Харчові захворювання мікробного походження

Захворювання мікробного походження, у механізмі поширення яких беруть участь продукти харчування, поділяють на дві групи – харчові інфекції та харчові отруєння.

Харчові інфекції

До харчових інфекцій відносять інфекційні захворювання, при виникнення яких харчовий продукт є лише передавачем патогенних мікроорганізмів. Як правило, збудники інфекційних захворювань у харчовому продукті не розмножуються, що визначається вираженим паразитизмом цих мікробів, тобто потребою у живому організмі як середовищі для життєдіяльності. При цьому вони можуть тривало зберігати життєздатність і вірулентність, більшість з них виживають у продуктах і під час кріозаморожування.

Серед інфекційних захворювань, що передаються через харчові продукти, відрізняють зоонозні та антропонозні інфекції.

До харчових отруєнь мікробного походження відносять гострі захворювання, що розвиваються в результаті споживання продуктів харчування, які маютьзначне забруднення потенційно–патогенними мікроорганізмами або тих, які містять токсини, що продукуються мікробами, які активно розмножуються у продукті.

Антропозоонози. Антропозоонозні інфекції – це захворювання, на які хворіють люди та тварини, джерелом зараження у більшості антропозоонозних інфекцій є хвора тварина або бактеріоносій.

До антропозоонозних інфекцій належать такі захворювання, як бруцельоз, сибірка, туляремія, туберкульоз, ящур і т.ін. Відповідно до Міжнародної класифікації захворювань (1975) до інфекційних захворювань віднесені й сальмонельози, які у групі кишкових інфекцій виділені у самостійну рубрику «Інші сальмонельозні токсикоінфекції».

Бруцельоз. Бруцельозом хворіють багато видів сільськогос-подарських тварин: велика та дрібна рогата худоба, свині і т. ін. Збудниками цього захворювання є бактерії бруцели – дрібні бактерії кокоподібної або паличкоподібної форми, грамнегативні, нерухомі, не утворюють спор. За типом дихання бруцели є аероби, оптимальна температура їх росту 37 С, однак вони можуть рости й у широких температурних межах: від 6 до 45 С. Бруцели продукують екзотоксин. В результаті розпаду бактеріальних клітин у середовищі накопичується ендотоксин.

Усі види бруцел характеризуються тривалими термінами виживання у молоці та молочних продуктах: у коров’ячому молоці – 2–3 дні, у молоці кіз та овець – до декількох місяців, у вершковому маслі – до 60 днів, свіжих сирах – до 44 днів, у морозиві (t = – 23 С) – декілька років. Бруцели відносно стійкі до висушування та до високих температур: з нагріванням до 55 С вони гинуть через 25...60 хв, до 65°С – через 5...10 хв, до 80°С – через 2 хв, під час кип’ятіння – через декілька секунд. Вони нестійкі до дії хімічних речовин, в тому числі до хлораміну та інших дезинфікуючих речовин.

Захворювання людини у більшості випадків пов’язані з вживанням молока та молочних продуктів, що були отримані від хворих тварин, однак можливе зараження ветеринарного та зоотехнічного персоналу на м’ясокомбінатах, а також у домашніх господарствах під час безпосереднього контакту з хворими тваринами.

Профілактичні заходи проти бруцельозу спрямовані на знешкоджування молока та м’яса, що отримані від хворих тварин. Молоко від бруцельозних сільськогосподарських тварин піддають безпосередньо у господарствах термічній обробці, а на молокозаводах повторно пастеризують; м’ясо хворих тварин проварюють або солять, а потім витримують протягом 60 днів, а патологічно змінені органи направляють на технічну утилізацію. М’ясо заражених тварин за відсутності помітних клінічних проявів захворювання реалізують на загальних засадах (м’ясо великої рогатої худоби й свиней) або як умовно-придатне (м’ясо кіз та овець). М’ясо тварин, збудник захворювання яких Brucella melitensis, найбільш небезпечне для людини.

Сибірка – гостре інфекційне захворювання тварин. Збудником є велика, нерухома, спороутворююча аеробна паличка Bacillus anthracis. Її спори надзвичайно стійкі, витримують кип’ятіння до 35...40 хв та автоклавування за температури 110 С протягом 10 хв; вони роками можуть зберігати життєздатність у грунті, на шкірі тварин, у волоссі. Вегетативні клітини гинуть за температури 75 С через 2...3 хв. Палички Bacillus anthracis продукують дуже активний багатофункціональний екзотоксин. Зараження людини може наступити через шкіру або слизові оболонки під час контакту з хворими тваринами, через сировину та готову промислову й харчову продукцію, що отримана від хворих тварин (шкіряний та хутряний одяг, сировину або погано проварені м’ясопродукти – ковбаси, фарш і т. ін.). Смертність хворих дуже висока, особливо при легеневій та кишковій формах.

