Проаналізуйте І та ІІ універсали та їх суперечності.

Питаня

1)Яке значення мало українське питання у міжнародних відносинах на передодні першої світової війни

Як і будь-яке питання, пов'язане з національним відродженням, українське питання було започатковане в українському громадянстві, висуваючи на порядок денний ідеї національного самовираження та самобутності. З розвитком політичної свідомості на початку XX ст. "українське питання" трансформувалося від культурницького напряму до ідеї розвитку не лише національної культури, а й досягнення повної національної територіальної автономії. Незважаючи на роз'єднаність українських земель, українська політична еліта Росії й Австро-Угорщини почали проголошувати ідею національної автономії України. "Українське питання" із суто внутрішньополітичного поступово переросло у міжнародну проблему в контексті реалізації військово-політичних цілей держав у Першій світовій війні. Однак приналежність українських земель до Російської та Австро-Угорської імперій вкрай заплутали його вирішення, оскільки ці дві імперії належали до ворожих військово-політичних угруповань - Антанти і Че-твірного Союзу.
Світова війна незаперечно підтвердила ворожість царської Росії національним прагненням України, її геополітичним інтересам. Гострі суперечності між Росією й Австро-Угорщиною стали показовими у боротьбі за територіальні надбання цих держав. Територіальна суперечка привертала увагу дипломатії західних держав, перетворюючи "українське питання" на чи не найголовнішу причину розв'язання світової війни, без вирішення якого примирення було неможливим. Характеризуючи національну політику російської державності в українському питанні, зазначимо, що тогочасний уряд проводив її щодо обмеження прав і свобод "чужорідних елементів". Наприклад, у циркулярі Міністерству внутрішніх справ від 20 січня 1910 р. глава уряду П. Столипін наказував губернаторам не допускати створення "товариств інородних, між ними українських і жидівських, незалежно від їхніх цілей з огляду на несумісність з російськими державними завданнями; товариств, які мають вузькі національно-політичні цілі, бо об'єднання на ґрунті таких національно-політичних інтересів веде до збільшення основ національної відокремленості й розбрату та може викликати наслідки, що загрожуватимуть громадському спокою і безпечності". Цей циркуляр віддзеркалював "українську політику" російського самодержавства, адже, на тверде переконання прем'єр-міністра Росії, "історичним завданням російської державності є боротьба з рухом у теперішнім часі прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України і устрою малоросійської України на автономних національно-територіальних засадах".
2)Які позиції зайнняла Українська політична еліта з початку І війни

Українські політичні партії щодо війни зайняли різні позиції. Більшість українських діячів в Росії, зокрема, С. Петлюра І Д.Дорошенко, підтримало царський уряд, зайнявши позицію оборонства. ТУП (Товариство українських поступовців) на чолі з М. Грушевським пропонувало дотримуватись нейтралітету. Група діячів УСДРП (В. Винниченко) висловилася проти війни.

В Галичині українські політичні партії (Національне-демократична, Радикальна, Соціал-демократична) створили під керівництвом К. Левицького Головну Українську Раду (ГУР). Цей осередок підтримав "свій уряд", доклавши багато зусиль для мобілізації українства під гаслами австро-німецького блоку. Військовою організацією Ради стан Легіон українських січових стрільців, який увійшов до складу австрійського війська.

3)Розкрити причинни та та процес утворення ЦР. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 (16) березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро. 4 (17) березня 1917 у Києві з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови: Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Проаналізуйте І та ІІ універсали та їх суперечності.

I Універсал

10 червня 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови:

Проголошення автономії України в складі Росії;

Джерелом влади в Україні є український народ;

Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

II Універсал

3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови:

Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

Проаналізуйте внутрішню та зовнішню політику Дерикторії.

Внутрішня політика

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

Позитивні підсумки Непу.

1. Вдалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.

2. Вийшло відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.

3. Національний доход збільшився на 18% в рік і до 1928р. - На 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.

4. Зростання промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.

5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.

6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.

Негативні підсумки НЕПу.

1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.

2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз.

3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до зростання напруженості між різними полюсами.

4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.

5. Фінансова система зміцніла лише на якийсь час.

Процес визволення України

Перемога під Курськом влітку 1943 р, закріпила корінний перелом, що відбувся у ході Великої Вітчизняної і всієї Другої світової еіійни, Гітлерівські армії були вже виснажені і неспроможні успішно наступати. В той час як радянські війська поповнились величезними людськими ресурсами та масовими поставками бойової техніки, в т.ч. із союзних держав.

