Макроек. як наука. Предмет та методи.

Макроек. як наука. Предмет та методи.

Макроекономіка являє собою частину економічної теорії, що вивчає економічні відношення, категорії, закони і закономірності, що виявляються в національній економіці і на міждержавному рівні.

Основи макроекономіки були закладені Джоном Мейнардом Кейнсом. Як самостійний науковий напрямок макроекономіка стала формуватися з початку 30-х років ХХ сторіччя, у той час як формування мікроекономіки відноситься до останньої третини 19 сторіччя. На відміну від мікроекономіки, що аналізує поведінку окремих елементів і структур, таких як фірми, банки, галузі виробництва, макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупність. Макроекономіка має справу з властивостями економічної системи як єдиного цілого, вивчає чинники і результати розвитку економіки країни в цілому.

Так само як і мікроекономіка, макроекономіка ґрунтується на двох фундаментальних фактах. Перше, матеріальні потреби людей необмежені. Друге, економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг знаходяться в обмеженому обсязі.

Предметом макроекономіки є функціонування механізмів економічної системи.

Методи макроекономіки – це сукупність засобів, прийомів вивчення предмета даної науки, тобто конкретний набір інструментів.

Спостереження(збір І та фактів), наукове спрощення(до уваги беруться тільки найістотніші ознаки дос-го явища,а від нестійких абстрагуються), аналіз(частинами), синтез, індукція(від фактів до теорії), дедукція, історичний, логічний, математичний, моделювання, експеримент, граф, таб, схеми.

Основні макроекономічні показники в СНР.

СНР – це комплекс таблиць у формі бухгалтерських рахунків, що відображають процес виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого використання національного продукту і прибутку.

Основним показником СНР є валовий внутрішній продукт – це результат функціонування економіки за певний період розвитку і показує ринкову вартість вироблених кінцевих товарів та послуг у даній країні. Він враховує вартість продукції, виробленої усіма виробниками незалежно від того, в чиїй власності перебувають чинники виробництва – громадян даної країни чи іноземців.

Валовий національний продукт – це показник, що вимірює ринкову сукупну вартість кінцевої продукції, створеної за допомогою чинників виробництва громадянами даної країни як усередині країни, так і за кордоном.

Чистий національний продукт – це макроекономічний показник, що характеризує обсяг створених і придбаних населенням даної країни товарів і послуг за певний період часу, як правило за рік, зменшений на суму амортизаційних відрахувань:

ЧНП = ВНП – амортизаційні відрахування

Національний доход – це новостворена вартість у галузях матеріального виробництва і зменшена на розмір чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧНП – чисті непрямі податки на бізнес

Особистий дохід – це отриманий прибуток, сформований після зменшення НД на розмір внесків на соціальне страхування, податків на прибутки корпорацій, нерозподіленого прибутку корпорацій і збільшений на суму трансфертних платежів.

ОД = НД – внески на соціальне страхування – податки на прибутки корпорацій – нерозподілений прибуток корпорацій + трансфертні платежі

ВВП та методи його обчислення. Номінальний та реальний ВВП. Дифлятор ВВП.

ВВП ― це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії.

За видатками ВВП = С + І + G + Хn, де

За доходами ВНП = W + R + i + Р + А + Т, де W – заробітна плата R – рента, i – чистий відсоток Р – це прибуток,

А – амортизаційні відрахування від зносу основного капіталу Т – непрямі податки на бізнес.

Номінальний ВВП – це розрахована вартість продукції в поточних ринкових цінах.

Реальний ВВП – це розрахована вартість продукції в постійних незмінних цінах.

Реальний ВВП = номінальний ВВП / індекс цін

Індекс цін відображає зміну цін на товари за певний період часу.

Індекс цін поточного року = ціни поточного року / ціни базисного року * 100 %

Дефлятор ВВП – це різниця між номінальним і реальним ВВП. Він використовується для визначення рівня інфляції і показує, наскільки ВВП зріс за рахунок росту рівня цін.

