Характеристика сировини та технологічні особливості підготовки її для виробництва байхових чаїв.

Байховий чай(бруньки чайного листа які ледве розпустилися), торгівельна назва розсипного чаю, виробленого у вигляді окремих чаїнок. Залежно від технології виробництва розрізняють чорні, зелені, жовті і червоні (оолонги) байхові чаї. Виготовлення чорного Байхового чаю з чайного листа включає операції: зав'ялення, скручування, ферментацію, сушку, сортування, упаковку.

Сировиною для його вироблення є флеш — верхівки втеч чайного куща, два-три листочки, що мають, і нирка, що не розпустилася. Верхівкова частина втечі найбільш багата дубильними речовинами і кофеїном.

Для вироблення чорного байхового чаю зелений лист зав'ялюють, скручують, піддають ферментації, сушці. При зав'яленні частково випаровується волога, складні речовини (білки, крохмаль) гідролізуються до простіших з'єднань. Зав'ялений лист обробляють на машинах-ролерах, де клітки листа руйнуються, сік з них витікає. Чаїнки скручуються в трубочки, які склеюються пектиновими речовинами клітинного соку. Дубильні речовини соку окислюються, внаслідок чого накопичуються продукти, забарвлені в коричневий колір. При цьому хімічний склад чаю значно змінюється. Він набуває своїх характерних властивостей — кольору, смаку і аромату готового продукту.

Висушений чай поступає на сортування.

По вигляду і розмірам чаїнок байховий чай виробляє великі (листові), гранульовані і дрібні. Крупний чай не дозволяється змішувати з гранульованим і дрібним. Змішувати можна тільки гранульований і дрібний. При отриманні байхового чаю висіву і крихту не використовують.

Вологість байхових чаю всіх сортів не повинна перевищувати 8%. Стандарт нормує по сортах зміст водорозчинних екстрактних речовин.

Асортимент байхового чаю розширюють за рахунок вироблення ароматичного чаю. Ароматизації найчастіше піддають чай середньої якості, що втратив природний аромат. Ароматизувати чай можна додаванням в нього (відразу після приготування) запашних квіток троянди, жасмину, маслини, витримують його від декількох годинників до діб, після чого ароматизатори видаляють, а чай підсушують. У асортимент ароматизованого чаю входять чорний байховий з жасмином (3 і 5%), з м'ятою, з листям герані, китайський байховий, альпійський з жасмином і ін.

З чорного байхового чаю готують чай з наповнювачами. У рецептуру входять 50—85% натурального чаю і 15—50% іншої рослинної сухої сировини одного—трьох видів.

Тара для байхового чаю буває м'яка, напівжорстка і жорстка.

Транспортною тарою для чаю служать ящики фанерні, гофрованого картону, тара-устаткування.

26. Технологічна характеристика способу отримання сметани.

Сметана – кисломолочний продукт, який виробляють з нормалізованих пастеризованих вершків сквашуванням закваскою, яку готують на чистих культурах молочнокислих бактерій Lactococcus sp. з додаванням чи без додавання термофільного молочнокислого стрептокока Streptococcus salivarius subsp. thermophslus.

Сметану виготовляють резервуарним та термостатним способом. Ці способи розрізняються між собою тільки методом сквашення вершків.

Технологічний процес одержання сметани резервуарним способом складається з наступних операцій:

v Приймання та охолодження сировини;

v Сепарування молока;

v Нормалізація вершків;

v Гомогенізація вершків;

v Пастеризація вершків;

v Охолодження вершків до температури заквашування;

v Заквашування та сквашування вершків;

v Фасування, упакування, маркування сметани;

v Охолодження та визрівання сметани;

v Зберігання сметани.

Приймання та підготовка сировини

Сировину приймають по кількості та якості. Вершки, незбиране та знежирене молоко після приймання очищують від механічних домішок, охолоджують та зберігають до переробки.

Сепарування молока

Незбиране молоко підігрівають до температури 40..45⁰С та сепарують. На ефективність сепарування у значній мірі впливають густина, в’язкість та кислотність молока. Сепарування молока підвищеної густини та постійної в’язкості сприяє покращенню відділення жиру.

Нормалізація вершків

Одержані вершки нормалізують по жиру для виготовлення стандартного за складом готового продукту. Масову частку жиру у нормалізованих вершках розраховують залежно від кількості закваски та вмісту жиру у молоці, на якому вона виготовлена.

Пастеризація вершків. Нормалізовані вершки пастеризують при температурі 84…90 ⁰С з витримкою від 15с до 10 хв. та при 90…95 ⁰С з витримкою від 14…20с до 5 хв. в залежності від виду сметани.

Гомогенізація вершків

Гомогенізації піддають пастеризовані охолоджені до температури 60…70⁰С вершки. В залежності від масової частки жиру у вершках тиск гомогенізації складає 7…15 МПа. Метою гомогенізації є збільшення у 4 – 5 разів площі поверхні розділу фази жир – плазма, що позитивно впливає на умови кристалізації молочного жиру при визріванні сметани та формуванні її консистенції.

Охолодження вершків до температури заквашування.

Після гомогенізації вершки охолоджують до температури сквашування 20…26 ⁰С або 26…28 ⁰С (при використанні закваски, приготовленої на мезофільних молочнокислих стрептококах). Перевищення встановлених температурних режимів не допускається.

Заквашування та сквашування вершків

Вершки заквашують шляхом внесення у них бактеріальної закваски в процесі або після заповнення ними ємності.

Тривалість сквашування вершків – не більше 10 годин. Під час сквашування проходить зброджування молочного цукру з утворенням молочної кислоти та ароматичних речовин (діацетилу, ацетону, летких жирних кислот, спиртів, етерів), що обумовлює приємний специфічний смак та запах сметани. Процес сквашування вершків можна регулювати шляхом зміни температури та тривалості сквашування, кількості внесеної закваски, підбору заквасок та їх активністю. Сквашені вершки перемішують протягом 3…15 хв. до одержання однорідної консистенції, охолоджують до температури 18…20 ⁰С та направляють на фасування та упакування.:

Фасування, упакування, маркування сметани

Тривалість фасування сквашених вершків з однієї ємності повинна бути не більше 4 годин при температурі не нижче 16 ⁰С.

Зберігання сметани.

Сметану зберігають в холодильниках або холодильних камерах за відносної вологості не більше ніж 80 %.

Строк придатності сметани за температури від 0 °С до 6 °С:

- для споживчого пакування — не більше 5 діб;

- для вагової сметани у флягах та бідонах — не більше 3 діб.

 

27. Технологічна характеристика способів отримання сухого молока.

Сухі молочні продукти є молочними консервами, з яких майже повністю видалена волога. Вони містять не більш, як 3-4 % вологи, завдяки чому сухі молочні продукти добре транспортувати та зберігати.

Сухі молочні продукти діляться на види за методами висушування (розпилювальні та плівкові), а також за призначенням (для загального вживання та дитячого харчування).

Сушка проходить два етапи на першому етапі попередня обробка молока, згущується до рівня вмісту твердих речовин 45-55 %. На другому етапі концентрат подаються в сушильну башту для остаточної сушки.

Процес проходит в 3 стадії:

- розпилення концентрату на дуже дрібні краплі.

- попадання розпилюваного концентрату в потік теплого повітря, в якому швидко випаровується волога.

- Відділення часток сухого молока від повітря, що висушує.

Сушіння використовується для одержання сухого молока, сироватки, лактози, казеїну і може розглядатися як метод консервування, оснований на принципі мінімізації дії вологи на продукт в цілому. Результатом висушування по відношенню до кінцевого продукту є:

— сповільнення мікробіологічних процесів;

— зниження хімічних реакцій;

— зменшення витрат на зберігання і транспортування продукту. В результаті проведення процесу сушіння властивості продукту повинні бути збережені до часу використання продукту в їжу.

Апарати., що використовуються для сушіння: Поверхнева сушильна установка - сушарка поверхневого типу служить переважно для сушіння знежиреного молока. Розпилювальні сушильні установки

Сухі молочні продукти, одержані на розпилювальних сушильних установках, мають високу розчинність.