Одразу ж після перемоги під Курськом радянське командування розпочало новий контрнаступ, головне завдання якого полягало у визволенні Лівобережної України. За даними західних істориків, Червона Армія мала потрійну перевагу над німецькою в кількісному відношенні і майже п'ятикратну - в техніці. Це дало змогу радянським військам в результаті запеклих боїв протягом кінця літа й осені 1943 р. звільнити Харків, Чернігів, Полтаву. Жорстокі бої точилися в Донбасі, у вересні його було звільнено від загарбників. Радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровій дільниці. За планами гітлерівців, укріплення на Дніпрі мали відігравати вагому роль у стратегічній обороні. Однак уже 21 вересня перші частини Червоної Армії подолали водний рубіж південніше Києва. Водночас Дніпро був форсований на дільниці Дпіпропетровськ-Запоріжжя, у районі Канева та Кременчука. 6 листопада війська М.Ф.Ватутіна звільнили Київ. Через кілька днів був визволений Житомир. Бої тривали і на півдні республіки. У ході тримісячних боїв війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліквідували запорізький плацдарм ворога, 14 жовтня 1943 р. звільнили Запоріжжя. 25 жовтня знову радянським став Дніпропетровськ.

Перемога Червоної Армії у битві за Дніпро завершувала корінний перелом у війні. У січні 1944р., після короткої перерви, армія СРСР розпочала очищення від німців Правобережжя України. Успішне здійснення усієї операції було забезпечене важливою перемогою під Корсунем-Шевченківським. В ході цієї операції 55 тис. німецьких солдатів і офіцерів було вбито й поранено, понад 18 тис. взято в полон. До березня 1944р. в руках у німців лишалася тільки Західна Україна і Крим,

25 березня 1944р. війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією. Бойові дії були перенесені на територію цієї союзниці Німеччини. Війська 3-го і 4-го Українського фронтів у березні визволили Херсон та Миколаїв, а 10 квітня штурмам оволоділи Одесою. У ході наступу Червона Армія просунулася вперед на 200-400 км.

З виходом радянських військ до Одеси і Миколаєва створилися сприятливі умови для розгрому кримського укріплення ворога і визволення Кримського півострова, 13 квітня фашисти залишили Сімферополь, а 9 травня 1944 р. радянські війська форсували Північну бухту і визволили Севастополь. Ще через кілька днів було завершено вигнання німців з Криму.

Соціальна сфера.

У 70-і рр.. кілька разів підвищувалася заробітна плата. Були збільшені пенсії ветеранам війни і праці, інвалідам. Зросли виплати з суспільних доходів споживання. За рахунок суспільних фондів споживання забезпечувалося безкоштовну освіту (включаючи вищу), виплачувалися стипендії студентам, виявлялося безкоштовне медичне обслуговування і пільгове санаторно-курортне лікування, виплачувалися пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах. Організовувався відпочинок робітників, службовців і колгоспників, забезпечувалася масовість фізкультури і спорту, оплачувалися щорічні відпустки, утримувалася на низькому рівні квартирна плата, містилися дитячі дошкільні установи і т.д.

І все ж у 70-і рр.. життєвий рівень радянських громадян почав падати. Це було пов'язано з набирала силу інфляцією і відставанням у зв'язку з цим зростання заробітної плати. Інфляція викликала підвищення роздрібних цін, причому не тільки на престижні товари, але і на багато товарів масового попиту.

Існувала також прихована інфляція, яка виявлялася в дефіциті споживчих товарів, обумовленому диспропорціями в економіці. Дефіцит товарів і слуг у свою чергу породжував незадоволений попит, що виражався у накопиченні коштів населення в ощадних касах. Погіршилось забезпечення населення молочними, м'ясними і деякими іншими видами продуктів.

Гострою залишалася житлова проблема. У 70-і рр.. покращували свої житлові умови 105 млн. чол. Однак у ці роки відбулися скорочення коштів на будівництво житла. Це призвело до того, що черги на отримання житла в 5-6 разів перевищували вводиться житловий фонд.

У скрутному становищі опинилися охорона здоров'я, народна освіта, загострилася екологічна ситуація.

Радянське суспільство все більше вражали соціальна апатія, правовий нігілізм, економічні злочини. Багато в чому ці негативні явища породжувалися поглиблюється відчуженням людини праці від власності, недосконалою системою праці, знеціненням моральних стимулів.

Зрівнялівка в оплаті праці стимулювала поширенню психології "маленької людини" (зарплату все одно видадуть незалежно від того, як пропрацював, хай інші "орють", начальству видніше і т.п.).

Дати

1. 23 серпня 39,22 червня 41:

23 серпня 39р. – підписання договору між СРСР і Німеччиною про ненапад, а також таємні угоди про розмежування сфер і інтересів у Східній Європі.

22 червня 41р. – напад Німеччини на СРСР, тобто розрив даного договору.

2. 1932-33рр.:

Протягом 1932-33 років на Україні був період голоду,який спричинений тоталітарною владою СРСР.

3. Грудень 42, жовтень 44р:

Грудень 42р. визволено перший населений пункт на Україні – с.ПівнівкаМіловського р-ну Волшировградської обл.

Жовтень 44р. – визволення усієї території УРСР.

4. 1921-1928:

Період 1921-1928рр. називається періодом Нової економічної політики.

5. 22 червня 1941р, 8 травня 1945р.:

22 червня 1941р - напад Німеччини на СРСР.

8 травня 1945р – капітуляція Німеччини.

6. 30 грудня 1922р – затвердження декларації про утворення СРСР і союзного договору.

7. 17 вересня 1939р. – перехід радянськими військами польського кордону.

8. 14 березня 1923р. –приєднання Східної Галичини і Західної Волині до Польщі.

9. 28 червня 1996р. – прийняття Верховною Радою Конституції України.

10. 4 березня 1917р, 29 квітня 1918р:

4 березня 1917р – утворення Центральної Ради.

29 квітня 1918р – ухвалення Центральною Радою Конституції УНР, утворення гетьманату, розпад Центральної Ради.

11. 30 червня 1941р – Акт про відновлення Української держави.

12. 24 серпня 1942р. –приєднання СРСР до Атлантичної хартії.

13. 1 вересня 1939р. 17 вересня 1939р.:

1 вересня 1939р.- початок Другої світової війни, напад Німеччини на Польщу.

17 вересня 1939р. – захоплення Польщі, перехід радянськими військами польського кордону.

14. 22 липня 1942р – захоплено останній населений пункт м.Свердловськ, повн окупація України.

15. 10 червня 1917, 11 січня 1918:

10 червня 1917–І універсал Центральної Ради.

11 січня 1918 - ІV універсал Центральної Ради.

16. 21 березня 1921р. – перехід до НЕПу.

17. 29 квітня 1918, 14 листопада 1918:

29 квітня 1918 - ухвалення Центральною Радою Конституції УНР, утворення гетьманату, розпад Центральної Ради.

14 листопада 1918 – антигетьманське повстання.

18. 19 серпня 1991-21 серпня 1991:

19-21 серпня 1991 – серпневий путч, спроба державного перевороту.

19. 30 грудня 1922, 8 грудня 1991:

30 грудня 1922 – утворення СРСР.

8 грудня 1991 – розпад СРСР.

20. 22 червня 1941, 9 травня 1945:

22 червня 1941р - напад Німеччини на СРСР.

9 травня 1945р – капітуляція Німеччини.

21. 8 грудня 1991р – розпад СРСР. Утворення СНД.

Терміни

1. Революція – переворот у житті суспільства, який зумовлює ліквідацію старого державного ладу і утвердження нового.

2. Демократія – тип держави, яка декларує і втілює принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівноправ’я.

3. Конституція – основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, принципи організації державних устроїв, права та обов’язки громадян.

4. Тоталітаризм – політичний режим і система державної влади з насильницькими методами управління суспільством.

5. Метрополія — країна, що володіє колоніями; центр колоніальної імпер

6. Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках

7. Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

8. Універса́л (від лат. Universalis — загальний, через пол. Uniwersał) — актовий документ, який доводить до загального відома певну постанову влади, її розпорядження адміністративно-політичного характеру.

9. Анта́нта (від фр. еntente — згода, початок виразу фр. Entente cordiale — сердечна угода) — військово-політичне угрупування, основними членами якого були Великобританія, Франція і Росія, створено в 1904—1907 роках.

10. Генеральний план «Ост» (нім. Ost, Generalplan Ost) — секретний план уряду Третього Рейху з проведення етнічних чисток на території Східної Європи, і її німецькій колонізації після перемоги над СРСР.

11. Трої́стий сою́з (Dreibund) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879—1882 і був спрямований проти Франції і Росії.

12. Пацифіка́ція (лат. pacificatio — умиротворення, замирення, успокоєння) — урядова політика, спрямована на замирення (певною мірою, пацифізм, що впроваджується насильницькими методами) злокалізованих етносів (національних меншин).

13. Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

14.. Диссидент (отступник, инакомыслящий) — человек, политические взгляды которого радикально расходятся с господствующими в стране его проживания. Зачастую этот конфликт личных убеждений с господствующей доктриной приводит к гонениям, преследованиям и репрессиям со стороны официальных властей.

15. Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

16. Реформа - (латинського походження і означає "перетворюю", "поліпшую", "роблю кращим") перетворення, зміна, перевлаштування якої-небудь сторони суспільного життя (порядків, інститутів, установ), що не знищує основ існуючої соціальної структури

17. Історія (від дав.-гр. ἱστορία — оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле[1]) — наука, яка займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

18. Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя.

19. Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «мессія») — один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам і іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього

20. Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.[1]

21. Націонáльні менш́ини — групи громадян певної держави, які не є представниками титульного етносу, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

 

 

Питаня

1)Яке значення мало українське питання у міжнародних відносинах на передодні першої світової війни

Як і будь-яке питання, пов'язане з національним відродженням, українське питання було започатковане в українському громадянстві, висуваючи на порядок денний ідеї національного самовираження та самобутності. З розвитком політичної свідомості на початку XX ст. "українське питання" трансформувалося від культурницького напряму до ідеї розвитку не лише національної культури, а й досягнення повної національної територіальної автономії. Незважаючи на роз'єднаність українських земель, українська політична еліта Росії й Австро-Угорщини почали проголошувати ідею національної автономії України. "Українське питання" із суто внутрішньополітичного поступово переросло у міжнародну проблему в контексті реалізації військово-політичних цілей держав у Першій світовій війні. Однак приналежність українських земель до Російської та Австро-Угорської імперій вкрай заплутали його вирішення, оскільки ці дві імперії належали до ворожих військово-політичних угруповань - Антанти і Че-твірного Союзу.
Світова війна незаперечно підтвердила ворожість царської Росії національним прагненням України, її геополітичним інтересам. Гострі суперечності між Росією й Австро-Угорщиною стали показовими у боротьбі за територіальні надбання цих держав. Територіальна суперечка привертала увагу дипломатії західних держав, перетворюючи "українське питання" на чи не найголовнішу причину розв'язання світової війни, без вирішення якого примирення було неможливим. Характеризуючи національну політику російської державності в українському питанні, зазначимо, що тогочасний уряд проводив її щодо обмеження прав і свобод "чужорідних елементів". Наприклад, у циркулярі Міністерству внутрішніх справ від 20 січня 1910 р. глава уряду П. Столипін наказував губернаторам не допускати створення "товариств інородних, між ними українських і жидівських, незалежно від їхніх цілей з огляду на несумісність з російськими державними завданнями; товариств, які мають вузькі національно-політичні цілі, бо об'єднання на ґрунті таких національно-політичних інтересів веде до збільшення основ національної відокремленості й розбрату та може викликати наслідки, що загрожуватимуть громадському спокою і безпечності". Цей циркуляр віддзеркалював "українську політику" російського самодержавства, адже, на тверде переконання прем'єр-міністра Росії, "історичним завданням російської державності є боротьба з рухом у теперішнім часі прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України і устрою малоросійської України на автономних національно-територіальних засадах".
2)Які позиції зайнняла Українська політична еліта з початку І війни

Українські політичні партії щодо війни зайняли різні позиції. Більшість українських діячів в Росії, зокрема, С. Петлюра І Д.Дорошенко, підтримало царський уряд, зайнявши позицію оборонства. ТУП (Товариство українських поступовців) на чолі з М. Грушевським пропонувало дотримуватись нейтралітету. Група діячів УСДРП (В. Винниченко) висловилася проти війни.

В Галичині українські політичні партії (Національне-демократична, Радикальна, Соціал-демократична) створили під керівництвом К. Левицького Головну Українську Раду (ГУР). Цей осередок підтримав "свій уряд", доклавши багато зусиль для мобілізації українства під гаслами австро-німецького блоку. Військовою організацією Ради стан Легіон українських січових стрільців, який увійшов до складу австрійського війська.

3)Розкрити причинни та та процес утворення ЦР. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 (16) березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро. 4 (17) березня 1917 у Києві з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови: Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Проаналізуйте І та ІІ універсали та їх суперечності.

I Універсал

10 червня 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови:

Проголошення автономії України в складі Росії;

Джерелом влади в Україні є український народ;

Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

II Універсал

3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови:

Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.