Легенда про походження назви села

Про походження назви села існує легенда записана від Кисляка Миколи Ільковича,1928 р.н. В ній розповідається, що пастух із с. Старуня, шукаючи овець, яких загубив, натрапив у мальовничій долині між гір на джерело з солоною водою-сировицею. Виварювання солі було дуже прибутковою справою. Тому кілька молодих сімей і старого села Старуня оселились біля джерела сировиці і заснували село, яке назвали Молодків —- поселення молодих людей.

В 1739 році в селі діяли опришки Довбуша.

Школа

Згідно з австрійськими джерелами у 1857 році у с. Молодків заснована парафіяльна школа, в якій навчалось 32 дітей. Вона знаходилась у спеціально збудованому приміщенні, де тепер молокоприймальний пункт. Історія зберегла і прізвище першого вчителя — п.Початко. 1904 р. школа реорганізована у двокласну. Освіта обов'язкова. Батьки, які не пускали дітей до школи, сплачували штраф. Після Першої світової війни члени сільського товариства «Просвіта» побудували на території сучасної школи хату-читальню, а пізніше віддали під школу.

У 30-х роках молодківчани їздили у Солотвин на мітинги протесту проти навчання польською мовою. Вчителі Катерина Цибикова і Стефанія Садовська брали активну участь у громадському житті села, у діяльності «Просвіти». На запрошення «просвітянців» село відвідала відома українська письменниця Ольга Кобилянська. У 1936 р. перед молодківською дітворою відкрила свої двері нова двоповерхова школа, збудована за сприяння польської влади, місцевої поміщиці п. М. Матковської та з допомогою громади села. Школі присвоїли ім'я II Бригади Польських Легіонів. Директорувала тоді Роса Софія (Лябеда). Будували її «на совість». До цього часу тут не проводили жодного капітального ремонту, тільки косметичні. Дах, стіни, стеля, вікна, двері, підлога - ще з тих часів. Якщо уважно придивитися, на стінах можна знайти сліди від німецьких і мадярських осколків. Підвальні приміщення були надійним захистом для багатьох людей у часи воєнного лихоліття.

Після Другої світової війни школа уже семирічна. Очолював її Василь Козарук. За зв'язки з УПА його арештували. На жаль, про подальшу його долю жителям Молодкова не відомо. У 1960 р. - школа восьмирічна, а з 1 вересня 1997 р. - ЗОШ І-ІІІ ступенів. Навчання у школі тривало постійно: у часи польського панування, німецької окупації, радянську добу. Звісно, кожна влада використовувала школу як знаряддя своєї диктатури. Вчилося те і вчилося так, як того хотіла та чи інша влада.

Чисельність учнів у перші роки заснування школи була незначною. З роками вона зростала. Загалом за період існування школи з її стін вийшло понад 3,5 тис. випускників, змінилося 17 директорів. У наш час школа І-ІІІ ступенів.

Культурне та церковне життя

З 1784 року село має метрики. Отже в цьому році була збудована церква св. Георгія. 1873 року споруджена нова церква св. Богородиці, яка була спалена 17 березня 1948 року енкаведистами. З 1888 року по 1936 роки парохом с. Молодків був Михайло Садовський. Він і його родина мали великий вплив на громадське життя села. З ініціативи священника на початку ХХ ст. в селі було створено читальню товариства «Просвіти». Дочки Михайла Садовського Орися та Стефанія були активними членами товариства товариства «Просвіта». Стефанія вчителювала у місцевій школі. Зять священника Олександр Бойцун - відомий громадський і політичний діяч, професор Станіславської гімназії часто бував у Молодкові, допоміг відновити діяльність читальні товариства «Просвіти» після першої світової війни, привозив літературу, ходив з молодківчанами колядувати.

 

Село Назави́зів

Назави́зів — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	62.46 км²
Густота населення	30.34 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Село, центр сільської Ради, розташоване за 4 км від районного центру, 3 км від залізничної станції Лісна Тарновиця. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Рахів. Сільраді підпорядковане село Мирне.

