Житомирського і Новоград – Волинського.

 

«Я полюбив страждання, які так дивно

очищують душу» Св Лука

1. «Ти не одна, ти не сирота...»

«Як ти, така молода, сучасна та віриш в Бога?» - іноді запитують мене. «Господь в моєму житті створив стільки чудес, що я не можу Йому не вірити!» - відповідаю.

Одно разу я втратила все, але знайшла набагато більше - віру. Це сталося в лихі 90-ті: я залишилася сиротою, а зовсім скоро бездомною з маленьким сином на руках. Залунали тоді з пам'яті з дитинства чуті від бабусі псалми та молитви. Перша сповідь, причастя, слова священника про Боже милосердя, слова, які не забуду ніколи: «Ти не одна, ти не сирота...» Це неможливо - забути. Дійсно, яка я сирота, якщо стільки братив і сестер у меня в небі та на землі. Стільки людей як би неба- приходять в моє життя саме тоді, коли маю нужду в їх допомозі!

До моєї радості, мій синок став разом зі мною молитися, ходити до церкви, на катехези, прислужувати в храмі. Та оного разу сталося таке, про що в Ярославскої області (ми жили деякий час там) помятають по сьогоднішній день. Моє восьмерічне дитя попало в рукі маньяка-вбивці, на рахунку якого вже було чотирнадцять жертв, якого шукали... Потім адвокати, прокурори, судьї, свідки визнавали, що сталося щось незрозуміле, що таке міг зробити тільки Бог! И сам маньяк зізнався, що ніби-то стіна стала між ним та зв'язаним хлопцем, він не зміг вдарити його ножем. Він кінув зброю, розв'язав мого сина та привіз його додому, тім самим обрік себе на увязнення... Хлопець свідчив на суді: «... Я так молився: Отче наш.... і Радуйся Марія...»Його духовний наставник отець Віктор казав: «...Яка психічна травма? Це є фундамент віри! Він знає що Господь спас його від смерті!» Ми поїхали в табор «Канікули з Богом» та перебували там два місяці: в молитві та причастті. Коли, після повернення, врачі його обстежили, то констатірували факт, що він повністтю здоровий...Син дав обітниці зберігати тілесну чистоту, в знак подяки Господу та Богородиці.

Зараз мій син вже дорослий. Але чудеса не закінчуються. Я захворіла. Пів року виснажливої лихорадки (гарячки) та неясний, невстановлений діагноз. Чим меньше надії мені давали лікарі, тим більше уповала на Господа. Він, молитвами святих, мене до лікаря віруючего «пристроїв». Сергій Валентинович Шкодкін. Хірург, закоханний в свою справу, якої віддає практично всей свій час та сили, чуйний до людей, яких лікує, оперує, лікар, якого хворі в відділенні називають ангелом - охоронцем, а що цікаво — в останній час все більше цікавиться особою святого покровителя лікарів.

Також і в поліклініці: терапевт Наталія Миколаївна Близнюк не тільки добрий фахівець, але також доброзичлива, чуйна, глибоко віруюча людина.

Дивна випадковість! Але ми то знаємо, що випадки - це мова Бога. Та скільки ще в моїх стражданнях було послано ближніх, подібних до євангельского Самарянина... Серед них було дуже багато православних християн, та священникыв. Маю велике бажання росповісти про всіх, але їх так багато...

Воїстину - «Не залишу вас сиротами...» (Ин.14:16). Ці слова Господа звершуються в моєму житті кожний день. Кожний мій подих повинен бути подякою Богу. Слава Богу за все!

2012р

 

Чудеса не закiнчуються

Лихорадка (гарячка) неясного гiнеза (походження)- такий дiагноз менi ставили лікарі. З листопода до травня не вiдпускала температура. Лiкарнi, консiлiуми лікарів, повний спектр самих складних аналiзiв, повномiрне обстеження всього органiзма, з голови до пят, не внесли нiякої ясностi, лікарі разводили руками. Приходили до висновку, що все що турбувало - то симптоми, а корiнь зла не можуть знайти.

