ТЕМА 1 Сутність, принципи та роль страхування

ТЕМА 1 Сутність, принципи та роль страхування

 

Необхідність та сутність категорії страхового захисту, методи його забезпечення.

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого під-ва і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу вир-ва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний хар-р і в своїй сукупності формують зміст категорії “страховий захист”.

Ознаки страхового забезпечення: випадковість ризику, незвичайність заподіяної шкоди, можливість вираження шкоди в натуральній або грош. формі, наслідки події повинні бути значними і зачіпати інтереси страхувальника.

Сутність категорії страхового забезпечення полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними витратами.

Усвідомлення небезпеки спонукає людину вживати певні заходи для запобігання її негатівной дії. З точки зору послідовності використання таких засобів виокремлюються такі методи страхового забезпечення:

▪ попередження небезпеки (превенція),

▪ локалізація наслідків небезпеки,

▪ відшкодування збитку заподіяного небезпекою.

Страховий фонд суспільства, його сутність та значення.

Організація страхового захисту потребує наявності відповідних матеріальних і грошових ресурсів. У зв`язку з цим суспільство повинно свідомо виокреслювати із ВНП певну його частку з метою забезпечення потреб строхового захисту, тобто формувати страховий фонд суспільства. Цей фонд є матеріальною основою страхового захисту, його матеріальним втіленням.

Страховий фонд суспільства – це конкретні матеріальні та грошові ресурси, зарезервовані на випадок настання незвичайних несприятливих подій.

Існують такі організаційні форми суспільних страхових фондів:

▪ централізовані натуральні та грошові фонди держави;

▪ децентралізовані фонди суб¢єктів господарювання – самострахування;

▪ фонди, створенні методом страхування.

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, пов¢язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій,. Що мають загально-національний характер. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об¢єктів як виробничого, так і соціально призначення, на надання допомоги потерпілим громадянам.

Децентралізовані фонди суб¢єктів госпоодарювання: на підприємстві доцільно мати фонд ризику, резерві фонди. Такі фонди мають змогу покривати шкоду, завдану дрібними ризиками. Перевагою самострахування є можливість оперативно вирішувати питання відшкодування невеликих збитків.

Фонди, що створюються за рахунок самострахування, формуються за рахунок внесків страхувальників. Кошти таких фондів використовуються на чітко визначені цілі – відшкодування збитків, заподіяних страхувальникам внаслідок випадків, заздалегідь обумовлених у договорах страхування.

Форми організації та методи утворення страхового фонду супільства.

Страховий фонд суспільства – це конкретні матеріальні та грошові ресурси, зарезервовані на випадок настання незвичайних несприятливих подій.

Резервування коштів здійснюється трьома методами:

1. самострахування – це створення резервних фондів суб’єктами господарювання, а також заощадження громадян;

2. державне резервування – це створення централізованих натуральних та грошових резервів на державному рівні;

3. страхування – це створення резервних фондів самими страховими компаніями.

Самострахування:

▪ фонди створюються та використовуються децентралізовано;

▪ створюються як у натуральній так і у грошовій формах;

▪ фондом розпоряджається тільки власник підприємства і використовує їх на покриття невеликих локальних збитків;

▪ кошти використовуються не за нормами, а в міру необхідності;

▪ кошти можуть бути використані для покриття як страхових так і не страхових подій;

▪ відшкодування збитків не відбувається, а здійснюється лише перерозподіл власних ресурсів у часі.

▪ кошти отримує власник.

Держ. резервування:

▪ фонд створюються і використовуться централізовано;

▪ створення відбувається у натуральних та грошових формах;

▪ фондом розпоряджається тільки держава (уряд) при вирішенні загально-національних проблем та настанні великих катастроф;

▪ кошти витрачаються за необхідністю;

▪ відшкодування збитків відбувається, як правило, в обсягах, значано менших, ніж реальні збитки, виходячи з наявних коштів;

▪ кошти отримує будь-яка особа, яка є постраждалою і на неї розповсюджується рішення про допомогу;

Страхування:

▪ фонд створюється децентралізовано, а використовується централізовано;

створюється виключно у грошовій формі;

▪ фондом розпоряджається страхова компанія;

▪ фонд використовується для покриття наслідків тільки страхових подій (як загальнонаціональних, так і локальних);

▪ кошти використовуються виходячи із заздалегідь обмеженої страхової суми за кожним страховим полісом;

▪ кошти отримує тільки страхувальник або вигодонабувач.

Економічна необхідність та сутність страхування.

Страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових економічних відносин.

Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі нас­тання події, обумовленої договором або законом, суму виплати стра­ховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпе­чення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превен­тивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестрахо­вує частину останнього.

Передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання з одного боку, а з іншого – їх зацікавленість в переданні відповідальності за наслідки ризику спеціальним формуванням – страховим компаніям. Чим більше зацікавленість, тим більше потреба в страхуванні.

Мета страхування – це захист майнових інтересів юридичних і фізичних осіб.

Об¢єктивна економічна необхідність використання категрії страхування з метою страхового захисту суспільного виробництва обумовлена майновою самостійністю суб¢єктів господарювання. Коли держава не має можливості адміністративно управляти народним господарством як одним цілим та широко розпоряджатися міжгосподарськими та міжтеріторіальними фінансовими ресурсами, найбільш ефективним і єдино можливим методом покриття збитку є його розподіл у просторі і часі між зацікавленими господарствами, а цей метод і є не що інше, як страхування.

Принципи страхування.

Принцип - це фундаменталь­не положення, правило, яке є основою для розробки інших правил і положень.

В англійському праві існує 5 базисних принципів страхування, які знайшли своє поширення в усьому світі і на яких будується будь-який договір страхування.

• Принцип страхового інтересу.

Якщо відсутній майновий інтерес, тобто страхувальник не є власником, орендарем, користувачем майна, яке має бути застрахованим, то він і не понесе збитків при настанні страхової події. Укладений договір страхування в цьому випадку з юридичної точки зору вважається недійсним.

• Принцип максимальної сумлінності сторін.

Цей принцип є основним у взаємовідносинах між страховиком і страхувальни­ками, бо страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами. Страхувальник володіє ін­формацією про всі властивості майна, про стан здоров’я тощо. Він повинен повідомити страховика про всі суттєві обставини ризику, навіть не будучи запитаним про це, для визначення адекватної плати за страховку. Якщо з’ясується, що інформація страхувальника неповна або недостовірна, договір страхування може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

• Наявність причинно-наслідкового зв’язку між збитком та подією, що його викликала.

Причина ви­никнення збитку є основою договору страхування, бо залежно від переліку ймовірних страхових ризиків встановлюється та чи інша плата за страхування. Крім того, перетворення ймовірного страхового ризику на фактичну страхову подію веде до виплати страховиком страхового відшкодування на користь страхувальника. Т.ч. характеристика події як страхової за конкретним договором безпосередньо зачіпає фінансові інтереси обох сторін страхової угоди. Буває так, що збитки страхувальника є наслідком цілого ланцюга подій і дуже важливо для страхової компанії з’ясувати, яка із цих подій є безпосередньою причиною збитків і чи належить вона до страхових подій за договором.

• Принцип відшкодування збитків у межах реально заподія­них втрат.

Страхо­вик, сплативши страхувальникові страхове відшкодування, пови­нен повернути його в той фінансовий стан, в якому він знаходився до настання страхового випадку. Страхування не є за­собом збагачення. Воно тільки компенсує дійсні втрати.

• Принцип суброгації.

Сутність принципу полягає в переході до страховика, який сплатив страхове відшкодування, права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Так, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль страху­вальника пошкоджено іншою особою і проти неї відкрито кримі­нальну справу, страховик має право на стягнення з винної особи суми фактично виплаченого ним потерпілому страхувальнику страхового відшкодування.

Страховий вік.

Страховий вік – вікові групи, в межах яких приймаються на страхування громадяни або підлягає страхуванню поголів’я с/г тварин.

Страхові компанії схильні визначати, як норму прийняття ризику, вік страхувальника не більше 65 років, але особа, яка була застрахована раніше може продовжити страхування до 70 – 75 років (страхування від нещасного випадку). Змішане страхування життя: громадяни від 16 до 70 років. Довічне страхування: від 20 до 70 років. Страхування додаткової пенсії: вік не може бути менше 20 р. для жінок і 25 р. для чоловіків і не може перевищувати віку виходу на пенсію за діючим законодавством (відповідно 55 та 60). Страхування дітей: вік дитини не повинен перевищувати 15 р. і не може бути меншим за 6 міс. Страхування дітей від нещасних випадків: вік дітей – від 1 до 18 років. На страхування с/г тварин приймаються: велика рогата худоба, вівці, кози – від 6 міс., коні – від 1 року, свині, кролі – від 4 місяців, пушні тварини – від 6 місяців.

ТЕМА 3. Страхові ризики.

Специфіка ризиків у страх-ні відпов-ті (СВ).

Страхування відповідальності передбачає страхування таких ризиків:

• у страхуванні цивільної відповідальності (відповідальність перед 3-ю особою на випадок ДТП),

• у страхуванні відповідальності перевізника вантажів (відповідальність перед власником вантажу за його пошкодження, загибель),

• у страхуванні відповідальності виробника за якість продукції (претензії споживачів за шкоду, завдану їх життю, здоров’ю або майну внаслідок використання продукції з дефектами),

• у страхуванні відповідальності роботодавця (збитки страхувальника, отримані в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно службовцю, коли він виконував службові обов’язки),

• у страхуванні професійної відповідальності (позов 3-ї особи за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку),

• у страхуванні відповідальності за екологічне забруднення (відповідальність перед 3-ю особою за екологічне забруднення).

ТЕМА 4. Страховий ринок.

Ресурси страхової компанії.

Потенціал страхової компанії визначають наявні в неї фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних ресурсів. Ресурсами необхідно постійно управляти, тобто визначати кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спо­сіб, тривалість, місце їх взаємодії.

Матеріальні ресурси: приміщення для офісу компанії (з урахуванням мак­симальних зручностей для потенційних страхувальників), меблі, телефонний зв'язоко, комп'ютерна, копіювальна та іншою техніка, транспортні зпсоби.

Фінансові ресурси забезпечують надійність виконання зо­бов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової ча­стини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів.

Трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня персоналу страхової компанії залежить досяг­нення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомлепого управління. Той чи інший індивід приходить в орга­нізацію з певною метою і потребує відповідного сприяння в її досяг­ненні. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого добору своїх працівників і максимально­го розкриття їхніх професійних здібностей.

Пошук кандидатів на посади може здійснюватися: усередині компанії, за допомогою співробітників, це можуть бути кандидати, що самі звертаються до компанії за наданням роботи, запрошення на роботу через засоби масової інформаціїї, використання послуг державних і приватних служб зайнятості, поповненая персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів.

Добір з канди­датів (претендентів) майбутніх співробітників компанії передбачає виконання кількох кроків:

• аналіз списку ти анкетних даних кандидатур з погляду їхньої від­повідності вимогам до майбутнього працівника.

• проведення спеціальних тестів на професійну придатність кан­дидата.

• співбесіди зі співробітниками відділу кадрів.

• довідки про кандидата.

• співбесіда з лінійним керівником.

Великого значення має система мотивації праці. У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спирається на теорію ієрархії потреб Маслоу, згідно якої найбільш нагальними є фізіологічні потреби, після них людина прагне задовольнити потреби в безпеці й стабільності, потреби у визнанні, потреби в позитивній оцінці індивідуальності та потреби в самореалізації.

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольня­ють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягли рівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи насамперед праг­нуть дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові нагороди.

69. Об¢єднання страховиків, їх види та функції.

Страховики можуть створювати професійні об'єднання (асоціації), які ставлять за мету захищати й обстоювати ін­тереси своїх членів, вживати погоджених заходів у разі, коли цих інте­ресів торкнуться дії або наміри урядових органів, співробітничати з будь-яким іншим об'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

За своїм статусом об'єднання страховиків не повинні здійснювати комерційну діяльність.