У селі є загальноосвітня школа I—III ступенів, клуб, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт на 1 кабінет, філія зв'язку, ощадна каса. Село газифіковане і має часткове вуличне освітлення. На території села зареєстрована греко-католицька церква «Усікновення Голови Івана Хрестителя», отець Роман Іванків.

Перша письмова згадка про село належить до 1479 року.

Селяни Назавизова бойкотували вибори до австрійського парламенту 1908 року і польського сейму в листопаді 1922 року

Село Пари́ще

Пари́ще — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Населення
Поштовий індекс

 

Село, центр сільської Ради, знаходиться за 14 км від районного центру та за 12 км від залізничної станції Лісна Тарновиця. Через село протікає річка Велесниця і проходить автомагістраль Надвірна—Отиня. До складу сільради входить село Лісна Велесниця.

Діти Парища (та Лісної Тарновиці — після 4 класу) навчаються у Парищенській ЗОШ І-ІІІ ступенів. В селі є дитячий садок «Золотий ключик», будинок культури, бібліотека, лікарська амбулаторія, фаб, ощадкаса, перукарня.

На території села зареєстровані греко-католицька церва «Вознесіння Господнього», отець Михайло Федорів, та українська православна церква київського патріархату «Вознесіння Господнього», отець Іван Лавришин.

В історичних джерелах Парище вперше згадується в 1785—1788 роках.

Село Па́січне

Па́січна – село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	8 км²
Густота населення	589.63 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Село, центр сільської Ради, лежить на річці Бистриці Надвірнянській за 13 км від районного центру та за 15 км від залізничної станції Надвірна. Через село проходить автомагістраль Надвірна—Бистриця. Сільраді підпорядковані села Букове, Постоята, Соколовиця.

 

Сучасність

В селі добувають природний газ. На території села також розміщено три механічні кар'єри. Вони виробляють вапно, бутовий камінь, щебінь, пісок, холодний асфальт, гравій, мармурову крошку, грубоколоту шашку, вапняковий камінь. У Пасічній є також 2 лісництва (Пасічнянське і Бухтівецьке), які входять до Надвірнянського лісокомбінату. Гора Бзовач, височить над селом висотою 975 м. Територія Пасічної переважно розміщена по красивих хребтах Карпат. Пасічна межує з селами Пнів і Зелена. Село поділено на участки (Постоята, Розтока, Підкливи, Поле, Козарки, Майдан, Штат Нижні Нафти і Верхні Нафти, Криминоса та інші).

У селі є загально-освітня школа I-III ступенів та 5 шкіл I ступеня, 2 клуби, 3 бібліотеки, лікарська амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт, здоровпункт, філія зв'язку, 3 цвинтарі, 2 НТС, ДКС Битків-Бабчинське, цех по видобутку нафти і газу, свиноферма. Село газифіковане, вуличного освітлення не має.

На території села зареєстровані три греко-католицькі церкви: УГКЦ «Святої Параскевії», о. Олег Гуляк, УГКЦ «Петра і Павла», о. Олег Гуляк, УГКЦ «Пресвятої Трійці» (Постоята), о. Олег Гуляк.

 

Село Перері́сль

Перері́сль – село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	17.81 км²
Густота населення	136.44 осіб/км²
Поштовий індекс

Загальні відомості

Село, центр сільської Ради, розташоване за 9 км від районного центру. Через село проходить автомобільна дорога Івано-Франківськ — Надвірна.Перша письмова згадка про село належить до 1485 року.

Діти навчаються у загальноосвітній школі I-III ступенів. Селяни користуються бібліотекою, будинком культури, до їх послуг дитячий садок «Золота рибка», дитячі ясла, лікарська амбулаторія. Село газофіковане, вуличного освітлення не має.

На території Перерісля зберігся могильник культури карпатських курганів.

 

Село Пнів

Пнів – село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	25.36 км²
Густота населення	182.18 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Село, центр сільської Ради, розташоване вздовж шосе Надвірна—Бистриця, за 2 км від районного центру. З північного заходу село омиває річка Бистриця Надвірнянська. До складу сільради входять села Білозорина, Мозолівка.