Господь не залишив мене в моєму стражданнi, виявляв, через людей, особливу турботу. Я постiйно вiдчувала опiку «добрих Самаретян» в моєму життi, та безмежно дякувала Богу. Хоч дух мiй перебував в торжествi, купаючись в любвi Бога, та плоть моя дуже страждала... В моєму випадку лікарі були однодушнi:

«...Йдіть в церкву, хай вам удiлять таїнства для хворих.»

Часто люди, по незнанню, йдуть на жаль не в церкву, хоч саме тут є все для зцiлення душi, духа та тiла людини. Таїнства - це обставини, в яких Бог, якимось таємничим чином присутнiй серед нас, в нашому життi. Таїнств сiмь: Таїнства Хрещення, Миропомазання, Сповiдi, Причасття(Євхаристiї), а також Таїнства Шлюбу, Священства та Єлеопомазання (Таїнство для хворих).

Був час Великого посту, коли це Таїнство вдiляють хворим раз на тиждень в усiх храмах. Перед прийняттям його потрiбно сповiдатися, та бажанно причаститися. В цьому Таїнствi прощаються всi грiхи, даже забутi. Господь, таким чудесним чином, Сам зцiлює нас.

Є в народi така помилка, що пiсля Єлеопомазання частiше люди помирають. Не часто, а виключно, а як що так, то прощенним в небо, краще нiж все рiвно помре вiд хвороби, але в грiхах. Кожний має волю обирати сам, що для нього краще.

Пiсля Соборування, так ще називають це Таїнство, мене вiдпустила горячка, пiшла на поправку, стали повертатися сили (я вже не могла працювати), даже бiльше, Бог дає менi сили доглядати за хворимими, та допомагати людям. Менi часто роблять компліменти, що я стала краща. В цьому нема моїх заслуг, це Любов Господа творить чудеса. Любов Бога - Отця до творiння безмежна.

Кожну недiлю я в церквi на службi, безустанно дякую Богу. Для зцiлення, ще дуже важливо постiйно (раз на мiсяць) сповiдатися та хоч раз на тиждень причащатися. А саме головне не забувати дякувати Богу за все! Не треба спасати свiт, почни з себе. Спасешся ти - спасеться вся твоя родина. Дякувати Богу.

Вiд самих тяжких хвороб та рiзних форм залежностей: алкоголiзм, наркоманiя, палiння, і рiзних форм одержимостi, Церква має всi iнструменти, щоб допомогти людинi. Не обманюйтесь, що десь хтось зцiлить. Ворог людства часто дає тимчасовi зцiлення, в обмiн на безцiнну душу людини. Не бiйтеся запитувати в храмах та монастирях. Щоб не турбував вас неправдивий сором... Стукайте і вам вiдчинять...

Бажаю, кожному щедрого Божого благословiння, покрова Божої Матерi, заступництва Святих, та щедрих зцiлень. Бажаю вам пiзнати любовi Бога в ваших серцях та всю правду про себе, щоб спастися.

2012р

 

3. Тільки в немощі звершується велика сила Божа!

Брати і сестри, поспішаю поділитися з вами своєю радістю. Воїстину, ми - християни не тільки читаємо Біблію, ми її проживаємо в нашому духовному житті.

Останній рік, перед тим що зі мною сталося, сміливо можу нарікти - рік бородьби з палінням. Боролася я зі своєю пристрастю и кожен раз запнувшись падала, чим більше старалася покинути, тим більше палила. Як писав апостол Павло - «... то що хочу не роблю, а то чого не хочу то роблю...»

Дивно, так співпало, що держава саме в цьому році посилила свою бородьбу з палінням. Закони, підзаконі акти, заборони. Так, тільки на курця це не діє! А реальну альтернативу, як дійсно допомогти людині в цій бородьбі, держава запропонувати не може. І бородьба з палінням переростає в бородьбу з курцем, що породжує тільки спротив.

