Відповідальність за злочини проти здоров’я

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід’ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122). Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров’я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 кваліфікуватися не можуть. Разом з тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров’я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), є тілесним ушкодженням за пом’якшуючих обставин. Покарання за злочин: за ст. 123 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124). Відповідальність за цей злочин настає за наявності наслідків, зазначених у ст. 121. Умови, за яких тяжке тілесне ушкодження вважається вчиненим при перевищенні меж необхідної оборони або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умисному вбивстві, передбаченому ст. 118.

Якщо цей злочин вчинений у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, відповідальність настає не за ст. 123, а за ст. 124. Заподіяння середньої тяжкості і легкого тілесного ушкодження за обставин, зазначених у ст. 124, не тягне за собою кримінальної відповідальності. Покарання за злочин: за ст. 124 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років [10, с. 656].

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125). У частині 1 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження. Це таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

У частині 2 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності. Відповідно до Правил короткочасним є розлад здоров’я тривалістю понад шести днів, але не більше ніж 21 день (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за ч. 2 ст. 125 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128). Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Заподіяння через необережність легких тілесних ушкоджень не є злочином.

Покарання за злочин: за ст. 128 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років.

Частина 1 ст. 130 встановлює відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Поставлення в небезпеку зараження з об’єктивної сторони полягає в різних діях, які створюють реальну загрозу зараження потерпілого ВІЛ-інфекцією, СНІДом, іншою невиліковною хворобою. Це такі дії, які в даних конкретних умовах можуть привести до зараження іншої особи, і, якщо таке зараження не настає, то тільки внаслідок випадкових обставин, або заходів, вжитих потерпілим. Злочин вважається закінченим з моменту поставлення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих випадках не виключає відповідальності суб’єкта злочину.

У частині 3 ст. 130 встановлена відповідальність за зараження вказаними хворобами двох чи більше осіб або неповнолітнього. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 130 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 130 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. З ст. 130 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 130 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Зараження венеричною хворобою — це також спеціальний вид тілесного ушкодження (ст. 133).

У частині 3 ст. 133 передбачена відповідальність за зараження венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогубство потерпілого).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 133 — виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 133 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 133 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Висновки до розділу 1

 

В розділі 1 викладена загальна характеристика злочинів проти здоров’я. Узагальнюючи цей матеріал, можна зробити деякі висновки.

Злочинами проти здоров’я є протиправні умисні або необережні діяння, які безпосередньо спрямовані на завдання фізичної або психічної шкоди здоров’ю інших осіб. Завдання шкоди здоров'ю людини є негативним чинником для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

 

Об’єктом таких злочинів є здоров’я іншої людини. Додатковими об’єктами можуть виступати честь і гідність особи. Об’єктивна сторона злочинів проти здоров’я може виражатися як у дії, так і в бездіяльності. Бездіяльність можлива, коли особа, яка повинна була і могла своїми діями запобігти шкідливим і наслідкам, не робить цього.

Абсолютна більшість складів злочинів проти здоров’я є матеріальними (формальним є лише погроза вбивством). Тому обов’язковою Саме нормальне здоров'я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров'ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду ознакою їх є причиновий зв’язок між відповідними діяннями та наслідками.

Закон захищає здоров’я будь-якої людини та встановлює відповідальність за такі злочини.

 

РОЗДІЛ 2

ВИДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я

Тілесні ушкодження

 

Тілесне ушкодження - це протиправне завдання шкоди здоров'ю потерпілої особи, яке полягає у порушенні анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій внаслідок застосування одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих чинників - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Згідно з КК України, тілесні ушкодження поділяються на три ступеня тяжкості: тяжкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості тілесні ушкодження, легкі тілесні ушкодження (їх ознаки передбачені відповідно у статтях 121, 122, 125 ККУ).

Детальне визначення кожного із зазначених видів тілесних ушкоджень дане в Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України 17 січня 1995 р. (далі - Правила).

Встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження здійснюється судово-медичною експертизою, призначення якої у випадках заподіяння тілесних ушкоджень є обов'язковим.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121). Частина 1 ст. 121 містить перелік ушкоджень, які віднесено до тяжких: а) небезпечне для життя в момент заподіяння, а також таке, що спричинило б) втрату будь-якого органу або його функцій; в) психічну хворобу; г) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; ґ) переривання вагітності; д) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу (через різні проміжки часу), спричиняють загрозливі для життя явища (їх перелік даний у Правилах), і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причиново-наслідковому зв'язку.

До ушкоджень, небезпечних для життя, належать ті, що проникають у черепну порожнину, в т. ч. й без ушкодження мозку, відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа, забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку, забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симп­томів ураження стовбурної ділянки, переломо-вивихів та переломів тіл чи обох дуг шийних хребців, проникаючі поранення грудної клітки та ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної, підключичної артерії чи вен, що їх супроводять, тощо. Наслідками - це втрата будь-якого органа чи втрата органом його функцій - втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності.

Під втратою зору розуміється повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).

Втрата слуху - це повна стійка глухота на обидва вуха, або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три-п'ять сантиметрів від вушної раковини.

Під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Під втратою руки або ноги розуміється відокремлення їх від тулуба (повністю або ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).

Втрата репродуктивної здатності полягає у втраті здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

Ушкодження, що спричинило психічну хворобу, кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості й ступеня виліковності. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженнями реактивні стани (психози, неврози тощо).

Ушкодження, що спричинило розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину (не менше 33%). Під розладом здоров'я належить розуміти безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженні встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі медико-соціальна експертна комісія (МСЕК).

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв'язок. Винний повинен знати про вагітність потерпілої і мати умисел на її переривання (прямий чи непрямий).

Ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя Розглядуваний вид ушкодження має два критерії: юридичний (знівечення обличчя) і медичний (непоправність такого знівечення) Констатація факту знівечення обличчя є компетенцією суду (досудовому слідстві - компетенцією слідчого, прокурора). Він визначається стосовно будь-якої потерпілої особи, виходячи з естетичної (що базується на загальноприйнятій) оцінки нормальною вигляду людського обличчя.

Під непоправністю знівечення, яку визначає судово-медичний експерт, розуміється неможливість відтворення (або значного зменшення вираженості патологічних змін) з часом чи під дією не-хірургічних засобів. Усунення знівечення шляхом оперативного медичного втручання (косметичних операцій) не позбавляє таке знівечення обличчя характеристики непоправності.

Суб'єктивна сторона діяння характеризується умислом (прямим чи непрямим).

Кваліфікуючими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його: а) способом, що має характер особливого мучення; б) групою осіб; в) з метою залякування потерпілого або інших осіб; г) на замовлення; д) коли воно спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121).

Мучення (заподіяння мук) - це дії, що спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення його в шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії. Поняттям мучення у даному випадку охоплюється і мордування - багаторазове або тривале спричинення болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих, ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії.

Визначення наявності ознак мучення (мордування) є компетенцією суду (слідчого, прокурора). Він робить це, базуючись на висновках судово-медичної експертизи, що встановлює наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень. За ч. 2 ст. 121 зазначені дії можуть бути кваліфіковані тільки тоді, коли їх наслідком стало настання хоча б одного з видів тяжкого тілесного ушкодження, вказаного в ч. 1 цієї статті.

 

Група осіб передбачає наявність щонайменше двох виконавців злочину, які його вчинили, незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови поміж ними.

Нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому з метою залякування його або інших осіб може бути вчинено, щоб від вернути цих осіб від подальшої політичної, громадської, комерційної та інших видів законної діяльності.

Сутність вчинення тяжкого тілесного ушкодження на замовлення аналогічна тому, що розглядалася стосовно п. 11 ч. 2 ст. 115. І Спричинення смерті потерпілому при нанесенні тяжкого тілесного ушкодження означає, що цей склад злочину передбачає настання двох наслідків. Перший - проміжний - тяжке тілесне ушкодження, щодо якого у винного вина у формі умислу, і другий - кінцевий - смерть потерпілого, щодо якого у винного вина у формі необережності (так звана подвійна форма вини).

Відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121) потребує ретельного з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має'.