Профілактичні заходи дуже жорсткі: трупи тварин спалюють або глибоко закопують у спеціальних скотомогильниках, засипають їх товстим шаром хлорного вапна, а потім землею товщиною не менше 2 м; м’ясо й молоко хворих тварин знищують.

Туберкульозом хворіють багато сільськогосподарських тварин. Викликається ця хвороба паличкоподібними мікробами Mycobacterium tuberculosis, яку відкрито й описано в 1882 році Р.Кохом (звідки назва – паличка Коха). Туберкульозні бактерії аеробні, нерухомі, спор не утворюють, грампозитивні. Туберкульозні палички не утворюють екзотоксини; вони містять токсичні речовини, що виділяються під час розпаду клітин. Характеризуються стійкістю до фізичних та хімічних факторів навколишнього середовища і можуть тривалий час зберігаться у харчових продуктах: у сировині – до 2 місяців, у кисломолочних продуктах – до 20 днів, у замороженому м’ясі – до року. Знезараження харчових продуктів здійснюється, головним чином, під час термічної обробки: у молоці туберкульозна паличка гине під час нагрівання до 100 C одразу, до 70 С – через 0,5...1 хв, до 55°С – через годину.

Зараження людини можливе через дихальні шляхи в контакті з хворими тваринами, через молоко та молочні продукти, під час вживання в їжу недостатньо провареного м’яса, що отримане від хворих тварин, або курячих яєць від хворої на туберкульоз птиці. Профілактика туберкульозу включає великий комплекс державних заходів, серед яких – санітарні заходи знезараження харчових продуктів.

Як правило, инфікування людини туберкульозом настає під час повітряно-крапельнимшляхом через органи дихання, але можливий шлях передавання мікобактерій також через харчові продукти.

Відомі три типи мікобактерій туберкульозу: M. tuberculosis humanus; M. tuberculosis bovis; M. tuberculosis avis.

Можливість та спосіб використання м’яса тварин, які хворі на туберкульоз, визначають ветеринарно-санітарні органи залежно від форми захворювання та ступеня генералізації (розповсюдження інфекційного процесу в організмі тварин). Молоко хворих тварин використовувати для вживання не дозволяється. Оскільки зараження людини можливе й пташиним видом мікобактерій туберкульозу, курячі яйця з заражених господарств використовують тільки у кондитерській промисловості для виготовлення виробів, які підлягають високотемпературній обробці.

Туляремія. Збудниками цього захворювання є дрібні паличкоподібні та кокоподібні бактерії, рухомі, грамнегативні, інколи в організмі утворюють ніжні капсули. Туляремійна бактерія – аероб, добре росте на середовищах, які багаті на вітаміни. Наявність екзотоксину в них не встановлено. Палички туляремії дуже стійкі до зовнішнього впливу: у зерні збудник зберігається до 130 днів, у воді та трупах гризунів – до 90 днів, в печеному хлібі – до 20 днів, у грунті – до 10 днів, за низьких температур – більше 3-х місяців. Однак під час нагрівання вже до 60°С палички туляремії гинуть через 10...15 хв. Джерелом інфекції є хворі на туляремію польові та домашні гризуни, а з домашніх тварин – коти, собаки, свині, верблюди. Люди заражаються на туляремію різними шляхами, серед яких харчовий шлях викликає розвиток кишкової форми захворювання. При цьому збудники передаються людині під час вживання води та продуктів харчування, що забруднені виділеннями хворих гризунів.

Профілактика включає такі загальні протиепідемічні заходи в осередках: боротьбу з гризунами, комахами – носіями, охорону водоймищ, харчових продуктів та продовольчої сировини від доступу гризунів, а також імунізацію людей за епідемічними показниками.

Ящур. Збудниками антропозоонозів можуть бути й віруси. Прикладом вірусної харчової інфекції є ящур – гостре інфекційне захворювання, джерелом зараження яким є хворі тварини – велика рогата худоба, вівці, кози та свині. Збудником захворювання є вірус роду Rhinovirus, який вперше описали у 1897 році Ф.Лефлер та П.Фрош. Вірус ящуру стійкий до впливу факторів навколишнього середовища. У виділеннях хворих тварин він зберігається протягом 2 місяців, на вовні – до 2 днів, у м’ясі інфікованих тварин вірус гине через 2-3 дні. В умовах низьких позитивних температур він може виживати до 10-12 днів. Так, у свіжому вершковому маслі вірус виявляють протягом 8 днів, а під час зберігання масла на холоді – до 45 днів. Разом з тим вірус чутливий до дезинфікуючих речовин – формаліну та лугів, до дії кислот (в кисломолочних продуктах він практично не виживає).

