Фінансування та стимулювання питань з охорони праці.

Стимулювання заходів щодо охорони праці здійснюється згідно з розділом ІV «Стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці». Так, ст. 25 «Економічне стимулювання охорони праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки й поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, накреслений чинним законодавством про оподаткування.Економічне стимулювання націлено насамперед на посилення діяльності та заінтересованості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праціНеобхідність розробки й застосування економічних методів (економічного механізму) впливу на охорону праці, стимулювання

всіх осіб та підрозділів, які беруть участь у виробничих процесах, забезпечують і формують рівень безпечного виконання робіт, спричинена неефективністю чинних нині на підприємствах адміністративних форм і методів управління, оскільки останні не пов’язують стан охорони праці з оцінкою кінцевих результатів загальногосподарської діяльності окремих колективів та підрозділів, з виконанням конкретними особами посадових чи функціональних обов’язків. Враховуючи це, вимогам охорони праці слід надати економічну інтерпретацію, поєднати показники оцінки результатів діяльності з економічними важелями впливу на порушників правил і норм. Необхідно створити ефективну систему стимулювання та мотивації організації й виконання безпечних трудових процесів на основі економічної відповідальності Згідно 21 статті Закону України “Про охорону праці”: фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком. Фонд охорони праці включає:1.Заходи, що можуть здійснюватись за рахунок коштів фонду охорони праці підприємств, установ, організацій (далі підприємства) чи спеціально виділених цільових коштів з інших джерел з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці. 2.Заходи, що можуть здійснюватись за рахунок коштів галузевого фонду охорони праці.3.Заходи, що можуть здійснюватись за рахунок коштів регіонального фонду охорони праці.

Фінансування заходів, спрямованих на приведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, підтримку досягнутого та підвищення існуючого рівня стану охорони праці можуть здійснюватись на підприємствах, як правило, за рахунок: а) витрат виробництва за такими елементами:

- матеріальні затрати на удосконалення технологій та організацію виробництва, винахідництво та раціоналізацію, підтримку основних виробничих фондів у робочому стані, утримання засобів колективного захисту тощо; б) амортизація основних фондів; в) капітальних вкладень ;г) банківського кредиту; д) кошторису видатків бюджетних організацій і установ; е) фонду охорони праці.

76Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших норматив­них актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:

― на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

― на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.

Кримінальна відповідальніс ть за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку[18] для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.

 

 

1. Предмет і завдання дисципліни «Охорона праці», взаємозв’язок з іншими дисциплінами.

2. Визначення поняття: «умови праці», «виробниче середовище», «шкідливий та небезпечний фактор виробничого середовища», «напруженість праці», «важкість праці», «інтенсивність праці», «карта праці».

3. Класифікація факторів, які впливають на умови праці.

4. Призначення та зміст гігієнічної класифікації умов праці. Характеристика класів умов праці.

5. Гігієнічне нормування умов праці.

6. Призначення та зміст атестації робочих місць.

7. Основне завдання аналізу ризику шкідливих умов праці.

8. Класифікація шкідливих виробничих факторів.

9. Виробничий шум: джерела, нормування, вплив на працюючого, заходи щодо зниження шуму.

10. Ультразвук і інфразвук: сфера застосування, вплив на працюючого, заходи захисту.

11. Вібрація, вплив на працюючого, методи захисту.

12. Виробничий пил: джерела, вплив на працюючого, заходи захисту.

13. Електромагнітне випромінювання на виробництві: дія на працюючого, заходи захисту.

14. Виробничий мікроклімат: вплив на працюючого, заходи щодо зниження його негативного впливу.

15. Лазерне випромінювання: застосування, дія на працюючого, вимоги безпеки.

16. Шкідливі хімічні речовини на виробництві: нормування, вплив на працюючого, заходи зниження їх несприятливої дії.

17. Визначення понять «трудовий процес», «трудова операція», «працездатність», «Функціональний стан», «профорієнтація», «професійний відбір».

18. Значення фізіології і психології праці для організації праці.

19. Фізіологічні принципи раціоналізації трудового процесу.

20. Суть медико-фізіологічної класифікації важкості праці.

21. Фізіологічні основи раціоналізації режимів праці. Показними динаміки працездатності.

22. Суть і завдання профорієнтації в ринкових умовах.

23. Профорієнтація і профвідбір.

24. Законодавчі акти, що регламентують питання охорони праці на виробництві.

25. Державні міжгалузеві та нормативні акти про охорону праці.

26. Основні нововведення Закону України «Про охорону праці».

27. Характеристика основних положень Закону України «Про охорону праці».

28. Характеристика лікувально-профілактичних заходів охорони праці в ЗУ «Про охорону праці».

29. Характеристика санітарно-гігієнічних заходів охорони праці в ЗУ «Про охорону праці».

30. Характеристика технологічних заходів охорони праці в ЗУ «Про охорону праці».

31. Характеристика організаційних заходів охорони праці в ЗУ «Про охорону праці».

32. Документи підприємства про охорону праці.

33. Державні нормативні акти з охорони праці.

34. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

35. Особливості охорони праці жінок.

36. Особливості охорони праці неповнолітніх.

37. Особливості охорони праці інвалідів.

38. Принципи державної політики в галузі охорони праці.

39. Державне управління охороною праці в Україні.

40. Повноваження органів державного управління охороною праці.

41. Види контролю за станом охорони праці.

42. Профспілковий та громадський контроль в галузі охорони праці в України.

43. Технічний прогрес та безпека праці.

44. Загальні вимоги до безпеки виробничих процесів.

45. Система захисту працюючих.

46. Колективні засоби захисту працюючих.

47. Індивідуальні засоби захисту працюючих.

48. Форми контролю за охороною праці на підприємстві.

49. Адміністративно-громаданський контроль за охороню праці на підприємстві.

50. Основні принципи контролю за станом охорони праці на підприємстві.

51. Причини і наслідки виробничих пожеж.

52. Сутність і форми горіння.

53. Категорії приміщень за пожежною безпекою.

54. Система попередження виробничих пожеж.

55. Характеристика пожежних оповіщувачів.

56. Виявлення пожеж і способів їх гасіння.

57. Характеристика вогнегасників.

58. Обов’язки власника в галузі охорони праці.

59. Організація служби охорони праці на виробництві.

60. Обов’язки служби охорони праці.

61. Права служби охорони праці.

62. Характеристика інструктажів з охорони праці.

63. Призначення і особливості проведення інструктажів з охорони праці.

64. Визначення понять «нещасний випадок на виробництві», «травма», «травматизм», «професійне захворювання», «професійний ризик».

65. Сучасний стан виробничого травматизму і профзахворюваності в Україні.

66. Основні причини виникнення травматизму на виробництві.

67. Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві.

68. Класифікація виробничих травм та їх наслідки.

69. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом.

70. Склад і обов’язки комісії по розслідуванню нещасних випадків на виробництві.

71. Облікові форми нещасних випадків на виробництві.

72. Основні методи аналізу травматизму та їх особливості.

73. Коефіціенти травматизму.

74. Заходи попередження травматизму.

75. Фінансування та стимулювання питань з охорони праці.

76. Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці.

77. Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці.