Внутрішнє застосування ліків

Внутрішнє застосування ліків

Перевага і недоліки внутрішнього застосування ліків:Перевага внутрішнього застосування лікарських речовин полягає в тому, що ліки приймають хворі в нестерильному вигляді і в різних формах (порошки, таблетки, краплі, пілюлі, мікстури). Недоліком внутрішнього застосування ліків є повільне всмоктування їх, часткове руйнування травними соками, в результаті чого не завжди можливе підтримування необхідної концентрації препарату в кров’яному руслі.

Введення лікарських препаратів через рот – перорально. Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кислоти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.

Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:

Ÿ введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;

Ÿ виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;

Ÿ деякі лікарські препарати руйнуються в травному каналі або печінці;

Ÿ певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викликають значне подразнення травного каналу;

Ÿ введення лікарського препарату таким шляхом неможливе, якщо у хворого порушений акт ковтання; в такому разі необхідні лікарські препарати вводять через тонкий зонд розчиненими;

Ÿ пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим, збудженим хворим.

Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порошки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.

При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:

Ÿ якщо лікарський препарат подразнює травний канал (ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;

Ÿ препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їди;

Ÿ антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.

 

 

Вводити лікарські препарати можна під язик – сублінгвально. Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речовин; лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

За допомогою такого методу можна вводити лише такі ліки, які хворі приймають у невеликих дозах (нітрогліцерин, сусак, валідол, статеві гормони). Нітрогліцерин або валідол у таблетках кладуть під язик до повного їх розсмоктування; а у вигляді спиртових крапель – 2-3 краплі нітрогліцерину або 5-6 крапель валідолу капають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування.

Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку – ректально.

Показання: захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.

Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами: 1-й – застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми, крапельні клізми, лікувальні свічки (наприклад, свічки з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й – застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Вводять лікарські препарати через фістулу – штучну норицю шлунка при непрохідності стравоходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Зазвичай це виконують до годування чи після хворого через фістулу.

Зовнішнє застосування лікарських препаратів

Закапування крапель у вуха

Попередня підготовка до виконання навику:

– перевірити термін придатності крапель у вуха;

– вушні краплі, які зберігались в темному та прохолодному місці (але не в холодильнику) перед застосуванням підігріти до t 38˚-40˚С на водяній бані. Запам’ятайте! Холодні краплі можуть викликати у пацієнта запаморочення, блювання;

– запропонувати пацієнту зручно сісти, голову нахилити у бік здорового вуха. Якщо пацієнт лежить, то повернути його на бік так, щоб вухо, в яке потрібно закапати краплі було зверху;

– при наявності сірки або гноєтечі перед закапуванням здійснити туалет слухового каналу за допомогою теплого 3% розчину перекису водню і туруни. При наявності гною в слуховому каналі вливання крапель у вухо буде не ефективним;

– вимити руки милом (бажано бактерицидним) під проточною водою, витерти чистим рушником.

Основні етапи виконання навику:

1. Лівою рукою відтягнути вушну раковину трохи назад і вгору для випрямлення зовнішнього слухового каналу.

2. Правою рукою за допомогою піпетки закапати 4-6 крапель теплого лікарського розчину у вухо.

3. Запропонувати пацієнту затримати краплі 5-10 хв.

4. Здійснити туалет вушної раковини.

5. У слуховий прохід покласти стерильний ватний тампон (якщо пацієнту потрібно вийти з приміщення). (мал. 3.3.)

 

Мал. 3.3. Закапування крапель у вухо

 

Закапування крапель у ніс

Попередня підготовка до виконання навику:

– перед процедурою запропонувати пацієнту прочистити носові ходи від кірочок і слизу;

– запропонувати пацієнту сісти на стілець, відхилити голову трохи назад і повернути у сторону, протилежну тій, в яку будуть вводитися ліки;

– вимити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.

Основні етапи виконання навику:

1. Набрати у піпетку до третини її об’єму лікарську речовину.

