Сучасна обчислювальна техніка в системі охорони здоров'я

СУЧАСНА ОБЧИСЛЮВАЛЬНА ТЕХНІКА В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Програмне забезпечення ПК

Програмне забезпечення – невід'ємна складова комп'ю­терної системи. Під програмним забезпеченням (software) ро­зуміють сукупність програм, виконуваних комп'ютером. Це логічне продовження апаратних засобів. Сфера застосування конкретного комп'ютера визначається створеним для нього програмним забезпеченням.

Усі програми умовно поділяють на категорії (схема 5):

– системні програми, що виконують такі функції, як уп­равління ресурсами комп'ютера, тестування пристроїв ПК, на­дання довідкової інформації про комп'ютер тощо;

– прикладні програми, що безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачам робіт;

– інструментальні програмні системи, що полегшують процес створення нових програм для комп'ютерів.

Системні програми реалізуються разом з прикладними та служать для управління ресурсами комп'ютера. Серед безлічі системних програм особливе місце займають ОС, що забезпечу­ють управління ресурсами комп'ютера та виконання приклад­них програм.

Системні програми

Операційна система (ОС) – головна програма, яка дає змо­гу встановити спілкування між комп'ютером та людиною. ОС приймає сигнал и-команди, які посилають інші програми, та перекладає їх на зрозумілу машині мову, управляє всіма під­ключеними до комп'ютера пристроями, забезпечуючи доступ до них іншим програмам. Забезпечує користувачу та приклад­ним програмам інтерфейс. Без ОС комп'ютер не в змозі сприй­няти жодну команду, навіть не зможе завантажитися.

ОС складається як мінімум із трьох обов'язкових елементів (схема 6), Перший – ядро, командний інтерпретатор, перекла­дач з програмної мови на мову машинних кодів. Другий – спе­ціалізовані програми для управління різними пристроями, що входять до складу комп'ютера. Такі програми називаються

драйверами, тобто "водіями", що управляють. Третій – зруч­на оболонка, з якою спілкується користувач, інтерфейс ком­п'ютерів.

Сьогодні графічний інтерфейс – незмінний атрибут будь-якої ОС. Проте ОС перших поколінь мали не графічний, а текс­товий інтерфейс, тобто команди комп'ютеру віддавалися не клацанням миші по піктограмі, а за допомогою введення ко­манд з клавіатури.

ОС зберігається в зовнішній пам'яті комп'ютера – на дис­ку. При увімкненні комп'ютера вона зчитується з дискової пам'яті та розміщується в оперативній пам'яті. Цей процес на­зивається завантаженням ОС.

У різних моделях комп'ютерів використовують ОС з різною архітектурою та можливостями.

ОС класифікують як однофункціональні та багатофункціо­нальні. Однофункціональні ОС (DOS) можуть виконувати лише одну функцію, а багатофункціональні ОС (Windows) здатні од­ночасно справлятися з кількома процесами, розподіляючи між ними потужність комп'ютера. Наприклад, у той момент, коли ви набираєте текст, комп'ютер може копіювати файл з мережі Інтернет. У принципі кількість завдань, яку може вирішувати ОС, не обмежена нічим, окрім потужності процесора та ємності оперативної пам'яті.

Розрізняють також однокористувацьку (призначена для обслуговування одного клієнта) табагатокористувацьку (розра­хована на роботу з групою користувачів одночасно) ОС. При­кладом першої може служити Windows 98/ME, другої – Windows NT/2000, Windows XP.

Основа ОС – файлова система (схема 7).

Файл – це іменована ділянка пам'яті на машинних носіях. Файл може містити програму, числові дані, текст, закодоване

зображення тощо. Обслуговує файли спеціальний модуль ОС, що називається драйвером файлової системи. Кожен файл реєструється в каталозі, який ще називають директорією (directory).

Каталог – це зміст, який містить інформацію про файли та інші каталоги, які ще називають підкаталогами. Каталог, як і файл, має своє ім'я. У каталозі для кожного файлу реєстру­ють: ім'я, тип, розмір пам'яті, яку він займає, дату та час його створення. Каталог ще називають директорією або папкою. Він доступний користувачеві через командну мову ОС. Його можна переглядати, перейменовувати зареєстровані в ньому файли, копіювати, переносити їхній вміст на нове місце, видаляти. Каталог може мати власне ім'я та зберігатися в іншому катало­зі поряд зі звичайними файлами: так утворюється ієрархічна файлова структура.

