Характеристика основних властивостей хутра

Топографія і обробка хутрової шкури

 

Ділянки шкури, які відповідають певним частинам тіла тварини і відрізняються сукупністю властивостей (товщиною, щільністю, характером переплетення волокон, особливостями волосяного покриву), називають топографічними.

 

 

Рисунок 4 – Топографія хутряної шкури

 

Шкуру ділять на хребтову (спину) і черевну (черево) частини: кожну з них ділять на менші ділянки (рис.4).

1 Огузок - ділянка шкури, яка відповідає хребцевій частині тіла тварини.

2 Хребтик — частина хребта у вигляді поздовжньої смуги, розміщеної на тілі тварини вздовж хребта. Відрізняється довшим волосяним покровом і більш темним забарвленням (у більшості видів).

3 Хребет - ділянка шкури, яка відповідає спині та хребцевій частині тіла тварини.

4 Загривок - продовження шиї до лопаток.

5 Шийка - передня ділянка хребтової частини шкури між вухами і вершинами лопаток.

6 Мордка - ділянка шкури від кінця носа до переносиці; лобик — частина шкіри з верхньої сторони голови, розміщена від переносиці до вух; щічки - бокові частини голови.

7 Черево - ділянка шкури, розміщена між утвореннями передніх лап і пахвових ділянок (пашини).

8-9 Хвіст - розрізняють кінець хвоста на тип у сріблястих лисиць, іншу

частину хвоста називають ріпкою.

10 Стегна - ділянки шкури розташовані по двох сторонах хребта.

11 Лапки - ділянки шкури в області лопаток тварини.

12 Душка - частини шкури, що відповідає грудній частині і горлу тварини.

13 Лапи — ділянки шкури кінцівок тварини.

У дешевих видів сировини цілі лапи не зберігають, а залишають лише частини їх (передні і задні лапки).

Приклад топографії хутряної шкури крою представлений на рисунку 4.

Найбільш цінною частиною шкури у більшості видів вважається хребет та огузок, менш цінними - боки, шийка, загривок, душка, черево, лобик, лапи, хвіст. Однак, є винятки. Наприклад, черево нутрії, видри цінується вище ніж хребет. Хвіст колонка, який використовується для виготовлення пензлів для художників, цінується вище.

В залежності від якості волосяного покриву в скорняжному виробництві при розкрої шкір на вироби, окремі топографічні ділянки (наприклад надгрудка) виділяють тільки у білки. У інших видів ці ділянки відходять до шиї. Черево виділяють тільки у тих шкур, що зняті з туші, без повздовжнього розтину для використання його в цілому (білка, лисиця, нутрія, видра, ондатра).

У більшості видів розтини роблять по череву і в тих випадках половинки черева розпластованої шкури прийнято називати боками.

Завитки волосяного покриву передніх і задніх пахвин шкур козлика, хутряної й шубної овчини, каракулево-смушкової і мерлушкової групи вирізають як непотрібні для виробництва. У інших видів шкур пахвини покриті волосом. В цих випадках пахвини являються корисними ділянками шкури.

Для раціонального використання хутряних напівфабрикатів при виготовлені виробів дуже важливо правильно визначити площу шкур. Площа шкур визначається множенням результатів виміру його довжини на ширину, які вимірюються посередині довжини шкури без врахування дефектів "вихватів" в місцях виміру.

Довжину шкури у середніх видів визначають наступним шляхом: від верхнього краю до краю огузка без голів і ший (кролика, кішки тощо).

Довжину хутряних шкурок (норка, соболь тощо) з головками вимірюють від очей до основи хвоста; довжину шкурок каракулево-смужкової групи вимірюють від передпліччя до кінця хвоста. До зниження витрат часу при визначенні площі шкур середніх видів використовують вимірювальні пластини (палетки).

Зазвичай шкіри мають значну різницю по кольору і густині волосся. Тому підбір шкір для виробу є найбільш складною операцією, яка вимагає від працівника значного досвіду і відчуття кольору. Підбір доцільно проводити по етапах, тобто спочатку підбирають однакові шкіри і об’єднують їх в групи по характеру волосяного покриву, видам дефектів, товщині шкіряної тканини. Оцінка шкір по блиску волосяного покриву, висоті волосу, завиткам, кольору і відтінку проводиться органолептично.

В процесі сортування відкладають в одну стайку^* шкіри, які мають красивий однорідний завиток по всій поверхні, а в другу — шкіри з гіршим завитком, змінним на різних топографічних ділянках. Найбільш складним є сортування шкір, які мають яскраво виражену хребтову частину (норка, куниця, тхір) чи рисунки у вигляді плям або капель.

В цьому випадку спочатку проводять сортування по основним кольорам, а потім більш детально - по відтінкам. У випадку, якщо шкіри пофарбовані однаково, сортування проводиться зразу по відтінкам.

Набір шкір починається із стайки, що складається із шкір з кращим волосяним покривом. Процес набору суміщається з процесом складання. Набрані шкіри розподіляються по деталях крою в залежності від їх якості і відтінку волосяного покриву. При складані необхідно дотримуватись наступних вимог:

- хребтова лінія шкір повинна розміщуватись по середній лінії спинки виробу і рукавів;

- шкіри високої якості повинні використовуватись для коміра, правої пілочки і спинки стану**, а також для верхніх частин рукавів, манжет;

- в жіночих комірах кращі шкірки розташовують на праву сторону, а в чоловічих - на ліву.

Більшість видів хутряного напівфабрикату розрізають по середній лінії черева, по хребту і бокам - шкіри видри, нутрії, ондатри. Шкіри розрізають з сторони шкіряної тканини в напрямку огузка до голови. Перед розкроєм пушно - хутряної шкіри виконують зволоження, пролежування, розправлення, правку і сушку з ціллю усунення нерівностей, зморшок, складок.

Зволоження - надання шкірі пластичності і здатності до розтягування, при якій вона може дати збільшення площі в процесі правки і набути форму, необхідну для використання деталей виробу. Можна зволожувати шкіряну тканину водою, температура води має бути не нижче 35° - 40°С. Для зволоження шкірок всіх видів найкращим є розчин гліцерину з водою.

При зволожені розчином при температурі нижче 35°С гігроскопічність шкіряної тканини зменшується та понижується її пластичність. Такі шкіри при розправленні можуть розриватися.

Пролежування - забезпечення необхідного рівномірного розподілу вологи між волокнами по всій товщині шкіряної тканини після зволожування. Для великих шкір тривалість пролежування - 1 година, для шкір середніх і малих - 30-40 хвилин. При більш тривалому пролежуванні шкіра може втратити значну кількість вологи, в результаті чого знижується її пластичність.

 

*стайка – група шкір.

**стан – ціла спинка та дві пілочки з’єднанні по боковим швам.

Після зволоження і пролежування шкіри розправляють вручну з сторони шкіряної тканини для того, щоб вирівняти поверхню шкіри. Шкіру розтягують вручну в потрібному напрямку. Закріплюють і розправляють на дерев’яних щитах, прикріплюючи шкіру за допомогою степлера на відстані 3-4см.

Підтягнення — збільшення площі шкіри, що значно впливає на використання хутряного напівфабрикату. Якщо потрібно отримати шкіру певної форми, її іноді перетягують (для отримання коміра опуклої форми).

Зволожені і розправлені шкіри в умовах індивідуального виробництва хутряних виробів сушать в приміщеннях при кімнатній температурі (протягом 1-2 доби), в масовому виробництві - в спеціальних сушильних шафах. Після цього шкіри використовуються для розкрою [14].

 

САМОСТІЙНА РОБОТА № 20