реалізація та застосування повинна відбуватися крізь призму прав людини, тобто закон, який порушує права людини не може бути застосований. (Англія).

Цей підхід часто ототожнюється з принципом Верховенства права. Цей принцип був розроблений Альбертом ван Дайсі, він включає такі елементи: рівність перед законом, юридична можливість гарантування прав людини через інститут судового захисту, мінімальне втручання держави в сферу приватного життя. Відповідно до цього принципу позитивне право забов’язує державу як і будь-якого громадянина, поняття правової держави тісно пов’язане з категорією громадянського суспільства

Конституційно-правові норми

Норми конституційного права - це формальні визначені, всиановлені чи санкц народом, державою субектами місц самоврядуваня загальнообовязкове правило поведінки або діяльності субєктів конст права або умови перебування цих субєктів у певному стані. До загальних видовох ознак:

-загальнообовязковий характер;

-регулятивний характер; мають формально-визначений характер;

-загальний характер;

- охорончється лержавою, в разі поруш - відповід.

До спеціальних ознак: публічний характер; пріоритетне значення норм конституційного права; норми здіийснюють юридичне регламенувпння сусп відносин юридичного харакиеру в сфері функ державної влади; імперативний характер; інтегративний характер; прямий характер дії конст норм; норми мають вищу юрсилу; особлива система гарантій іх реалізацій; норми конст права мають особливий характер структури.

До основних критеріїв класифікаціі відносять: предмет правового регулювпння; метод правового регулювання; за юридичною силою; за призначенням у механізмі правового рег (матеріальні і процесуальні) та інші Конституційно-правові відносини-відносини, врегульвані конституційно правовими нормами, що виникають між субектами конст права згідно з приписом конст прав норм. Особливості: мають специфічний щміст, повязані з реалізацію владних повновпжень, реаліз особливим субектним складом, особливий механізм реалізації субектом своїх прав

Джерела конст. Права

Це НПА, в якому містяться КП норми. Загальні ознаки:

o Ці джерела виникають ц межах повноважень відповідних суб’єктів правотворчості

o Вони мають відповідати нормативним положенням актів, що видані суб’єктами правотворчості вищого рівня

o НПА набуває загальнообов’язкової сили за умови його оприлюднення або іншого доведення до відома виконавців.

Спеціальні ознаки:

• За сутністю джерела КП відображають волю народу і політику держави.

• За змістом джерела КП мають загальнообов’язковий характер і є основою для формування джерел інших галузей права

• За формою вираження джерел КП відображають існуючі КП норми

• За суб’єктами правотворчості конституційні джерела можуть бути встановлені або санкціоновані виключно Українським народом, державою або суб’єктами місцевого самоврядування

1. За сутністю:

• Джерела, що є результатом прямого волевиявлення Українського народу(референдум), їх ще називають первинні джерела

• Ті джерела, що є волевиявленням органів державної влади та суб’єктів місцевого самоврядування(похідні джерела)

2. За юридичною силою:

• Конституційні акти (КУ, акти всеукраїнського референдуму про внесення змін до КУ, ЗУ про внесення змін до КУ)

• Законодавчі акти. Відповідно до рішення КСУ від 09.07 97 №12-РП/98 терміном законодавство охоплюються закони, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана ВРУ, Укази ПУ, декрети та постанови КМУ

Однак в даній класифікації ми будемо розуміти лише ЗУ. Перелік питань,що визначаються та встановлюються ЗУ передбачений у ст..92 КУ

3. За механізмом правотворчості:

• Формалізовані – джерела, які є результатом цілеспрямованого правотворчого процесу вищих органів державної влади (конституція, закони, статути автономних органів, регламенти палат парламенту, рішення органів Конституційного контролю, судові прецеденти, акти глави держави та виконавчої влади)

• Неформалізовані – практична діяльність вищих органів держави (конституційні звичаї, конституційні угоди)

Закони,. Регламенти палат парлпменту - акти, що врег питання внутр організаціі дільності парламенту,. Статути автономних утворень, Судові претенденти, конст звичаі

Формалізовані джерела

Формалізовані – джерела, які є результатом цілеспрямованого правотворчого процесу вищих органів державної влади (конституція, закони, статути автономних органів, регламенти палат парламенту, рішення органів Конституційного контролю, судові прецеденти, акти глави держави та виконавчої влади)

Неформалізовані джерела

Неформалізован і – практична діяльність вищих органів держави.

