Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури



Способи аргументації

3.1 Низхідна і висхідна аргументація

Ці способи аргументації розрізняються по тому, посилюється чи слабшає аргументація до кінця виступу.

Низхідна аргументація полягає в тому, що спочатку оратор наводить найбільш сильні аргументи, потім менш сильні, а завершує виступ емоційної проханням, спонуканням або висновком. За таким принципом, наприклад, буде побудовано заяву з проханням допомогти у вирішенні квартирного питання: Прошу звернути увагу на моє тяжке становище з житлом. Я живу... У мене... Прошу надати мені житло.

Висхідна аргументація припускає, що аргументація та розпал почуттів посилюються до кінця виступу. За таким принципом будується, наприклад, наступний виступ: У нас в місті багато старих людей... Вони живуть, як правило, на невеликі пенсії... Пенсії весь час затримують... Життя безперервно дорожчає... Держава з наданням допомоги пенсіонерам не справляється... Хто допоможе людям похилого віку?. Безліч людей похилого віку потребує зараз термінової допомоги... Ми повинні негайно створити спеціальну службу, щоб їм допомогти.

3.2 Одностороннє і двостороння аргументація

Одностороння аргументація оратором своєї позиції припускає, що-небудь тільки аргументи "за", або тільки аргументи "проти". При двосторонній аргументації, викладаючи протилежні точки зору, слухачеві дають можливість зіставити, вибрати одну з них. Різновидом способу двосторонньої аргументації є так званий спосіб контраргументації, коли оратор наводить свої аргументи як спростування доводів опонента, попередньо їх виклавши. Наприклад: Кажуть, що ми не вміємо працювати, не здатні керувати... Що ж, давайте, подивимося на факти... - І далі цю тезу спростовується.

Спростовує і підтримуюча аргументація.

При спростовує аргументації оратор руйнує реальні або можливі контраргументи реального чи вигаданого опонента. При цьому позитивні аргументи або не наводяться зовсім, або їм приділяється вкрай мало уваги в процесі виступу. При підтримуючої аргументації оратор висуває тільки позитивні аргументи, а контраргументи ігнорує.

Дедуктивна - від виведення до аргументів і індуктивна - від аргументів до висновку.

Аргументація від виведення до аргументів - спочатку наводиться теза, а потім він пояснюється аргументами.

Наприклад: Нам потрібно краще навчати російській мові. По-перше, у нас знижується грамотність школярів. По-друге, у нас мало уваги приділяється підвищенню грамотності дорослих. По-третє, у нас погано володіють російською мовою журналісти і телеведучі. По-четверте... і т.д.

Аргументація від аргументів до висновку - спочатку аргументи, а потім висновок.

Наприклад: Розглянемо стан російської мови. У нас знижується грамотність школярів; мало уваги приділяється підвищенню грамотності дорослих; у нас погано володіють російською мовою журналісти і телеведучі і т.д. Таким чином, нам необхідно краще навчати російській мові.

У різних аудиторіях ефективними виявляються різні типи аргументації. Будь-яка аргументація в публічному виступі орієнтована на конкретну аудиторію, ситуацію, враховує конкретну тему, тому дати практичні рекомендації з аргументації тієї чи іншої ідеї можна тільки в тому випадку, якщо відомі всі названі параметри.

3.3 Перешкоди сприйняття аргументації

Оратор, аргументуючи свою точку зору, зустрічається з цілим рядом факторів, які неминуче послаблюють ефективність його аргументації. Ці фактори дуже різноманітні, і необхідно знати хоча б самі основні і типові, щоб постаратися уникнути їх несприятливого впливу в процесі виступу.

Сприятливому сприйняттю аргументації заважає протиріччя інформації раніше сприйнятої.

Аудиторія, як і будь-який окрема людина, чуючи щось, суб'єктивно готова сприйняти продовження, а не щось, що перевертають вже наявні уявлення. Аудиторія цього чекає. Тому вигідніше виступати в кінці, а не на початку; необхідно знати, що було повідомлено аудиторії до вас, щоб спертися на це і використовувати цю інформацію: треба створити у слухачів враження, що ви продовжуєте раніше сказане.

Заважають сприйняттю надлишкові повтори.