Зараження людини вірусом ящура відбувається у безпосередньому контакті з хворими тваринами або з предметами догляду за ними, а також під час вживання продуктів харчування, які отримані від хворих тварин (сирого молока та молочних продуктів, незнешкодженого м’яса та виготовлених з нього м’ясопродуктів).

Профілактика забезпечується шляхом кип’ятіння молока та його реалізації в межах господарств, знезараження м’яса тварин, які хворі на ящур, шляхом проварювання з наступним використанням у ковбасному виробництві; важливим гігієнічним заходом профілактики ящуру у господарствах є захист рук та обличчя під час догляду за тваринами.

Антропонози. До антропонозів відносять кишкові інфекції (дизентерію, черевний тиф та паратифи А та В, холеровірусний гепатит), збудники яких вражають тільки людей. Джерелом інфікування є люди, які хворі на кишкові інфекції, та бактеріоносії. Найрозповсюдженішим шляхом поширення цього захворювання є інфіковані харчові продукти, але можливе розповсюдження збудника від хворих до здорових іншими шляхами: контактно-побутовим через інфіковані предмети, з грунтовими забрудненнями, а також водним шляхом.

Оскільки збудники кишкових інфекцій виділяються з організму хворих та бактеріоносіїв з виділеннями (фекаліями), а зараження здорових людей відбувається через ротову порожнину (з їжею, водою або через контакти з інфікованими предметами), механізм передавання під час кишкових інфекцій має назву фекально-орального.

Слід зазначити, що через харчові продукти від людини до людини можуть передаватися не тільки кишкові інфекції: описано випадки харчового шляху поширення (наприклад, з молоком) збудників скарлатини та дифтерії.

Черевний тиф та паратифи А та В мають загальні клінічні особливості: вони перебігають у людей як гостре кишкове захворювання з переважним ураженням тонкого кишечника.

Основним шляхом розповсюдження збудника черевного тифу є вода з будь-якого джерела, яка забруднена фекаліями (виділеннями) хворих людей та бактеріоносіїв. З харчових продуктів найбільшу небезпеку має молоко, яке заражене людьми під час його переробки та реалізації; можливе зараження через кулінарні вироби та страви, під час вживання сирих плодів та овочів. Під час паратифозних інфекцій головним шляхом поширення є харчові продукти.

Особливості розповсюдження інфекцій зумовлені резистентністю їх збудників у навколишньому середовищі. Так, термін виживання черевнотифозних паличок у воді складає від 5 до 30 днів, у річковому льоді – протягом усього зимового періоду, в м’ясі – більше 3-х місяців, на овочах та фруктах – до 10 днів, в кисломолочних продуктах – 3...5 днів, у вершковому маслі – до 26 днів. Більш тривалі терміни виживання у харчових продуктах мають паратифозні бактерії (наприклад, у вершковому маслі – до 33 днів); у кулінарних виробах (м’ясних котлетах, смаженій рибі, картопляному пюре, круп’яних гарнірах і т.ін.) паратифозні сальмонели не тільки зберігають життєздатність, але за кімнатної температури можуть інтенсивно розмножуватись (В.Д.Ванханен). Збудники черевного тифу та паратифів чутливі до впливу різних фізичних та хімічних факторів і тому присутність їх у воді та харчових продуктах свідчить, як правило, про порушення режимів знезаражування, які передбачені технічною та санітарною документацією на відповідних виробництвах. Так, збудники черевного тифу та паратифів чутливі до нагрівання: за температури 56 С вони гинуть протягом 45...60 хв, під час кип’ятіння – за декілька секунд, під впливом дезинфікуючих речовин – за декілька хвилин. Присутність у воді активного хлору в дозі 0,05 – 0,5 мг на 1 л забезпечує надійне знезаражування води відносно черевнотифозних та паратифозних сальмонел, що покладено в основу дежавних регламентів зі знезараження питної води.

