Структура страхової компанії та управління нею.

Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, що іс­нують між різними частинами організації для досягнення її мети.

Організаційна структура відображується в таких формах, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутріш-ньоорганізаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такими прин­ципами.

Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищестоящі керівники наділяються правом давати розпорядження нижчестоящим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності.

Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпо­рядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує.

Принцип лінійно-штабного підпорядкуваніш. Штаби виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найваж­ливіших питань роботи компанії.

Страхові компанії при опрацюванні своїх організаційних структур використовують здебільшого всі три принципи.

Страхова компанія може створювати філії, відділення, представництва на місцях.

Філія страховика – це відокремлений підрозділ, що не є юриди­чною особою. Він може мати власну назву, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав лі­цензії.

Існують три системи організації роботи страхо­вих компаній з філіями:

Ø Централізована система

Þпередбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків центральним офісом (головною конторою). На філії покладаєгься видача, от­римання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків. Ці до­кументи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень. Ця системи вимагає менше ви­сококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення спра­ви, проте працівники філій мають малі перспективи для кар'єри, на прийняття рішень витрачається багато ча­су.

Ø Децентралізована система

Þ більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, при­ймаються у філії. Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Рішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія в цілому. У філії працює більш кваліфікований персонал, ніж при централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг, проте обсяг роботи для кваліфікованих праців­ників недостатній, ускладнення в роботі з посередниками, ускладнення щодо пе­рестрахування ризиків.

Ø Регіональна система.

Þ серед філій виокремлюють­ся головні для даного регіону. У них зосереджується група фахівців з андеррайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуго­вують потреби кількох філій, що працюють у даному регіоні.

Представництво страховика являє собою відокремлений підроз­діл останнього, який не є юридичною особою, не має права безпосередньо здійснювати страхову, а також будь-яку підприємницьку діяльність. Представницт­во виконує функції і завдання щодо сприяння організації і здійснення статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика і фіна­нсується ним. Вони мають такі завдання: збір інфо­рмації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоні або краї­ні, виконання репрезентативної функції.

Ресурси страхової компанії.

Потенціал страхової компанії визначають наявні в неї фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних ресурсів. Ресурсами необхідно постійно управляти, тобто визначати кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спо­сіб, тривалість, місце їх взаємодії.

Матеріальні ресурси: приміщення для офісу компанії (з урахуванням мак­симальних зручностей для потенційних страхувальників), меблі, телефонний зв'язоко, комп'ютерна, копіювальна та іншою техніка, транспортні зпсоби.

Фінансові ресурси забезпечують надійність виконання зо­бов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової ча­стини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів.

Трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня персоналу страхової компанії залежить досяг­нення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомлепого управління. Той чи інший індивід приходить в орга­нізацію з певною метою і потребує відповідного сприяння в її досяг­ненні. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого добору своїх працівників і максимально­го розкриття їхніх професійних здібностей.

Пошук кандидатів на посади може здійснюватися: усередині компанії, за допомогою співробітників, це можуть бути кандидати, що самі звертаються до компанії за наданням роботи, запрошення на роботу через засоби масової інформаціїї, використання послуг державних і приватних служб зайнятості, поповненая персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів.

Добір з канди­датів (претендентів) майбутніх співробітників компанії передбачає виконання кількох кроків:

• аналіз списку ти анкетних даних кандидатур з погляду їхньої від­повідності вимогам до майбутнього працівника.

• проведення спеціальних тестів на професійну придатність кан­дидата.

• співбесіди зі співробітниками відділу кадрів.

• довідки про кандидата.

• співбесіда з лінійним керівником.

Великого значення має система мотивації праці. У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спирається на теорію ієрархії потреб Маслоу, згідно якої найбільш нагальними є фізіологічні потреби, після них людина прагне задовольнити потреби в безпеці й стабільності, потреби у визнанні, потреби в позитивній оцінці індивідуальності та потреби в самореалізації.

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольня­ють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягли рівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи насамперед праг­нуть дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові нагороди.

69. Об¢єднання страховиків, їх види та функції.