Через Пнів проходять газопроводи Битків—Надвірна, Битків—Чернівці, нафтопровід та високовольтна лінія.

У селі є загальноосвітня школа I-III ступенів, дитячий садок «Дюймовочка», будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, ощадкаса. Село газофіковане, має часткове вуличне освітлення.

Вперше згадується Пнів в історичних джерелах 1482 року.

В другій половині XVI ст. тут збудовано Пнівський замок. Відомі напади селян на замок у 1621 та в 1648 pp., коли ним оволоділи повстанці Семена Височана. Руїни замку збереглися до наших днів

 

Село Посто́ята

Посто́ята – село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	4 км²
Густота населення	177.5 осіб/км²

 

В селі є загальноосвітня школа I ступеня, бібліотека, торгівельне підприємство. Село газофіковане.

Село Саджава

Саджава — село Надвірнянського району Івано-Франківської області на березі річки Прут.

Село — центр сільської Ради. Через село протікає річка Саджавочка та проходить шосейна дорога й залізниця Коломия—Делятин. Віддаль до райцентру — 21 км. Сільраді підпорядковане село Кубаївка.

 

Історія

Середні віки

Вперше село згадується в документах 1400 року. Назва річки дала назву селу.

Перші поселенці на берегах притоки Пруту появилися в 15 ст. Це були втікачі із татарських ясирів Рогатинщини і Снятинщини, які тікали по ріці Прут вглиб Карпат, у непрохідні ліси, подалі від яничарів. Прут у ті часи був повноводний і часто розливаючись із берегів, затоплював навколишні поля. Поселятися на його берегах було невигідно. А невеликі його притоки створювали вигідні умови для проживання. Річка, яка починалася під Ділками, була нешвидкою, робила багато поворотів, вибиваючи після дощу великі і глибокі ями, де перші мисливці в цих плесах встановлювали плетені з лози сажі для вирощування риби. Майже кожен житель поселення мав свій саж. Річку за ці плетені сажі і назвали Саджавочкою, а село — Саджавкою.

Село Середній Майда́н

Середній Майда́н — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	26.406 км²
Густота населення	33.1 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Село, центр сільської Ради, знаходиться за 24 км від Надвірної та за 12 км від залізничної станції Ланчин. До складу сільради входять села Вишнівці та Глинки.

У селі є загальноосвітня школа I—III ступенів, бібліотека, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, ощадна каса, відділення зв'язку. Село не газофіковане, хоча збудовано підвідний газопровід, вуличного освітлення не має.

На території села зареєстрована греко-католицька церква «Чесного Хреста», отець Василь Павлик.

Село відоме з другої половини XVIII ст. Вся територія сучасного Середнього Майдана була колись вкрита непрохідними лісами, де ховалися кріпаки-втікачі. Вони тут виявили галявини-майдани. Від цього й пішла назва поселень: Майдан Горішній, Майдан Долішній, Майдан Середній, Майданик.

Село Соколо́виця

Соколо́виця – село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

В селі 21 будинок.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	1.3 км²
Густота населення	42.31 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Село Стри́мба

Стри́мба — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	12.706 км²
Густота населення	163.86 осіб/км²
Поштовий індекс

 

В селі є загальноосвітня школа I—III ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт на 3 кабінети, сільський клуб, бібліотека. Село газифіковане, вуличного освітлення не має.

На території села зареєстрована греко-католицька церква «Святого Миколая», отець Василь Іроденко.

Також у селі є державна ТЕЛЕВІЗІЙНА ВИШКА.

Село розташоване на пагорбі тому повенІ у ньому рідко бувають, є також і гори:Страгора і Голиця.

Населений пункт полюбляє грати у футбол тому у ньому є власний клуб під назвою "Страгора" і футбольне поле.