До неформ конст угоди і конст звичаї

Закони як джерела

Закони:

1. Конституційні. Цей термін використовується в 3 значеннях:

• які вносять зміни в текст самої конституції(при цьому ці зміни можуть або безпосередньо включатися(інкорпоруватися) в текст конституції або ж бути частиною конституції). За своєю юридичною силою та порядком прийняття такі закони не відрізняються від самої конституції.

• В країнах де відсутня конституція як єдиний НПА конституційні закони становлять власне конституцію(наприклад в Швеції немає єдиного кодифікованого акту, фактично конституція цієї держави складається з 3 актів: Закон про форму правління, акт про престолонаслідування, акт про свободу друку. Ці закони приймаються за окремою процедурою та мають вищу юридичну силу.

• Конституційні закони – закони прийняття яких передбачено самою конституцією (Росія). У цьому випадку за юридичною силою конституційні закони є нижчими ніж конституція, але вищими за звичайні закони.

2. Органічні закони. Вперше це поняття з’явилося в конституції Франції 1958 року. Це такі закони, що приймаються на основі бланкетних норм самої конституції. Необхідність прийняття обумовлена тим, що конституція не може детально врегулювати весь спектр відносин, що входять до предмету КП. Вони за своєю юридичною силою не відрізняються від інших законів, але приймаються за більш ускладненою процедурою.(наприклад, у Франції органічні закони обов’язково підлягають перевірці на основі конституції спеціальною радою перед підписання та оприлюднення президентом.)

3. Звичайні закони – ті які регулюють конституційно-правові відносини

Зміст Конституції

Змістом будь-якої конституції є закріплені на загальнодемократичних засадах і принципах правове становище людини та організація публічної влади в державі. У ширшому, політико-правовому розумінні, зміст конституції складає сукупність (єдність) конституційних норм, інститутів та принципів, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з визначенням правового статусу людини в державі, організацією в ній державної влади, місцевого самоврядування, територіального устрою. При цьому, як правило, у спеціальній літературі, торкаючись питання змісту конституції, звертають увагу на два аспекти даного поняття: соціальний і правовий191. У першому випадку (соціальний аспект змісту конституції) говорять про те коло суспільних відносин, яке, власне, і врегульовують норми конституції. У другому випадку (юридичний аспект змісту конституції) дають правовий аналіз складових частин конституції – норм, інститутів, принципів. Домінуючим при визначенні поняття змісту конституції, здебільшого, стає коло (сукупність) тих суспільних відносин, які є предметом правового регулювання конституції

Поняття громадянства

Громадянство – постійний політико-правовий зв'язок особи з державою, що проявляється у взаємних правах та обов’язках. Постійний - означає нерозривність зв’язку з державою, політико правовий – особа, яка є громадянином наділяється політичними правами(насамперед, на участь в управлінні держави, бути обраним та вибирати)

Термін «громадянство» походить з античності, цим терміном позначалися особи, які були повноправними громадянами Риму. Відносини між цими громадянами регулювалися окремо в спеціальному порядку, відмінному від регулювання відносин між негромадянами Риму.

Поруч з терміном «громадянство» використовують «підданство», який з’являється в феодальний період та означав особисту приналежність до певного феодала та держави. В межах цього терміну увага акцентувалася на обов’язках перед феодалом чи державою. На сьогодні термін «підданство» та «громадянство» ототожнюються. Термін «підданство» використовуються в державах з монархічною формою правління, а «громадянство» – з республіканською формою.

В окремих державах термін «національність» використовуються як синонім поняттю «громадянства»(Франції)

В окремих країнах поняття «громадянство» та «національність» розмежовуються, при цьому «національність» – теж саме, що і «громадянство»(стійкий зв'язок), однак особи, які володіють національністю мають менше прав, ніж громадяни(країни Британської співдружності)

В ряді іспаномовних країн так само розрізняють поняття «громадянство» та «національність», але термін «національність» застосовується щодо повнолітніх осіб, а термін «громадянство» - щодо неповнолітніх. Таким чином особа змінює свій статус

За усиновленням

5. Трансферта. Походить на оптацію, але при оптації набуття громадянства однією або іншою особою є добровільне, та при трансфері особа не має право обирати громадянство. І там і там громадянство набувається відповідно до міжнародних умов. Наприклад, при об’єднанні ФРН т НДР всі громадяни колишньої НДР автоматично отримували громадянство ФРН.

6. Реєстрація – спосіб отримання громадянство за кровними зв’язками з громадянином певної держави.

7. Ушанування громадянства – надання особі прав громадянина, яка є іноземцем за особливі заслуги перед цією державою або всім світовим співтовариством

Натуралізація

Натуралізація – набуття громадянства за заявою особи. Держава передбачає застосування низки обмежень:

• Наявність певного періоду проживання

• Володіння держаною мовою

• Знання законодавства

• Рішення про прийняття особою громадянства приймається: президентом(Росія), міністерством закордонних справ(Великобританія), Верховний Суд(США)

Оптація

Оптація - добровільний вибір особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви, коли оптант буде жити на території держави, якій передається територія його проживання. Якшо оптант бажає зберегти громадянство держави, що передає територію, то він має бути переселений в державу свого громадянства в установлені договором строки зі збереженням своїх майнових прав і компенсацією за залишену нерухомість. Так, оптація проводилася за договором між КНР та Індонезією 1955 p., між СРСР та Чехословаччиною з приводу Закарпатської України, у державах, які утворилися після розпаду СРСР, тощо;

Позбавлення громадянства

 

Позбавлення громадянства – санкція за негативну поведінку особи. Цей спосіб є характерним для недемократичних країн. В тих же випадках іноді використовується як покарання як крайня міра в демократичних країнах, на підставі закону. Сучасне міжнародне право забороняє лише свавільне позбавлення громадянства. На відміну від виходу з громадянства позбавлення здійснюється з ініціативи органів державної влади, а не самої особи.

Наприклад, у випадках подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів пр. набутті громадянства.

Принципи виборчого права

-принцип рівності,тобто “формальної рівності”. Це означає, що, по-перше, кожному виборцю надається рівна кількість голосів (один виборець – один голос, але може бути 2: на виборах до Бундестагу в ФРН один голос віддається за партійний список, а другий – за конкретного кандидата по виборчому округу); по-друге, в країні існує єдиний виборчий корпус, тобто виборці не розділені на соціальні чи інші групи з різким представництвом

- Принцип прямих виборів- правом прийняття рішення про подання мандату володіє тільки виборець”. Це означає, що між виборцем і кандидатом на виборну посаду немає ніяких проміжних інститутів, які б опосередковували волевиявлення виборця.

- Принцип таємного голосування передбачає виключення контролю за волевиявленням виборців, створення умов для свободи

вибору.

- Принцип вільних виборів

1) виборець сам вирішує: чи брати йому участь у виборчому процесі і якщо так, то в якій мірі

Водночас у ряді країн передбачається обов’язковий вотум, тобто юридичний обов’язок виборців брати участь у голосуванні. Так, ст. 48 Конституції Італії містить норму, згідно з якою голосування є “громадським обов’язком”.

Поняття та види виборів

Вибори - це спосіб формування представницьких, органів, обрання службових осіб.

Види виборів:

1) президентські

- черговими — проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень президента України і відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень президента України.

- позачерговими — проводяться у зв’язку із достроковим припиненням повноважень президента України

- повторними - якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост президента України і жодного з них не було обрано;

 

якщо всі кандидати на пост президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури

2) парламентські

- черговими — проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення

- позачерговими, що призначаються Верховною радою України у разі дострокового припинення повноважень Верховної ради автономної республіки Крим, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови;

- повторними, у разі визнання виборів депутата (депутатів) у цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата

- проміжними у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому одномандатному окрузі;

Поняття та види референдуму

Види:

1. Конституційні – проводяться з метою внесення змін до конституції або прийняття нової конституції. Порядок проведення таких референдумів встановлюються в Конституції або в загальному закону, або може бути прийнятий спеціальний закон про проведення референдуму з певного питання. Такі референдуми обов’язкові в Швейцарії, Австралії.

2. Референдуми ініційовані громадянами - референдум з будь-якого питання, що проводиться за ініціацію громадян(США, Швейцарія, Нова Зеландія). Результати референдуму здебільшого є обов’язковими, але в окремих випадках результати референдуму можуть підлягати затвердженню законодавчим органом.

3. Скасувальний референдум («народне вето») – застосовуються з метою скасування законів. Результаті в основному – обов’язкові. Ініціатива:від громадян(Швеція) від законодавця(в Австрії – одна третина парламенту, в Італії – місцевих рад)

4. Дорадчий (плебісцит – голосування з будь-якого питання, яке ініціюється парламентом. Рішення – необов’язковим(Франція, Великобританія)

За предметом:

1. Референдуми з конституційних питань

2. З питань участі держави в міжнародному співробітництві

3. Про суверенітет на національне самовизначення

4. З питань публічної політики.

Ініціатива проведення референдумів може походити від громадян, уряду, парламенту та президенту, політичної партії.

Предмет Конституційного права

Предмет КП – суспільні відносини щодо основ конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини і громадянина, форм демократії, організації та діяльності вищих органів державної влад(законодавчої, виконавчої, судової, Президента), адміністративного устрою, місцевого самоврядування

Особливістю конституційного регулювання є те що в одних сфера КП регулює суспільні відносини в повному обсязі, а в інших сферах лише основоположні із цих відносин.