До файлової системи має доступ також і будь-яка приклад­на програма, для чого в усіх мовах програмування існують спе­ціальні процедури. Структура файлової системи та структура збереження даних на зовнішніх магнітних носіях визначає зручність роботи користувача, швидкість доступу до файлів тощо.

Файлова система – це сукупність програм, які забезпечу­ють роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукуп­ність файлів і каталогів, що зберігаються в зовнішній пам'яті ПК (жорсткі, гнучкі диски).

Програми-утиліти (від лат. utilitas – користь) – клас сис­темних програм допоміжного призначення. Утиліти призна­чені для поліпшення роботи комп'ютера. Вони розширюють та доповнюють можливості ОС або вирішують самостійні завдан­ня. До програм-утиліт належать:

– програми контролю, тестування та діагностики ком­п'ютера;

– програми-драйвери, які розширюють можливості ОС. За допомогою драйверів можливе підключення до комп'ютера нових пристроїв або нестандартне використання наявних;

– програми-архіватори, що дають змогу стиснути інфор­мацію на дисках, а також поєднати копії кількох файлів в один архівний файл;

– антивірусні програми, призначені для запобігання ура­женню комп'ютерними вірусами та ліквідації наслідків ура­ження;

– програми для записування CD-ROM, CD-R та ін. Частина утиліт входить до складу ОС, інші функціонують незалежно від неї. Основний набір утиліт, рекомендований користувачам, – пакет Norton Utilities.

Архівація файлів. Одним із найпоширеніших видів сервіс­них програм є програми, призначені для архівації, упаковки файлів шляхом стиснення інформації, збереженої в них. Стис­нення інформації – це процес перетворення інформації, що зберігається у файлі, шляхом зменшення об'єму пам'яті для зберігання. Стиснення інформації у файлах проводять за раху­нок усунення надмірності різними способами, наприклад за рахунок спрощення кодів, виключення з них постійних бітів або подання символів чи послідовності символів у вигляді ко­ефіцієнта повторення та відповідних символів, що повторю­ються. Застосовують різні алгоритми подібного стиснення ін­формації. Стискатися можуть як один, так і кілька файлів, які у стислому вигляді поміщаються в так званий архівний файл або архів.

Архівний файл – це спеціальним чином організований файл, що містить один або кілька файлів у стиснутому чи не-стиснутому вигляді і службову інформацію про імена файлів, дату, час їх створення або модифікації, розміри тощо.

Метою упаковки файлів звичайно є забезпечення більш компактного розміщення інформації на диску, скорочення ча­су та відповідно вартості передачі інформації каналами зв'язку в комп'ютерних мережах. Крім того, упаковування в один архівний файл групи файлів істотно спрощує їх перенесення з од­ного комп'ютера на інший, скорочує час копіювання файлів на диски, захищає інформацію від несанкціонованого доступу, сприяє захисту від зараження комп'ютерними вірусами.

Ступінь стиснення залежить від програми, методу стиснен­ня та типу початкового файлу, що використовується. Найкра­ще стискаються файли графічних образів, текстові файли.

Архівація (упаковка) – розміщення (завантаження) по­чаткових файлів в архівний файл у стиснутому або нестиснутому вигляді. Розархівування (розпаковування) – процес від­новлення файлів з архіву точно в такому вигляді, який вони мали до завантаження в архів. При розпаковуванні файли ви­тягуються з архіву та розміщуються на диску або в оперативну пам'ять.

Програми, що здійснюють упаковку та розпаковування файлів, називаються програмами-архіваторами.

Основні види програм-архіваторів. На сьогодні застосову­ють кілька десятків програм-архіваторів, які різняться перелі­ком функцій та параметрами роботи, проте кращі з них мають приблизно однакові характеристики. Серед найпопулярніших програм слід виділити ARJ, ZIP, EAR, AIN. Звичайно упаков­ка та розпаковування файлів виконуються однією і тією самою програмою. Програми-архіватори дають змогу створювати і такі архіви, витягнення файлів з яких не потребує певної про­грами, оскільки самі архівні файли можуть містити програму розпаковування. Такі архівні файли називаються саморозпаковувальними (виконуваний модуль, здатний самостійно розархівовувати файли, що містяться в ньому, без застосування програми-архіватора).

Програми-архіватори RAR та AIN окрім звичайного режи­му стиснення мають режим solid, у якому створюються архіви з підвищеним ступенем стиснення та особливою структурою організації.

Виконуючи дії, програма-архіватор, як правило, виводить на екран протокол своєї роботи. Багато архіваторів мають екра­ни допомоги з прикладами складання команд для виконання різних операцій.

Враховуючи подібність принципів управління більшістю програм-архіваторів, розглянемо головні особливості програ­ми WinRar.

Робота з архівом WinRar аналогічна до програми WinZip, причому російськомовний інтерфейс WinRar значно спрощує "спілкування" з програмою.

WinRar – розробка українського автора Євгенія Рошала. Rar існує вже багато років і широко відомий не тільки в нашій країні, а й у світі. WinRar – це вдосконалена версія архівато­ра, що має зручну графічну оболонку. WinRar уміє створювати не тільки архіви власного формату (файли з розширенням гаг), а й zip. А "діставати" файли може з архівів arj, cab та ін. За ступенем стиснення файлів цей архіватор перевершує архіва­тор WinZip. Крім того, в останніх версіях з'явився спеціаль­ний алгоритм для роботи з мультимедійними файлами: звуко­вими та графічними. WinRar вирізняється притаманними лише йому можливостями. Наприклад, він може додавати в архів деякі надлишкові дані – інформацію для відновлення, за допомогою якої зможе полагодити ушкоджений при переси­ланні мережею або через збій дискети архів.

WinRar може створювати так званий безперервний архів (solid archive), у якому ступінь стиснення вищий, ніж у зви­чайному. Панель інструментів програми містить адреси, у яких вказано шлях до файлу в архіві (мал. 15).

Для архівованих файлів виводяться такі атрибути:

– имя – ім'я архівованого файлу;

– размер – розмір файлу до архівації;

– сжат – упакований розмір;

– тип – тип файлу;

– изменен – дата та час створення (зміни) файлу. Створення архіву з використанням контекстного меню,

Заздалегідь виділивши файли та папки, які буде упаковано, слід викликати контекстне меню для вибраної групи об'єктів (мал. 16). У списку команд меню є дві команди програми-архіватора WinRar. Вибір другої команди запускає процес створен ня архіву, використовуючи настройки програми По умолчанию.

Ім'я архівного файлу в цьому разі відповідатиме імені по­точної папки. Вікно – індикатор процесу архівації зображене на мал. 17.

Для створення архіву з призначеними для користувача на­стройками слід вибрати команду Добавить в архив. З'явиться вікно завдання параметрів архіву (мал. 18).

Ім'я архіву вводиться у відповідний рядок вікна, список Метод сжатия дає змогу вибрати ступінь стиснення створю­ваного архіву.

Для створення багатотомного архіву потрібно вказати роз­мір тому (у байтах). Багатотомний архів прийнято називати безперервним, оскільки всі файли, що стискаються, розгляда­ються як єдиний потік даних. Безперервні архіви варто вико­ристовувати в разі, якщо ступінь стиснення значно перевищує Швидкість процесу архівації, при цьому архів не передбачається поновлювати або витягати з нього окремі файли. Крім того, праворуч пропонується список додаткових режимів архівації, які не потребують додаткових пояснень.

Для розпаковування архіву з контекстного меню для архів­ного файлу вибирають одну з трьох команд:

– извлечь файлы – дає змогу вибрати у вікні параметри розархівування (мал. 19);

– извлечь файлы в текущую папку,

– извлечь в "Имя папки" – вміст архіву вилучається і по­міщається в папку з ім'ям архіву, яка створюється автома­тично.

Антивірусні програми. Вірус – спеціально написана, не­велика за розмірами програма, здатна впроваджувати свої копії в інші комп'ютерні програми, системну сферу диска

тощо. При цьому дублікати так само зберігають здатність до подальшого поширення. Як правило, віруси володіють певни­ми деструктивними властивостями, хоча це і не є обов 'язковою умовою.

Що популярнішими стають комп'ютери, що більшу їх кіль­кість об'єднано в мережу, тим більше витончені способи при­думують автори вірусного ППЗ. До появи вірусу W95/CIH вва­жалося: максимум, що можуть віруси, – це пошкодити інфор­мацію на вінчестері, а не сам комп'ютер. W95/CIH виявився першим вірусом, що уражав BIOS-setup і тим самим виводив з ладу ПК (табл. 5).

