Особисті (немайнові) права дітей в сімї. 37.Особисті (немайнові) права та обов’язки батьків.

Дитиною є особа, яка не досягла 18 років.Згідно з п. 2 ст. 6 СК малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою — вважаєтьсядитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Визнання дитини повністю дієздатною (наприклад, надання повної цивільної дієздатності згідно зі ст. 35 ЦК) не впливає на можливість розглядати її як дитину.Стаття 141 СК встановлює рівність прав та обов’язків батьків стосовно дитини. Мати і батько не мають ніяких переваг щодо здійснення виховання. Вони виступають при вирішенні розбіжностей з приводу виховання дітей як рівні суб’єкти права. Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК батько і мати мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.Сімейне законодавство визначає цілу низку особистих немайнових прав, які належать дитині: право жити та виховуватись у сім’ї, право на ім’я, по батькові та прізвище, право висловлювати свою думку, право на спілкування з батьками та іншими родичами, право на свободу переміщення та вибору місця проживання, право на свій захист.Одним із найважливіших природних прав людини є право на сім’ю. Сім’я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1ст. 3 СК). Право на сім’ю включає право особи створити сім’ю та жити у ній (ч. 3 ст. 4 СК). Згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини, кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності. Індивідуальними ознаками особи, в першу чергу, є ім’я та прізвище. Законодавство встановлює порядок визначення та закріплення імені, прізвища та по батькові дитини (статті 145—148 СК). Право на ім’я — це непорушне і невідчужуване особисте немайнове право. Порядок визначення імені дитини передбачено у ст. 146 СК. Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати та (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Прізвище дитини визначається за прізвищем її батьків. На відміну від власного імені прізвище, по батькові не визначається довільно. Прізвище дитини визначається прізвищем її батьків. Діти отримують прізвище батьків, які перебувають у шлюбі. Якщопрізвище батьків спільне, таким воно буде і у дитини. Якщо батьки мають різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків. За відсутності згоди — за рішенняморганів опіки та піклування. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ, або коли воно включає прізвище одногоіз батьків. Припинення шлюбу або визнання його недійсним не має наслідком зміну прізвища дитини. По батькові дитини визначається у порядку, встановленому ст. 147 СК. За загальним правилом, по батькові дитини визначається за іменем її батька. Якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнане, по батькові визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Закон України «Про національні меншини в Україні»дозволяє громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати «по батькові», у свідоцтві про народження дитини вказувати лише її прізвище та ім’я. Цивільне та сімейне законодавство України передбачають різні підстави і порядок зміни та переміни прізвища, імені, по батькові. Право на зміну імені, прізвища реалізується громадянами під час настання певних юридичних фактів сімейно:правового характеру. Наприклад, дозволяється зміна прізвища неповнолітніх дітей у зв’язку з розірванням шлюбу між батьками, внаслідок усиновлення або зміни прізвища батьків (ст. 148 СК). Дитина має право на належне батьківське виховання. Законодавство закріплює обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Батьки мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов’язані здійснювати дії щодо лікування дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів.

Аліментні зобовязяння батьків щодо дітей.

Аліментні правовідносини (зобов’язання) батьків та дітей щодо утримання — це правовідносини, в яких одна сторона зобов’язана надати другій стороні утримання на підставах і в порядку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов’язку. Аліментні зобов’язання батьків щодо утримання дитини, до яких входять зобов’язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); зобов’язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги (ст. 199 СК); зобов’язання батьків щодо утримання непрацездатних по:

внолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 СК); зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами (ст. 185 СК). По:друге, це аліментні зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК); зобов’язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю (статті 203, 206 СК). Закон передбачає два порядки сплати батьками аліментів на дитину: добровільний та примусовий.

Правові наслідки усиновлення. Повне та неповне усиновлення.

Правові наслідки усиновлення.

Усиновлення породжує певніправові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення,а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1ст. 225 СК), припиняються особисті та майнові права і обов’язкиміж батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, за певними винятками. Так, наприклад, одночасно з заявою про усиновлення суд може розглядати заяву найближчих родичів (баби, діда, рідних братів та сестер дитини) про збереження між ними та дитиною, якуусиновлюють, правового зв’язку (ч. 2 ст. 232 СК). Суд задовольняє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особистінемайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері,батька, а усиновлені — правовий статус дитини (сина, дочки).Усиновлювачеві надаються права і накладаються на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, якиймають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаютьсяправа і накладаються на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.Між тим, у випадках, передбачених законом, дитина зберігаєправа, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди узв’язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення(ст. 234 СК).Відповідно до нового СК за станом утримання та вихованнядітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманнямправ дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягненнянею повноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межамиУкраїни, відповідна консульська установа за дорученнямМіністерства закордонних справ України (далі — МЗС) веде облікцих дітей і до досягнення ними вісімнадцяти років здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав.