Охарактеризуйте діяльність Павла Русина як представника українського Перед відродження.

Павло Русин створив власну поетичну школу й заклав підвалини ренесансної латиномовної поезії Речі Посполитої. У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу На реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності. Останнє свідчить про те, що ідеї раннього західноєвропейського гуманізму в його орієнтації на античну спадщину П. Русин доповнює певними елементами української культури князівської доби. Звертаючись до проблем держави і державного правління, наголошував на тому, що правитель повинен бути мудрою людиною. Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів.

П. Русин із Кросна народився на Лемківщині, навчався у Краківському

та Грейфсвальдському університетах (Німеччина), тут дістав 1499 р. ступінь

бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше

Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в

Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається першим поетом

гуманістом для поляків і українців. Збірка його віршів опублікована у Відні

1509 р. Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини

завдяки власним зусиллям, дотримуючись доброчесності та доблесті, піднятися

до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам’яті людей.

Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда,

свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості,

толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з

пророком. Серед основних його праць: «Похвала поезії», «Похвала Валерію

Максиму» та «До Станіслава Турзо». У «Похвалі поезії» відображено велике

значення античної поезії, де поетичне слово називає даром богів, їхнім дитям.

 

Визначте роль Києво-Могилянської колегії у розвитку освіти України.

Петро Могила (1596–1647), який у 1627 р. став архи-

мандритом Лаври. Він запровадив друкування книг не лише кири-

личних, а й польських та латинських. У 1631 р., паралельно до

братської школи «греко-слов’янського» типу відкрив власну школу

при монастирі, яка вперше в практиці православного шкільництва

була зорієнтована на організаційну структуру єзуїтських колегій.

Орієнтуючись на високоосвічену церковну єрархію, яку настирливо

виховував, П. Могила намагався підвищити роль церкви в

суспільному житті, а шлях до цього вбачав у визнанні досягнень

людського розуму й науки. Благочестя невігласів не має ціни, тому

він орієнтував сучасників на вивчення, осмислення та засвоєння

західноєвропейської науки – передової на той час, – а також прак-

тики Католицької Церкви, збагаченої досвідом Реформації.

Православні фундаменталісти сприйняли це як виклик проти

православних традицій і спробу латинізувати українську культуру.

Компромісу таки вдалося досягти восени 1632 р., коли на основі

об’єднання Братської та Лаврської шкіл відкрили Києво-Моги-

Лянську колегію.

За життя П. Могила формального королівського привілею на

існування школи вищого рівня добитися не встиг. У колегії, крім

«семи вільних наук», вивчали «вищі науки» – філософію та

богослов’я. Розпорядок навчального дня, послідовність дисциплін та

форми їхнього викладання, а також система шкільних почестей і

градацій молоді збігалися з організаційним порядком протес-

* Цей фундаментальний твір вміщує сотні термінів, що осмислюють та

узагальнюють дані тогочасної науки, насамперед на позначення людини, її

діяльності, суспільних відносин, етичних і естетичних категорій. Вперше філо-

софські поняття прозвучали українською мовою. Поняття та терміни пере-

кладені з грецької, латинської, арабської, єврейської, майже всіх слов’янських

мов, а також мов народів Західної Європи. «Лексикон» є першою українською

енциклопедією знань про зовнішній світ, природу, людину, її мислення і буття.

Призначений для навчання молоді, цей посібник знайомив з християнською й

античною культурою, яскраво засвідчив гуманізацію та раціоналізацію укра-

їнської ментальності.

тантських гімназій та єзуїтських колегій підвищеного або так

званого академічного типу.*

 

Києво-Могилянська академія — один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Вона бере свій початок від заснованої у 1615 р. Київської братської школи. У 1632 р. до неї була приєднана школа при Києво-Печерській лаврі, заснована 1631 р. Об'єднаний навчальний заклад дістав назву Києво-Могилянська колегія. Царськими указами 1694 і 1701 р. було визнано її статус як академії. Ще до присвоєння звання академії цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Опікуном і меценатом академії став гетьман Мазепа, який збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, часто відвідував академію, бував на диспутах і виставах. Академія була безстановим навчальним закладом, тут навчалися юнаки з усіх частин України та інших слов'янських країн. В академії було 8 класів, строк навчання не регламентувався, учні могли залишатися кілька років в одному класі або після закінчення старших класів переходити в молодші для закріплення знань. Кількість учнів в 1700 р. сягала 2 тис, пізніше коливалася в межах 500—1200. Значну частину їх складали сини міщан, козаків, селян. З кінця XVIII ст. академія втрачає роль провідного культурно-освітнього центру. У 1817 р. вона була закрита, її функції перебрала Київська духовна академія (1819 р.) та Київський університет (1834 p.).

У колегії (академії) зберігались національні традиції української школи, але навчання здійснювалось латинською мовою, знання якої вважали за ознаки освіченості. Окрім того, вивчалися грецька, церковнослов'янська і польська мови. Навчальна програма передбачала вивчення так званих сімох вільних наук: граматики, риторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії та фізики, як це було в єзуїтських колегіях. Увесь курс навчання тривав 12 років. Вивчення церковнослов'янської мови давало змогу не переривати зв'язку з писемною спадщиною Київської Русі, глибоке знання грецької сприяло вихованню низки відомих українських елліністів XVII-XVIII ст., У стінах академії народилося багато кантів, псалмів, дум народною мовою. Завдяки цьому українська мова розвивалася і популяризувалася. Твори студентів академії польською мовою на українську тематику сприяли їхньому поширенню поза межами України. Багато уваги приділялося вивченню музики та малярства, внаслідок чого у Києві народилась ціла мистецька школа. Велика роль академії у розвитку української філософської думки.

Як найбільший навчальний науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти, науки, культури України, утвердження національної самобутності. Зі стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори, художники (Є. Славинецький, С Полоцький, Г. Сковорода, Я. Ковельський, гетьман України І. Самойлович).

Видатними просвітителями були професори академії І. Гізель, Ф. Прокопович, С Яворський, М. Козачинський, Г. Кониський. У 1734 р. в академії вчився М. Ломоносов.

Діяльність академії мала великий вплив і на сусідні країни, особливо на Московщину, де подібного наукового центру не було. Московщина впродовж майже 200 років дуже вдало експлуатувала українську культуру, черпаючи з академії високоосвічені кадри, серед яких були Стефан Яворський, Данило Туптало (Димитрій Ростовський), Феофан Прокопович. Саме українці заклали 1649 р. в Москві першу школу. Могутній вплив мали на піднесення рівня культури у Московщині й українські книжки. Вихованці академії зробили також внесок у розвиток освіти і науки Білорусії, Молдови, південних слов'ян.