Дизентерія бактеріальна є типовою антропонозною кишковою інфекцією з фекально-оральним механізмом зараження. Збудниками дизентерії є бактерії сімейства Enterobacteriaceae, роду Shigella. Стійкість дизентерійних бактерій у навколишньому середовищі досить висока: вони можуть зберігати життєздатність до 5...14 днів на предметах, посуді, в прісній та морській воді, на грошових знаках, сирих плодах та овочах. Встановлено тривалі терміни виживання шигел в різних харчових продуктах, де вони не тільки зберігають вірулентність та життєздатність, але й можуть інтенсивно розмножуватись за кімнатної температури. Так, в молоці та молочних продуктах вони виживають протягом 1 місяця і більше, в ковбасних виробах – до 7 днів, кулінарних виробах – від декількох годин до 40 днів і більше залежно від кислотності виробу та температури його зберігання. Більш тривало виживають в харчових продуктах Sh. sonne (наприклад, в молоці, яке заражене після кип’ятіння та пастеризації – до 17 днів за температури 4...6°С).

Під впливом високої температури дизенетерійні бактерії гинуть за 60 С через 10...20 хв, під час кип’ятіння – за 3...4 хв; вони чутливі до дії дезинфікуючих речовин, наприклад розчинів хлорного вапна та хлораміну; тому причиною захворювань людини, як правило, є порушення санітарних та технологічних режимів виробництва харчових продуктів та охорони водоймищ. Найбільш розповсюдженим шляхом передавання збудників дизентерії є харчові продукти, які забруднені фекаліями людей – хворих та бактеріоносіїв; відомо також водний шлях поширення, а також контактно-побутовий через предмети побуту (іграшки, посуд і т. ін.). Аналіз спалахів дизентерії серед населення свідчить про те, що з харчових продуктів найбільшу епідемічну небезпеку становлять молоко та молочні продукти. З ними пов’язана більшість спалахів дизентерії, які називають «молочними спалахами». Частіше за все їх викликають шигели Зонне, мають виражений сезонний (влітку та восени) та територіальний характер, тобто розповсюджуються в регіоні реалізації інфікованого молока. Водні спалахи дизентерії у 80 % випадків викликають шигели Флекснера, для них характерна зимово-весняна сезонність, яка пов’язана з повенями та вимиванням фекалій у водоймища, і масовість захворювань (до 1000 і більше).

Холера – це гострий гастроентерит, важка кишкова інфекція, яка виникає, як правило, у вигляді спалахів захворювання в певних регіонах. Смертність від холери в минулому складала від 50...60 %, а за даними ВОЗ у зв’язку з використанням сучасної терапії за своєчасно початого лікування смертність значно знизилась і складає до 17 % серед захворілих.

Холера – стародавнє захворювання. Її природними осередками постійного знаходження (епідемічними осередками) є Індія, басейн річок Ганга та Брахмапутра. В історії людства зареєстровано сім найрозповсюдженіших епідемій холери. У 1970 році випадки холери реєстрували і на території України (Одеса, Керч). Після перенесеного захворювання залишається тривале бактеріоносійство. Широко відоме також тривале, до декількох місяців, бактеріоносійство у людей, які не хворіли клінічною формою холери, що особливо небезпечно як джерело розповсюдження захворювання, яке важко контролюється.

Холерні вібріони стійкі у навколишньому середовищі: у виділеннях виживають до 5 місяців, в грунті – 2 місяці, на поверхні риби – до 40 днів; найбільш вірулентний різновид холерних вібріонів – вібріон Ель-Тор – виживає у морській та річковій воді більше 4 тижнів, на харчових продуктах – до 10 днів, в кишечнику мух – до 5 днів, стійкий до низьких температур. Дослідження показали, що холерний вібріон може не тільки виживати у водоймищах, але й розмножуватися, що обумовлює найбільш розповсюджений шлях передавання холери – водний.

Факторами передавання холерних вібріонів від хворих та бактеріоносіїв до здорових людей є вода, їжа, забруднені предмети, брудні руки. В реалізації шляху передавання інфекції велику роль відіграють мухи. Мікроби проникають через рот в тонкий кишечник. Таким чином, механізм передавання інфекції, як і під час інших кишкових інфекцій, є фекально-оральний.

Головним у профілактиці холери є проведення загальних протиепідемічних заходів з виявлення та ізоляції за особливими правилами хворих та бактеріоносіїв, санітарно-епідемічний контроль водоймищ та харчових підприємств. Причиною харчових захворювань можуть бути й віруси – віруси інфекційного гепатиту, поліомієліту і т. ін.

Вірусний гепатит – це важке інфекційне захворювання, яке викликають віруси. Відомі віруси гепатиту різних антигенних типів: віруси А, В та Е, які відрізняються шляхами розповсюдження та формою захворювання, що ними спричинене. Збудники захворювання можуть передаватися контактно-побутовим та фекально-оральним шляхами. Описані спалахи харчових захворювань, збудниками яких були вірус гепатиту А і рідше – вірус типу Е. Шляхом передавання. при цьому. були кулінарні вироби та страви, молочні продукти, а також деякі морепродукти. Водні спалахи гепатиту частіше обумовлені вірусом типу Е.

Харчові отруєння мікробного походження.

Загальні поняття та класифікація

Харчові отруєння мікробного походження – це гострі захворювання, що виникають в результаті споживання харчових продуктів, які масивно забруднені певними видами мікроорганізмів або містять токсичні для організму речовини мікробного походження. Великий внесок у визначення поняття «харчові отруєння», систематизацію та сучасну характеристику збудників харчових отруєнь мікробного походження і механізму їхньоїпоширення з продуктами харчування внесли українські вчені В.Д.Ванханен, А.А.Григоренко і С.В.Яремко, на опублікованих даних яких значною мірою базується викладення матеріалів даного розділу.

Загальними для харчових отруєнь мікробного походження ознаками є чіткий зв’язок з вживанням певної їжі, раптовий початок, короткий інкубаційний період, швидке закінчення після вилучення з раціону недоброякісної їжі, а також відсутність контагіозності, тобто зараження людей безпосередньо від контакту з захворілими; збудниками харчових отруєнь є, як правило, потенційно-патогенні мікроорганізми, що викликають захворювання в наслідок одномоментного масивного надходження (більш 1млн / г (мл)) у шлунково-кишковий тракт мікробних тіл та продуктів їхньої життєдіяльності – токсинів.

Причини цих захворювань, особливості розповсюдження та заходи профілактики користувались пильною увагою в суспільстві з глибокої давнини, але тільки у ХХ сторіччі на основі еволюційних поглядів на збудників захворювань та сучасного уявлення про механізм поширення інфек-ції та протікання захворювання сформульоване поняття «харчові отруєння» та запропоноване їх класифікації цих захворювань.

В основу класифікації, яка систематизує всі види харчових отруєнь мікробного походження покладено аналіз етиологічного (збудник) та патогенетичного (розвиток хвороби) механізму захворювання.

Згідно з класифікацією мікробні харчові отруєння поділяють на токсикоінфекції, токсикози та міксти (змішаної етиології). Мікробні токсикози поділяють на бактеріотоксикози і мікотоксикози.

Харчові токсикоінфекції

Токсикоінфекції – це гострі, не рідко масові захворювання, які виникають під час вживання харчових продуктів, які містять велику кількість (10⁵ – 10⁶ і більше в1 г або мл продукту) живих збудників і їхніх токсинів, що виділені під час розмноження та загибелі мікроорганізмів. Поряд з ознаками, що є загальними для всіх харчових отруєнь мікробного походження токсикоінфекції, характеризуються такими особливостями:

1) вони, як правило, розвиваються як масовий спалах захворювання у колективі людей, що виникає під час централізованої реалізації забрудненого мікробами продукту через мережу підприємств ресторанного господарства або великих торговельних підприємств; дрібні групові або окремі захворювання виникають під час використання епідеміологічно небезпечного продукту в сімейному або індивідуальному харчуванні;

2) мають територіальну обмеженість захворювання, що обумовлена ареалом реалізації забрудненого мікробами продукту;

3) виникають одночасно у всіх, хто вживав одну й ту саму їжу, що була забруднена потенційно-патогенними мікроорганізмами.

Сальмонельози є найбільш розповсюдженими захворюваннями, які пов’язані з використанням харчових продуктів. За даними Л.В.Донченко та В.Д.Надикта (1999), в Росії в 1993...1994 роках було зареєстровано 33 спалахи захворювань з числом постраждалих більш ніж 6 тисяч чоловік; в Німеччині сальмонельоз у 88 % випадків пов’язаний з використанням продуктів харчування і є причиноюзначних економічних збитків. В США щорічно на сальмонельоз хворіють від 40 тисяч до 4 мільйонів чоловік, при цьому економічні втрати складають від 970 мільйонів до 1,5 більйонів доларів. В Україні сальмонельози за останні роки також займають провідне місце серед харчових захворювань мікробного походження.