Технологічний процес на розпилювальних сушильних установках:

· Підготовка продукту до обробки (сушіння)

· Підготовка повітря для сушіння

· Розпилення, характер якого

визначається властивостями продукту і конструкцією розпилювача

· Струмінь продукту і нагріте повітря

утворюють спектр руху частинок

і повітря в сушильній камері

· Сушіння краплин і одержання частинок порошку

· Відведення порошку і відпрацьованого повітря

· Наступна обробка порошку

· Кінцевий продукт із заданими властивостями

 

28. Технологічна характеристика способів отримання риби соленої.

Солять рибу для приготування самостійного продукту, а також використання як напівфабрикату для копчення, в'ялення, маринування. Посол, як спосіб консервації, заснований на проникненні куховарської солі в м'язову тканину і витісненні з неї вологи. Це викликає загибель або уповільнення життєдіяльності мікроорганізмів. Для соління використовують багато видів риб, оскільки воно значно подовжує терміни зберігання. Деякі види риб після засолу набувають специфічного смаку і запаху доспілої риби, м'якої і ніжної консистенції.Деякі риби мають здатьність дозрівати вже в процесі засолу, тому їх зовуть самодозріваючими. Такими рибами є: оселедцеві, анчоусні, лососеві, осетрові, скумбрієві, нототеневі, кефалеві, барабулеві і т.д. При цьому швидкість дозрівання таких оседледцевих, як івасі, настільки велика, що їх треба споживати зразу після засолу, інакше протолетичні ферменти розкладуть мэязеву тканину риби. А от ставридові риби дозрівають повільно, а більшість видів риб взагалі не здатні дозрівати в процесі посолу. В процесі засолу за рахунок переходу в тузлук частині поживних речовин з тканин м'яса споживна цінність риби знижується.

На формування спожиічих властиівостей соленої риби впливають: її вид,розмір, якість сировини і засолочних матеріалів, дотримання технології виробництва і зберігання. Як правило, перед посолом рибу сортують за видами, розмірами і якістю.

Посол здійснюють сухим, мокрим і змішаними способами, а залежно від температурних умов ділять на — теплий, охолоджений і холодний.

При сухому засолі рибу змішують з сіллю (натирають або посипають). Тузлук, що утворюється, залишається в тарі і сприяє отриманню однорідного продукту. При сухому стоповому засолі тузлук стікає з риби, продукт виходить зневодненим і з підвищеним вмістом солі.

Мокрий посол проводять при заливці риби розчином куховарської солі певної концентрації. Отримують слабосоленую рибу або напівфабрикати для подальшої переробки. Однорідний продукт із заданим відсотком солі отримують при циркулюючому мокрому засолі.

Змішаний посол заснований на одночасному застосуванні сухої солі і тузлука. Він дає добрі результати при засолі крупної, жирної риби для отримання среднесоленого продукту.

Залежно від змісту солі розрізняють рибу слабо-, середньо- і міцносолену. Якщо солять куховарською сіллю, посол називають простим. При пряному засолі додають прянощі і цукор; при маринованому — цукор, прянощі і оцет. Солодкий (спеціальний) посол проводять сумішшю, що складається з 9% солі, 1,5% цукру з додаванням лаврового листа і консерванта — бензойнокислого натрію.

До солоних рибних товарів відносять: оселедці солоні, лососі солоні, оселедці пряного засолу, скумбрію і ставриду солоні, солону рибу.

Солять рибу для приготування самостійного продукту, а також використання як напівфабрикату для копчення, в'ялення, маринування. Посол, як спосіб консервації, заснований на проникненні куховарської солі в м'язову тканину і витісненні з неї вологи. Це викликає загибель або уповільнення життєдіяльності мікроорганізмів. Для соління використовують багато видів риб, оскільки воно значно подовжує терміни зберігання. Деякі види риб після засолу набувають специфічного смаку і запаху доспілої риби, м'якої і ніжної консистенції.Деякі риби мають здатьність дозрівати вже в процесі засолу, тому їх зовуть самодозріваючими. Такими рибами є: оселедцеві, анчоусні, лососеві, осетрові, скумбрієві, нототеневі, кефалеві, барабулеві і т.д. При цьому швидкість дозрівання таких оседледцевих, як івасі, настільки велика, що їх треба споживати зразу після засолу, інакше протолетичні ферменти розкладуть мэязеву тканину риби. А от ставридові риби дозрівають повільно, а більшість видів риб взагалі не здатні дозрівати в процесі посолу. В процесі засолу за рахунок переходу в тузлук частині поживних речовин з тканин м'яса споживна цінність риби знижується.

 

29. Технологічна характеристика способів отримання сухих вин.

Сухі столо́ві ви́на містять не більше 0,3 г/см³ незброджених цукрів. Основною їх особливістю є повне зброджування сусла. Сухі столові вина мають міцність 9-13% об. Білі сухі столові вина (Рислінг, Ркацителі, Аліготе, Совіньйон) бувають від яскраво-солом’яного до темно-золотистого кольору з різними (найчастіше із зеленуватим) відтінками, легкого освіжаючого смаку з сортовим ароматом. Червоні сухі столові вина (Шабо, Каберне, Старовинний замок) мають забарвлення від яскраво- до темно-червоного, повний терпкуватий смак, характерний сортовий аромат, що переходить під час витримування в тонкий букет. Рожеві столові вина мають забарвлення від яскраво-рожевого до яскраво-червоного. Купажні сухі столові вина – Столове червоне, Столове біле, Столове рожеве, Ізабелла.

Сухі вина входять у групу столових вин разом із напівсолодкими та напівсухими винами.

Одержується вино шляхом повного або неповного спиртового бродіння підсолодженого соку свіжих плодів або ж підсолодженого соку, що отримується із завчасно збродженої плодової мезги. На якість вина та формування його властивостей, особливо смакових, ароматичних і забарвлення, вирішальний вплив має саме технологія виробництва.

Всю різноманітність способів і технологій виробництва плодових вин можна звести до загальних технологічних схем виготовлення білих столових, червоних столових, кріплених, ароматизованих та ігристих вин.

Для виготовлення білих столових вин використовуються плоди з вмістом цукру 17-24% і кислотністю 6-9г/л.

Технологічна схема виробництва білих столових вин включає слідуючі технологічні операції: подрібнення плодів; настоювання сусла; освітлення сусла; бродіння; зняття молодого вина з дріжджів; витримку вина. Кожна технологічна операція залишає свій відбиток на і формуванні продукту, і від правильного її проведення залежить якість і характер майбутнього вина.

Щоб виключити небажані мікробіологічні процеси, які можуть негативно вплинути на якість майбутнього вина, сусло освітлюють шляхом відстоювання при температурі 5-10 у великих чанах протягом 24-36 годин, при відстоюванні разом з механічними частинками на дно резервуарів випадає велика кількість мікроорганізмів.

Освітлено сусло перекачують в дубові або металеві ємкості, вводять чисту культуру бродильних дріжджів у кількості 3-5% від об'єму зброжуваного сусла і піддають бродінню. Головне бродіння відбувається на протязі 6-10 днів. Зброджування цукру відбувається ще 30-45 днів.

Після бродіння молоде вино освітлюють. Дріжджі і муть осідають на дно ємкості у вигляді тістоподібної гущі. Важливо не затримувати цю операцію, так як у гущі відбувається відмирання (автоліз) дріжджів і продукти розкладу розчиняються у вині, надаючи йому неприємний дріжджевий тон. Потім молоде вино, якщо воно призначене до негайного пуску в торгівлю, у вигляді ординарного фільтрують і розливають у тару.

Якщо вино передбачається випустити у вигляді марочного, то його піддають довгостроковій витримці, в період якої здійснюють операції (переливки, доливки та ін), спрямовані на створення високих дегустаційних якостей.

Для виготовлення сухих червоних столових вин використовуються плоди цукристості 18 - 22% кислотності 6-9 г/л, які роздрібнюють і одержану мезгу перекачують для бродіння в чани, в яких попередньо додана колонія чистої культури винних дріжджів. В період бродіння сусла з мезгою масу ретельно перемішують для більш повної екстракції барвних речовин і попереднього розвитку оцтовокислих бактерій.

Коли бродіння закінчиться, молоде вино зливають через кран в нижню частину чана, а мезгу, яка залишилася в чані, пресують.

Пресові фракції вина в більшості випадків використовують для виготовлення ординарних вин, а самотічні - для марочних.

Червоні столові вина, як і білі, після повного збродження і освітлення знімають з дріжджів і піддають ідентичній обробці.

Для виготовлення кріплених вин використовуються плоди з цукристістю 22-32% і кислотністю 5-7 г/л.

