Поняття та ознаки акціонерних товариств.

Поняття та ознаки акціонерних товариств.

2. Правове регулювання акціонерних відносин (джерела).

На сучасному етапі правовий статус акціонерних товариств, порядок їх створення та припинення діяльності, права та обов'язки акціонерів визначаються ЦК України, Законом України "Про акціонерні товариства"1, який набрав чинності 30 квітня 2009 р., а також Законом України "Про господарські товариства"2 (з 30 квітня 2011 р. статті 1-49 цього закону втрачають чинність у частині, що регулює діяльність акціонерних товариств). діяльність АТ у зв’язку з наявністю у них акцій регулюється ще й законами України "Про цінні папери і фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Особливості правового статусу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються Законами України "Про банки і банківську діяльність"3, "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди"4, "Про страхування"5 та іншими.

Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію, зокрема, Законами України "Про Державну програму приватизації"6, "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"7, "Про приватизацію державного майна"8 та іншими.

Особливості управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, визначаються Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Особливості правового статусу державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником яких є держава в особі уповноважених державних органів, визначаються спеціальним законом.

Класифікація акціонерних товариств.

Публічні та приватні акціонерні товариства: порівняльна характеристика.

1. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

2. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

1. Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів товариства.

2. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі. Порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій приватного акціонерного товариства, що пропонуються їх власником до відчуження (крім продажу) третій особі, встановлюється статутом такого товариства.

Порядок створення АТ шляхом заснування.

1. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

2. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

3. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

4. У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

5. Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

6. У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматися зборами засновників, приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про намір заснувати товариство. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про намір заснувати товариство підлягає нотаріальному засвідченню.

 

Похідний позов.

Похідний (непрямий) позов - правовий механізм захисту прав та законних інтересів,який дозволяє заявляти та підтримувати позови від імені товариства його учасникам, якщо юридична особа не ініціює самостійно судовий розгляд.Умови:

- право або охоронюваний законом інтерес, захист якого здійснюється, належитьтовариству, а не стосується безпосередньо прав учасника;

- учасник повинен довести, що він діє добросовісно і дійсно в інтересах товариства;

- виконавчий орган не реалізує належне товариству право на захист порушених прав(законних інтересів);

- в силу прямої вказівки закону вимогу може бути заявлено учасником товариства,що у звичайній ситуації не уповноважений виступати від імені юридичної особи.

Як правило таке право надається учаснику, який володіє значною кількістю акцій.

До речі, О.М. Вінник притримується особливої точки зору. Вона не вважає непрямий позов та похідний позов тотожними. На її думку, непрямі позови застосовуються на практиці в процесі реалізації уповноваженими органами (особами) функцій держави щодо захисту заздалегідь невизначеного (кількісно) кола осіб. О.М. Вінник відносить їх до групових позовів.

Ю.Ю. Попов під непрямим позовом розуміє позови, що їх пред’являє одна сторона (позивач) від свого імені до іншої сторони (відповідача) про застосування одного зі способів судового захисту прав третьої особи. Слід погодитися з позицією Л.А. Островської, що таке розуміння непрямого позову є надто широким, оскільки призводить до ототожнення непрямого (похідного) позову з відносинами представництва.

Найбільш чітко визначає непрямий позов О.І. Чугунова. Автор визначає похідний позов як правовий механізм, який дозволяє заявляти та підтримувати позови від імені юридичної особи його учасникам, якщо юридична особа не ініціює самостійно судовий розгляд. Розвиваючи думку, вона виділяє ряд ознак, яким повинен відповідати такий позов: в силу прямої вказівки закону вимогу може бути заявлено учасником юридичної особи, що у звичайній ситуації не уповноважений виступати від імені юридичної особи; право або охоронюваний законом інтерес, захист якого здійснюється, належить юридичній особі; у системі органів управління організації, встановленої законодавством і установчими документами, відсутній спеціальний орган, який був би уповноважений наділити даного учасника правом діяти від імені та в інтересах юридичної особи в суді. При цьому виконавчий орган не реалізує належне організації право на захист порушених прав (законних інтересів).

Певною перепоною можливості застосування непрямих позовів при вирішенні корпоративних спорів на практиці була неможливість участі фізичних осіб в господарському процесі. Завдяки прийняттю Закону України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» й уніфікації законодавства щодо підвідомчості при вирішенні даного роду конфліктів тепер немає значення, фізична особа чи юридична особа бажає захищати інтереси компанії.