Таблиця 5. Класифікація вірусів

Ознака класифікації вірусів	Опис
За об'єктами ураження	Файлові – заражають файли, а також допоміжні програми, завантажувані при виконанні інших програм. Завантажувальні – заражають завантажувальний сектор диска. Текстові – заражають текстові файли редактора WinWord, інші документи та об'єкти, що містять макроси
За зовнішнім виглядом	Звичайні – код вірусу видний на диску. Невидимі (stealth-віруси) – використовують особливі методи маскування і при перегляді код вірусу невидно. Поліморфні – код вірусу видозмінюється
За наслідками функціонування	Безпечні – не виконують яких-небудь дій, окрім свого поширення і видачі різних повідомлень або інших ефектів (перезавантаження комп'ютера і т. д.). Небезпечні – призводять до втрати інформації та руйнування обчислювальної системи

 

Принцип функціонування вірусів. Коли заражена програма починає свою роботу, то спочатку управління одержує вірус. Вірус знаходить та "заражає" інші програми або об'єкти, а та­кож може виконати сам які-небудь шкідливі дії. Потім вірус

передає управління тій програмі, у якій він міститься, і зовні її робота має такий самий вигляд, як і робота незараженої. Вірус – програма, тому об'єкти, що не містять програм і не підляга­ють перетворенню на програми, не можуть бути заражені віру­сом.

Методи захисту від комп'ютерних вірусів. Набагато ефек­тивніше вжити заходів, що запобігають ураженню комп'ю­терними вірусами, ніж витрачати час і кошти на подолання наслідків їх руйнівної дії. Пропонуємо таку схему антивірусного захисту:

– використання надійних джерел програмного забезпе­чення;

– обмеження доступу до ПК для випадкових користува­чів;

– систематичне створення архівних та резервних копій інформації, що зберігаються на дисках ПК;

– періодичне здійснення перевірки інформації на наяв­ність вірусів за допомогою антивірусних сканерів;

– відключення завантаження з флоппі-диска та CD-ROM в установках BIOS;

– усунення випадкового флоппі-диска, що є вірогідним джерелом зараження;

– головна запорука успішного захисту – компетентність усіх користувачів у питаннях антивірусного захисту.

Антивірусні програми. Антивіруси – утиліти, що дають змогу виявляти віруси, "лікувати" заражені файли і диски, за­побігати характерному впливу вірусів (табл. 6).

Таблиця 6. Типи антивірусних програм

Тип антивірусної програми	Принцип дії
Детектори	Знаходять файли, заражені одним з відомих вірусів
"Лікарі" (фаги)	"Лікують" заражені програми або диски, видаляючи з них код вірусу, тобто відновлюючи початковий стан програми, тобто стан до зараження вірусом
Тип антивірусної програми	Принцип дії
Ревізори	Запам'ятовують відомості про стан програм та системні зони дисків, а потім порівнюють їхній стан з початковим. При виявленні невідповідності повідомляють про нього
Фільтри	Завантажуються резидентно в оперативну пам'ять, перехоплюють ті звернення до системи, які використовуються вірусами для розмноження і завдання шкоди і повідомляють про них

Серед найпоширеніших антивірусних програм виділяють KAV (Kaspersky AntiVirus), DrWeb, комплекс Norton Anti Virus для Windows та ін.

KAV Personal PRO 4.0.1.154 (www.kav.ru). He так давно антивірусна програма Євгена Касперського була відома широким колам користувачів як AVP (AntiViral Protect). Нині продукт має назву KAV (Kaspersky AntiVirus). KAV відрізняється мак­симальною функціональністю – до складу пакета крім загаль­ноприйнятого сканера та монітора входять також утиліта для перевірки електронної пошти та сценаріїв, модуль для ство­рення завантажувальної дискети та ревізор диска. Для доступу до всіх утиліт використовується єдиний центр управління.

KAV дає один із кращих результатів виявлення та видален­ня вірусів, що саморозмножуються, маскуються під які-небудь корисні додатки, однак при цьому справляють руйнівну дію і характеризуються досить високою швидкістю сканування. Частково така швидкість зумовлена тим, що KAV, як і біль­шість інших антивірусних програм, не "виліковує" віруси в за-архівованих файлах, а лише виявляє їх. До негативних харак­теристик продукту можна віднести досить високе споживання ресурсів, зокрема оперативної пам'яті.

Norton AntiVirus 2002 version 8.00.58. До переваг антивірус­них продуктів Пітера Нортона можна віднести продуманий ін­терфейс, легкість інсталяції. Norton AntiVirus вирізняється Великим набором різних функцій, для повного комплекту йому Не вистачає ревізора дисків. Антивірусні бази поновлюються через Інтернет, причому можна задати регулярне автоматичне Поновлення.

