Мал. 5. 4. Вплив невідсоткових чинників на інвестиції

12. Кейнсіанська модель витрати випуск. Визначення рівноважного ВВП на основі моделі “витрати—випуск”.

Графічна інтерпретація моделі “витрати-випуск” має назву “кейнсіанський хрест”.

Кейнсіанська модель рівноваги або “кейнсіанський хрест”. Припущення в моделі:

1) Відсутність впливу держави і заощаджень підприємців. 2) Рівень цін є постійним.

Сукупний попит AD представлений плановими витратами -сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг: Eпл.=AD=C+I.

Сукупна пропозиція AS представлена фактичними витратами: Eф.=AS= Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати неплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси при неочікуваних змінах у рівнях продажів, тобто:

Якщо сукупні витрати <ВВП, Епл.<Еф.,то відбувається непланове зростання інвестицій в товарні запаси і виробництво буде мати тенденцію до спадання, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні витрати >ВВП, Епл>Еф. то відбувається непланове зменшення інвестицій в товарні запаси і виробництво буде мати тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати =ВВП, Епл.= Еф. то непланові інвестиції=0. Незалежно від того, знаходиться економіка у стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди = ВВП. Вони врівноважуються за рахунок непланових інвестицій.

Рівноважний ВВП - такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, які необхідні для закупки усієї продукції, виробленої в поточному періоді.

Сукупні витрати

Фактичні витрати

Планові витрати

А

 

45 ° Дохід, Y

0 Y2 Y * Y1

Мал. 6.1. „Кейнсіанський хрест”.

 

a-незаплановане зростання інвестицій в товарно-матеріальні запаси (приріст, +),

b- незаплановане зменшення інвестицій в товарно-матеріальні запаси (зменшення-)

Бісектриса означає, що фактичні і планові сукупні витрати співпадають.

У точці А, де доход=плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями та заощадженнями, або встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y1>Y*, це означає, що фірми виробляють більше товарів, ніж можуть купити покупці.AD<AS. Різниця між ними є нереалізованою продукцією і це викликає зростання ТМЗ. Це примушує фірми зменшувати виробництво, зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово Y1 зменшується доY* і досягається рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y2<Y*, це означає, що фірми виробляють менше товарів, ніж готові придбати покупці.AD>AS. Попит зростає за рахунок незапланованого скорочення ТМЗ фірм, це викликає тенденцію зростання виробництва і зайнятості. ВВП поступово зростає від Y2 до Y* і знову досягається рівновага: AD-AS.

 

13. Необхідність та сутність державного регулювання економіки. Методи державного регулювання економіки. Типи фіскальної політики.

Державне регулювання економіки – це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на соціально-економічний розвиток, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об’єктами ДРЕ є економічні підсистеми (економіка регіонів, галузей, сектори економіки); соціально-економічні процеси (зайнятість, інфляція, економічні цикли, екологія, НТП); відносини (фінансові, кредитні, зовнішньоекономічні); ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій…).

Первинним суб’єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин висловлює і захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. І обирає виборець лише склад органів державної влади, які будуть втілювати напрямки, методи та засоби ДРЕ. отже, суб’єктом державного регулювання економіки є держава в особі державних органів.

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сетор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування. Кожен метод грунтується на використанні певних інструментів.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на прямі та непрямі. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку за допомогою знарядь адміністративно-правового характеру: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, ліцензії, квоти...

Методи непрямого регулювання діють опосередковано. Держава спонукає суб’єктів ринку до діяльності у напрямку державних приоритетів. Для цього застосовуються знаряддя фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

За засобами впливу методи ДРЕ поділяють на правові, адміністративні, економічні та пропагандистські.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, монетарної та інших напрямків державної політики.

Економічний цикл можна характеризувати двома типами фіскальної політики:стимулюючою та стримуючою.

Стимулююча фіскальна політика -це бюджетно-податкова політика, яка спрямована на збільшення державних витрат та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період спаду.

Стримуюча фіскальна політика - це бюджетно-податкова політика, спрямована на скорочення державних видатків та збільшення податків з метою стабілізації економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту в період пожвавлення.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика - фіскальна політика, яка не потребує спеціальних рішень уряду, оскільки основана на дії вбудованих стабілізаторів. Це-пасивна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика - це свідома маніпуляція в області державних витрат і податків з метою впливу на реальний обсяг національного доходу, зайнятість та інфляцію. Це - активна фіскальна політика (сміна ставок податків)).

 

14. Податки: сутність, види, функції. Крива Лаффера.

Пода́тки — обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи згідно з законом. Податки поділяють на наступні види:

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й не залежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

прямі — податок, що стягується безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

місцеві податки та збори.

Основними функціями податків є: фіскальна, соціальна та регулююча.

Фіскальна – податки забезпечують фінансування державних витат. Соціальна – підтримування соціальної рівноваги через перерозподіл доходів. Регулююча – за допомогою податків здійснюється регулювання структури економіки, охорони довкілля, наково-технічних робіт тощо.

Крива ЛаффераПоказує зв’язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від 0% до 100%), при якій податкові надходження до бюджету досягають максимуму.- це 30-35%

Податкові T max

надходження

 

 

0 tmax Податкова ставка, t

Мал. 7.1. Крива Лаффера

Податки з юридичних осіб: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.

Податки з фізичних осіб: прибутковий податок з громадян, податок на промисел, збір із власників собак.

· За формою оподаткування поділяється на пропорційне, прогресивне, змішане та регресивне.

Прогресивний податок - середня ставка підвищується із зростанням доходу.

Регресивний податок - середня ставка знижується із зростанням доходу.

Пропорційний податок - середня ставка залишається незмінною незалежно від зміни доходу.

Податкова система є прогресивною, якщо після виплати податків нерівність в супільстві зменшується, або, якщо багатий платить податками більшу долю своїх доходів, ніж це робить бідний. Прогресивні податки зменшують нерівність в доходах. Податкова система є регресивною, якщо після виплати податків нерівність зростає.

 

 

15. Фіскальна політика та державний бюджет. Державний борг.

Фіска́льна полі́тика (Податкова)— це сукупність заходів з регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

Державний бюджет - річнийкошторис державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. АБО баланс надходжень і видатків.

Державний бюджет — система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць. Частка доходів і видатків ддерж. Бюджену не повинна перевищувати 40%.

Державний борг — це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг — це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг — це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску обігацій від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Якщо зовн. Борг перевищує 60% ВВП – дефолт.

 

16. Монетарна політика. Попит на гроші та пропозиція грошей.