Оскільки єдиною особливістю похідного позову є те, що похідний позов подається не уповноваженою посадовою особою юридичної особи і не представником за довіреністю, а тим, хто є законним представником в силу вказівки права, то теоретично предмет похідного позову може бути будь-яким. Втім, наділяти учасника юридичної особи такими широкими повноваженнями, вочевидь, було б нерозумно, бо це означало би надмірне втручання в дії виконавчого органу, що здатне серйозно завадити йому здійснювати поточну роботу, а також надавало б міноритарним учасникам чудову можливість зловживати шляхом подання так званих «strike suits» (які, до речі, і без того трапляються) – позовів учасників, які мають на меті «легальний шантаж» посадових осіб та мажоритарних учасників юридичної особи. Відтак можливий предмет похідного позову слід визначати з політико-правових міркувань доцільності. Це питання по-різному вирішується в різних правопорядках. Втім, здається, всюди, де визнається похідний позов, його предметом може принаймні бути відшкодування юридичній особі шкоди, завданої їй посадовими особами.

Крім того, предметом похідного позову, зокрема, може бути вимога до третіх осіб, винних юридичній особі, якщо вона не звертається з таким позовом в особі уповноважених посадових осіб. Предметом похідного позову може бути вимога міноритарних учасників до мажоритарних учасників. У цьому році Вищий суд штату Вірджинія рішенням у справі Cattano v. Bragg визнав можливість міноритарного учасника звернутись до суду з похідним позовом до мажоритарного учасника про ліквідацію корпорації. У країнах континентального права предметом похідного позову може бути визнання правочину, вчиненого юридичною особою, недійсним.

Корпоративна власність.

Корпоративна (акціонерна) власність - це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства є, крім капіталу, і інше майно, яке придбане в результаті господарської діяльності. Акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання.

КОРПОРАТИВНА ВЛАСНІСТЬ. Корпоративна власність - це привласнення засобів, умов та результатів праці групою акціонерів. Корпоративна власність поділяється на такі види: 1)Проста корпоративна власність - учасники об'єднують свої внески і утворюють дійсний капітал підприємства, який дає прибуток (фіктивний капітал) - цінні папери випускаються на величину дійсного капіталу. 2) Монополістична корпоративна власність - володіє всіма рисами простої корпоративної власності, але також і своїми специфічними властивостями: переважання у виробництві одного виду товару, встановлення монопольної ціни на продукцію, одержання монопольно високого прибутку. Переваги монополістичної корпоративної власності: 1) В силу високої концентрації і великих масштабів виробництва знижуються витрати на одиницю продукції. 2) Великі можливості для розвитку науково-дослідних робіт 3) Формування оптимального обсягу виробництва 4) Висока якість продукції та широкий сервіс 5) Високий прибуток Монополістична корпоративна власність має ряд недоліків: 1) Обмеження ринкової конкуренції 2) Тиск на ринок через ціни 3) Відсторонення сукупного працівника від участі у розподілі прибутку та управлінні виробництвом 4) Присвоєння основної частини додаткового продукту в країні і тим самим придушення розвитку інших форм власності. Вітчизняний корпоративний сектор завжди характеризувався численними суперечностями у своєму розвитку. У теоретичній площині значення і вплив структури власності визначаються економічною та юридичною природою цінних паперів (акцій), а також структурною функцією, яку виконує статутний капітал товариства (переважно це стосується саме акціонерних товариств, які й є найбільш точним аналогом прозахідного терміна „корпорація”). Питання структури акціонерної власності досить часто розглядається в контексті національних моделей корпоративного управління. Загальновідомо, що англосаксонська модель грунтується на переважному володінні акціями фізичними особами, тоді як у континентальній основними власниками є корпоративні інвестори і переважає так звана «оптова» структура власності на цінні папери. Дослідження, проведені відомим російським економістом Я. Міркіним, виявили жорстку залежність між структурою власності і параметрами ринку в країні. Приміром, перехід від розпорошеної структури капіталу до «оптової» викликає зміни таких параметрів: по-перше, знижується роль акцій в обслуговуванні економічних процесів; по-друге, зростає частка холдингових компаній з наявністю контролюючих власників; по-третє, посилюється борговий характер економіки з відповідним зростанням ринку корпоративних облігацій. Особливість корпоративної форми власності поля­гає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приват­на власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспіль­ного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, кор­порація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян. Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння, приватно-капіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через струк­туру корпорації відомої формули про «позитивне заперечення при­ватної власності». Варті уваги й ті переваги корпоративної форми власності, що ви­значають її конкурентоспроможність. Це виключно висока виробни­ча гнучкість і можливість акумулювати капітальні ресурси і кошти будь-якої належності. Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобіліза­ції найбільших сум капіталу. Це — найдемократичніша форма власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпо­рації. Якщо приватно-капіталістична власність у її класичному втіленні дезінтегрує суспільство, породжуючи цим самим складні соціальні проблеми суспільного розвитку, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови для соціальної інтеграції, подолан­ня відчуження людини. У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що у процесі функціонування корпорації відбувається так званий про­цес деперсоніфікації великої приватної власності на засоби виробництва. Це знаходять вираження у втраті окремими власниками ка­піталу контролю над його функціонуванням.

