До грецьких календ (октавіан авіуст)

У римському календарі календами (Kalendae) називався перпіий день кожного місяця. Календи були днями виплат боргів і процентів згідно з борговими зобов'язаннями. У стародавніх греків календ не було, тому вираз ad Kalendas Graecas означав "до часу, що ніколи не настане". За свідченням римського історика Светонія (бл. 70 - бл. 140), автора історико- біографічної праці "De vita ХП Caesarum" ("Життя дванадцяти Цезарів"), це був найулюбленіший вислів римського імператора Октавіана Августа (30 до н.е. - 14 н.е.), який уживав його щодо боржників, які невчасно сплачували борги й проценти, що їх вони мали повернути до наступних календ.

 

Philosophia est magistra vitae (Cicero)

Філософія - наставниця життя (Цицерон)

Стародавні греки та римляни високо оцігаовали значення історичної науки, що, крім Марка Тулія Цицерона (106-43 до н.е.), підкреслював також Публій Корнелій Тацит (бл. 58-117). Докладне пояснення див.: Prima lex historiae... (до уроків ХХШ-XXVI).

 

Cogito, ergo sum (Carthesius)

Я мислю, отже існую (Декарт)

Афоризм із твору видатного французького філософа й природодослід- ника Рене Декарта (1596-1650; латинізоване ім'я Декарта - Картезіус) 9 "Принципи філософії"" ("Principia philosophiae"). Декарт виступав проти середньовічної схоластичної філософії й заперечував церковний авторитет. Глибоко вірячи в силу й можливості людського розуму, він уважав за необхідне створити новий, науковий метод пізнанім світу, замінити сліпу віру знанням, розумом. Учення Рене Декарта стало теоретичною основою картезіанства - напряму у філософії і природознавстві XVII-XVIII ст., для якого характерні раціоналізм у теорії пізпання і механістичний матеріалізм у поясненні явищ природи.

 

Divide et impëra!

Розділяй і володарюй!

Латинське формулювання принципу агресивної імперіалістичної політики, яку проводили римські полководці й імператори (наприклад, підкорення Греції й Македонії 146 до н.е. шляхом узаємного пересваренім - спершу римляни "визволяли" Грецію). Однак вираз виник у нові часи, хоча видатний німецький поет і публіцист Генріх Гейне (1797-1856) вважав автором вислову македонського царя Філіпа П (359-336 до н.е.). Трохи в іншій формі - divide ut régnés "розділяй, щоб ти царював" - вислів приписується французькому королю Людовіку XI (XV ст.) або італійському політику Ніколо Маккіавелі (XVI ст.). А загалом divide et impëra - улюблений засіб усіх тиранів, які розпалювали ворожнечу між народами, щоб зберегти над ними свою владу.

 

Pecunia non olet (Vespasianus)

Гроші не пахнуть (Веснасіан)

Відповідь римського імператора Веспасіана (69-79), засновника династії Флавіїв (69-96 н.е.), синові Титу, невдоволеному тим, що батько дав йому гроші з податків за користування міською каналізацією. Про це оповідає Светоній у "Життєписах дванадцяти Цезарів" ("De vita duodëcim Caesarum"). Римські скульптурні портрети, створені за доби правління Флавіїв, характеризуються підкресленою виразністю. У неповторно своєрідному образі людини скульптори розкривають головні риси характеру, що виробилися під впливом життєвого досвіду й навколишнього середовища. До нашого часу дійшов мармуровий портрет Веспасіана: скульптор правдиво відобразив велику, важку голову імператора, укритий зморшками лоб, неприємний свердлячий погляд маленьких, глибоко всаджених очей, великі вуха, характерний малюнок рота, масивний підборідок і жилаву шию. Риси обличчя Веспасіана схоплено з такою виразністю, що в них яскраво виявляється індивідуальність імператора та його характер. У виразі обличчя відчутно тверду волю, наполегливість і діловитість, які поєднуються з практицизмом і хитрістю розумного господаря. Веспасіан походив із родини відкупника зі збирання податків, він і не думав про те, щоб замовчувати чи прикрашати своє минуле. Прийшовши до влади в момент, коли римська скарбниця майже спорожніла після марнотратства Нерона (54-68) і громадянської війни 68-69 pp., імператор упорядкував управління провінціями й обмежив витрати двору. Веспасіан торгував посадами й продавав за гроші судові вироки, тому гаслом його політики і став вислів pecunia non olet "гроші не пахнуть". Імператорові була притаманна ущіплива дотепність: відчуваючи прихід смерті, Веспасіан 12 звернувся до наближених і, натякаючи на звичай посмертного боготворення імператорів, вигукнув: "Ох, я, здається, стаю богом" (теж у викладі Светонія). Свідчення істориків цілком підтверджують ту глибоку і точну характеристику імператора, яку подав талановитий майстер у скульптурному портреті Веспасіана.

 

Aut cum scuto, aut in scuto

Зі щитом або на щиті

Цими словами спартанка Горго проводжала свого сина на війну з таким напученням - або повернутися переможцем ("зі щитом"), або загинути геройськи ("на щиті"). У греків існував звичай - найхоробріших воїнів, що загинули в битві, під час поховальної процесії нести на щиті.

 

Deus ex machina

Бог із машини

У старогрецькій драмі, особливо в трагедіях Еврипіда (480-406 до п.е.), був поширений спеціальний театральний прийом, коли на сцену раптово з театральних машин (пересувної платформи на коліщатках - (ккикігща або висувного балкону - є£(!ютра) спускалися (чи виходили) боги, які своїм несподіваним втручанням сприяли розв'язанню (як правило, щасливому) складних конфліктів (сама машина, за допомогою якої спускалися з висоти на проскеній боги, розумілася під [іт)хаіл\). Наприклад, у трагедії Еврипіда "Іфігенія в Авліді" (Беотії) розповідається про принесення в жертву дочки верховного вождя греків Агамемнона Іфігенії задля успішного походу на Трою. Проте, в останню мить богиня Артеміда, якій приносилася ця жертва, підмінила дівчину ланню, а її саму таємно, і про це ніхто й не дізнався, перенесла до далекої Таврії (сучасний Крим), де Іфігенія стала головною жрицею в храмі Артеміда (про її подальшу долю Еврипід розповів у трагедії "Іфігенія в Тавриді"). Міф про Іфігенію використав французький композитор Крістоф Віллібальд Глюк (1714-1787), реформатор оперного жанру в дусі естетики 15 класицизму (благородна простота, героїка), створивши на вищезазначений сюжет опери "Іфігенія в Авліді" (1774) й "Іфігенія в Тавриді" (1779), що разом зі славнозвісною оперою "Орфей та Евридіка" (1762) відобразили нові тенденції в мистецтві епохи Просвітництва, а ідея Глюка щодо підпорядкування музики законам поезії і драми справила значний вплив на музичний театр XIX і XX ст. У драматичній сцені (поемі) Лесі Українки (1871-1913) "Іфігенія в Тавриді" з циклу "Кримські відгуки" (в Ялті зараз наявний Літературно-меморіальний музей Лесі Українки) другої збірки "Думи і мрії" (Львів, 1899) головпа героїня замість романтичної смерті вибрала найважчу форму патріотичного подвигу-самопожертви: жити для Вітчизни "без слави, без родини, без імення"; такою була етика революціонера-підпільника зламу ХІХ/ХХ ст.: Іфігенія Ні, се не варт нащадка Прометея! Коли хто вмів одважно йти на страту, Той мусить все одважно зустрічать! Коли для слави рідної країни Така потрібна жертва Артеміді, Щоб Іфігенія жила в сій стороні Без слави, без родини, без імення, Хай буде так. Зараз сентенція вживається в значешіі: 1) штучна, невмотивована, неправдоподібна розв'язка драматичного (чи взагалі художнього) твору; до цього прийому подекуди вдавалися письменники, що творили в дусі "соціалістичного реалізму" (дзвінок чи несподіваний приїзд партійного секретаря ЦК - усі проблеми враз вирішено, як-от у свого часу знаменитій п'єсі "В степах України" (1940) українського радянського драматурга Олександра Корнійчука (1905-1972), де часто надуману суперечку про переваги "комуністичного господарювання на селі над соціалістичним" між головами колгоспів Часником та Галушкою успішно вирішує прибуття Маршала Радянського Союзу Семена Будьоішого, якого "замінював" "відповідальний секретар ЦК" після критики Будьонного Микитою Хрущовим за участь у так званій "антипартійній групі" 1957 p.); 2) непередбачені обставини, несподіванки й випадковості.