Сальмонели характеризуються стійкістю у навколишньому середовищі. Вони добре переносять низькі температури, а саме: з охолодженням до 0 °С сальмонели зберігають життєздатність до 142 днів, за температури 10 °С до 115 днів. За кімнатної температури сальмонели активно розмножуються та зберігаються в різних харчових продуктах.

За даними В.Д. Ванханена та К.А. Денисова (1999) життєздатність сальмонел в різних харчових продуктах складає значні терміни: в солоному м’ясі (12...19 % NaCl) – 2...3 місяці, в молоці – до 40 днів, в перці – від 40 днів до 10 місяців, в вершковому маслі – до 90 днів, у сирі – до 65 днів, у курячих яйцях – до 3 тижнів, на овочах, фруктах та ягодах – до 2 тижнів.

Сальмонели добре витримують кип’ятіння, великі концентрації хлориду натрія, деяких кислот, не гинуть у 8...10 % розчині оцтової кислоти протягом 18 годин, вони відносно стійкі до дії високих температур (65...75 ^оС); їх ендотоксини можуть довго зберігатися й після варіння м’яса в товщі великих шматків або за недостатнього просмажування – в котлетах та інших виробах. Характерною особливістю харчових продуктів, які заражені сальмонелами в кількості, що здатна викликати у людини захворювання, є те, що у продуктах відсутні зміни органолептичних властивостей.

Головним джерелом зараження людей є хворі на сальмонельоз тварини та птиця. Найбільшу епідемічну небезпеку має велика рогата худоба, свині, свійська птиця, водоплавна птиця, в тому числі гуси та качки. В останні роки виділено сальмонели у курей та індиків. У ряді країн Європи зареєстровано великі спалахи сальмонельозів у результаті зараження від домашніх тварин – собак, кішок, черепах. Виявлено випадки сальмонельозів, коли джерелом зараження були люди – хворі та бактеріоносії. Таким чином, сальмонельози за характером джерела збудника є зоонозно-антропонозними захворюваннями.

Основним шляхом поширення сальмонельозів є харчові продукти. Їх зараження від джерела інфекції здійснюється різними шляхами. Перше місце в передаванні сальмонел займають м’ясо та м’ясопродукти (70...80 %), зараження яких настає за життя забійних тварин, після забою, а м’ясопродуктів – з порушенням технологічних режимів та санітарних умов виробництва та зберігання. Епідеміологічна небезпека м’яса хворих на сальмонельоз тварин та птиці криється в тому, що захворювання супроводжується інтенсивним накопиченням бактерій у м’язовій тканині та всіх органах; крім того, за даними В.Д. Ванханена та К.А. Данилова до 5...8 % здорових тварин є носіями сальмонел.

Фактором передачі сальмонельозів є молоко, яке отримане від хворих тварин, та молочні продукти. Відомо, наприклад, шлях розповсюдження захворювань через морозиво, яке виготовлене у фризерах («м’яке» морозиво).

Описано випадки захворювання, які пов’язані з птахопродуктами, особливо яйцями водоплавної птиці.

Небезпечним та достатньо відомим шляхом поширення сальмонельозів є харчові продукти, які заражені сальмонелами так званим перехресним шляхом, тобто під час зіткнення з інфікованими продуктами тваринного походження. В зв’язку з цим описано великі спалахи сальмонельозів, які викликані продуктами, що не є природним резервуаром сальмонел – салатами з овочів, вінегретами, стравами з риби і т. ін.

З порушенням правил особистої гігієни персоналу харчових підприємств, особливо підприємств ресторанного господарства, джерелом та фактором поширенння сальмонел можуть бути виділення хворих та бактеріоносіїв, а також заражені ними продукти.

У розвитку захворюваннь людини сальмонельозом головну роль відіграють живі збудники, патогенетичні прояви яких різноманітні. Ендотоксин, який звільняється під час загибелі сальмонел, викликає в організмі характерний для даного захворювання комплекс харчової токсикоінфекції.

Профілактика сальмонельозів заснована на комплексних заходах, які включають суворе виконання регламентованих технологічних та санітарних режимів на всіх етапах обігу харчових продуктів, а також мікробіологічний контроль якості продовольчої сировини та харчових продуктів.

До найбільш розповсюджених збудників харчових токсикоінфекцій відносять бактерії роду E. coli, роду Proteus, ентерококи, Сl. perfringens, Bac. cereus, Vibrioparahaemoliticus і т.ін.

Бактерії Escherichiacoli – вперше були виділені Т.Ешеріхом у 1885 році з фекалій. Escherichiacoli – постійний мешканець товстої кишки людини й ссавців, складає значну частину нормальної мікрофлори кишок і великій кількостіумовно-патогенних мікроорганізмів виділяється з фекаліями у навколишнє середовище. До роду Escherichia відноситься тільки один вид кишкових паличок – Escherichiacoli.