Norton AntiVirus знищує віруси в заархівованих файлах, тоді як інші лише показують у них наявність шкідливих прог­рам. Файли, які неможливо вилікувати, продукт автоматично поміщає в карантин. Оскільки продукт змушений для кожного файлу виконувати процедуру розархівування/архівації, три­валість перевірки збільшується в кілька разів. Монітор пакету Norton AntiVirus перевіряє усю вхідну та вихідну електронну пошту. У разі виявлення інфекції монітор автоматично нама­гається ліквідувати віруси. Якщо ж це неможливо зробити, вік блокує доступ до зараженого файлу та пропонує помістити його в карантин.

DrWeb 417 (www.drweb.ru) – досить популярна програма на теренах колишнього СНД. DrWeb 4.27 дещо поступається перед антивірусом Касперського за функціональністю. Так, до складу персональної версії входить лише монітор, поліфаг і планувальник. Поновлення антивірусних баз проходить через Інтернет автоматично. До складу пакету також входить ком­пактна DOS-версія. DrWeb вирізняється найбільшою швидкіс­тю сканування та низьким споживанням апаратних ресурсів.

Прикладні програми

Прикладна програма – це будь-яка конкретна програма, що сприяє вирішенню певного завдання в межах певної про­блемної сфери. Виділяють прикладні програми загального ха­рактеру, які забезпечують складання та друкування докумен­тів тощо. Прикладні програми можуть використовуватися або автономно, тобто вирішувати поставлене завдання без допомо­ги інших програм, або в складі програмних комплексів чи па­кетів. За призначенням усі прикладні програми поділяють на:

– прикладні програми загального призначення;

– прикладні програми спеціального призначення, зокре­ма медичні.

Прикладні програми загального призначення. Приклад­ні програми загального призначення можна розділити за фун­кціональними можливостями:

– редагування даних (текстів, зображень і т. п.);

– обробка табличних даних;

– обробка масивів інформації (системи управління база­ми даних).

Редагування даних. Тут можна виділити наступні класи прикладних програм:

– текстові редактори;

– графічні редактори;

– настільні видавничі системи;

– редактори HTML.

Зручність та ефективність застосування комп'ютерів для підготовки текстів сприяли створенню безлічі програм для об­робки документів. Такі програми називають редакторами тек­стів (Word Processors). Основні функції цього класу приклад­них програм полягають у введенні, редагуванні та оформленні (форматуванні) текстових даних.

Обробка табличних даних звичайно здійснюється за допо­могою електронних таблиць. Електронні таблиці призначені для автоматизації обчислень значних обсягів числових даних, наприклад, у сфері медичної статистики.

Обробка масивів інформації здійснюється системами управ­ління базами даних (СУБД). СУБД використовують для збері­гання та управління великими обсягами структурованої ін­формації (інформаційними масивами). Масиви інформації, організовані в табличні структури, називають базами даних. СУБД вирішують завдання надійного зберігання, швидкого пошуку, зручного введення та виведення інформації. Персо­нальні або настільні СУБД використовують у разі, якщо обсяг даних не дуже великий та відсутня потреба в сумісному вико­ристовуванні інформації з іншими користувачами. У невели­кій організації (наприклад, стоматологічний кабінет) для збе­рігання інформації про клієнтів достатньо мати недорогу пер­сональну СУБД, наприклад Microsoft Access. У складніших випадках – за потреби одержувати інформацію про всіх па­цієнтів великої лікарні з будь-якого оснащеного комп'ютером робочого місця – у нагоді стане високопродуктивна серверна СУБД.

Прикладні програми спеціального призначення. Багато завдань щодо обробки медичної інформації не може бути вирі­шено за допомогою програмних засобів загального призначен­ня. У цьому разі використовують прикладні програми спеці­ального призначення, які забезпечують роботу медичних ін­формаційних систем. На сьогодні розроблено велику кількість

спеціалізованих медичних програмних засобів. Найдоско­наліші медичні системи оснащено інтегрованим ППЗ, що за­безпечує весь процес обстеження пацієнта та обробки даних. У такому ППЗ можна виділити кілька основних функціональних розділів (модулів):

– підготовка до обстеження;

– проведення обстеження;

– перегляд і редагування записів;

– обчислювальний аналіз;

– оформлення результату;

– робота з архівом.

Стисло про головне

• Програмне забезпеченням – сукупність програм, вико­нуваних комп'ютером.

• Програми умовно поділяють на системні, прикладні та інструментальні програмні системи.

• Системні програми (ОС, програми-утіліти – програми-драйвери, програми-архіватори, антивірусні програми та ін.) реалізуються разом з прикладними і служать для управління ресурсами комп'ютера.

• ОС – головна програма, що забезпечує спілкування лю­дини з комп'ютером. Без ОС комп'ютер не в змозі сприйняти жодну команду – навіть не може завантажитися.

