Розкрийте філософську проблему, особливості композиції, сенс центральної метафори новели «Перевтілення» Ф. Кафки.

Новела «Перевтілення» (1912) по праву вважається знаковим твором модерністської літератури. Існування людини, перетвореної на комаху, постає як розгорнута метафора, що унаочнює цілий комплекс характерних кафківських тем. Зокрема - теми нездоланної відчуженості особистості, абсурдного покарання людини за невідому їй провину, трагічного знецінення людського життя.

Сюжет і композиція новели. Вихідний пункт сюжету - перетворення пересічного клерка Грегора Замзи на величезну потворну комаху. Причини перетворення героєві невідомі. Втім, він і не замислюється над цим питанням, сприймаючи фантастичну подію як звичайну річ. Однак метаморфоза різко змінює його життя. Через неї герой втрачає навіть жалюгідну можливість «маленької людини» посісти місце на найнижчому щаблі соціальної драбини, а відтак - випадає за межі людського світу. Історія його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сімейним судом і смертним вироком, у символічному плані читається як процес безжалісного відторгнення «хворої» на своє нещастя людини байдужим оточенням. У цьому розумінні метаморфоза відбувається не лише а Грегором, а й з членами його родини, котрі дедалі відвертіше демонструють корисливість, егоїзм, огиду до нещасного. Пристосовуючись до нових умов існування, свідомість Замзи-комахи повільно деградує. Проте герой зберігає пам'ять про цінності людського буття. Обстоюючи їх, він тричі вступає у боротьбу зі своєю родиною. Ці три його сутички з оточенням визначають трискладову композицію новели.

Як і більшість кафківських творів, «Перевтілення, містить чимало автобіографічних елементів. Зокрема, прізвище головного героя є криптограмою прізвища самого автора: літера «З» у слові «Замза» розташована так само, як і літера «К» у слові «Кафка».

Певне автобіографічне підґрунтя має і образ комахи. Як свідчать щоденники та листи письменника, комаха була усталеною метафорою його самооцінки у внутрішній полеміці з батьком.

Інакомовний зміст конфліктів героя з оточенням. У першій частині герой, який вже усвідомив власне «відпадіння» від людства і начебто покірно сприйняв метаморфозу, що з ним сталася, робить спробу довести батькам і повіреному свою спроможність і надалі жити як людина - продовжувати займатися комівояжерськими справами, виконувати обов'язки годувальника родини. Сцена, в якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. Водночас у ній відчувається трагізм, адже за безглуздим ентузіазмом Грегора стоїть прагнення захистити свою людську сутність і свій соціальний статус.

Ідею соціального статусу містить у собі також художня деталь -фотокартка Грегора часів військової служби, на якій він, лейтенант з безтурботною посмішкою, виглядає людиною, яка міцно стоїть на ногах. «Лейтенантський» портрет був першим, що побачив крізь прочинені двері Замза-комаха. І це не випадковість: скалічений метаморфозою герой за інерцією продовжує претендувати на зафіксоване фотографією суспільне становище.

Бунт Замзи у цій частині новели спрямовується проти влади, що подрібнюється на образи хазяїна, повіреного і, зрештою, батька, котрий виступає на боці дирекції фірми. Єдність цієї «трійки», зокрема, зазначена у промові повіреного: «Я говорю від імені ваших батьків та вашого шефа і настійно прошу негайно дати мені обґрунтоване пояснення». Кожен з цих трьох персонажів по-своєму тисне на Замзу. Хазяїн фірми, що його Грегор мріє позбавитися, має образливо-зверхню манеру вести розмову з підлеглими з висоти своєї конторки, змушуючи, нібито через глухоту, кілька разів повторювати сказане. Повірений висуває величезний перелік претензій щодо служби Грегора, у тому числі підозри щодо довіреного йому інкасо. Батько ж підводить своєрідний підсумок соціальному насильству тим, що, схопивши ціпок (усталений у Кафки атрибут влади) і загрожуючи щохвилини завдати смертельного удару, заганяє сина назад у його кімнату. Відтак перша сутичка зі світом завершується поразкою головного героя.

