Європейський союз (частина 1)

Європейський Союз (ЄС) є сім'ю демократичних країн Європи, прихильні спільної роботи на благо миру і процвітання. Це не держава, призначені для заміни існуючих держав, але це більше, ніж будь-яка інша міжнародна організація. ЄС є, по суті, унікальним. Його держави-члени створили загальні установи, яким вони делегують частину свого суверенітету, щоб рішення з конкретних питань, інтерес ofjoint можна зробити демократично на європейському рівні. Це об'єднання суверенітету ще називають «європейської інтеграції».

Історичні корені Європейського Союзу лежать у Другій світовій війні. Ідея європейської інтеграції був задуманий, щоб запобігти такі вбивства і руйнування ніколи більше не повторилися. Це було перші пропозиції по ред міністр закордонних справ Франції Робер Шуман у своїй промові 9 травня 1950. Ця дата, «День народження», що зараз у ЄС, є знаменитістю рейтингом щорічно в Європі day.there п'ять інститутів ЄС, кожен з яких відіграє певну роль:

- Європейський парламент (обирається народами держав-членів);

- Рада Європейського Союзу (що представляють уряди держав-членів);

- Європейська Комісія (рушійна сила та виконавчий орган);

- Суд (дотримання закону);

- Рахункова палата (управління звуком і законних управління бюджетом ЄС).

Вони в оточенні п'яти інших важливих органів:

- Європейського економічного і соціального комітету (висловлює думки організованого громадянського суспільства з економічних і соціальних питань);

- Комітет регіонів (виражає думки регіональних і місцевих органів влади);

- Європейський центральний банк (відповідає за грошово-кредитну політику та управління євро);

- Європейський омбудсмен (займається скаргами громадян на адміністративні порушення, будь-якої установи або органу ЄС);

- Європейський інвестиційний банк (допомагає досягти цілей ЄС на фінансування інвестиційних проектів);

Ряд установ та інших органів завершити системи.

Верховенство закону є основоположним для Європейського Союзу. Усі рішення ЄС і процедури засновані на договорах, які узгоджені всіма країнами ЄС.

Спочатку ЄС складався ofjust шести країн: Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди. Данія, Ірландія та Великобританія приєдналися в 1973 році, в 1981 році Греції, Іспанії та Португалії в 1986 році, Австрії, Фінляндії та Швеції в 1995 році. У 2004 році найбільший в світі розширення відбувається з 10 новими країнами, що приєдналися.

У перші роки, більша частина співробітництва між країнами ЄС був про торгівлю та економіці, але тепер ЄС також розглядає багато інших предметів, що мають безпосереднє значення для нашого повсякденного життя, таких, як права громадян, забезпечення свободи, безпеки і правосуддя; створення робочих місць; регіональний розвиток, охорона навколишнього середовища; змусити глобалізацію працювати для всіх.

 

THE EUROPEAN UNION (part 2)

The European Parliament (EP) is the democratic voice of the peoples of Europe. Directly elected every five years, the members of the European Parliament (MEPs) sit not in national blocs but in seven political groups. Each group reflects the political ideology of the national parties to which its members belong. Some MEPs are not attached to any political group. In the European election of June 1999, nearly 30 % of the MEPs elected were women.

Parliament’s principal roles are as follows:

— to examine and adopt European legislation. Under the co­decision procedure, Parliament shares this power equally with the Council of Ministers;

— to approve the EU budget;

— to exercise democratic control over the other EU institutions;

— to assent to important international agreements such as the acces­sion of new EU Member States and trade or association agreements between the EU and other countries.

As with national parliaments, the EP has parliamentary committees to deal with particular issues (foreign affairs, budget, environment and so on). Via one of these, the Committee on Petitions, European citizens can also submit petitions directly to the European Parliament. The Parliament elects the European Ombudsman, who investigates co­mplaints from citizens about maladministration in the EU.

The Council of the European Union — formerly known as the Council of Ministers -is the main legislative and decision-making body in the EU. It brings together the representatives of the all the Member State governments, which you elect at national level. It is the forum in which the representatives of your governments can assert their interests and reach compromises. They meet regularly at the level ofworking groups, ambassadors, ministers or — when they decide the major policy guidelines — at the level of presidents and prime ministers, i.e. as the European Council.

The Council — together with the European Parliament — sets the rules for all the activities of the European Community (EC), which forms the first «pillar» of the EU. It covers the single market and most of the EU’s common policies, and guarantees freedom of movement for goods, persons, services and capital.

In addition, the Council is the main responsible for the second and third «pillars», i.e. intergovernmental cooperation on common foreign and security policy and on justice and home affairs. That means, for example, that your governments are working together within the EU to combat terrorism and drug trafficking. They are joining their forces to speak with one voice in external affairs, assisted by the High Representative for common foreign and security policy.

The European Commission does a lot of the day-to-day work in the European Union.

It drafts proposals for new European laws, which it presents to the European Parliament and the Council. The Commission makes sure that EU decisions are properly implemented and supervises the way EU funds are spent. It also keeps an eye out to see that everyone abides by the European treaties and European law.

The European Commission consists of 20 women and men (more in 2004), assisted by about 24 000 civil servants. The President is chosen by the governments of the EU Member States and must be approved by the European Parliament. The other members are nominated by the member governments in consultation with the incoming president and must also be accepted by Parliament.

The Commission is appointed for a five-year term, but it can be dismissed by Parliament.

The Commission acts independently of the governments of the Member States. Many, but not all, of its staffwork in Brussels, Belgium.

Court of Justice. When common rules are decided in the EU, it is of course vital that they are also followed in practice — and that they are understood in the same way everywhere. This is what the Court of Justice of the European Communities ensures. It settles disputes over how the EU treaties and legislation are interpreted. If national courts are in doubt about how to apply EU rules they must ask the Court of Justice. Individual persons can also bring proceedings against EU institutions before the Court. It consists of one independent judge from each EU country and is located in Luxembourg.

European Court of Auditors. The funds available to the EU must be used legally, economically and for the intended purpose. The Court of Auditors, an independent EU institution located in Luxembourg, is the body that checks how EU money is spent. In effect, these audit­ors help European taxpayers to get better value for the money that has been channelled into the EU.

The European Central Bank is in charge of the single currency, the euro. The Bank independently manages European monetary policy — deciding, for example, how high interest rates should be. The Bank’s main objective is to ensure price stability, so that the European economy will not be damaged by inflation. But the monetary policy also supports other political objectives decided in the EU. The Euro­pean Central Bank is based in Frankfurt in Germany. It is managed by a president and an executive board in close cooperation with the national central banks of the EU countries.

The European Investment Bank lends money for investment projects of European interest, in particular projects that benefit less well-off regions. It finances, for example, rail links, motorways, airports, environmental schemes, and (via partner banks) investment by small businesses (SMEs) that helps create jobs and growth. Loans also suppo t the Union’s enlargement process and its development aid policy. The Bank is based in Luxembourg and raises its funds on the capital markets. As a non-profit organisation it is able to lend on favourable terms.

The Economic and Social Committee. Ranging from employers to trade unions and from consumers to ecologists, the 222 members (more in 2004) of the Economic and Social Committee represent all of the most important interest groups in the EU. It is an advisory body and has to give its opinion on important aspects of new EU initiatives. This is part of the common European tradition of involving civil society in political life.

The Committee of the Regions. Many decisions taken in the EU have direct implications at the local and regional level. Through the Committee of the Regions, local and regional authorities are consulted before the EU takes decisions in fields such as education, health, employment or transport. The Committee’s 222 members (more in 2004) are often leaders of regions or mayors of cities.