Ягоди роздрібнюють, часто сусло настоюють на м’яззі для придання майбутньому вину більшої повноти, екстрактивності, відповідних смакових і ароматичних властивостей. Після пресування і відстоювання сусло піддають бродінню.

Коли кількість цукру досягає рівня приблизно на 2% більше, ніж передбачено кондиціями готового вина, проводиться кріплення, спиртування його спиртом-ректифікатом до рівня передбаченого для даного найменування вина.

В результаті цієї операції бродіння припиняється і одержують біологічно стійке вино із заданою кількістю цукру і спирту. Потім кріплений виноматеріал піддають технологічним операціям як і для столових вин.

Ароматизовані вина виробляють купажуванням (змішуванням) виноматеріалів з цукровим сиропом і ароматним спиртовим настоєм.

Настої для ароматизованих вин виготовляють на полині, дубовій корі, кориці, гвоздиці, лимонній, апельсиновій та мандариновій шкірках, зубрівці, тисячолиснику, липовому цвіті, березових бруньках тощо.

Купаж склеюють, фільтрують і при досягненні вином розливостійкості розливають в пляшки.

На відміну від виноградних, при виробництві плодових вин для збільшення цукристості плодово-ягідних соків застосовують цукор, а для зниження кислотності - проводять їх розбавлення водою або соком плодів, що мають більш низьку кислотність.

 

30. Технологічна характеристика способів отримання кріплених і ароматизованих вин.

Кріплене вино — це вино, виготовлене неповним зброджуванням цукрів сусла чи м’язги, або купажуванням сухих виноматеріалів зі свіжим, концнтрованим чи спиртованим суслом. Особливістю кріплених вин є припинення бродіння виноградного сусла додаванням етилового спирту. Через підвищений вміст спирту вони краще зберігаються. При отриманні міцних вин сусло спиртують в кінці процесу бродіння. Об’ємна частка спирту в міцних винах – 17-20%, масова концентрація цукрів – до 11 г/см³. Міцні вина поділяються на міцні (білі, рожеві, червоні) ординарні та марочні і типажні (портвейн, мадера, марсала та херес) ординарні та марочні.

Ароматизованими називають вина, приготовані з купажованих сухих чи міцних виноградних вин додаванням до них спирту, цукру і настоїв ароматичних трав і коріння (звіробою, лимонного і гіркого полину, квіток ромашки, како бобів, кориці, коріандру, чебрецю деревію та ін.). У складі купажу на частку вина припадає 80%.

Вермут одержують, додаючи до спеціально підготованого виноградного вина екстракту лікувальних і ароматичних трав. Після змішування вина з екстрактом вермут сильно нагрівають, а після цього охолоджують, після чого він настоюється 3-4 місяці.

Для виготовлення кріплених вин використовуються плоди з цукристістю 22-32% і кислотністю 5-7 г/л.

Ягоди роздрібнюють, часто сусло настоюють на м’яззі для придання майбутньому вину більшої повноти, екстрактивності, відповідних смакових і ароматичних властивостей. Після пресування і відстоювання сусло піддають бродінню.

Коли кількість цукру досягає рівня приблизно на 2% більше, ніж передбачено кондиціями готового вина, проводиться кріплення, спиртування його спиртом-ректифікатом до рівня передбаченого для даного найменування вина.

В результаті цієї операції бродіння припиняється і одержують біологічно стійке вино із заданою кількістю цукру і спирту. Потім кріплений виноматеріал піддають технологічним операціям як і для столових вин.

Ароматизовані вина виробляють купажуванням (змішуванням) виноматеріалів з цукровим сиропом і ароматним спиртовим настоєм.

Настої для ароматизованих вин виготовляють на полині, дубовій корі, кориці, гвоздиці, лимонній, апельсиновій та мандариновій шкірках, зубрівці, тисячолиснику, липовому цвіті, березових бруньках тощо.

Купаж склеюють, фільтрують і при досягненні вином розливостійкості розливають в пляшки.

На відміну від виноградних, при виробництві плодових вин для збільшення цукристості плодово-ягідних соків застосовують цукор, а для зниження кислотності - проводять їх розбавлення водою або соком плодів, що мають більш низьку кислотність.