Кожний курець вам засвідчить, що ніколи не бажав щоб його діти палили, тим самим підтвержує, що це не є добро. Але дати собі раду з цією бідою поодинці, не тимчасово, а раз і на завжди, неможливо. Ліки, пластирі, гумки, електронні сигарети - це тимчасово, та без користі людині. Кодірування - не дай Боже, дуже небезпечно! Перше, в чому має потребу курець - це мотивація. Забажати звільнитись від цієї залежності. Паління - це духовна хвороба - одна з форм важкого смутку (рос. унинія), тому свідомість та лікування повинні бути теж духовними...

Моєю мотивацією стало моє духовне життя в його розвитку, в динаміці. На якомусь етапі ти миришся з цим явищем, але наступає момент, коли ти вже не можешь з цим жити. Чи треба мені це в моєму наступному, вічному житті? Яке згіршення я даю людям, особливо невіруючим, які знають, що я християнка? Як від мене страждають мої ближні? Але я визнаю свою повну неміщь. «Господи, я сдаюся, смиряюся перед Тобою, я нічого не можу сама, я немічь...» Тільки в немощі звершується велика сила Божа!

Дана була мені від Господа, по молитвах святих Божих, благодать паломництва. Першим, серед багаточисельних прохань, був заклик про допомогу в бородьбі з палінням.

Після служби, в розмові зі священником, я почула духовну пораду: «...Падаєш, вставай! Йди до мети, хоч повзком на пузі, але до постанови. Господь, побачить твоє терпіння та наполегливість, обов зов'язково подасть тобі благодатну допомогу...»

Ці слова почали здійснюватися вже в кінці тогож дня, коли ми паломники автобусом поверталися додому. Керівник групи з паломницького центру, після спільної вечірньої молитви, відповідала на наші запитання. Ми говорилили на багато цікавих для нас тем, обмінювались досвідом. Хтось з паломників запитав: «... куди маємо звернутись, якщо є проблеми з алкоголем, наркоманією, палінням?» Вона розповілала нам про священника та храм, в якому проводяться молебни до Богородиці та люди, благодаттю Божою, зцілюються. Це було для мене проведінням Божим, я була знайома з ним особисто. Воістину велике бачиться на відстані, треба було в паломництво зїздити, щоб знати.

Наступним днем, не відкладаючи, зателефонувала, та одразу була запрошена на молитву до образу Пресвятої Богородиці, котрий проводиться в цьому храмі кожну середу.

Йду по дорозі в храм, серце колотить, дуже бажаю зцілитись, але боюся. Прийшла, стала на молитву. В кінці священник відвів в сторону та суворо запитав, чи готова я дати обітницю Господу та Богородиці, що більше не торкнуся до сигарет? «Так» - була моя відповідь. «Боїшся порушить обітницю?» - запитує він. «Дуже боюсь, - відповідала я - знаю, що я - немічь.» «Все вийде, - почула відповідь - немає пихі, на себе не покладаєшься.» Мої обітниці були дані перед цією чудотворною іконою, та я була зцілена. Богородиця вділа мене в броню, в духовну броню. Я стала вільною від цієї залежності. Дорогою додому, мені хотілося співати... Воістину, нема нікого, хтоб звернувся до Божої Матері та не отримав би дієву, живу допомогу!

«Спокуси будуть, - попереджав священник, - и снитися буде, але хай не засмучується серце твоє.» Снилося і хотілося, особливо, коли нервуешь, але грамота про обітницю, яку я отримала на згадку, також розуміння Кому я давала обітницю, стримували і додавали сил боротися зі спокусами. Вже майже рік, обертаюсь назад, якби я ніколи не палила, ні це була б не я...

Безмірно вдячна Господу, нашій Заступниці Богородиці, та всім святим. А також нашим священникам.

Для своїх ближніх, весь цей час перебуваю яскравим прикладом Божої сили яка діє в мені, вони знали що я палила на протязі 20-ти років, для багатьох це явне чудо. Всі за мене радіють, думаю кожний, хоч трошки замислився про Бога. Я дуже рада Христу корисною бути. Дякую Господу та Пресвятій Богородиці та прошу здоров'я, благодатей в усіх нуждах нашим священникам.

