Обдарованість, талановитість, геніальність.

Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою

успішного виконання конкретної діяльності.

Обдарованість розглядається частіше усього як компонент природних спроможностей, що виявляються в кількісних і якісних характеристиках основних психічних процесів.

Талановитість – це високий рівень розвитку здібностей, передусім

спеціальних, тобто таких, які дають змогу успішно виконувати

певну діяльність: літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття талант

слід використовувати лише при аналізі професійної діяльності у

мистецтві, а також вживати при оцінці принципово нових, позначених

оригінальністю і самобутністю підходу художніх творів.

 

Геніальність –це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу

творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують

нову епоху в розвитку культури.

 

 

Інтелект, функції і структура інтелекту. Характеристики інтелекту.

ІНТЕЛЕКТ — це певний ступінь здатності людини розв'язувати завдання (проблеми відповідної складності.

може бути низьким, середнім і високим (або початковим, низьким, середнім, досить високим і високим).

Мислення й інтелект віддавна вважають найважливішими і відмітними рисами людини. доцільно говорити про інте­лект науковий, професійний, життєвий, сімейний, загальний, управлінський, політичний, соціальний тощо.

У найзагальнішому вигляді інтелект розуміють як подальший розвиток деяких фундаментальних біологічних характеристик, невіддільних від життя. Виокремлено такі характеристики інтелекту: організація і пристосування (адаптація). Адаптація, у свою чергу, містить два взаємозалежні процеси, названих асиміляцією й акомодацією.

Організація й адаптація - це основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти. Інваріантні характеристики автор розглядає як властивості біологічного функціонування взагалі. Організованість інтелектуальної діяльності означає, що в кожній інтелектуальній активності суб´єкта можна вичленувати щось ціле і щось таке, що входить у це ціле як елемент із їхніми зв´язками. Зміст терміна «асиміляція» зводиться до підкреслення відтворення суб´єктом під час його пізнавальної активності деяких характеристик пізнаваного об´єкта.

Коефіцієнт інтелекту (IQ), тести інтелекту.

Коефіцієнт інтелекту (англ. IQ — intelligence quotient) — кількісна оцінка рівня інтелекту людини: рівень інтелекту відносно рівня інтелекту середньостатистичної людини такого ж віку. Визначається за допомогою спеціальних тестів.

Тести IQ розраховані на оцінку розумових здібностей, а не рівня знань (ерудиції). Коефіцієнт інтелекту є намаганням оцінити Фактор загального інтелекту (g).

Тести IQ розробляються так, щоб результати описувалися нормальним розподілом з середнім значенням IQ, рівним 100 і таким чином, щоб 50 % людей мали IQ між 90 та 110 і по 25 % — нижче 90 та вище 110. Середній IQ випускників американських ВУЗів складає 115, відмінників — 135—140. Значення IQ менше 70 часто кваліфікується як розумова відсталість.

 

Креативність, творчі здібності.

Креат́ивність — (лат. сreatio — створення) — новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору»[1]. Раніше у літературі використовувся термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови (creativity, creative). Суть креативності як психологічної властивості зводиться, за Я. Пономарьовим[Джерело?], до інтелектуальної активності і чутливості до побічних продуктів власної діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творенням нового, а нетворча бачить лише результати щодо досягнення мети, проходячи повз новизну. Ф. Баррон і Д. Харрінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у галузі креативності з 1970 по 1980 роки, зробили такі узагальнення відомостей про креативність:

1. Креативність — це здатність адаптивно реагувати на потребу нових підходів і продуктів. Ця здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може мати як свідомий, так і несвідомий характер; здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. [3]

2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.

3. Особливостями творчого процесу, продукту та особистості є їхня оригінальність, валідність, адекватність задачі і придатність — естетична, екологічна, оптимальність форми, правильність та оригінальність на даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різноманітні за природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини чи поеми, нової філософської чи релігійної системи, нововведення у правознавстві, свіже рішення соціальних проблем тощо.

 

Поняття характеру, підходи до розуміння характеру.

Характер - це сукупність стійких рис особистості, що визначають ставлення людини до людей, до виконуваної роботи. Характер виявляється в діяльності і спілкуванні (як і темперамент) і містить те, що надає поведінці людини специфічного, характерного для неї відтінку (звідси назва “характер”).

Виділяють такі риси хар-ру:

- риси, які хар-зують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування- ощадливість, раціональність;

- риси, які хар-зують дії, спрямовані на досягнення цілей, - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність;

- риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і хар-зують особливості дії, вчинків, поведінки загалом, - інторверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність.

- риси, що визначають ставлення до самого себе – гордість, егоїзм.

 

Характер може виявлятися в особливостях діяльності, якій людина віддає перевагу. Одні люди віддають перевагу найбільш складним і важким видам діяльності, для них задоволення шукати і переборювати перешкоди; інші обирають найбільш прості, безпроблемні шляхи. Для одних суттєво, з якими результатами вони виконали ту або іншу роботу, чи вдалося при цьому перевершити інших людей. Для інших це може бути байдуже, і вони задовольняються тим, що справилися з роботою не гірше інших, домігшись посередньої якості.