• ОС складається як мінімум з трьох обов'язкових частин: ядро – "перекладач" з програмної мови на мову машинних кодів; драйвери – спеціалізовані програми для управління пристроями, що входять до складу комп'ютера; інтерфейс – оболонка, з якою спілкується користувач.

• Завантаження ОС – зчитування ЇЇ з дискової пам'яті і розміщення в оперативній пам'яті.

• ОС поділяють на однофункціональні (вирішують лише одне завдання) та багатофункціональні (одночасно виконують кілька процесів).

• ОС буває однокористувацькою (призначена для обслуго­вування одного клієнта) та багатокористувацькою (розрахова­на на роботу з групою користувачів одночасно).

• Основа ОС – файлова система.

• Файл – іменована ділянка пам'яті на машинних носіях. Обслуговує файли спеціальний модуль ОС (драйвер файлової системи).

• Файлова система – сукупність програм, які забезпечу­ють роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукуп­ність файлів і каталогів, що зберігаються в зовнішній пам'яті ПК.

• Програми архівації файлів (архіватори) служать для стиснення файлів, що дає змогу зберігати їх на менших диско­вих об'ємах. Щоб стиснутий файл можна було знову викорис­товувати, його необхідно розархівувати. Найпоширеніші про­грами-архіватори – ZIP, RAR, ARJ.

• Вірус – спеціально написана, невелика за розмірами програма, яка може упроваджувати свої копії в інші комп'ю­терні програми, системну зону диска і т. д.

• Ознака класифікації вірусів: за об'єктами зараження (файлові, завантажувальні, текстові), за зовнішнім виглядом (звичайні, невидимі, поліморфні), за наслідками функціону­вання (безпечні, небезпечні).

• Вірус – програма, тому об'єкти, що не містять програми і не підлягають перетворенню на програми, не можуть бути за­ражені вірусом.

• Антивіруси – утиліти, що дають змогу виявляти віруси, "лікувати" заражені файли і диски, запобігати характерному впливу вірусів.

• Типи антивірусних програм: детектори (знаходять фай­ли, заражені вірусом), "лікарі" ("лікують" заражені програми або диски), ревізори (запам'ятовують відомості про стан прог­рам), фільтри (завантажуються резидентно в оперативну па­м'ять, перехоплюють ті звернення до системи, які використо­вуються вірусами для завдання шкоди, і повідомляють про них).

• Найпоширеніші антивірусні програми: KAV (Kaspersky AntiVirus), DrWeb, комплекс Norton AntiVims для Windows таін.

• За призначенням прикладні програми поділяють на при­кладні програми загального призначення, прикладні програ­ми спеціального призначення, зокрема медичні.

• Прикладні програми загального призначення: редагу­вання даних (текстів, зображень тощо), обробка табличних да­них, обробка масивів інформації (системи управління базами даних).

Контрольні питання

1. Які категорії програм ви знаєте?

2. Що таке програми-утиліти? Наведіть приклади.

3. Що ви знаєте про ОС, її структуру?

4. Як ви розумієте "завантаження ОС"?

5. Що є основою ОС?

6. Що таке файл?

7. Що таке каталог?

8. Що таке файлова система?

9. Яке призначення програм-архіваторів?

10. Визначте мету архівації файлів.

11. Перерахуйте найвідоміші архіватори.

12. Які архіви називають саморозпаковувальними? Як роз­паковують такі архіви?

13. Що таке комп'ютерний вірус? Назвіть його види.

14. Перерахуйте основні методи захисту від комп'ютерних вірусів.

15. Що таке антивіруси?

16. Перерахуйте типи антивірусних програм та схарактери­зуйте принцип їхньої дії.

17. Назвіть найпоширеніші антивірусні програми.

18. Як класифікують прикладні програми за призначен­ням?

19. Як класифікують прикладні програми загального при­значення за функціональними можливостями?

Глобальна мережа Інтернет

Інтернет (Internet) – найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що зв'язує тисячі локальних мереж з мільйонами комп'ютерів та створює єдиний інформаційний простір. Це ме­режа мереж. Щомісяця її поширеність зростає на 7–10 %. Ін­тернет утворює ядро, яке забезпечує взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам в усьому світі. Мережа набуває все більшої популярності в ділових колах, зокрема в системі охорони здоров'я. Низька вартість глобального зв'язку та його швидкість, зручність проведення сумісних робіт, до­ступність програм, унікальна база даних цієї мережі роблять її універсальною.