Сільський голова – Дубіщак Любомир Адамович службовий тел. 2-00-80

Населення – 2068 - кількість господарств - 896 - чисельність пенсіонерів – 457 - чисельність інвалідів – 11 в т. ч.: І група – 5 ІІ група – 2 ІІІ група – 1 діти-інваліди – 3 - кількість багатодітних сімей – 18 - кількість малозабезпечених сімей – 15 - кількість дітей-сиріт – 0 - кількість дітей позбавлених батьківського піклування – 0 Демографічна ситуація: - народилося – 39 - померло – 25 - прибуло – 26 - вибуло – 18

Школа. ЗОШ І-ІІ ст. Директор – Штокалко Сергій Денисович, 02.12.1957 р.н., на даній посаді працює з 1991 року. Кількість учнів у школі – 155. Тип приміщення – нового типу. Наявні: спортзал. Опалення – пічне.

ФАП. ФАП обслуговує – 2000 осіб, в т.ч. дорослих – 1518 чол., дітей – 482. Завідувач ФАПом – Савуляк Уляна Михайлівна, 21.09.1984 р.н., на даній посаді працює з 2007року. Кадровий потенціал: 1 фельдшер, 1 медсестра, 1 молодша медсестра. Має 3 кабінети. Опалення пічне (газ). Забезпеченість транспортом: не забезпечено. Проблемні питання: - придбання укладку на пологи, медінструментарій, вагу дитячу та для дорослих, ростомір, холодильник, умивальник; - проведення капітальний ремонт; - поновлення м’якого та твердого інвентаря.

Сільський клуб. Завідувач – Попович Ольга Михайлівна, 17.03.1957 р.н., на даній посаді працює з 2003 року. Опалення не має. Колективи художньої самодіяльності – 3. Стан закладу задовільний.

Бібліотека. Завідувач - Збіглей Галина Дмитрівна, 23.10.1946 р.н., на даній посаді працює з 1997 року. Опалення пічне (газ). Стан закладу незадовільний. Проблемні питання – переведення в інше приміщення (на даний час приміщення орендоване).

Стан дорожнього полотна: гравійне покриття дороги. Газифікація: газифіковано. Освітлення: не має.

Наявність генплану: виготовлений у 1985 році.

Кількість виданих державних актів на право приватної власності на земельні ділянки: 466.

 

Село Тисменича́ни

Тисменича́ни — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	26.916 км²
Густота населення	114.1 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Село — центр сільської Ради. До райцентру — 19 км, залізнична станція в селі. Через село протікає річка Бистриця Надвірнянська, проходить автодорога Івано-Франківськ—Надвірна.

У Тисменичанах є загальноосвітня школа I—III ступенів, дитяча музична школа, дитячий садок «Їжачок», будинок культури, бібліотека. Жителів села обслуговують лікарська амбулаторія, пошта, ощадна каса. Село газофіковане є вуличне освітлення.

На території села зареєстрована греко-католицька церква «Святої Параскеви», отець Михайло Цюрпіта. Також є Зал Царства Свідків Єгови в якому проводяться зібрання.

Вперше село згадується в історичних джерелах 1437 року. Тисменичанці брали активну участь у Визвольній війні 1648—1654 років.

 

Село Фитьків

Фитьків (до 2008 року — Фітьків) — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	14.11 км²
Густота населення	109.92 осіб/км²
Поштовий індекс

 

В селі є загально-освітня школа I-III ступенів, дитячий садок «Сонечко», фельдшерсько-акушерський пункт на 4 кабінети, сільський клуб, бібліотека.

На території села зареєстрована греко-католицька церква «Святої Параскеви П'ятниці», отець Іван Качанюк. 1992 року біля церкви була перепохована повітова провідниця жіночої мережі ОУН-УПА Ірина Павликевич (псевдо "Смерека"), яка учителювала в селі в 1942 —1943 рр.

 

Село Цуци́лів

Цуци́лів — село Надвірнянського району Івано-Франківської області, розташоване на річці Млинівка.

 

 

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	12.731 км²
Густота населення	78.71 осіб/км²
Поштовий індекс

 

В селі є навчально-виховний комплекс із їдальнею і спортзалом, фельдшерсько-акушерський пункт на два кабінети, народний дім, бібліотека. Село частково газифіковане, має часткове вуличне освітлення.