 

Мал. 3.4. Закапування крапель у ніс

2. Лівою рукою трохи підняти кінчик носа пацієнта і не торкаючись слизової оболонки носа ввести в кожну ніздрю по 4-6 крапель водного розчину або 8-10 крапель олійного розчину лікарської речовини.

3. Здійснити туалет навколо носа (мал. 3.4.).

Очних та вушних крапель

При захворюваннях очей у дітей за призначенням лікаря закапують краплі або

закладають мазь (мат. 114. 115). Перед процедурою медична сестра ретельно миє руки

щіткою з милом, протирає їх етиловим спиртом (або спеціальним дезінфекційним засобом

для рук). Якщо флакон з лікарським засобом не обладнано спеціальною піпеткою

для закапування крапель в очі, лікарський засіб набирають у звичайну піпетку.

Техніка виконання: вказівним пальцем злегка відтягують нижню повіку, іншою

рукою поволі випускають із піпетки одну краплю (ближче до носа), при цьому якщо

хвора дитина здатна зрозуміти прохання, слід попросити її подивитися в протилежний

бік. Згодом закапують другу краплю і просять дитину заплющити очі. Піпетку

після використання промивають теплою водою і помішають у спеціальний футляр.

При закладанні очної мазі відсувають нижню повіку вниз і на кон’юнктиві залишають

мазь, дитину просять заплющити очі, після чого обережними рухами пальців

по повіці розподіляють мазь.

Для виконання цієї процедури можна користуватися спеціальною скляною очною

паличкою. Піпетки та очні палички використовувати індивідуально для кожного

хворого.

Перед закапуванням крапель у ліве вухо голову хворого повертають праворуч

або нахиляють до правого плеча. Лівою рукою відтягують вушну часточку (рос. мочка

уха), причому в дітей раннього віку в напрямку назад і вниз, у старших — назад

і вгору (мал. 116. 117). Це пов'язано з анатомічними особливостями зовнішнього

слухового ходу в дітей. Правою рукою закапують декілька крапель у слуховий хід

(згідно з інструкцією до застосування ліків). Після цього у вухо закладають невеликий

ватний тампон на декілька хвилин або пов’язують голову хустинкою.

Мал. 114. Закапування очей Мал. 115. Закладання мазі в очі

Внутрішнє застосування ліків

Перевага і недоліки внутрішнього застосування ліків:Перевага внутрішнього застосування лікарських речовин полягає в тому, що ліки приймають хворі в нестерильному вигляді і в різних формах (порошки, таблетки, краплі, пілюлі, мікстури). Недоліком внутрішнього застосування ліків є повільне всмоктування їх, часткове руйнування травними соками, в результаті чого не завжди можливе підтримування необхідної концентрації препарату в кров’яному руслі.

Введення лікарських препаратів через рот – перорально. Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кислоти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.

Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:

Ÿ введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;

Ÿ виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;

Ÿ деякі лікарські препарати руйнуються в травному каналі або печінці;

Ÿ певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викликають значне подразнення травного каналу;

Ÿ введення лікарського препарату таким шляхом неможливе, якщо у хворого порушений акт ковтання; в такому разі необхідні лікарські препарати вводять через тонкий зонд розчиненими;

Ÿ пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим, збудженим хворим.

Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порошки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.

При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:

Ÿ якщо лікарський препарат подразнює травний канал (ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;

Ÿ препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їди;

Ÿ антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.

 

 

Вводити лікарські препарати можна під язик – сублінгвально. Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речовин; лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

За допомогою такого методу можна вводити лише такі ліки, які хворі приймають у невеликих дозах (нітрогліцерин, сусак, валідол, статеві гормони). Нітрогліцерин або валідол у таблетках кладуть під язик до повного їх розсмоктування; а у вигляді спиртових крапель – 2-3 краплі нітрогліцерину або 5-6 крапель валідолу капають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування.

Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку – ректально.

Показання: захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.

Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами: 1-й – застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми, крапельні клізми, лікувальні свічки (наприклад, свічки з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й – застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Вводять лікарські препарати через фістулу – штучну норицю шлунка при непрохідності стравоходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Зазвичай це виконують до годування чи після хворого через фістулу.