Теоретичні основи дослідження туристично-рекреаційного потенціалу

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Поняття туристично-рекреаційний потенціал

Туристичний потенціал території — ємне, багатоаспектне поняття, що охоплює сукупність природних, етнокультурних та соціально-історичних ресурсів, а також наявної господарської і комунікаційної інфраструктури території, що служать чи можуть служити передумовами розвитку певних видів туризму.

Рекреація — це різноманітний вид людської діяльності у вільний час, спрямований на відновлення сил й задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. Останні включають розвиток фізичних і духовних сил людини, навичок спілкування між людьми, підвищення соціально-трудового та культурного потенціалу суспільства, а також формування нових рис та якостей особистості, у т.ч. культури міжособистісних і міжнаціональних контактів, навичок сприйняття природних і культурних цінностей. [6]

Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у звязку з емоційним досвідом та натхненням, що зявляється як наслідок рекреаційної дії. Рекреаційна діяльність повязана з використанням ландшафтів і значних територій. І у цьому сенсі вона конкурує із сільським та лісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою та іншими видами суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси. [1]

Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію туризм, лікування-оздоровлення та відпочинок.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби. Тому, рекреація та туризм можна вважати близькими за своїми властивостями та можна їх співвідносити, бо рекреація і туризм — використовуються як поняття про дію, спосіб організації вільного від роботи часу.

Рекреаційні ресурси — сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси — це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Поняття «рекреаційні ресурси» є набагато ширшим від поняття «туристичні ресурси», оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. [2, ст. 48]

Загальний обсяг рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста — столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території — чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. [2]

 

 

Методи оцінки туристично-рекреаційного потенціалу

Визначення складових елементів туристично-рекреаційного потенціалу з точки зору економіки та дослідження його властивостей як системи є надзвичайно актуальним тому що дозволить: по-перше, більш повно виявити елементи, що входять до складу сукупного туристично-рекреаційного потенціалу регіону; по- друге, більш точно розрахувати його величину; по-третє, дослідити можливості інтеграції елементів, що входять до складу туристично-рекреаційного потенціалу регіону.

Вивчення рекреації й туризму здійснюється за допомогою різних підходів і методів, при виборі яких серед спеціалістів не має одностайності. Як правило, вивчення туристично-рекреаційної діяльності ґрунтується на застосуванні таких підходів: системний, регіонально-цілісний, соціоекономічний та історико-логічний [7].

Для проведення оцінки туристично-рекреаційного потенціалу території необхідно визначити перелік показників, що характеризують компоненти потенціалу, за якими може здійснюватись оцінка. Обрана система окремих показників повинна вирішувати завдання, пов’язані з підвищенням ефективності використання туристично-рекреаційного потенціалу, плануванням подальшого розвитку сфери туризму й рекреації, прийняттям управлінських рішень щодо доцільності подальшого використання території з туристично-рекреаційною метою. Проведений аналіз компонентної структури туристично-рекреаційного потенціалу дає можливість стверджувати, що на сучасному етапі розвитку суспільства більш складними стають питання, пов’язані з управлінням сферою туризму та рекреації й з ефективним використанням туристично-рекреаційних потенціалів регіонів держави. Це пов’язано, по-перше, з існуванням значних міжрегіональних відмінностей, по-друге, з суб’єктивністю в управління туристично-рекреаційної сферою. С’єктивний фактор в управлінні призводить до виникнення проблем, вирішення яких вимагає професійного творчого підходу. Тому, управління регіональним розвитком туризму та рекреації, в тому числі й туристично-рекреаційним потенціалом, повинно здійснюватись як синтез двох складових: розвитку науково-практичної діяльності у сфері туризму й удосконалення методів та підходів в управлінні [19].

 

РОЗДІЛ 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯПОНІЇ

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ ТУРИСТИЧНІ ЦЕНТРИ ЯПОНІЇ

Кіото — місто миру і спокою

Кіото – душа Японії.

Кіото – це неймовірно витончена архітектура, пелюстки сакури і чарівні жінки, одягнені в кімоно. Це місто недарма опинилося в списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: воно буквально просякнуте духом стародавньої Японії, який відчувається тут на кожному кроці. Безліч синтоїстських святилищ і буддійських храмів, що вражають своєю пишністю, палаци і квітучі сади, канали і річки, чайні павільйони і привітні гейші, що зустрічають гостей – все це робить Кіото живим музеєм національної історії, безсмертною душею Японії [21].

Кіото знаходиться на острові Хонсю і на сьогоднішній день є всього лише столицею префектури. Але колись тут була столиця стародавньої імперії, і цей статус зберігався за Кіото більше тисячі років. На відміну від багатьох старовинних міст, які нині втратили колишню велич, Кіото не тільки прекрасно зберігся до наших днів, але й примножив свою велич, незважаючи на те, що сучасною столицею Японії є вже інше місто – Токіо. У період Другої світової війни бомбардування не торкнулися древньої столиці, тому Кіото залишився таким же гарним, як і в часи свого розквіту.

Кіото – душа Японіі, місто миру і спокою. Розквіт його припав на період з 794 по 1868 рік, коли місто Хейан був проголошений столицею Японії, а потім перейменований в Кіото. Саме з тих часів тут збереглися імператорські палаци і величні храми. Зараз тут два величезних імператорських комплекси, а також тисячі храмів, як буддистських, так і синтоїстських. Всього ж в Кіото зосереджена п'ята частина національних японських скарбів, серед яких і пам'ятники архітектури, і музеї, і театри, і навчальні заклади [5].