Встановлено, що повторення деякої ідеї або думки чотири рази збільшує число сприйняти та запам'ятати лише в два рази, а більш часті повторення практично не дають бажаного результату. Оптимальне число повторень - три.

Заважає аудиторії зловживання оратора іноземними термінами.

Як показали спеціальні дослідження, більшість людей погано розуміють іноземну термінологію і не люблять її.

Оратор не повинен допускати мовних помилок, відступати від норм культури мовлення.

Цікаво, що якщо аудиторія зафіксувала у оратора мовну помилку, то в неї виникає недовіра до переданої інформації, сумніви у професійній компетентності оратора.

Погіршує сприйняття аргументації велика кількість деталей і аргументів.

Цицерон говорив: "У публічній промові треба сказати, що потрібно, і не сказати, що не потрібно".

Підриває довіру аудиторії впізнаваність джерела інформації у виступі оратора.

Якщо оратор повідомляє якийсь факт, а аудиторія дізнається: Так це ж з вчорашніх "Известий" або це з книги такого-то, то це значно знижує авторитет оратора, підриває довіру до його виступу. Як же бути? Не можна ж взагалі не користуватися джерелами! Звичайно ж, не можна. Але, з огляду на сказане, слід пам'ятати: джерело того чи іншого матеріалу не повинен бути пізнаний - для цього його треба відповідним чином "закамуфлювати"; якщо ж подати ту чи іншу ідею як чисто авторську

8.

КПК надає учасникам судових дебатів право обмі­нятися репліками. Репліка — особливий вид промови, не завжди обов'язковий. Вона є не доповненням обвинувальної промови, а самостійним видом промови. Репліка являє собою коротке запере­чення на промову, виголошену іншим учасником судових дебатів. Реплікою прокурору доцільно користуватися у таких випадках, коли:

а) захисник перекрутив факти, обставини справи, обвинувальну промову прокурора; дав завідомо неправдиве тлумачення закону; допустив неетичні висловлювання або образу на адресу органа роз­слідування, державного обвинувача; перекрутив характеристики потерпілих, принизив їх честь та гідність;

б) виникла суперечка щодо застосування кримінального закону;

в) державний обвинувач в своїй промові недостатньо висвітив питання, які мають значення при постановленні вироку, або допус­тив помилку, обмовився;

г) з'явились нові міркування після промови захисника;

д) державний обвинувач під впливом промови захисника змінив свою позицію щодо кваліфікації злочину, дійшов до висновку про необхідність виключення з обвинувачення окремих епізодів;

є) виникли заперечення щодо промов інших учасників судових дебатів.

Репліка прокурора, як правило, носить полемічний характер. Це відповідь, зауваження, заперечення прокурора на промову захисни­ка. В репліках відбувається змагання процесуальних супротивників, в якому кожний відстоює свої погляди. Прокурору необхідно оволодіти засобами полеміки і вміти вправно використовувати їх в репліці. Спро­стовуючи доводи захисника, прокурору доцільно:

— не залишати без зауваження сильні доводи противника, але, заперечуючи, не повторювати міркувань, раніше висловлених в обвинувальній промові;

— відповідати фактами на слова;

— не заперечувати безсумнівних доказів і правильних міркувань противника;

— не заперечувати неймовірного.

Неприпустимо використовувати репліки для особистих випадів проти захисника, з другорядних, неістотних, непринципових положень.

На відміну від обвинувальної промови репліка не має структури, розділів. Її побудова визначається змістом заперечення на промову, виголошену захисником; необхідністю скоректувати і доповнити деякі положення обвинувальної промови після виступу в дебатах захисни­ка. Прокурор стримано, коректно звертається до суддів та інших учасників процесу і роз'яснює причини, що спонукали його виго­лосити репліку. Після цього він коротко перераховує питання, з якими не згоден в промові захисника, заперечує йому, викладає суть своїх зауважень, висновків. Репліку можна використати лише один раз.

Прокурор буде виголошувати репліку впевнено і переконливо, якщо буде дотримуватись таких правил.