Для доступу до мережі використовують кілька способів. Одними з найпоширеніших є звичайне з'єднання лініями теле­фонного зв'язку, безпосередній доступ через виділені лінії, до­ступ через супутникові канали зв'язку.

Постачальниками послуг Інтернету або провайдерами є спеціальні організації, які підключають користувача до ме­режі. Провайдер має постійно ввімкнений продуктивний сер­вер. Комп'ютер провайдера може виконувати функції хост-машини або звертатися до більш потужних хост-машин для до­ступу до глобальних ресурсів мережі через високопродуктив­ний канал передачі даних – магістраль.

Хост-машина (від англ, host – господар) – це комп'ютер, що виконує мережеві функції, реалізуючи повний набір про­токолів. Окрім мережевих функцій хост-машина може вирішувати завдання користувача (програми, розрахунки, обчис­лення).

Інтернет працює на базі стандартного протоколу передачі даних TCP/IP (Transmission Control Protocol – протокол уп­равління передачею; IP – Internet Protocol – протокол Інтернету). За допомогою протоколу IP уся інформація передається одержувачу, а за допомогою протоколу TCP перевіряють, чи всю інформацію отримано.

Комп'ютери, підключені до Інтернету, часто називають вузлами Інтернету, або сайтами (від англ. site – місцезнаход­ження). Будь-який комп'ютер, підключений до Інтернету, має свою унікальну адресу. Адреси потрібні для ідентифікації об'єктів (поштові скриньки, файли, web-сторінки). Для кож­ного з них існує свій формат адреси.

Для ідентифікації вузлів і маршрутизації пакетів служить IP-адреса. IP-адреса – це чотирибайтне число, перших два байти якого позначають адресу підмережі, а два інших – адре­су вузлавній, наприклад 191.205.30.43. Для користувача пра­цювати з числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується простіша логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) – послідовність імен, з'єднаних крапками.

Наприклад: www.dopomoha.kiev.ua – сайт Центру "Швид­ка допомога", dopomoha.kiev.ua – доменне ім'я сервера, отри­мане при реєстрації, uа – суфікс, що визначає належність домена. З назви випливає, що сервер розміщений у Києві. Остан­ні два символи вказують на країну (uа – Україна, us – США, аu – Австралія, fr – Франція, са – Канада, jp – Японія, ru – Росія, de – Німеччина тощо).

Домен – група вузлів, об'єднаних за певною ознакою (на­приклад, вузли яко'ї-небудь країни, вузли навчальних закла­дів, вузли однієї організації і т. д.). IP та DNS – різні форми запису адреси одного й того самого мережевого комп'ютера. Для переведення доменних імен у IP-адресу служить сервер DNS.

Основні мережеві сервери

Практично всі послуги мережі ґрунтуються на принципі "клієнт – сервер".

Сервер – це комп'ютер або програма, здатні надавати клієнтам певні мережеві послуги.

Клієнт – прикладна програма, яка забезпечує передачу за­питів до сервера й одержання відповідей від нього.

Сервер "Електронна пошта" (e-mail) є одним із перших і, мабуть, найпоширеніших та найдешевших серверів мережі. Він забезпечує обмін поштовими повідомленнями з будь-яким абонентом Інтернету.

Поштові сервери одержують повідомлення від клієнтів та пересилають їх до поштових серверів адресатів, де ці повідом­лення накопичуються. При встановленні сполучення між ад­ресатом та його поштовим сервером відбувається передача повідомлень. Серед клієнтських поштових програм можна виділити The Bat, Microsoft Outlook та ін.

Сервер FTP (File Transfer Protocol – протокол пересилан­ня файлів) – це протокол передачі файлів, один із перших сер­верів Інтернету. Цей сервер може бути використаний для ко­мерційного розповсюдження програмних продуктів, баз даних, моделей, рекламних презентацій, великих за обсягом доку­ментів (книг) тощо. Для забезпечення доступу до ресурсів FTP-сервера на багатьох серверах організовано WWW-інтерфейс (наприклад, Netscape Navigator, Opera або Internet Explorer),

Сервер WWW – WorldWideWeb, В основу цієї системи покладено поняття гіпертексту, тобто безлічі окремих текстів, які мають посилання один на одного. Таким чином, це єдиний інформаційний простір, що складається з сотень мільйонів взаємозв'язаних електронних документів. Окремі документи, що становлять простір web, називають web-сторінками, групи тематично з'єднаних web-сторінок – web-вузлами (web-сайта­ми або просто сайтами).