Дефлятор ВВП = номінальний ВВП / реальний ВВП

 

4. Зайнятість та безробіття. Причини та види безробіття. Економічні наслідки безробіття(закон Оушена).

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.

Розрізняють повну та неповну зайнятість населення. Повна зайнятість населення означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв'язку з пере­вищенням пропозиції над попитом робочої сили.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу, тобто це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття – це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили.

Рівень безробіття = U / L * 100 %, де U – безробіття;L – робоча сила;

Робоча сила – до цієї групи входять всі особи, які можуть і хочуть працювати. Вважається, що робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

Фрикційне – робітники звільнюються з метою пошуку більш придатного місця роботи або їх робота носить сезонний характер.

Структурне безробіття – пов'язане із зміною в структурі споживчого попиту і технології виробництва, що змінюють структуру загального попиту на робочу силу, внаслідок чого попит на деякі професії скорочується, а на інші, включаючи раніше не існуючі, збільшується.

Циклічне безробіття – визначається коливаннями ринкової економіки і виражається у зростанні незайнятості на фазі спаду, коли сукупна пропозиція виявляється більшою за попит.

Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використ-ть положення та висновки досліджень А. Оукена. Він на основі макроек-го аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо факт безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена.

Функція заощаджень

Заощадження S (Save) — це неспожита частина доходу. Найпростіша функція заощадження має вигляд: S = F(У). Кожній функції споживання відповідає єдина функція заощаджень (рис. 5.3):

S= Y-C= Y-с0-с'Y=-с0 + (1-с')Y; С=с0 + с'Y,

де 5* — величина заощаджень домашніх господарств, с0 — автономне споживання, 1 - с' = s'— гранична схильність до заощадження, Y —дохід.

Гранична схильність до заощадження (MPS — Marginal propensity to save) — це величина додаткового заощадження з однієї додаткової грошової одиниці використовуваного доходу, або показник того, на скільки одиниць зміниться обсяг заощадження за умови зміни використовуваного доходу на одиницю: MPS = AS IAY, де ΔS* — приріст заощаджень, ΔY — приріст використовуваного доходу.

Оскільки частина кожної грошової одиниці (гривні), яка не споживається, обов'язково заощаджується, то Μ PC + MPS = 1; MPS = AS/AY.

Середня схильність до заощадження (APS — Average propensity to save} — це частка заощаджень у післяподатковому доході: MPS = = Δ8/ ΔΥ.

У короткостроковому періоді зі збільшенням доходу зростають і споживання, і заощадження, але при цьому середня схильність до споживання має тенденцію до зниження, а середня схильність до заощадження — тенденцію до зростання. У довгостроковому періоді середні схильності стабілізуються.

Макроек. як наука. Предмет та методи.

Макроекономіка являє собою частину економічної теорії, що вивчає економічні відношення, категорії, закони і закономірності, що виявляються в національній економіці і на міждержавному рівні.

Основи макроекономіки були закладені Джоном Мейнардом Кейнсом. Як самостійний науковий напрямок макроекономіка стала формуватися з початку 30-х років ХХ сторіччя, у той час як формування мікроекономіки відноситься до останньої третини 19 сторіччя. На відміну від мікроекономіки, що аналізує поведінку окремих елементів і структур, таких як фірми, банки, галузі виробництва, макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупність. Макроекономіка має справу з властивостями економічної системи як єдиного цілого, вивчає чинники і результати розвитку економіки країни в цілому.

Так само як і мікроекономіка, макроекономіка ґрунтується на двох фундаментальних фактах. Перше, матеріальні потреби людей необмежені. Друге, економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг знаходяться в обмеженому обсязі.

Предметом макроекономіки є функціонування механізмів економічної системи.

Методи макроекономіки – це сукупність засобів, прийомів вивчення предмета даної науки, тобто конкретний набір інструментів.

Спостереження(збір І та фактів), наукове спрощення(до уваги беруться тільки найістотніші ознаки дос-го явища,а від нестійких абстрагуються), аналіз(частинами), синтез, індукція(від фактів до теорії), дедукція, історичний, логічний, математичний, моделювання, експеримент, граф, таб, схеми.