На території села зареєстровані дві греко-католицькі церкви: новозбудована церква «Архистратига Михаїла», та стара, теж «Архистратига Михаїла», отець Володимир Ділета.

Цвинтар УПА

Історична довідка

У письмових джерелах за даними, наведеними в кандидатській дисертації П. С. Сіреджука, знаходимо, що с. Цуцилів в Галицькому повіті згадується вже в 1390 р. Ту саму дату підтверджує професор Володимир Грабовецький в «Нарисах історії Прикарпаття». Першу згадку про село, датовану 1390 роком, знаходимо і в книзі Д. Г. Бучка «Походження назв населених пунктів Покуття». У цій книзі автор вказує, що на території Цуцилова було виявлено поховання доби карпатських курганів та періоду Київської Русі. Автор також наголошує, що назва с. Цуцилів відноситься до давньоруського періоду.

Підтверджують дату існування села у 1390 році і архівні документи, датовані 1454 та 1482 рр. У першому документі знаходимо, що Шляхетний Івашко з Цецілова продає свою частину сіл Цецілова та Пнів'я і Владичине поле, розташоване у Галицькому повіті про що зроблено цей запис. Діялося і видано в Галичі у понеділок після св'ята Святої Єлизавети 18 листопада 1454 р.

Після розподілу Польщі в 1772 р. село, як і вся Галичина, опинилося в складі Австро-Угорської імперії. Серед документів того часу збереглася в архівах Йосифінська метрика с. Цуцилів від 1787 р., де описано межі та площа села. Управна земля на той час відповідно за призначенням та використанням була поділена на частини: городи, ниви, сіножаті, пасовища, землю покриту корчами, болотом та лісом. Всі ці частини землі мали свої відмінні назви, які відображені у Йосифінській метриці Цуцилова від 1787 р. Деякі назви частин села, такі як Ковцик, Горі, Долів, Дубина та присілок Ворона збереглися по сьогоднішній день.

Зі слів старожилів, що переповідалися з покоління в покоління, на високому березі гирла річки Могилів при спаданні в ріку Уняву, мешкав пан Цуциловський. Пан Цуциловський виділив земельну ділянку селянам під церкву, яка була перевезена до Цуцилова із села Стримба. В Шематизмі єпархії Станіславської на рік 1938 вказано, в Цуцилові дерев'яна церква виставлена в 1808 р. В 1856 р. на церковному подвір'ї було збудовано невелику церковно-приходську школу. Ініціатором побудови якої був Турчанський Теодор.

5 квітня 1848 року в селі відбулися заворушення селян, які відмовлялися йти на панщину, а 16 травня 1848 року був встановлений хрест, як пам'ятка скасування панщини.

Конституція, проголошена Австрійською монархією, сприяла галичанам в культурно-освітньому житті. В с. Цуцилів було засноване читальню «Просвіта» в 1904 р. З початком Першої світової війни вона припинила свою діяльність. Свою роботу «Просвіта» відновила 15 лютого 1925 р. (на той час налічувала 25 членів). В 1926 р. було збудовано Народний дім читальні «Просвіта», який пізніше став центром і для інших сільських організацій: товариства «Луг», Молодіжного товариства «Відродження», товариства «Сільський господар» а також Товариство Січ. В 1938 р. почала свою діяльність жіноча організація «Союз українок». В квітні 1949 року під час бойової операції внутрішніми військами КГБ Народний дім товариства «Просвіта» згорів.

Село знаходилось під владою Австро-Угорщини до 17 липня 1919 р. З 1919 р. — під польською окупацією до 17 вересня 1939 р. 1941—1944 — роки німецької окупації. У 1944 р. Західна Україна була вдруге окупована радянською армією і увійшла до складу Радянського Союзу аж до його розпаду у 1991 р.

В роки Другої світової війни на території села знаходився центр Ланчинецького району ОУН, тереновим провідником якого був житель с. Цуцилів, голова проводу ОУН Надвірнянського району (1942-1944) та Ланчинського району (1944-1946) Василь Маланюк. 1943 р. в селі почалася організація перших загонів Української народної самооборони, які пізніше стали основою УПА.