В основі WWW лежать два поняття: формат документів HTML та гіпертекстові посилання,

HTML (Hypertext Markup Language) – спеціальна мова форматування електронних текстових документів, її створено з метою оформити екранні документи (web-сторінки та web-сайти). Створення документа на мові HTML аналогічне до про­грамування. Автор документа бере звичайний текст та встав­ляє в нього спеціальні команди. Такі команди називаються тегами. Наприклад, якщо на початку абзацу стоїть тег <CENTER>, то весь абзац буде вирівняно по центру вікна, не­залежно від того, у якому вікні відбуватиметься перегляд до­кумента і яким шрифтом буде відтворено текст. Існують спе­ціальні теги для упровадження графічних і мультимедійних об'єктів (звук, музика, відеокліпи).

Гіпертекст – текст, що містить зв'язки з іншими текста­ми, графічною, відео- або звуковою інформацією.

Зв'язок між гіпертекстовими документами здійснюється за допомогою ключових слів. Знайшовши ключове слово, ко­ристувач може перейти в інший документ, щоб отримати до­даткову інформацію. Новий документ також матиме гіпертекстові посилання.

Працюючи з web-сервером, можна здійснити видалене під­ключення Telnet, послати абонентам мережі електронну пош­ту, отримати файли за допомогою FTP-аноніма та реалізувати низку інших додатків (прикладних програм) Інтернету.

На сьогодні у світі існує понад 8 млрд web-сторінок, роз­міщених на 20 млн web-серверів. Однак ця цифра невпинно зростає з кожним днем. Кожній web-сторінці відповідає уні­кальна символічна адреса, яка складається з літер латинської абетки, цифр та деяких спеціальних символів:

http:// www.rada.gov.ua /zakon /1098_4.htm

Префікс Адреса Шлях до Ім'я файла

протокола web-сервера web-сторінки web-сторінки Практично всі web-адреси починаються з префікса http://. Однак щоб відвідати, наприклад, сайт http://www.rada.gov.ua, зовсім не обов'язково набирати в адресному рядку web-бра­узера повну адресу сайта, достатньо лише ввести www.rada.gov.ua, а браузер сам додасть префікс та відкриє потрібний сайт. Виняток становлять ті сайти, адреси яких не містять пре­фікс www (наприклад, http://ukrmed.org.ua/).

Назви протоколів і типи основних інформаційних просторів

Протокол http WWW-простір

Протокол ftp FTP-простір

Протокол gopher Gopher-простір

Протокол news UseNet-простір

Протокол mail Простір адрес e-mail

Протокол file Простір файлів

Наприклад, виконавши команду http://ukrmed.org.ua, можна отримати доступ до пошукової системи медичних ре­сурсів України, а звернувшись за адресою news://biz.books, medical, – список новинок у галузі медичної літератури.

Програми для проглядання web-сторінок називають брау­зерами (від англ. to browse – переглядати), як, наприклад, Internet Explorer (мал. 20).

До основних можливостей програм-браузерів відносять:

– завантаження та відтворення web-сторінок за вказаною адресою;

– набір навігації (шляхом уведення адреси в рядку Адрес, Назад – повернення до попередньої сторінки, Вперед – пере­хід до наступних сторінок, папка Журнал – повернення до будь-якої сторінки, яку відкривали останнім часом, папка Из­бранное – швидкий перехід до ресурсу, ярлик якого створено у цій папці, панель Ссылки – за кожною піктограмою цієї па­нелі закріплено найпоширенішу щодо звернень адресу);

– збереження та відкриття файлів різних типів;

– надсилання повідомлень електронною поштою;

– використання каналів для періодичного отримання ін­формації зІнтернету;

– пошук сторінок за контекстом (панель Поиск). Найпоширенішими браузерами є Netscape Navigator (NN),

Opera, Maxtron та Internet Explorer, який входить до складу будь-якої версії Windows.

Популярним сервером в Інтернеті є IRC (Internet Chat Relay – бесіда через Інтернет), обмін повідомленнями в якому здійс­нюється без затримок. Підключившися до групи, члени якої обговорюють ту чи іншу проблему, можна набрати повідомлен­ня, і воно миттєво стає доступним для інших учасників бесіди. Це дуже зручно при проведенні телеконсультацій в екстремальних випадках, коли від часу прийняття рішення зале­жить життя людини.

Надзвичайно популярні групи новин UseNet. їх іноді нази­вають телеконференціями або електронними дошками оголо­шень. На відміну від електронної пошти одержувані листи до­ступні для загального огляду. Групи новин дають змогу обмі­нюватися думками з о