Ціна акцій

Акціонерне товариство здійснює розміщення або продаж кожної акції, яку воно викупило, за ціною, не нижчою за її ринкову вартість, що затверджується наглядовою радою, крім випадків:

розміщення акцій під час заснування товариства;

розміщення акцій під час злиття, приєднання, поділу, виділу товариства.

Акціонерне товариство не має права розміщувати акції за ціною, нижчою за їх номінальну вартість.

Оплата ЦП

У разі розміщення акціонерним товариством цінних паперів їх оплата здійснюється грошовими коштами або за згодою між товариством та інвестором - майновими правами, немайновими правами, що мають грошову вартість, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є набувач, та векселів, за винятком державних облігацій, які обмінюються на акції Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" у випадках, передбачених законом), іншим майном.

Інвестор не може здійснювати оплату цінних паперів шляхом взяття на себе зобов'язань щодо виконання для товариства робіт або надання послуг.

Статутом акціонерного товариства можуть встановлюватися й інші обмеження щодо форм оплати цінних паперів. Товариство не може встановлювати обмеження або заборону на оплату цінних паперів грошовими коштами.

До моменту затвердження результатів розміщення акцій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, розміщені акції мають бути повністю оплачені.

У разі якщо майно вноситься як плата за цінні папери, вартість такого майна повинна відповідати ринковій вартості цього майна, визначеній відповідно до статті 8 цього Закону.

Грошова оцінка вимог до товариства, які виникли до розміщення цінних паперів і якими оплачуються цінні папери товариства, проводиться у порядку, встановленому абзацом першим цієї частини для оцінки майна.

Під час розміщення цінних паперів право власності на них виникає у набувача в порядку та строки, що встановлені законодавством про депозитарну систему України.

Акціонерне товариство не може надавати позику для придбання його цінних паперів або поруку за позиками, наданими третьою особою для придбання його акцій.

 

Порядок ліквідації АТ.

Ст. 88 ЗУ Про акціонерні товариства вiд 17.09.2008 № 514-VI

Добровільна ліквідація акціонерного товариства з дійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети, з якою воно створювалося, у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Інші підстави та порядок ліквідації товариства визначаються законодавством.

Якщо на момент ухвалення рішення про ліквідацію акціонерне товариство не має зобов'язань перед кредиторами, його майно розподіляється між акціонерами відповідно до статті 89 цього Закону.

Рішення про ліквідацію акціонерного товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку ліквідації, а також порядку розподілу між акціонерами майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, вирішують загальні збори акціонерного товариства, якщо інше не передбачено законом.

З моменту обрання ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства. Ліквідаційний баланс, складений ліквідаційною комісією, підлягає затвердженню загальними зборами.

Ліквідація акціонерного товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення товариства в результаті його ліквідації.

Поняття та ознаки акціонерних товариств.

2. Правове регулювання акціонерних відносин (джерела).

На сучасному етапі правовий статус акціонерних товариств, порядок їх створення та припинення діяльності, права та обов'язки акціонерів визначаються ЦК України, Законом України "Про акціонерні товариства"1, який набрав чинності 30 квітня 2009 р., а також Законом України "Про господарські товариства"2 (з 30 квітня 2011 р. статті 1-49 цього закону втрачають чинність у частині, що регулює діяльність акціонерних товариств). діяльність АТ у зв’язку з наявністю у них акцій регулюється ще й законами України "Про цінні папери і фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Особливості правового статусу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються Законами України "Про банки і банківську діяльність"3, "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди"4, "Про страхування"5 та іншими.

Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію, зокрема, Законами України "Про Державну програму приватизації"6, "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"7, "Про приватизацію державного майна"8 та іншими.

Особливості управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, визначаються Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Особливості правового статусу державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником яких є держава в особі уповноважених державних органів, визначаються спеціальним законом.