Фізичне і моральне зношування основного капіталу. Амортизація.

У процесі експлуатації основний капі­тал під дією різних чинників поступово втрачає свої техніковиробничі параметри, тобто фізично зношується.

Фізичне зношування основного капіталу — процес втрати елементами основного капіталу своїх техніко-виробничих властивостей для подальшо­го використання.

Це означає втрату елементами основного капіталу споживчої вартості, в результаті чого вони фізично не придатні до подальшого використання. Таке зношування здійснюється внаслідок виробничо­го споживання основного капіталу. Формами фізичного зношування є: механічне зношування; корозія і втомленість металів; деформація і руйнування будівель тощо.

Моральне зношування. Потреба у відновленні елементів ос­новного капіталу зумовлюється не лише їх фізичним зношуван­ням. Існує моральне зношування основного капіталу, яке є наслід­ком НТП.

Моральне зношування основного капіталу — втрата його елементами частини своєї вартості внаслідок появи дешевших або продуктивніших ма­шин і обладнання.

Фізично засоби праці ще придатні для використання, але еко­номічно себе не виправдовують, тому виникає потреба їх заміни. Використання морально застарілих засобів праці не знижує вартості товарів, не підвищує їх конкурентоспроможності, а відтак стає причиною банкрутства підприємця.

Економічною формою відновлення та заміщення фізично і морально зношених засобів праці є амортизація основного капі­талу.

Амортизація основного капіталу. Основний капітал функціо­нує протягом багатьох років, поступово переносячи на новостворений продукт частину своєї вартості. Цей процес називається амортизацією основного капіталу.

Амортизація (лат. amortisatio — погашення, від mortis — смерть)— процес поступового перенесення вар­тості засобів праці у міру їх зношування на вироблений продукт, пере­творення її після його реалізації на грошову форму з метою викорис­тання вартості для наступного заміщення зношених елементів основного капіталу.

Якщо частка амортизаційних відрахувань буде вели­кою, це збільшить витрати виробництва, а відтак зменшить кон­курентоспроможність продукції. Такі ж наслідки спричиняє за­ниження частки амортизаційних відрахувань — подовжується час обороту основного капіталу, що знижує конкурентоспромож­ність. Кла­сичний розрахунок розміру амортизаційних відрахувань здійсню­ють за формулою:

де А — розмір річних амортизаційних відрахувань, грн.; К_п — по­чаткова вартість основного капіталу, грн.; К_о — остаточна вар­тість основного капіталу, грн.; Ч — час використання основного капіталу в роках.

Амортизаційні відрахування поступово нагромаджуються і створюють амортизаційний фонд — суму грошових засобів, яка відображає перенесену вартість спожитих елементів основного капіталу і призначена для заміщення основних засобів праці. Амортизаційні відрахування не оподатковуються і використовуються тільки для фінансування відтворення основного капіталу.

Методи амортизації:

— лінійний, метод рівномірного списан­ня вартості основного капіталу протягом усього періоду його вико­ристання відповідно до встановлених строків функціонування за­собів праці;

— додатковий (перевищення суми амортизації початкової вар­тості списаного основного капіталу);

— прискорений (тимчасове збільшення державою норм амор­тизаційних відрахувань з метою пожвавлення господарської ді­яльності держави);

— випереджувальний (здійснення амортизаційних відраху­вань до початку функціонування обладнання);

— дегресивний (здійснення амортизаційних відрахувань не від початкової, а від балансової вартості основного капіталу).

У розвинутих країнах під впливом внутрішньої та міжнарод­ної конкурентної боротьби підприємці, держава, обираючи метод амортизації, орієнтуються на моральне зношування.

4. Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов'я­зана з підприємництвом.

Підприємництво — самостійне організаційно-господарське но­ваторство на основі використання різних можливостей для випус­ку нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо для отримання прибутків та самореалізації власної мети.

Поняття «підприємництво» не слід ототожнювати з поняттям «бізнес». Поняття «підпри­ємництво» уперше запровадив у науковий обіг англійсь­кий учений Р. Кантільон. А. Сміт розглядав підприємця як влас­ника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням).

Ґрунтовнішу характеристику підприємництва пропо­нують американський економіст Й. Шумпетер та англійський науковець Ф. Хаєк. На думку Й. Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у таких його функціях: реформування й докорінна перебудова виробництва внас­лідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і техно­логії, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини. Ф. Хаєк пов'язував підприємництво насамперед з осо­бистою свободою, яка дає людині змогу раціонально вико­ристовувати свої здібності, знання, інформацію та доходи.

Підприємництво – економічна категорія, що виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, спрямованої на досягнення такої комбінації економічних ресурсів, яка здатна забезпечити їм комерційний успіх – максимізувати дохід, підірвати монополію конкурентів та створити свою власну монополію;

Підприємництво – тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності те незалежності суб’єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого (для чого) виробляти;

Підприємництво – господарське мистецтво – постійна економічна, організаторська та управлінська творчість з метою пошуку способів адаптації (якщо ситуацію не можна змінити) і прагнення до змін, які можуть у перспективі забезпечити комерційний успіх;

Підприємництво – метод економічного мислення, властивий людям, здатним до підприємництва, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем;

Новаторська функція полягає у сприянні процесу про­дукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських тощо), здійснення дослідно-конструкторсь­ких розробок, створення нових товарів і надання нових послуг.

Організаційна функція передбачає впровадження но­вих форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати.

Господарська функція охоплює найефективніше вико­ристання трудових, матеріальних, фінансових, інтелекту­альних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція полягає у виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної ме­ти, вимог дії основного економічного закону.

Особистісна функція передбачає самореалізацію влас­ної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.

Виходячи з цих функцій підприємництва, підпри­ємець повинен:

1) вбачати в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей;

2) вміти об'єднувати людей для досягнення спільної мети;

3) бути професійно підготовленим для пошуку опти­мальних варіантів розвитку підприємства, підвищення йо­го ефективності;

4) орієнтуватися на потреби споживачів, підвищувати якість продукції та послуг;

5) розвивати свої твор­чі, організаторські здібності.

У Законі України «Про підприємництво» зазначаєть­ся, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею для отримання прибутк у.

Названі й основні принципи, за якими здійснюється підприємництво:

— вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

---- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, вста­новлення цін відповідно до законодавства;

— вільне наймання працівників;

— залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, ви­користання яких не заборонено або не обмежено законо­давством;

— вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою — зовнішньоекономічної діяльності;

— використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Головними завданнями, що вирішуються на початку підприємницької діяльності, є: вибір сфери та масштабів діяльності; вибір місце розташування підприємства, ком­панії; вибір форми підприємницької діяльності та назви фірми; фінансування й інвестування.