На 1ооо працюючих ксм1000 у деяких країнах європи (дані за 1998 Р. )

 

№ зп.	Країна	Ксм^1000	№ зп.	Країна	Ксм^1000
	Великобританія Франція Норвегія Данія Угорщина	0,010 0,016 0,020 0,028 0,056		Польща Австрія Білорусія Україна Росія	0,057 0,061 0,089 0,117 0,134

Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняють­ся за окремими галузями промисловості. Високотравмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тонн видобутого вугілля гине всередньому 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий, а в Росії — у 3,8 рази. У 2000 р. (11 березня) на шахті ім. М. Баракова (м. Суходольск, Луганської обл.) сталася найбільша за час існування незалежної України аварія, в результаті якої загинуло 80 шахтарів.

На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП проводили дослідження в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками поясню­ється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і робо­тодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпе­ки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галу­зях до 80%) засобів виробництва.

Станом на 01. 01. 2001 р. в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам працювало понад 3,4 млн. чоловік, експлуатувалося понад 800 тис. машин, механізмів, устаткування, які не відповідали вимогам нормативних актів про охорону праці (це приблизно 80% від їх загальної кількості), майже 42 тис. будівель і споруд знаходились у незадовільному технічному стані.

Із наведеної на рис. 1 динаміки травматизму в Україні видно, що намітилась позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак — зменшенням несприятливих виробничих чинників, що впли­вають на працюючих та скороченням чисельності останніх. Однак зниження вироб­ничого травматизму не означає, що проблем стало менше і немає підстав для серйоз­ної стурбованості ситуацією з охорони праці. Це підтверджує й той факт, що при зменшенні коефіцієнта частоти травматизму Кч — кількості випадків травматизму на 1000 працюючих (рис. 1, в), коефіцієнт тяжкості травматизму Кm — кількість втрачених людино-днів на один випадок травматизму (рис. 1, г), повільно зростає.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками складають значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейсь­кій) обходиться приблизно в 500—1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні — поки що невідомо (немає статис­тичного обліку усіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що за кілька останніх років в Україні витрати на відшкодування шкоди потерпілим на виробниц­тві та ліквідацію наслідків нещасних випадків приблизно у 20 разів перевищували витрати на заходи з охорони праці.

За кордоном підприємці підрахували і давно прийшли до висновку, що більш економічно вигідніше вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межа­ми набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспе­кти сучасного розвитку нашої держави. Так, проаналізувавши статистичні дані стосовно нещасних випадків невиробничого характеру, що сталися в Україні протягом останніх 5 років можна зробити наступні висновки: в Україні щорічно одержують травми у невиробничій сфері близько 2 млн. чол., з них майже 70 тис. чол. гине, що приблизно в 40 разів перевищує кількість загиблих на виробництві. За основними уражаючими чинниками нещасні випадки невиробничого характеру розподіляються наступним чином (середня кількість загиблих за рік): самогубства 13,2 тис. чол.; транспорт — 8,0 тис. чол.; отруєння алкоголем — 8,3 тис. чол.; інші випадки отруєнь — 4,2 тис. чол.; насильницькі дії — 6,3 тис. чол.; утоплення — 4,5 тис. чол.; випадкові падіння — 2,1 тис. чол.; пожежі — 2,1 тис. чол.; дія електричного струму — 1,3 тис. чол. Найбільше смертель­них випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській, Донецькій, Запорі­зькій, Херсонській, Кіровоградській, Чернігівській областях.

Слід зазначити, що в Україні є високим не лише рівень виробничого та неви­робничого травматизму, а й професійної захворюваності. Так за статистичними да­ними за кілька останніх років у нашій державі щорічно реєструється близько 2,5 тис. чол., у яких виявлені професійні захворювання. За галузями промисловості профзахворювання розподіляються наступним чином: вугільна промисловість 60—62%, металургія 12—14%, машинобудування 8—9%, сільське господарство 3—4%, інші 10—15%. Саме ці галузі й зумовлюють регіональний розподіл проф-захворюваності в Україні: Донецька обл. 42—44%, Дніпропетровська 17—18%, Луганська 9—10%, Львівська 8—9%, Волинська 3—4%. Серед професійних захворювань переважають захворювання пилевої етіології (38—40%) та вібраційно-шумова патологія (29—31 %).