У другій частині оповідання Замза вступає у конфлікт з матір'ю та сестрою, в образах яких (на противагу образові батька, пов'язаного з ідеєю влади) в іронічно-зниженій формі переосмислюється ідея милосердя.

Зовні сутичка Грегора з матір'ю та сестрою була спричинена їхнім наміром звільнити кімнату від нібито зайвих для комахи меблів. Метушня Замзи, який, прокинувшись від тваринного існування, вирішив захистити найдорожчі речі - письмовий стіл і портрет невідомої дами, - на символічно-автобіографічному рівні відтворює вагання самого Кафки між ідеєю кохання та ідеєю літературної творчості. В оповіданні спонтанна перевага була надана жіночому портретові - символу жіночого начала, кохання, подружнього життя. Накриваючи портрет своїм тілом, Грегор захищає і своє чоловіче «я», і своє право на внутрішнє життя. Однак цей бунт також закінчується поразкою: розлючений батько атакує непокірного сина яблуками.

Символічний підтекст сцени батьківського покарання містить деякі біблійні мотиви. Яблука - це плоди Дерева Пізнання, з яких у біблійній історії розпочалося «гріхопадіння» Адама та Єви; батько, що у гніві виганяє сина із «сімейного раю», виступає у ролі біблійного Бога; рана, котра утворилася внаслідок того, що одне з яблук застрягло у спині комахи, є іронічною паралеллю до старозавітного покарання перших людей стражданням і смертю.

Сюжет останнього зіткнення Грегора з родиною, спровокованого Третиною грою на скрипці, розгортається у третій частині твору.

Тут істота, яка колись була членом доброзвичайної родини, і сім'я, що тепер залежить від Грегора значно більше, ніж тоді, коли він її утримував, знову опиняються у стані жорстокої конфронтації. Призводить до цього музика - символ мистецтва, яке є ще однією важливою для героя цінністю людського життя. У свідомості Замзи-комахи вона асоціюється з найвищою насолодою.

Під звуки Гретиної скрипки він мріє про те, як сестра гратиме тільки для нього, «бо ніхто тут так не цінить її гру, як оцінить він».

Крах цієї надії, нереальнішої і кумеднішої за всі попередні, стає для героя останнім випробуванням. Родина засуджує його на смерть. Однак і він, який марно боровся за збереження решток свого людського «я», тобто за сенс, ба навіть інерцію існування, більше не має за що зачепитися, адже всі тури боротьби за найважливіші для нього цінності людcького життя програні. Смерть підводить Ф. Кафки підсумок під трагічними спробами героя подолати свою відчуженість і зберегти свою людську цінність.

Незвичайна історія Грегора Замзи, написана у 10-і роки XX ст., у контексті подальшого історичного розвитку розкрила свій глибокий пророчий зміст. Незрозуміла Грегорові втрата людської подоби, яка викинула його зі звичного світу (світу сім'ї, кохання, кар'єри, мистецтва), - чи не є це метафорою перетворення людини на вигнанця в історії XX ст.? Адже хіба не перетворила жовтнева революція дворянство й священство Російської імперії на таких самих «комах», чи не свідчила про таку ж саму приреченість жовта нашивка на одязі євреїв за часів панування гітлерівського режиму? І хіба ж не був Кафка пророком, коли у своїй новелі вияскравлював ставлення оточуючих, навіть найближчих людей, до жертв такого «перевтілення»?

Відтак письменник-пророк попереджав людство про навалу антигуманізму. Його голосу не почули. Лише переживши Другу світову війну, читачі збагнули, що Кафка писав не лише «для себе і про себе», - він писав про всіх.

53. Поміркуйте над питанням традиційності і своєрідності вирішення проблеми «поет і натовп», гіркоти почуттів від недосконалості сучасного суспільства в поезії Ш.Бодлера «Альбатрос».

 

Шарль Бодлер став основоположником французького символізму, появі якого передувала криза гуманітарної культури. Одним із найвідоміших творів Бодлера, що належить до цього періоду, є вірш «Альбатрос».