Джерелами патогенних штамів Escherichiacoli є люди та тварини. Під час колітоксиноінфекцій на відміну від сальмонельозів основним джерелом забрудення харчових продуктів є люди, що хворі на коліентерит та на інші захворювання, які викликаються Escherichiacoli, а також бактеріоносії. За даними В.Д.Ванханена, А.А.Григоренко, С.В.Яремко, від 1 до 5 % здорових людей (в основному – діти) є носіями патогенних варіантів кишкової палички. З тварин найрозповсюдженішими джерелами забруднення продуктів є хворі на коліентерит телята, поросята, ягнята. Шляхами поширення патогенних Escherichia coli можуть бути різні продукти рослинного та тваринного походження, що виготовлені з порушенням санітарних режимів.

Профілактика захворювань полягає у своєчасному виявленні та лікуванні хворих та бактеріоносіїв серед персоналу харчових підприємств, у ветеринарно-санітарному нагляді за тваринами з метою виявлення хворих на коліентерити та реалізації м’яса хворих тварин за правилами «умовно-придатної» сировини, суворому дотриманні санітарного режиму обігу продуктів харчування.

Протей – бактерії роду Proteus з сімейства Enterobacteriaceae вперше були описані Г.Хаузером у 1885 році.

Токсичність протея пов’язана, головним чином, з ентеротоксином – глюцидо-ліпідо-протеїновим комплексом клітини і проявляється з її руйнуванням, однак відомі штами протея, які виробляють ентеротоксин.

Закономірність розповсюдження під час спалахів протейних токсикоінфекцій мало чим відрізняється від спалахів полібактеріальних токсикоінфекцій. Джерелами токсикоінфекцій також є люди та тварини, механізм зараження – фекально-оральний. Відомо, що під час спалахів протей виявляють у виділеннях 65...100 % захворілих.

До харчових продуктів протей надходить як фекальне забруднення людей та тварин в процесі транспортування, зберігання та технологічної обробки. Відомі випадки зараження м’яса за життя тварин, хворих на кишкові захворювання, що викликаються протеєм. Найчастіше спалахи протейних токсикоінфекцій виникають під час пробування сирого фаршу, вживання кров’яних ковбас, риби, інколи – страв з овочів та картоплі, які виготовлені з порушенням санітарних правил виробництва та реалізації продуктів харчування. Відомі випадки отруєнь і в індивідуальному харчуванні.

Профілактичні заходи – ті ж самі, що й при інших токсикоінфекціях і базуються на дотримання вимог санітарних правил і норм на всіх етапах виготовлення їжі та посиленні санітарного нагляду.

Ентерококи (стрептококи) – Streptococcus faecalis відповідно до сучасної класифікації включені у сімейство Streptococcaceae; вони є постійними мешканцями шлунково-кишкового тракту людини та теплокровних тварин.

Стійкі до високої температури – протягом 30 хв витримують нагрівання до 60 °С та режими пастеризації, переносять високі концентрації NaCl (до 6,5 %), за температури 85 С гинуть протягом 10 хв, стійкі до висушування, переносять низькі температури. Завдяки їх постійному мешканню у кишечнику людей та тварин та високої стійкості у навколишньому середовищі в останні роки розглядається можливість використання St. faecalis як санітарно-показового мікроорганізму для санітарної оцінки харчових продуктів та питної води.

Встановлено, що серед St. faecalis є умовно-патогенні штами, які викликають харчові токсикоінфекції. Ентеротоксигенні властивості цих штамів не постійні в зв’язку з їх високою здатністю до мінливості біологічних властивостей у середовищі перебування.

Джерелами інфікування харчових продуктів ентерококами – збудниками харчових токсикоінфекцій – є люди та тварини – хворі та бактеріоносії; шляхи забрудення – ті ж самі, що й при інших токсикоінфекцій. Механізм зараження людини – фекально-оральний.

Як правило, харчові токсикоінфекції ентерококового походження виникають після вживання в їжу різних готових страв та харчових продуктів, які не підлягають повторній тепловій обробці перед вживанням: ліверних та кров’яних ковбас, сосисок, сиру, м’ясних січених виробів, холодцю та заливних страв, картопляного пюре, кремів, пудингів і т. ін.

Профілактичні заходи для попередження харчових токсикоінфекцій ентерококового походження аналогічні до тих, які здійснюються при колібактеріальних та протейних токсикоінфекцій.