Результатом першої угоди між страховиками вважають утворення в 1791 році Союзу Лондонських товариств страхування від вогню.

З 1985 року ефективно працює Асоціація британських страховиків (АБС). Близько 440 компаній, що охоплюють 95 % всього страхового бізнесу країни, акти­вно підтримують цю асоціацію. АБС ставить перед собою завдання підвищити рівень суспільного усвідомлення місця страхування в еко­номічній і соціальній структурі Великої Британії.

Понад 40 різних страхових об'єднань створено в Росії.

Найбільшим об'єднанням страховиків в Україні є Ліга страхо­вих організацій України (ЛСОУ).

Ліга має у своєму складі понад 100 членів – страхових організа­цій, але не є щодо них вищестоящою організацією. Рішення Ліги ма­ють характер рекомендацій. Вона не несе відповідальності за зо­бов'язаннями своїх членів.

Головні завдання ЛСОУ такі:

• сприяти опрацюванню рекомендацій з методології страхування;

• готувати пропозиції з питань вдосконален­ня страхового законодавства;

• брати участь в експертному оцінюванні нормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування.

Ліга проводить конференції, семінари та інші заходи науково-практичного характеру, організовує обмін досві­дом серед своїх членів, а також сприяє ознайомленню їх Із практични­ми надбаннями страховиків інших країн.

Вищим органом управління є з'їзд членів ЛСОУ. Він скликається правлінням Ліги не рідше як один раз на рік. З'їзд вважається повно­важним, якщо на ньому присутні не менш ніж половина членів Ліги. До виключної компетенції з'їзду належать: затвердження статуту Ліги і внесення до нього змін і доповнень, обрання і відкликання чле­нів правління, ревізійної комісії, затвердження рішень правління про прийом нових членів і виведення окремих компаній із членів, а також при потребі – припинення діяльності Ліги.

У період між загальними зборами керівництво роботою Ліги по­кладається»о правління.

Ліга утримується за рахунок внесків своїх членів. Вона може також отримувати доходи від навчальної, консультаційної, видав­ничої діяльності, а також від відсотків за зберігання коштів на рахун­ках у банку.

ЛСОУ може створювати філії, відділення, представництва.

Зареєстровано Асоціацію професійних страхових посе­редників України, її завдання – створювати нормальні умови для роз­витку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

Створено Авіаційне і Морське страхові бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, оп­рацювання методичного забезпечення страховиків.

Страхові об'єднання, не мо­жуть здійснювати страхову діяльність. Виняток нині становить Мото­рне (транспортне) страхове бюро України. МТСБУ створено 1994 року; членами МТСБУ є понад 50 страхових компаній, що мають ліцензію на право здійснення згаданого виду страхування.

Основні завдання цього об'єднання такі:

• гарантування платоспроможності страховиків – членів МТСБУ що­до страхових зобов'язань із зазначеного виду страхування;

• врегулювання питань щодо відшко­дування втрат і забезпечення виплат страхового відшкодування постраждалим третім особам;

• управління централізованими страховими резервними фондами;

• забезпечення бланками полісів;

• виплата компенсацій у разі заподіяння шкоди водіями, особу яких не з'ясовано, а також водіями-інвалідами, котрі експлуатують спе­ціально обладнані автомобілі.

При МТСБУ створені фонд страхових гарантій, що має забезпечу­вати платоспроможність Моторного бюро під час взаєморозрахунків з іноземними партнерами, та фонд захисту потерпілих, призначений для розрахунків із третіми особами у випадках, зумовлених чинним зако­нодавством. Кошти цих фондів розміщуються з урахуванням безпеч­ності, прибутковості та ліквідності в установах банків, а також в облі­гаціях внутрішньої Державної позики України (не менш як 50%).

Одна з форм добровільних страхових об'єднань – страхові пули (СП), які не є юридичною особою. Вони створюються страховиками, щоб забезпечити фінансову стабільність страхових операцій на умовах солідарної відповідальності учасників пулу за виконання зобов'язань згідно з договорами страхування, укладеними з учасниками пулу. Наприклад, Ядерний страховий пул.

ТЕМА 1 Сутність, принципи та роль страхування