Автор змальовує людство в образі моряків, які ширяють просторами безмежності кожен зі своїм тягарем, і не в змозі його полишити в минулому. Проте вірш наштовхує на роздуми: чому саме автор протиставляє моряків-матросів та альбатроса? Адже пташка знаходиться в своєму домі, а людина на воді по суті знаходиться на чужині. От тому й виникає у читача відчуття суму, туги, бо людина шкодує, що не може потрапити на суходіл.

Можливо, в цьому творі автор хотів сказати, що заради інноваційних технологій, винаходів, які, насправді, для кожного з нас нічого не значать, людина відмовилася від свого істинного призначення. І ці безмежні простори, які зараз їй підкоряються, не можна порівняти із землею, де людина повинна жити. Автор уособлює себе в образі альбатроса, що літає над світом і живе так, як йому того хочеться. Але чомусь він піддається злим створінням, що обмежені в думці та русі і страждає від того.

Людина-поет – це птах, який за допомогою слова може подолати будь-яку висоту, це його зброя, і разом з собою він може підняти душу пересічної людини до свого рівня. Але люди його не хочуть сприймати та розуміти, вони прагнуть нашкодити птахові, від чого той страждає, та не намагається людям донести істину, щоб вони його сприйняли, в чому і полягає помилка поета. Він вважає, що люди не варті його зусиль і їм не дано піднятися до його рівня, побачити і відчути свободу.

Засуджувати в таких помислах головного героя не можна, адже це і є особливість символізму: кожен має сам відчути, як досягти тієї реальності, тих висот за допомогою символу. Нам лишається тільки захоплюватися милозвучністю вірша і думати, що такого автор хотів від нас приховати.

 

Шарль Бодлер вважається засновник символізму. Разом із іншими французькими митцями намагався довести, що поезія є вищим мірилом і сфері літератури. Поезія повинна характеризуватися логічністю думки та досконалою формою.

Основою віршів Бодлера було осмислення буття людини у житті з філософської точки зору. Його збірка вийшла під назвою «Квіти зла», де в самій назві поет поєдную дві протилежності, одна з яких виражається у формі квітів, тобто символу чарівного, а друга у формі зла, тобто символи темної сторони життя.

Шарль Бодлер саме в цьому протистоянні і вбачав людське життя, яке містило у собі темні та світлі сторони. І в його віршах це чітко зображується. Ця роздільність людини на темну на світлу сторони, проявляється у тому, що одна частина людини прагне посягнути Божу істину, гармонію, позитив та духовність, вдосконалити та піднести себе, а інша частина бажає звернутися до інстинктів на тваринному рівні, тяжіє до гріховної насолоди та скоєння підлих вчинків. Таку ж роздільність бачить у собі сам поет.

Бодлер відмежовує себе від інших людей. Це стало наслідком смерті його батька, з яким поет мав тісний зв’язок. Після смерті рідної людини, матір Бодлера шукає щастя з іншим чоловіком, в результаті виникають напружені відносини між поетом та його вітчимом. Все це призводить до нерозуміння внутрішнього світу юнака.

Саме у поезії «Альбатрос» розкривається схожа проблема, а саме не сприйняття загального натовпу особи, яка не схожа на інших. Поезія «Альбатрос» розповідає про птаха, який був пійманий матросами і над яким знущались. Цей величний та чарівний птах у небі відчуває себе вільно та впевнено, але не землі стає вразливим та невпевненим.

Прекрасний птах після того, як його піймали заради розваги матроси, змушений терпіти сміх та знущання сірого натовпу, оскільки він слабший. Саме в цьому і полягає трагедія. І в нашому суспільстві люди поводяться жорстоко по відношенню людей, які не схожі на інших., які є не такими як всі. Сам поет відчув на собі схожу жорстокість, яка іноді не знає меж.

Отже, проблема натовпу та поета дуже яскраво розкривається у поезії «Альбатрос» Шарля Бодлера, який на власному досвіді зрозумів, якими жорстокими можуть бути люди по відношенню до особливої людини.