В боротьбі за свободу України загинуло 43 жителі Цуцилова — члени ОУН та вояки УПА. 17 мешканців села загинуло на фронтах Другої світової війни в рядах Червоної Армії. 12 родин в 1947 р. разом з дітьми було вивезено в Сибір. Владою було конфісковано 43 господарські будівлі і 8 житлових будинків, розібрано 2 млини. В 1948 р. в с. Цуцилів було організовано колгосп ім. Жданова, куди забрано в селян 60 коней і 58 голів великої рогатої худоби. Почалось насильне залучення селян у колгосп. У 1961 р. колгосп був приєднаний до колгоспу «Жовтень» с. Волосова.

В 1958 р. було закрито церкву св. Михайла. Греко-католицька церква пішла в підпілля. 1962 р. — знищено символічну могилу, висипану на пам'ять про невиннозамордованих в 1940 р. енкаведистами односельчан. 7 квітня 1964 р. вночі знищено всі придорожні хрести, фігури, каплиці.

В 1951 р. розпочалось будівництво асфальтної дороги яка проходила через с. Цуцилів. У 1964 р. село було електрифіковане, 1976 р.- збудована нова восьмирічна школа.

8 листопада 1989 р., після 31 років з моменту закриття, відправилася Служба Божа у цуцилівській церкві. 12 листопада 1989 р. відбулися установчі збори, на яких було створено осередок Народного Руху України. 10 жовтня 1990 р. в селі зареєстровано осередок товариства української мови «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Того ж року освячено новий пам'ятний хрест на честь скасування панщини та відновлено символічну могилу. 6 вересня 1992 р. на честь 50-річчя УПА в Цуцилові урочисто відкрито і освячено Меморіальний комплекс. Тут знаходиться 46 могил членів ОУН та вояків УПА, які склали свої голови в період Другої світової війни.

Святом для жителів села став день 9 січня 1994 р. В цей день відкрито новозбудований Народний дім «Просвіта», в якому розміщено адмінкорпус сільської Ради, бібліотека, фельшерсько-акушерський пункт та відділення зв'язку.

15 жовтня 2000 р. було посвячено наріжний камінь фундаменту церкви в центрі села, а 2 червня 2001 р. розпочато мурування стін нового храму. Відкрито новий храм (належить до Тисменичанського деканату) 18 листопада 2007 р. Торжество освячення церкви Святого Архистратига Михаїла розділили понад двадцять священиків. Парох о. Володимир Ділета урочисто запросив Преосвященого Владику Миколая до новозбудованого храму для освячення і відправлення у ньому першої Святої Літургії. У звертальному слові до місцевої громади Архієрей склав щиру подяку кожному, хто в силу свого таланту і можливотей прилучився до збудуваня святині.

Село Черни́к

Черни́к (кол. Зелениця) — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Населення
Площа	0.398 км²
Густота населення	2660.8 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Розташоване у Ґорґанах, неподалік від гори Довбушанки. Через село протікають річки Зелениця і Черник. У селі на річці Черник є мальовничий водоспад — Черник. На південь від села розташований природний заповідник «Ґорґани».

В селі діє загальноосвітня школа I-II ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський клуб, бібліотека.

Регулярне автобусне сполучення з Надвірною.

Село славилося своїм фольклором (зокрема, легендами про Довбуша та гуцульською демонологією), який на поч. 20 століття записував і публікував місцевий учитель Антін Онищук.

Школа

ЗОШ I-II ст. - 156 учнів.

Перша школа в селі заснована Антоном Онищуком (згодом видатним етнографом і фольклористом) 1901 року. Під його орудою селяни збудували шкільне приміщення. До 1-го класу тоді вперше пішли 16 сільських дітей.

До 100-річчя сільської школи в колишньому шкільному приміщенні відкрили етнографічний музей, експонати для якого збирали місцеві школярі. Учасники місцевого шкільного гуртка «Пацьорки» стали переможцями 2-го туру Всеукраїнської експедиції «Історія міст і сіл України».