Кіото в даний час вважається центром відродження гейш. Традиційно це місто підтримує незвичайне мистецтво, що зародилося в стародавній Японії і дійшло до наших днів. Тут існує цілий квартал, який називається Гион – там можна побачити справжнісіньких гейш в будь-який час, неначе опинившись у далекому минулому. У сучасному Кіото відкриті школи для навчання національного мистецтва, куди дівчата охоче вступають, щоб стати гейшами.

Історія Японії тут всюди, але є у сучасного Кіото і інша сторона. Історичні пам'ятки приваблюють в місто безліч туристів, що обумовлює розвиток туристичної інфраструктури. Відпочивати в Кіото приємно і комфортно, хоча й недешево [8].

Єдиний недолік Кіото – клімат. Тут дуже холодно в зимовий час, коли храмові комплекси і палаци ховаються під снігом, а влітку стоїть волога спека. Втім, є ще й міжсезоння, коли потрапити в Кіото – одне задоволення. Навесні тут можна разом з японцями віддаватися медитації під квітучою вишнею, відчувши свою причетність до незвичайної культурі «Країни висхідного сонця». Восени ж Кіото пожвавлюється в полум'ї червоніючого кленового листя, милування якими є ще однією національною традицією – менш відомої європейцям, ніж пов'язана з квітучою сакурою, але чи не більш популярною у самих японців.

Найцікавіші пам'ятки Кіото – храми Кіемідзу, Золотий і Срібний павільйони, сад каменів при храмі Реандзі, сьогунського замок Нидзе, старий імператорський палац Госе. Взагалі тут знаходиться близько 2000 храмів і церков (з них 17 знаходяться під захистом ЮНЕСКО), сотні парків і десятки старовинних палаців [18].

 

 

 

Осака — японська Венеція

Осака займає в Японії третє місце за чисельністю населення і за значимістю поступається лише Токіо. Цей промисловий гігант розташований на півдні Хонсю в гирлі річки Едо і виходить на затоку Осака, будучи столицею префектури з тією ж назвою. Здавна Осака вважалася великим економічним центром, не втративши свого значення і понині. Тепер це один з найбільш значущих промислових і транспортних вузлів в Японії. Осака – не тільки величезний порт, але і залізничний центр, звідки на поїзді можна потрапити в Кіото або Кобе.

Колись Осаці довелося побувати у статусі столиці. Правда, тоді це місто носив назву Наніва, і було це ще в ті часи, коли столиця держави Осака, переміщалась слідом за правлячим монархом з одного населеного пункту в інший. Проте пізніше Осаці був наданий другий шанс стати столицею, коли в XVI столітті тут був побудований замок клану Тойотомі. На жаль, боротьба за владу закінчилася перемогою іншого клану – Токугава, тому вдруге побувати столичним містом Осаці не вдалося. Замість неї цей статус отримав Едо – нинішній Токіо [17].

Осака завжди була значущим портом, і навіть за часів ізоляції Японії від зовнішнього впливу через це місто велася міжнародна торгівля. Правда, великі судна не могли ходити по мілководдю, тому рідко з'являлися в порту. В Осаці безліч каналів і річок, за що місто отримало славу японської Венеції.

В даний час Осака перетворилася на великий промисловий центр і виглядає вкрай сучасним мегаполісом. Однак тут є і чисто японські пам'ятки. В Осаці вистачає і храмів, як синтоїстських, так і буддистських, і старовинних самурайських замків. У місті є чудовий театр, де вистави в традиційному для Японії жанрі Бунраку, музеї і чудові парки.

Сучасність проявляється тут в наявності великої кількості промислових підприємств, урбаністичної архітектури хмарочосів і прискореному ритмі життя. В Осаці цілих два аеропорти міжнародного значення – Кансай та Ітамі. Тут є власний університет, заснований в 1931 році – один з провідних навчальних закладів Японії на сьогоднішній день [5].

РОЗДІЛ 4

ВИСНОВКИ

Країна Висхідного Сонця приваблює своєю самобутньою культурою та багатовіковими традиціями, унікальним навколишнім середовищем та фантастичними природними ландшафтами, високорозвиненою інфраструктурою та модерново-футуристичними спорудами, численними історичними та культурними пам’ятниками. Особливу увагу привертає вражаюча японська ввічливість, а надзвичайно високий рівень взаємоповаги та толерантності у японському суспільстві стали запорукою зміцнення довіри, щирості та дружнього ставлення один до одного. Японія — унікальна країна і перераховувати її переваги можна дуже і дуже довго.

Японія має неабиякий туристичний потенціал, подорожуючи країною можна отримувати насолоду від огляду синтоїських та буддійських храмів, відвідування традиційних японських садів, які «уживаються» з новітніми торговельно-офісними центрами, хмарочосами та розважальними районами. Це дає змогу відчути одночасно дух історії та «бурхливі ритми життя» великих мегаполісів, таких, як Токіо, Йокогама, Осака, Нагоя. А вибагливі японські національні страви, які дуже популярні в усьому світі, дозволяють задовольнити потреби будь- якого гурмана. Негативним є те, що Японія є однією ж найдорожчих країн світу, а туристичні тури до цієї країни з фінансової точки зору ще не такі доступні для широкої громадськості в тому числі і українців.

Щодо розвитку туризму в Японії то останніми роками відбулася зміна пріоритетів на туристському ринку Японії. Разом із залученням іноземних туристів до Японії і стимулюванням їх повторних відвідин країни висхідного сонця активно просувається політика, направлена на розвиток виїзного туризму. Всіляко заохочується і стимулюється здійснення японцями зарубіжних подорожей.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ДОДАТКИ

Карта Японії

Прапор

Токіо

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