В Першу групу входять відносин, що стосуються населення держави, її влади та території, друга група не є обов’язковою частиною КП та стає його предметом лише тоді, коли в цьому зацікавлена держава.

Назва галузі КП почала застосовуватися в Україні після проголошення незалежності України, до того за радянських часів використовувалася назва «Державне право». «Конституційне право» в тих державах де є конституції, але для країн германської системи права характерне вживання назви «Державне право», це обумовлено традицією, яка існує в цих державах та заснована на тому, що у Німеччини замість терміну Конституція використовується «Основний закон»

За своїм змістом КП є як конституційним так і державним, вибір назви цієї галузі обумовлений теоретичними, історичними, об’єктивними та суб’єктивними факторами.

Метод Конституційного права

Методи КП – сукупність прийомів та способів впливу на суспільні відносини, що застосовуються при їх регулювання, особливостями методу Конституційного права:

1. Закріплюються найважливіші принципи та положення організації суспільства та держави.

2. Для нього характерний найвищий рівень юридичного регулювання

3. Безпосереднє нормо закріплення, що означає те, що в КП значна кількість відносин може регулюватися тільки на основі конституції

4. Переважання імперативного регулювання

5. Установчий характер – певні відносини за допомогою КП отримують первинне правове регулювання.

6. Універсальний характер, тобто дія цього методу поширюється на всі сфери життєдіяльності

7. Поєднання стабільності та динамізму.

До основних методів належать

1. Метод припису (позитивного зобов’язання) застосовується у правовідносинах, в яких одна сторона має обов’язок вчинити юридично значиму дію, а інша сторона має право вимагати їх вчинення та наділена можливістю притягнути несумлінного суб’єкта до відповідальності. За допомогою цього методу закріплюється більшість норм щодо організації діяльності державних органів.

2. Метод заборони – метод при застосуванні якого на суб’єктів покладається юридично значущий обов’язок утриматися від вчинення від певних дій в умовах, які передбачені відповідною нормою

3. Метод дозволу – передбачає право суб’єкта вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення на осуд суб’єкта. Найчастіше застосовується при регулюванні прав та свобод людини та громадянина

Система Конст права

Система КП – складна структурована і динамічна система, якій властиві певні закони, принципи побудови та функціонування. ЇЇ утворюють норми, принципи та інститути.

Принципи КП – основні засади виражені в його змісті, відповідно до яких КП формується як система правових норм а також здійснюється регулювання суспільних відносин. Виділяють:

• Загальні принципи – є вихідними для багатьох конституційно-правових відносин(народовладдя)

• Спеціальні - принципи, які мають чітку юр форму вираження і безпосередньо застосовуються в діяльності.

Принцип розподілу влади

Ідея про розподіл влади вперше знайшла відображення в працях Джона Локка, він не виділяв судову владу як окрему гілку влади, відтак концепція розподілу влади реалізується на основі вчення Монтеск’є, який виділяв всі 3 гілки влади. Він вперше був відображений в Конституції США, де він функціонує на основі системи стримувань та противаг:

• Кожна з гілок влади має самостійне джерело формування, Конгрес обирається населенням, Президент – вибірниками, а судді ВС призначається Президентом

• Кожна з гілок влади має різний термін повноважень(П-4 роки, сенатори-6 років, при цьому кожні 2 роки переобираються 1-3, суді ВС призначаються по життєво)

• Президент очолює виконавчу гілку влади та формує її персональний склад, при чому формально, він дає згоду.

Президент формально не має законодавчої ініціативи. Відносини здійснюється через інститут вето

• Повноваження президента можуть бути припинені тільки через імпічмент, який застосовується за вчинення ним державної зради, хабарництва та ін. злочину.

• Президент не може здійснити дострокове складення повноважень парламенту

• Система стримувань та противаг забезпечує баланс між гілками влади та конкуренцію, при цьому відповідно до замислу творців цією конституції, кожна гілка – самостійна та незалежна від іншої, хоча кожна з них впливає на інші.

На європейському континенті принцип розподілу влади суттєво відрізняється від американської моделі, якщо в ній кожна за гілок влади є самостійною та незалежною, то в Європі існує поняття «змішування» влади, це означає, що одна гілка влади по суті «проникає» в іншу. Вираженням цього є те,що саме парламент формує уряд, а члени парламенту одночасно є й членами уряду.

При європейській моделі використовується парламентарна форма правління натомість при американській – президентська.