 

Село Чорний Поті́к

Чорний Поті́к — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	15.347 км²
Густота населення	176 осіб/км²
Поштовий індекс

Розташування

Село, центр сільської Ради, розташоване за 24 км від Надвірної, до залізничної станції Ланчин — 5 км. Через село протікає річка Чорний Потік. Чорний Потік — одне із мальовничих сіл Гуцульщини, розташоване на її північній окраїні. Воно простягається в долині невеличкої річки з однойменною назвою. Висота над рівнем моря 450—750 м. Гори вкриті переважно смерековими та буковими лісами, чагарниками.

Історія села

За переказами, його заснували два козаки Палій та Василь Холопенки в 1629 році, котрі шукали притулку в найглухіших місцях Прикарпаття. У сиву давнину село Чорний Потік належало до Руси-України. Від XVII століття — до Австро-Угорщини, до 1939 року — до Польщі. За часів австрійського панування (1772—1918 роки) проводились докладні переписи населення. В 1781 році в Чорному Потоці проживало 263 чол., 1857—928 чол., 1990 — 1449 чол. Чорний Потік відомий з першої половини XVIII ст. як місце активних дій опришків О. Довбуша. Село славиться оригінальним писанкарством — писанки майстрів цієї справи розміщені в музеях України.

 

Село Чорні Ослави

Чорні Ослави — село Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Основні дані
Засноване
Населення
Площа	19.694 км²
Густота населення	102.16 осіб/км²
Поштовий індекс

На території села розташований розсадник Білоославського лісництва. Площа господарства — 14,8 гектара.

Освіта і культура

В Чорних Ославах є загальноосвітня школа I-III ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт. Сферу культури та дозвілля в селі представляють 2 бібліотеки та диско-клуб.

Церква

На території села зареєстровані дві церкви: УГКЦ «Святого Василія», отець Сергій Белдик, та УПЦ КП «Святого Василія Великого», отець Юрій Пицюк.

Би́тків — селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області, за 12 км на захід від залізничної станції Надвірна.

В околицях Биткова родовища нафти і природного газу. Газоліновий завод- давно ліквідовано, нафтові промисли.

В селищі є дві загальноосвітні школи I-III ступенів, одна школа I ступеня, міська лікарня зі стаціонарним відділенням і 4 службами: лабораторією, оглядови і фізіотерапічним кабінетами, кабінетом функціональної діагностики, будинок культури, бібліотека. Селище газофіковане, має часткове вуличне освітлення.

На території селища зареєстровані три греко-католицькі церкви: «Успення Пресвятої Діви Марії»,"Великомучениці Варвари" - отець Володимир Чорноокий, та «Святого Йосафата», отець Андрій Будзак.

Селище міського типу Би́тків

Би́тків — селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області, за 12 км на захід від залізничної станції Надвірна.

Основні дані
Засноване
Площа	31,71 км²
Населення	4302 (01.01.2011)
Густота	135,7 осіб/км²
Поштовий індекс

 

В околицях Биткова родовища нафти і природного газу. Газоліновий завод- давно ліквідовано, нафтові промисли.

В селищі є дві загальноосвітні школи I-III ступенів, одна школа I ступеня, міська лікарня зі стаціонарним відділенням і 4 службами: лабораторією, оглядови і фізіотерапічним кабінетами, кабінетом функціональної діагностики, будинок культури, бібліотека. Селище газофіковане, має часткове вуличне освітлення.

На території селища зареєстровані три греко-католицькі церкви: «Успення Пресвятої Діви Марії»,"Великомучениці Варвари" - отець Володимир Чорноокий, та «Святого Йосафата», отець Андрій Будзак.

 

Селище міського типу Деля́тин

Деля́тин — селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області, на Гуцульщині. На півночі межує з с. Лоєва, на південному заході — з с. Дора, на сході — з с. Заріччя.

Основні дані
Засноване
Площа	10,28 км²
Населення	8184 (01.01.2011)
Густота	796 осіб/км²
Поштовий індекс

 

Повоєнні роки

Восени 1944 р. відновила роботу середня школа в Делятині, на Горішу і Шевелівці учні відвідували початкову школу. Здебільшого це були переростки через воєнне лихоліття.