Перше — не перебивайте промову захисника, навіть якщо вона для Вас образлива, уважно слухайте її і обмірковуйте зміст відповіді у репліці;

друге — скориставшись реплікою, не кричіть, не підвищуйте інтонацію, а висловлюйтесь підкреслено спокійно і стримано;

третє — володійте собою, будьте поблажливі і коректні;

четверте — говоріть коротко і лише про те, що має суттєве та принципове значення;

п'яте — якщо не знаєте, про що казати в репліці, не допускайте марнослів'я, краще відмовтесь від неї;

шосте — не повторюйте в репліці положень, висновків, заува­жень, які раніше були проголошені в обвинувальній промові;

сьоме — кожне речення, слово і промову в цілому виголошуйте грамотно, переконливо, без пафосу та зарозумілості.

Якщо в розгляді кримінальної справи про злочини, вчинені гру­пою осіб, бере участь декілька захисників, то в репліці прокурор може наводити заперечення проти будь-яких положень, висловле­них захисниками в цілому, або окремими з них. При цьому потрібно конкретизувати, з приводу виступу якого саме захисника виголо­шується репліка.

Прокурору доцільно використати репліку, коли він в своїй промові недостатньо висвітлив питання (це, насамперед, стосується справ групових, багатоепізодних), що мають значення при постановленні вироку або допустив помилку, обмовився, випустив епізод із обвинувачення. Промовчати в цих випадках прокурор не має права, оскільки він зобов'язаний сприяти суду у постановленні вироку, який ґрунтується на законі. Безумовно, на першому місці тут повинні бути не амбіції прокурора (він не має права на помилку, а якщо помилився, то це треба визнати), а процесуальний обов'язок. Наприклад, державний обвинувач в своїй промові неправильно орієнтував суд на застосування режиму виправно-трудової колонії для підсудного. Він використовує репліку і виправляє свою помилку. Таким чином, репліка прокурора сприяє попередженню судової помилки, постановленню законного та обґрунтованого вироку.

11.

Підготовка судової промови включає в себе:

• вивчення фактичних обставин справи;

• збирання доказів;

• аналіз доказів;

• систематизацію матеріалів;

• написання промови (тез).

Готуючись до промови, прокурор повинен з'ясувати для себе три питання:

що трапилось і чому трапилось?

що потрібно довести суддям?

чим можна вплинути на їх рішення?

14.

Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт - величина перемінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким в різні фрагменти проголошення промови.

Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій — бадьорий, ставлення до слухачів — доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями[8, с. 154].

Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами — інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним.

Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів — навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу[10, с.57].

Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу – 5-7 секунд.

Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

· прийом питання - відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.

· перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.

· прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.

· прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.

· опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

· показ практичної значимості інформації.

· використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

· короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

· уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос») [7, с. 26].

Діючим засобом контакту є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?). Перераховані мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

17.

Грудня 2012 року №4гн

Під час суперечки

Необхідно усвідомлювати, що суперечка - це спосіб пошуку істини, а не «вдала» можливість виплеснути негативні емоції на свого супротивника.

Під час суперечки Ви повинні чітко визначати для себе, з якими доводами суперника Ви згодні, з якими - ні, і які викликають у Вас сумнів. При цьому важливо не боятися зізнаватися опонентові в тому, що Ви чогось не розумієте або не знаєте.

Ні в якому разі під час ведення спору не переходите на особистості. Інакше це буде вже не полеміка двох цивілізованих людей, а примітивна сварка.

У процесі ведення спора намагайтеся повертатися до суті порушеного питання, інакше Ви самі можете не помітити, як відвернетеся на сторонні теми, і дана полеміка затягнеться надовго і закінчиться нічим.

Намагайтеся не перебивати суперника тоді, коли він наводить аргументи на захист власної позиції. Краще говорите по черзі.

Вести суперечку слід ввічливо і стримано. Це покаже, що Ви вихована людина. Крім того, обгрунтовувати свою точку зору переконливіше за допомогою знань і логіки, а не за допомогою жестикуляції і буйства емоцій.

Уникайте під час ведення спору фраз типу: «Та Вам все одно цього не зрозуміти!». Говорити так дуже негарно (і думати, до речі, теж).

Неправильно під час суперечки висловлювати свою недовіру фразою типу: «Я Вам не вірю!». Грамотніше і культурніше сказати: «А от у мене з цього приводу склалося інша думка».

Не гарячіться і не нервуйте під час суперечки. Після кожного власного переконливого висловлювання налаштовуйтесь на мовчазне увагу до слів опонента.