Скільки маємо чудових церков, благодатних священників, ікон, стільки святинь. Ми так духовно багаті, будем також і вдячні. Дякуючи Богу, коли я бачу курця, то не осуджую, а маю бажання допомогти, бо знаю як тяжко опанувати цю пристрасть. Молюся, та дякую Богу за Його любов і милосердя до нас немічних і грішних. «Прийдіть до Мене всі натруженні та обтяженні і Я заспокою вас...»

Мою душу переповнює радість від зцілення. Бажаю цієї радості всім, хто має в ній потребу. Не бійтеся, приходьте. Це правдива, дієва любов Божа. Слава Богу за все! «...Завжди радійте, безпрестанно моліться, за все дякуйтете, бо така про вас воля в Христі Ісусі...»(1 послання Фессалонікійцям.)

І один в полі воїн, якщо в його серці палає заступницька молитва Богородиці.

2012р

Моя улюблена бабуся.

Коли ми, дружною родиною, збираємося разом на великi свята, або на похорон, все частiше згадуєм нашу бабусю. Вона - наша маленька свята. Та треба зауважити, що в цьому питаннi ми на рiдкiсть одонодушнi, та нiколи не виникало суперечок, та сумнiвiв. Все її мовчазне життя було як найбiльш красномовне.

Бабуся була вiруючею людиною. В тей тяжкiй час, коли церкви були зруйнованi, священство в пiдпiллi, атеiстична iдеологiя. Коли визнання вiри могло коштувати голови. Хочу зауважити що члени родини були рабiтниками УВС и КДБ. Та не дивлячись нi на що, в нашої бабусi висiли iкони та кожну недiлю вона була в церквi, навчала нас молитвам та псалмам. А мене особисто школяркою, коли директор школи та завуч стояли бiля ворiт храму, в днi великiх свят, потайки через заднiй хiд водила в церкву. Показувала менi iкони святих, особливо Iсуса Христа та Пресвятої Богородицi.

Неустанно пiклувалася великою родиною, Її любвi вистачало на всiх: на чоловiка, дiтей та онукiв. Жили скромно, але вона старалась вдiлити всiм, нiкого не залишити без турботи. В вихіднi та свята всi збиралися тiльки в неї, дружною великою родиною. Онуки бiгли до неї з любої нагоди. Вона всiх примирювала. Вона була нашою єднаючею силою, берегинею та оплотом.

А що бiльше всього нас вражало - Її покірність, мирнiсть, неосуд та духовна чистота. Зауважте, нiхто з нашої родини, не зможе згадати, щоб наша бабуся коли небудь на когось пiдвищила голос. Коли я познайомилася з життям Серафима Саровського, то зрозумiла що Дух мирний, який стяжав цей великий святий, спочивав на моїй бабусi.

Дiдусь пiшов вiд нас дуже рано i бiльшу частину свого життя вона достойно прожила вдовою. Її приоритетами була Церква та родина.

З якою гiднiстю та смиренням вона прийняла свiй останнiй вiнець (онко-хворобу). На смертельному одрi її покірності та любовi не було меж. Пiсля останньої сповiдi ми всi бачiли ангела, який дуже любить нас, але дуже хоче до неба. «Я буду за вас молитися» - казала вона перед смерттю i ми, вся родина вiрим, що вона наша маленька свята перед престолом Божим заступається за нас.

В моєму життi бабуся лишила яскравий слiд. Вона посiяла в менi те гiрчичне зернятко, яке дало великi паростки. Подяка бабусi в тому що, я покаялася та воцерквилася. Її життя, слова та вчинки — часто бувають мiрилом в моєму життi. Нема такого дня, що б я не згадувала її духовної мудростi. Все її життя для нас було прикладом її великої вiри.

Прочитав цi рядки може хтось з вас пiзнав свою бабусю. Так це вони - маленькi нашi святi.

07.10.12