 

Оскільки при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121, психічне ставлення винного до смерті потерпілого є необережним, замах на такий злочин виключається.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122). Ознаками тілесних ушкоджень середньої тяжкості є: по-перше, відсутність небезпеки для життя та відсутність наслідків, передбачених у ст. 121, тобто таких, що характеризують ушкодження як тяжкі; по-друге, а) спричинення тривалого розладу здоров'я або б) значної стійкої втрати працездатності менш як на одну третину. Для наявності середньої тяжкості тілесного ушкодження достатньо наявності або тривалого розладу здоров'я, або відповідно відсотку стійкої втрати працездатності.

Тривалий розлад здоров'я здебільшого полягає у тривалому порушенні функцій будь-якого органа або у постійному їх послаб денні (послаблення зору, слуху, розмовних можливостей, здатності діяти рукою, ногою тощо). Характерними для розглядуваного виду ушкоджень є також переломи ребер, переломи, надломи: тріщини трубчатих кісток, струс головного мозку середнього ступеня і деякі інші травми.

Тривалим належить вважати розлад здоров'я строком понад З тижні (більш як 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

Суб'єктивна сторона характеризується умислом (прямим або непрямим).

Кваліфікуючими ознаками умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 122) є вчинення його з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій. Йдеться про родичів різного ступеня спорідненості, а не тільки про близьких родичів. Мета примусу до певних дій полягає у бажанні домогтися від потерпілого виконання певних вчинків всупереч його волі. Якщо в результаті нанесення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому була спричинена смерть, діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 122 і 119.

 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123). Даний злочин за своїм складом є привілейованим. Йому притаманні всі ознаки (крім наслідків), характерні для умисного убивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116). У ст. 123 йдеться тільки про нанесення тяжкого тілесного ушкодження. Отже, заподіяння в стані сильного душевного хвилювання умисного середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження не утворює складу злочину. Якщо в стані сильного душевного хвилювання завдано тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, кваліфікація здійснюється тільки за ст. 123. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом.

Якщо тяжкі тілесні ушкодження заподіяні через необережність, діяння кваліфікується за ст. 128. Сильне душевне хвилювання має розглядатись як обставина, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66 ККУ).

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 кку). Даний злочин за своїм складом є привілейованим. Йому притаманні всі риси (крім наслідків), характерні для діяння, передбаченого ст. 118.

Відповідальність за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці затримання, яка склалася.

За заподіяння (умисного або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено. З суб'єктивної сторони діяння може бути вчинене з прямим чи непрямим умислом. Якщо в процесі його вчинення суб'єкт перебував у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, кваліфікація вчиненого здійснюється за ст. 124.

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125). Вказана стаття передбачає відповідальність за нанесення двох видів легких тілесних ушкоджень: 1) такого, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 1) і 2) такого, що спричинило хоча б один з вказаних наслідків (ч. 2 ст. 125). Першим видом легкого тілесного ушкодження охоплюються ушкодження, що мають незначні, швидкоминущі наслідки тривалістю не більш як шість днів (це можуть бути синці, подряпини тощо). Другий вид зазначених ушкоджень становлять легкі тілесні ушкодження, що спричинили: а) короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 днів, але не більш як три тижні (21 день); б) незначну втрату працездатності, тобто втрату загальної працездатності до 10% (незначне послаблення зору чи слуху тощо). Для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 125 достатньо спричинення одного із зазначених наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим чи непрямим). Необережні легкі тілесні ушкодження не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Якщо легкі тілесні ушкодження входять в склад об'єктивної сторони іншого злочину (хуліганство, зґвалтування тощо), вони не потребують окремої кваліфікації.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128). Ознаки тяжкого і середньої тяжкості тілесних ушкоджень розглянуті вище. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю. Заподіяння зазначених тілесних ушкоджень внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вчинення їх із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якісь конкретні обставини, які могли б їх відвернути), а заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачити).

Як правило, необережне завдання передбачених ст. 128 ушкоджень обумовлене грубим порушенням правил поведінки у побуті або недодержанням правил безпеки (обачності) у професійній діяльності неслужбовими особами. Якщо ж такі ушкодження (як і смерть) настають у результаті порушення певних нормативних актів службовими особами або іншими спеціальними суб'єктами, відповідальність за це настає за відповідними статтями КК (зокре­ма, за статтями 271, 364, 367).