На завершення суперечки

Якщо в ході суперечки було доведено, що Ваша думка помилково, Вам необхідно показати себе справедливою людиною і визнати свою оману з приводу предмета спору.

Якщо в ході полеміки була доведена Ваша правота, Ви повинні вести себе гідно, не демонструвати гордість і радість перемоги. Ні в якому разі не можна вимовляти фраз, подібних наступною: «Я ж казав, що Ви неправі!». Не знижуйте самооцінку свого опонента і не змушуйте його злитися чи ображатися.

На закінчення полеміки підведіть підсумки та оголосити висновки, до яких Ви прийшли разом з Вашим співрозмовником.

Буде чудово, якщо двоє опонентів після завершення дискусії потиснуть один одному руки і висловлять взаємну подяку за добре проведений час.

26,28.-?

У вступній частині промови дається характеристика суспільної небезпеки скоєного злочину, оцінка заподіяної соціальної шкоди, з посиланням на конкретні обставини справи, яка розглядається.

Фактичні обставини справи мають викладатися коротко, чітко та об’єктивно з тим, щоб усім присутнім у залі було зрозуміло, яке обвинувачення пред’явлене підсудному. Для розкриття цього питання можуть використовуватись декілька підходів, проте більш доцільним є викладення фактичних обставин справи спочатку за обвинувальним висновком, а потім вже з врахуванням того, що доведено у судовому засіданні.

Аналіз і оцінка доказів, досліджених у суді, — це головна частина судової промови. Саме тут прокурор має довести подію злочину і винність підсудного в його скоєнні, переконати суд в обґрунтованості такої позиції. Це досягається ретельним аналізуванням прокурором усіх доказів по справі і його особистим переконанням у підтвердженні ним пред’явленого підсудному обвинувачення. По групових чи багатоепізодних справах аналіз доказів рекомендується проводити за окремими епізодами або групою епізодів. Такий метод дозволяє скласти чітке уявлення про спосіб, характер і обсяг злочинної діяльності і визначати роль кожного з підсудних. Прокурор при аналізі доказів за кожним епізодом чи їх групою має формулювати свої висновки з тим, щоб промова державного обвинувача мала більш переконливий характер. Якщо ж матеріали судового слідства не переконують прокурора в доведеності обвинувачення, то він має відмовитися від обвинувачення (ст. 264 КПК). До цього його зобов’язує і положення ст. 36 Закону України “Про прокуратуру”: “У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний відмовитися від обвинувачення”.

В основу оцінки прокурором доказів мають бути положені норми права та закони логіки, його внутрішнє переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.

Обґрунтування юридичної кваліфікації злочину.

При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко сформулювати інкримінований злочин і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них.

У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику.

Характеристика особи підсудного є необхідною складовою обвинувальної промови і повинна відображати дані, які зібрані у справі і розглянуті під час судового слідства. Прокурор, звертаючись до морального обліку підсудного, має пам’ятати, що його ще не визнано злочинцем. Тому доцільно аналізувати тільки такі факти біографії особи, які мають відношення до скоєного злочину.

Прокурор у своїй промові має додержуватись тактовності, не повинен глузувати з підсудного, уникати злорадності, принизливого та знущального тону. В деяких випадках наявність окремих рис характеру особи сприяє встановленню мотивів злочину, а тим самим і його кваліфікації.

У цій частині промови також необхідно дати аналіз обставин, які обтяжують (ст. 67 КК) та пом’якшують (ст. 66 КК) покарання, з огляду на те, що обтяжуючі обставини повинні бути зазначені в обвинувальному висновку і в деяких випадках є елементом обвинувачення.

Державний обвинувач у своїй промові має висловити своє міркування про вид та міру покарання, які він пропонує обрати до підсудного.

Якщо підсудний обвинувачується у скоєнні декількох злочинів, то прокурор повинен вказати міру покарання, яку, на його думку, слід застосувати суду до особи: за кожний злочин окремо, а потім, керуючись ст. 70 КК, визначити остаточне покарання (основне і додаткове) шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Прокурору найбільш доцільно викладати пропозиції про міру покарання у такій формі, як: “вважаю правильним”, “вважаю за доцільне”, “буде справедливим” тощо.