Страховики можуть створювати професійні об'єднання (асоціації), які ставлять за мету захищати й обстоювати ін­тереси своїх членів, вживати погоджених заходів у разі, коли цих інте­ресів торкнуться дії або наміри урядових органів, співробітничати з будь-яким іншим об'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

За своїм статусом об'єднання страховиків не повинні здійснювати комерційну діяльність.

Результатом першої угоди між страховиками вважають утворення в 1791 році Союзу Лондонських товариств страхування від вогню.

З 1985 року ефективно працює Асоціація британських страховиків (АБС). Близько 440 компаній, що охоплюють 95 % всього страхового бізнесу країни, акти­вно підтримують цю асоціацію. АБС ставить перед собою завдання підвищити рівень суспільного усвідомлення місця страхування в еко­номічній і соціальній структурі Великої Британії.

Понад 40 різних страхових об'єднань створено в Росії.

Найбільшим об'єднанням страховиків в Україні є Ліга страхо­вих організацій України (ЛСОУ).

Ліга має у своєму складі понад 100 членів – страхових організа­цій, але не є щодо них вищестоящою організацією. Рішення Ліги ма­ють характер рекомендацій. Вона не несе відповідальності за зо­бов'язаннями своїх членів.

Головні завдання ЛСОУ такі:

• сприяти опрацюванню рекомендацій з методології страхування;

• готувати пропозиції з питань вдосконален­ня страхового законодавства;

• брати участь в експертному оцінюванні нормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування.

Ліга проводить конференції, семінари та інші заходи науково-практичного характеру, організовує обмін досві­дом серед своїх членів, а також сприяє ознайомленню їх Із практични­ми надбаннями страховиків інших країн.

Вищим органом управління є з'їзд членів ЛСОУ. Він скликається правлінням Ліги не рідше як один раз на рік. З'їзд вважається повно­важним, якщо на ньому присутні не менш ніж половина членів Ліги. До виключної компетенції з'їзду належать: затвердження статуту Ліги і внесення до нього змін і доповнень, обрання і відкликання чле­нів правління, ревізійної комісії, затвердження рішень правління про прийом нових членів і виведення окремих компаній із членів, а також при потребі – припинення діяльності Ліги.

У період між загальними зборами керівництво роботою Ліги по­кладається»о правління.

Ліга утримується за рахунок внесків своїх членів. Вона може також отримувати доходи від навчальної, консультаційної, видав­ничої діяльності, а також від відсотків за зберігання коштів на рахун­ках у банку.

ЛСОУ може створювати філії, відділення, представництва.

Зареєстровано Асоціацію професійних страхових посе­редників України, її завдання – створювати нормальні умови для роз­витку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

Створено Авіаційне і Морське страхові бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, оп­рацювання методичного забезпечення страховиків.

Страхові об'єднання, не мо­жуть здійснювати страхову діяльність. Виняток нині становить Мото­рне (транспортне) страхове бюро України. МТСБУ створено 1994 року; членами МТСБУ є понад 50 страхових компаній, що мають ліцензію на право здійснення згаданого виду страхування.

Основні завдання цього об'єднання такі:

• гарантування платоспроможності страховиків – членів МТСБУ що­до страхових зобов'язань із зазначеного виду страхування;

• врегулювання питань щодо відшко­дування втрат і забезпечення виплат страхового відшкодування постраждалим третім особам;

• управління централізованими страховими резервними фондами;

• забезпечення бланками полісів;

• виплата компенсацій у разі заподіяння шкоди водіями, особу яких не з'ясовано, а також водіями-інвалідами, котрі експлуатують спе­ціально обладнані автомобілі.

При МТСБУ створені фонд страхових гарантій, що має забезпечу­вати платоспроможність Моторного бюро під час взаєморозрахунків з іноземними партнерами, та фонд захисту потерпілих, призначений для розрахунків із третіми особами у випадках, зумовлених чинним зако­нодавством. Кошти цих фондів розміщуються з урахуванням безпеч­ності, прибутковості та ліквідності в установах банків, а також в облі­гаціях внутрішньої Державної позики України (не менш як 50%).

Одна з форм добровільних страхових об'єднань – страхові пули (СП), які не є юридичною особою. Вони створюються страховиками, щоб забезпечити фінансову стабільність страхових операцій на умовах солідарної відповідальності учасників пулу за виконання зобов'язань згідно з договорами страхування, укладеними з учасниками пулу. Наприклад, Ядерний страховий пул.