Cl. perfringens належить до бактерій сімейства Bacellaceae роду Clostridium. Його було відкрито та описано у 1892 році М.Уелчем та Г. Нетталом. Цей мікроорганізм є постійним мешканцем кишечника людей та тварин; поза організмом, головним чином у грунті, зберігається роками у вигляді спор. Є одним із збудників важкої анаеробної інфекції – газової гангрени. Однак, починаючи з 30...40-х років минулого сторіччя Cl. perfringens все частіше описується і як збудник спалахів харчових токсикоінфекцій.

Джерелом зараження харчових продуктів Cl. perfringens є люди та тварини, а найбільш вірогідним фактором передавання – грунтові забрудення сировини і, отже, недотримання режимів первинної обробки продовольчої сировини. Можливе забрудення сировини тваринного походження патогенними штамами Cl. perfringens як за життя тварини, так і після забою. Як свідчить описана вище резистентність спор, вони можуть зберігати життєздатність після звичайної кулінарної обробки і проростати в активні вегетативні форми при зберігання готових виробів у сприятливих для росту мікроорганізмів умовах (температура 22...37°С).

Описано токсикоінфекції, які викликані вживанням в їжу переважно кулінарних виробів та страв, що забруднені Cl. perfringens: котлет з яловичини та баранини, тушкованого, смаженого та вареного м’яса, пирогів з лівером, виробів з курячого м’яса, холодцю. Частота виникнення токсикоінфекцій в результаті вживання виробів з м’яса пояснюється тим, що основним джерелом зараження сировини є тварини. Описано також випадки захворювання, які пов’язані з вживанням молока, бринзи, риби й т. ін.

Оскільки основний механізм поширення обумовлений збереженням спор в продуктах та стравах після термічної обробки, профілактичні заходи включають суворе дотримання термінів швидкої реалізації кулінарних виробів та страв з м’яса, молока, риби й т. ін., щоб запобігти можливому проростанню спор та накопиченню у продуктах активних вегетативних клітин.

Vibrio parahaemoliticus – відкритий у 1963 році японськими вченими Р. Саказакі та іншими, був виділений з морської води, морських риб та ракоподібних. В останні роки описаний як збудник харчових токсикоінфекцій, які обумовлені вживанням в їжу морської риби та інших продуктів моря, переважно у сирому вигляді, або слабкопосолених та напіввисушених. У регіонах морського узбережжя, де населення харчується переважно продуктами моря, до 70 % усіх харчових токсикоінфекцій обумовлені V. parahaemoliticus.

Природним резервуаром вібріону є морська вода. Він витримує охолодження до -10…-30 С протягом 1...3 хв, потребує для розмноження високих концентрацій солі, тобто є галофілом, витримує концентрації NaCl до 5...10 %. Більш високі концентрації NaCl повністю пригнічують розвиток вібріона. Вібріони гинуть за нагрівання до 56°С через 30 хв, до 60 С – через 10 хв, до 90 С – через 5 хв, до 100°С – через 1 хв. Розмножуються V. parahaemoliticus тільки в неживій рибі. При цьому концентрація вібріону може сягати 10⁷...10⁸ КУО/г, що ще не викликає помітних ознак псування. Це особливо небезпечно, тому що значно менші концентрації вібріону в продукті (10⁴...10⁵) можуть викликати токсикоінфекцію.

Головними заходами профілактики харчових токсикоінфекцій, що спричинені V.parahaemoliticus, є дотримання термінів та температурних режимів зберігання, а також правил теплової обробки страв з продуктів моря. Оскільки продукти моря посягають значне місце в харчуванні населення нашої країни, заходам профілактики цієї токсикоінфекції повинна приділятися велика увага. До таких заходів, поряд з загальними для токсикоінфекцій, відносяться заходи, які попереджають розмноження вібріону в сировині та готових продуктах: швидке охолодження та заморожування виловленої морської риби та інших продуктів моря, заборона реалізації риби, в якій виявлені вібріони у концентрації 10⁴ і більше КУО/г, без термічної обробки. За міжнародними вимогами рибна продукція вважається стандартною, якщо в 1 г міститься не більше 10 КУО парагемолітичних вібріонів.

Bacillus cereus – аеробні спорові палички сімейства Bacillaceae роду Bacillus. Роль у захворюваннях людини відіграють лише тільки два з численних видів цього роду: B. anthracis – збудник сибірки та В. cereus – збудник харчових токсикоінфекцій.