Крім основної та додаткової мір покарання, прокурор, якщо закон передбачає конфіскацію майна, доводить суду свої міркування щодо можливості її застосування. За наявності підстав він також висловлює своє ставлення до цивільного позову, заявленого у справі.

У заключній частині промови у стислій формі містяться підсумки судового процесу, і прокурор висловлює впевненість, що винесений судом справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку, стане уроком для всіх присутніх у залі, а також інших громадян, які схильні до вчинення правопорушень.

27.

Особливості допиту у суді:

- публічний характер;
- короткочасність;
- віддаленість у часі від події злочину;
- обмеженість кола тактичних прийомів;
- судовий допит є остаточним і єдиним джерелом отри-мання такого доказу, як показання обвинуваченого, по-терпілого, свідка, експерта навіть у випадках, передба-чених статтею 225 КПК України.

Існують наступні види допиту в суді:
виходячи із змісту прийомів, що використосуються при допиті - прямий, перехресний і шаховий;
враховуючи послідовність перебігу судового провадження- первісний, додатковий і повторний;
в залежності від процесуального становища особи, яка допитується – допит свідка, потерпілого, обвинуваченого, експерта;
залежно від віку допитуваної особи - допит повнолітньої особи і допит неповнолітнього;
виходячи із ставлення допитуваного до істини – допит особи, яка дає правдиві або свідомо неправдиві показання.
Прямим визнається допит, під час якого обвинувачений (сві-док, потерпілий) уперше дає свідчення у суді стосовно обставин, котрі є предметом судового провадження.
Перехресним є допит свідка у судовому засіданні стороною, протилежною тій, котра перша проводила його прямий допит.
Зміст шахового допиту полягає у можливості задати при допиті свідка запитання іншому допитаному свідкові, обвинуваченому, потерпілому з метою підтвердити чи спростувати обставини та факти, викладені у свідченнях допитуваної особи.

Завданнями перехресного допиту є:
1. Дискредитація результатів прямого допиту, підрив довіри з боку суду (присяжних) до отриманих під час допиту свідчень (руйнівне завдання);

2. Виправлення окремих помилок, перебільшень (при-ховувань), інших помилок, припущених в ході прямого допиту (коригувальне завдання);

3. Отримання нових свідчень на користь сторони, ко-тра здійснює перехресний допит (евристичне завдання).

Тактичними прийомами під час перехресного допиту є:

- уточнення – прийом, за допомогою якого особа, яка задає питання з”ясовує деталі, що були упущені в ході допиту іншою стороною;
- співставлення, тобто прийом, який застосовується для усунення протиріч, що містяться в показаннях. Він зокрема полягає у співставленні показань, що містять протиріччя з ін-шими доказами, які суперечать цим показанням;
- конкретизація – прийом, що дозволяє шляхом постановки відповідних запитань розбити занадто неконкретні показання на окремві епізоди;
- нагадування – прийом, що допомагає особі, котора дає свідчення, пригадати факти чи обставини, що були забуті нею;
- контрольні запитання – прийом, який допомагає перевідчи-тися в тому, що допитувана особа не вводить в оману суд.

-схожість – прийом, що застосовується у випадках, ко-ли особа не може точно описати обстановку місця по-дії, ознаку суб”єкта, предмета тощо;

- наочність – прийом, що дозволяє за допомогою порів-няння встановити колір, а також іншу характерну озна-ку предмета чи явища;

- контрастність – прийом, котрий застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити прогалини у пам”я-ті допуваного про певні обставини шляхом протиставлення одних ознак об”єкта іншим.

Перелічені прийоми найбільш ефективні у безконф-ліктних ситуаціях під час допиту у судовому розгляді кримінального провадження.

У разі, якщо

- запитання лише зовнішньо, за граматичною формою явля-ють собою запитання, а по суті є твердженням аксіоматичного характеру;

- поставлені в нетактовній, некоретній, образливій формі;
- по суті є провокаційними;

- можуть призвести до розголошення службової, державної, військової таємниці, а також даних про особисте життя інших осіб, що були отримані в ході здійснення службової діяльності, -

відповідь на запитання не дається і розглядається можливість відмови від дискусії.