 

Перший випуск в Делятинській школі відбувся в 1949 році. Більшість вчителів були зі Східної і Центральної України, зокрема К. О. Бабенко, Г. К. Береза, О. П. Білик, Є. О. Борщ, А. Ф. Зубенко, А. П. Костюченко, Д. В. Кушнір, П. і М. Микитенко, Н. П. Сіренко та інші. Відразу ж по війні значного поширення набула вечірня, а відтак і заочна форма навчання. В 1960 році відбувся перший випуск школи робітничої молоді. В 1980 році відкрито заочну школу, де навчаються діти не тільки з Делятина, але й з навколишніх сіл. До послуг учнів і населення діють бібліотеки при школах та філіал центральної районної бібліотеки, кімната — музей Марка Черемшини, музей флори і фауни і гуртки при Народному Домі «Просвіта».

В кінці 1944 року на базі лісозаводу утворено Делятинський лісокомбінат з двома лісопунктами. На початку 60-х років на місці Яремчанського промкомбінату створюється деревообробна фабрика. З 1955 року почав працювати Делятинський комбінат. В 1962 році введено в експлуатацію новий будинок харчового комбінату.

Відбудовують залізничні мости на р. Любіжні та р. Перемийська, зруйновані відступаючими угорськими військами в 1944 р. Починається пожвавлений рух поїздів з Станіслава та Коломиї через Делятин на Закарпаття. Станція Делятин стає важливим залізничним вузлом. До сьогодні не має собі рівних за вишуканістю форм архітектури досконалий Делятинський залізничний двірець.

 

Релігійне життя

Неподалік центру праворуч дороги на Рахів на горбочку височіє римо-католицький костел святого Франциска. В його закладенні незадовго перед початком Першої світової війни взяв участь імператор Франц Йосиф, сиплячи золоті дукати на кожен кут і тримаючи чотири саджанці, привезені з Відня. З чотирьох тепер залишилося лише одне дерево — величезна кедрова сосна, яка росте біля новішого костелу, збудованого на місці цісарського вже за Польщі. Стиль костелу є вдалою імітацією романо-готичного стилю. В довжину ця висока і вузька споруда має більше, ніж тридцять метрів. Її фасад закінчується височенною вежою-шпилем.

Місцева легенда оповідає, що відступаючи, угорці і німці прикули у вежі кулеметника-смертника.

Після війни, у 1945 р. костел закрили і використовували як воєнний склад. В 70-х р. XX ст. в костелі, який втратив абсолютну більшість своїх прихожан, розмістили один з цехів лісокомбінату, потім він просто нищився, та занепадав. Завдяки вченому М. Клапчуку, який намагався вберегти костел, влаштувавши там музей, храм було визнано пам'яткою архітектури (охоронний №426-ІФ). На початку 80-х XX ст. його вкрили бляхою.

Аж у 90-х костел ожив. В 1992 р. його передали наново зареєстрованій громаді, яка відремонтувала і впорядкувала костел своїми силами. Тепер просторе приміщення вражає чистотою, світлістю, білістю і довершеною стриманістю. Височенні побілені стіни виглядають бездоганно з розвішеними образками-ілюстраціями життя святого Франциска.

Раз в тиждень надвірнянський римо-католицький священик відправляє месу українською мовою.

 

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, хоч і в кілька разів менша від костелу, але є справжньою перлиною гуцульської школи церковної архітектури. Дерев'яна церква збудована у 1620 році. Коли їй було 165 років, делятинські майстри перенесли церкву з урочища Луги на теперішнє місце — в урочище Посіч, а поруч збудували дзвінницю.

В 1894 р. храм був перебудований — розширена і подовжена західна вітка хреста. Вітки хреста перекриті двосхилим дахом з фронтонами і декоративними банями з хрестами. До північного та південного фасадів церкви примикають ризниця і паламарня. До східної вітки хреста прибудоване прямокутне в плані приміщення, до західної ґанок. По всьому периметру стін першого яруса церква має опасання. Первісне ґонтове покриття опасання даху і бань замінено металевим.