Довідково-інформаційні документи: довідка, розписка, доручення, заповіт.

ДОВІДКА - це документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств. Довідки можуть бути особисті й службові. Особисті довідки підтверджують той чи інший юридичний факт. Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то слід використовувати бланки установи чи підприємства, на яких від руки заповнюються тільки індивідуальні реквізити (кому, про що, для подання куди). Довідки службового характеру складають на запит або за вказівкою вищої організації чи службової особи.

Довідка містить такі обов'язкові реквізити: 1) назву організації, що видає довідку; 2) дату видачі й номер довідки; 3) прізвище, ім'я та по-батькові особи, якій видається довідка; 4) текст довідки; 5) призначення довідки (куди подається); 6) підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має юридичної сили.

РОЗПИСКА - це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, доку­ментів тощо від установи чи приватної особи.

Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити: 1. Назва документа. 2. Текст. 3. Дата. 4. Підпис. 5. Засвідчення (за необхідності).

Текст приватної розписки має містити такі відомості: ● Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вка­зується назва документа, що підтверджує особу отриму­вача, та його вихідні дані). ● Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва доку­мента, що підтверджує його особу, та його вихідні дані). ● Конкретні дані (найменування, кількість, стан, тер­мін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами. ● Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необ­хідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.

У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано ма­теріальні чи грошові цінності.

При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.

ДОРУЧЕННЯ - це документ, за яким приватна чи посадоваособа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені за­фіксовані в дорученні дії.

Доручення можуть бути особистими (приватними) і офіційними (службовими). Приватні доручення можуть бути написаними від руки. Для офіційних доручень виготовляються, як правило, відповідні бланки. Бланки доручень можуть мати захист від фальсифікації (водяні знакитощо), такі бланки підлягають суворій звітності.

Доручення обов’язково мають бути засвідченими нотаріально або ж підписом посадової особи та печаткою установи. Доручення, що не виходять за межі установи (найчастіше це особисті доручення, пов’язані з одержанням заробітної плати, стипендії тощо), можуть засвідчуватися підписом керівника структурного підрозділу та печаткою цього підрозділу.

Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути:

- разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей;

- спеціальні — передається право здійснювати в ме­жах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо);

- генеральні — на виконання розширених повнова­жень (управління й володіння рухомим і нерухо­мим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо).

Доручення складається з таких реквізитів: 1. Назва документа. 2. Текст. 3. Дата. 4. Підпис довірителя. 5. Засвідчення підпису довірителя (дата засвідчення, посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка за­свідчила доручення, печатка). Засвідчення здійс­нюється за місцем роботи чи проживання довіри­теля або в нотаріальній конторі.

Текст особистого доручення містить, як правило, такі дані:

1. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю).

2. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається доручення, дані документа, що посвідчує особу.

3. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повнова­ження.

4. Термін дії доручення.

Текст генерального (спеціального) доручення складаєть­ся з таких частин:

1. Місце, число, місяць, рік укладання документа (лі­терами й без скорочень).

2. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю). Якщо довірителем виступає установа, то вказується посада, прізвище, ім’я, по батькові, назва установи, закладу довірителя або назва установи-довірителя.

3. Домашня адреса довірителя (адреса установи).

4. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю), дані докумен­та, що посвідчує особу, якій видається доручення.

5. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повнова­ження.

6. Термін дії доручення (словами).

Крім засвідчення (дата засвідчення вказується ліво­руч літерами) за необхідності вказується:

1. Запис про стягнення державного мита чи гербового збору.

2. Номер, під яким зареєстровано генеральне дору­чення.

ЗАПОВІТОМ є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Треба чітко розуміти, що не будь-яке розпорядження фізичної особи, зроблене на випадок смерті, вважатиметься заповітом. У зв'язку з цим розглянемо ознаки, якими характеризується заповіт.

Заповіт – це розпорядження, зроблене на випадок смерті. Причому саме факт смерті заповідача є необхідною умовою для набуття чинності заповіту.

Заповіт є односторонньою операцією. У нім відбивається волевиявлення однієї особи – заповідача, і не потрібна згода спадкоємців на їх вказівку в заповіті. Волевиявлення спадкоємців (прийняти або не прийняти спадок) має значення тільки на момент відкриття спадку.

Заповіт є особистим розпорядженням. Заповіт може бути складений тільки від імені однієї особи (виключенням є сумісний заповіт подружжя, де заповідачам виступають дві особи).

У заповіті призначаються спадкоємець або спадкоємці і визначаються долі кожного з них в спадковій масі, що є необхідною умовою дійсності заповіту.

Заповіт припускає обов'язкову письмову форму і посвідчення відповідним посадовцем. Заповіт, складений особою, що не мала на це має рацію, а також заповіт, складений з порушенням вимог по його формі і посвідченню, є нікчемним..

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, що досягла вісімнадцяти років (повноліття).у випадку реєстрації браку фізичної особи, що не досягла повноліття, воно набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації браку. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором. Надання повної цивільної дієздатності проводитися за рішенням органу опіки і опікування за заявою зацікавленої особи з письмової згоди батьків або опікуна, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Заповіт, складений від імені недієздатної особи навіть з відома його опікуна, не має юридичної сили.

Заповіт складається за життя людини, а підлягає виконання тільки після його смерті. Дуже важливо скласти заповіт так, щоб в майбутньому не виникло різночитання волі заповідача, і щоб процес спадкоємства проходив саме так, як того хотів заповідач.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одне або декілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, споріднених відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без вказівки причин позбавити права на спадкоємство осіб, що мають право на обов'язкову частину в спадку. у разі смерті особи, позбавленого права на спадкоємство, до смерті заповідача, позбавлення його права на спадкоємство втрачає силу. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкоємство на загальних підставах.
Спадкоємцями по заповіту можуть бути юридичні особи і інші учасники цивільних відносин. Спадкоємцями по заповіту можуть бути: фізичні особи, юридичні особи, держави.
Спадкоємцем може бути будь-яка особа, незалежно від ії дієздатності, громадянства і споріднених зв'язків із заповідачем.