Особливості допиту у суді:

- публічний характер;
- короткочасність;
- віддаленість у часі від події злочину;
- обмеженість кола тактичних прийомів;
- судовий допит є остаточним і єдиним джерелом отри-мання такого доказу, як показання обвинуваченого, по-терпілого, свідка, експерта навіть у випадках, передба-чених статтею 225 КПК України.

30.

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ПРОМОВИ

Прокурор виходячи з конкретних матеріалів справи, обравши

індивідуальний підхід до висвітлення фактичних обставин вчиненого

кримінального правопорушення і доказів вини обвинуваченого, визначає зміст та

структуру промови в судових дебатах.

На думку науковців і практичних працівників, зміст промови має містити

5 частин:

1) суспільно-правову оцінку злочину (вступ), а також фактичні обставини справи

(фабулу обвинувачення);

2) думку прокурора про застосування кримінального закону, тобто, позицію

щодо кваліфікації злочину;

3) викладення доказової бази, тобто аналіз і оцінку доказів, що підтверджують

вину підсудного у вчиненні злочину;

4) пропозиції прокурора щодо міри (виду і розміру) покарання, враховуючи

тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обтяжуючі та пом’якшуючі

обставини;

5) думку прокурора щодо цивільного позову і судових витрат у кримінальній

справі, долі речових доказів, причин та умов, що сприяли вчиненню та

постановленню судом окремої ухвали.

Проте щодо структури промови (її складових), то серед науковців є й інші

думки. Дехто вважає, що промова прокурора має складатися з 3 частин, зокрема:

– у першій частині має бути дана суспільно-правова оцінка

кримінального правопорушення (Вступ), фактичні обставини справи (ким,

коли і що було вчинено); кваліфікація злочинного діяння;

– друга частина повинна містити аналіз доказів, що викривають

підсудного у вчиненні інкримінованого йому діяння. Також наводиться

характеристика особи підсудного, зазначаються обставини, які пом’якшують і

обтяжують покарання, дається аналіз причин та умов, що сприяли вчиненню

злочину, вносяться пропозиції щодо їх усунення тощо;

– у третій (заключній) частині прокурор висловлює власну думку щодо:

а) міри покарання, яка повинна бути призначена підсудному; б) розміру

відшкодування заподіяної шкоди; в) порядку і способу задоволення цивільного

позову (якщо такий було заявлено); ґ) долі речових доказів;

д) окремої ухвали суду тощо.

Якій із цих структур надаєте перевагу, не так важливо. Головне, щоб

промова була побудована в такій послідовності, яка була б зрозумілою,

легко сприймалася слухачами (учасниками процесу), щоб кожна наступна

частина була логічним продовженням попередньої.

Зміст промови прокурора має відповідати вимогам ст. 368 КПК

України, яка відображає перелік питань, що вирішуються судом при

постановленні вироку, зокрема:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону

він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і

які саме;

6) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи

повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, і якщо так, на

чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;

8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані

обмеженої осудності;

9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив

кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу

медичного характеру, передбаченого частиною другою ст. 94 КК України;

10) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК України, застосувати до

обвинуваченого примусове лікування;

11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;

12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими

доказами і документами;

13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;

14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд

вирішує питання, зазначені в пунктах 1-6 ч. 1 ст. 368 КПК України, окремо по

кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує

питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних.

Примусове лікування, передбачене п. 10 зазначеної статті, може бути

застосоване лише за наявності відповідного висновку лікарів.

Прокурор має підтримувати державне обвинувачення тільки за умови,

якщо в результаті судового розгляду переконається, що докази зібрано у

передбаченому законом порядку, і вони підтверджують висунуту

обвинуваченому підозру. Інакше він повинен відмовитись від

обвинувачення, як цього вимагає ч. 1 ст. 340 КПК України.

Ось чому перед промовою прокурор має чітко уявляти, що саме він буде

доводити у справі та бути глибоко переконаним в істинності того, що

збирається доводити.

32.

В процесі спору нерідко

Способи аргументації

3.1 Низхідна і висхідна аргументація

Ці способи аргументації розрізняються по тому, посилюється чи слабшає аргументація до кінця виступу.