Характер людини виявляється в манері поведінки, способах реагування на дії та вчинки людей. Манера спілкування може бути більш-менш делікатною, тактовною або безцеремонною, чемною або брутальною. Характер, на відміну від темпераменту, обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини, її вихованням.

Існує поділ рис особистості людини на мотиваційні та інструментальні. Мотиваційні спонукають, спрямовують діяльність, підтримують її, а інструментальні надають їй певного стилю. Характер можна віднести до числа інструментальних особистісних властивостей. Від нього більше залежить не зміст, а манера виконання діяльності. Правда, як було сказано, характер може виявлятися й у виборі мети дії. Проте, коли ціль визначено, характер виступає більше у своїй інструментальній ролі, тобто як засіб досягнення поставленої мети.

Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що це за певних обставин призводить до однотипних конфліктів і нервових зривів.

 

Риси і типи особистості.

Особи́стість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Особистість характеризують такі ознаки:

розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

індивідуальність (несхожість на інших). Особистість визначають:

неповторні фізичні якості,

психічні процеси,

темперамент,

риси характеру,

здібності,

її потреби,

інтереси.

Насамперед варто розрізняти два стійких типи: екстраверт і інтроверт.

Екстраверт характеризується уродженою тенденцією направляти свою психічну енергію, чи лібідо, зовні, зв'язуючи носія енергії з зовнішнім світом. Даний тип природно і спонтанно виявляє інтерес і приділяє увагу об'єкту - іншим людям, предметам, зовнішнім манерам і благоустрою. Екстраверт відчуває себе щонайкраще - що називається “у своїй тарілці”, - коли має справа з зовнішнім середовищем, взаємодіє з іншими людьми. І робиться неспокійним і навіть хворим, виявляючись на самоті, монотонному одноманітному середовищу. Підтримуючи слабкий зв'язок із суб'єктивним внутрішнім світом, екстраверт буде остерігатися зустрічі з ним, буде прагнути недооцінити, применшити і навіть опорочити будь-які суб'єктивні запити як егоїстичні.

Інтроверт же характеризується тенденцією свого лібідо спрямовуватися усередину, неодмінно зв'язуючи психічну енергію зі своїм внутрішнім світом думки, чи фантазії почуття. Такий тип приділяє значний інтерес і увага суб'єкту, а саме його внутрішнім реакціям і образам. Найбільше успішно інтроверт взаємодіє сам із собою й у той час, коли він звільнений від обов'язку пристосовуватися до зовнішніх обставин. Інтроверт свою власну компанію, свій “тісний мирок” і негайно замикається у великих групах. Відповідно до ведучого функцією ми будемо мати чотири функціональних типи: розумовий, почуттєвий, сенсорний, інтуїтивний. Розумовий тип у більшому ступені відповідає чоловікам. Ментальне життя даного типу зводиться до створення інтелектуальних формул і наступному припасуванню наявного життєвого досвіду під ці формули. почуттєвий тип відповідно більше розповсюджений у жінок. Твердження і розвиток міжособистісних взаємодій і відносин партнерства є тут головною метою. Сенсорний (чуттєвий) - тип характеризується пристосованістю до звичайної реальності, до “тут і зараз”. Інтуїтивний тип мотивується головним чином постійним потоком нових ведень і передчуттів, що виникають від його внутрішнього активного сприйняття.

 

Акцентуації характеру.

АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології і поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.

Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, проте, як свідчать дослідження, засадами стосовно них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що й створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Локус-контроль особистості.

Локус контролю — поняття, яке характеризує суб'єктивне сприйняття локалізації причин поведінки чи керівного початку у себе чи інших. Уведено американським психологом Дж. Роттером. Оцінюється на шкалі інтернальності-екстернальності від високо інтернального до високо екстернального. Приписування відповідальності за результати діяльності

зовнішнім силам — екстернальний, зовнішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки зовні, серед оточення. Схильність до зовнішнього локусу контролю виявляється разом з такими рисами, як непевність у своїх можливостях, неврівноваженість, прагненні відкласти реалізацію намірів на невизначений термін, тривожність, підозріливість, конформність та агресивність. За неможливості впливання на перебіг подій, у осіб із зовнішнім локусом контолю переважно формується беспорадність та зниженя пошукової активності, на відміну від осіб із внутрішнім локусом контролю.

власним здібностям та зусиллям — інтернальний, внутрішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки в собі. Люди зі внутрішнім локусом контолю впевненіші в собі, послідовні та наполегливі в досягненні поставленої мети, схильні до самоаналізу, врівноважені, товариські, доброзичливі та незалежні. Показано, що внутрішній локус контролю є соціально схвальною цінністю, ідеальному Я приписується внутрішній локус контролю. Особи з внутрішнім локусом контролю частіше досягають творчих та професійних успіхів.

 

Локус контролю не визначає реальність контролю зовнішніми чи внутрішніми причинами, а лише суб'єктивне його сприйняття. Локус контролю — стійка властивість індивіду, яка формується при його соціалізації.