Низхідна аргументація полягає в тому, що спочатку оратор наводить найбільш сильні аргументи, потім менш сильні, а завершує виступ емоційної проханням, спонуканням або висновком. За таким принципом, наприклад, буде побудовано заяву з проханням допомогти у вирішенні квартирного питання: Прошу звернути увагу на моє тяжке становище з житлом. Я живу... У мене... Прошу надати мені житло.

Висхідна аргументація припускає, що аргументація та розпал почуттів посилюються до кінця виступу. За таким принципом будується, наприклад, наступний виступ: У нас в місті багато старих людей... Вони живуть, як правило, на невеликі пенсії... Пенсії весь час затримують... Життя безперервно дорожчає... Держава з наданням допомоги пенсіонерам не справляється... Хто допоможе людям похилого віку?. Безліч людей похилого віку потребує зараз термінової допомоги... Ми повинні негайно створити спеціальну службу, щоб їм допомогти.

3.2 Одностороннє і двостороння аргументація

Одностороння аргументація оратором своєї позиції припускає, що-небудь тільки аргументи "за", або тільки аргументи "проти". При двосторонній аргументації, викладаючи протилежні точки зору, слухачеві дають можливість зіставити, вибрати одну з них. Різновидом способу двосторонньої аргументації є так званий спосіб контраргументації, коли оратор наводить свої аргументи як спростування доводів опонента, попередньо їх виклавши. Наприклад: Кажуть, що ми не вміємо працювати, не здатні керувати... Що ж, давайте, подивимося на факти... - І далі цю тезу спростовується.

Спростовує і підтримуюча аргументація.

При спростовує аргументації оратор руйнує реальні або можливі контраргументи реального чи вигаданого опонента. При цьому позитивні аргументи або не наводяться зовсім, або їм приділяється вкрай мало уваги в процесі виступу. При підтримуючої аргументації оратор висуває тільки позитивні аргументи, а контраргументи ігнорує.

Дедуктивна - від виведення до аргументів і індуктивна - від аргументів до висновку.

Аргументація від виведення до аргументів - спочатку наводиться теза, а потім він пояснюється аргументами.

Наприклад: Нам потрібно краще навчати російській мові. По-перше, у нас знижується грамотність школярів. По-друге, у нас мало уваги приділяється підвищенню грамотності дорослих. По-третє, у нас погано володіють російською мовою журналісти і телеведучі. По-четверте... і т.д.

Аргументація від аргументів до висновку - спочатку аргументи, а потім висновок.

Наприклад: Розглянемо стан російської мови. У нас знижується грамотність школярів; мало уваги приділяється підвищенню грамотності дорослих; у нас погано володіють російською мовою журналісти і телеведучі і т.д. Таким чином, нам необхідно краще навчати російській мові.

У різних аудиторіях ефективними виявляються різні типи аргументації. Будь-яка аргументація в публічному виступі орієнтована на конкретну аудиторію, ситуацію, враховує конкретну тему, тому дати практичні рекомендації з аргументації тієї чи іншої ідеї можна тільки в тому випадку, якщо відомі всі названі параметри.

3.3 Перешкоди сприйняття аргументації

Оратор, аргументуючи свою точку зору, зустрічається з цілим рядом факторів, які неминуче послаблюють ефективність його аргументації. Ці фактори дуже різноманітні, і необхідно знати хоча б самі основні і типові, щоб постаратися уникнути їх несприятливого впливу в процесі виступу.

Сприятливому сприйняттю аргументації заважає протиріччя інформації раніше сприйнятої.

Аудиторія, як і будь-який окрема людина, чуючи щось, суб'єктивно готова сприйняти продовження, а не щось, що перевертають вже наявні уявлення. Аудиторія цього чекає. Тому вигідніше виступати в кінці, а не на початку; необхідно знати, що було повідомлено аудиторії до вас, щоб спертися на це і використовувати цю інформацію: треба створити у слухачів враження, що ви продовжуєте раніше сказане.

Заважають сприйняттю надлишкові повтори.

Встановлено, що повторення деякої ідеї або думки чотири рази збільшує число сприйняти та запам'ятати лише в два рази, а більш часті повторення практично не дають бажаного результату. Оптимальне число повторень - три.

Заважає аудиторії зловживання оратора іноземними термінами.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 218; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.163.221.133 (0.248 с.)