Поняття та класифікація фінансів. Відмінності між публ та приватними фінансами.

Поняття та класифікація фінансів. Відмінності між публ та приватними фінансами.

Фінанси – це суспільно економічні відносини у процесі утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів. Централізовані фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, що надходять у розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок цих фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, утримується вся невиробнича сфера: освіта, охорона здоров’я, спорт, оборонний сектор, правоохоронні органи та інше. Децентралізовані фінанси утворюються в усіх галузях народного господарства. Суб’єкти господарювання незалежно від форми власності утворюють грошові фонди за рахунок власного прибутку.

Фінанси – це не тільки грошові кошти. Це насамперед відносини між людьми щодо утворення, розподілу та використання грошових фондів. Фінанси поділяються на приватні, публічні та міжнародні.

Міжнародні фінанси — сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами.

Публічні фінанси - система формування, розподілу та використання фондів грошових коштів, призначених для забезпечення діяльності державних і місцевих органів влади. Публічні фінанси включають державні фінанси і місцеві фінанси. Державні фінанси — це система грошових відносин, що виникає разом із державою та нерозривно пов’язана з її існуванням і функціонуванням. За своїм матеріальним змістом державні фінанси є фондами грошових коштів. Необхідно усвідомлювати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють наявність фінансів. Місцеві фінанси - це система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій.

Приватні фінанси – система формування, розподілу та використання фондів грошових коштів, призначених для забезпечення потреб приватних осіб.

Відмінні риси між публічними й приватними фінансами були сформульовані у праці французького вченого П. М. Годме. Він відмічав наступні відмінності публічних фінансів від приватних:

- держава може у примусовому порядку забезпечити свої доходи через систему оподаткування, і в той же час відсутнє примусове виконання по відношенню до самої держави, на відміну від приватних осіб, які не можуть примусовим шляхом забезпечити свої доходи, а тому можуть бути неспроможними виконати свої зобов'язання;

- державні фінанси пов'язані з грошовою системою, яка певною мірою управляється державою й не залежить від волі приватного власника, який розпоряджається лише власними фінансами;

- приватні фінанси орієнтовані на одержання прибутку, а державні фінанси є засобом задоволення так званого загального інтересу;

- розміри державних фінансів є значно більшими, ніж розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.

 

Фінансова діяльність держави та органів місц самовр: поняття, мета та правові основи

Держава й органи місцевого самоврядування встановлюють порядок формування і використання централізованих і децен­тралізованих фондів, тобто керують ними як владні і господа­рюючі суб'єкти фінансових відносин. Держава не може бути бездіяльною. Вона, як і всі державні та місцеві органи, функціонує безперервно. Усі її дії вимагають матеріального опосередкування, витрати фінансових ресурсів, постійного їх відшукування, планового розподілу і ощадливого використан­ня. Держава постійно впливає на процес формування, розпо­ділу й використання централізованих і децентралізованих фон­дів, тобто керує ними. Ця її діяльність має назву фінансової.

Важливішою особливістю діяльності держави в галузі пуб­лічних фінансів є те, що вона властива законодавчим, виконав­чим органам, усім підприємствам, організаціям і установам.

Завдання фінансової діяльності:

Формування публічних державних і місцевих централізо­ваних і децентралі­зованих фондів

Розподіл публічних державних і місцевих ресурсів

Викорис­тання публічних державних і місцевих ресурсів

Державний і місцевий контроль за фінансовою діяльністю усіх суб'єктів грошово-кредитних відносин

Емісія грошових знаків -це завдання виключно держави

Головним завданням державного регулювання фінансових відносин є узгодження інтересів суб'єктів цих відносин вста­новленням необхідних обмежень і заборон у цих відносинах.

Державні органи, як частина державного механізму, наділе­ні владними повноваженнями в галузі фінансів, тобто юридич­но закріпленими можливостями здійснювати державну владу, приймати від імені держави юридично значимі рішення в га­лузі фінансів і забезпечувати їх реалізацію.

Державно-владне повноваження в галузі фінансів характе­ризується тим, що:

1) норми фінансового права закріплюють порядок формування фондів коштів та права й обов'язки владних органів;

2) орган держави у фінансово-правових відносинах видає юридичні акти, які вміщують як нормативні (наприклад, ін­струкція ГДПА), так і індивідуальні правові акти;

3) орган держави має певну економічну і організаційну ві­докремленість і самостійність;

4) орган держави, виконуючи повноваження в галузі фінансів, бере участь у виконанні функцій держави;

5) орган держави завжди наділяється фінансовими ресурсами для виконання своїх функцій;

6) державний орган, який вступає у фінансові правовідносини, завжди наділений фінансовими ресурсами для можливості виконання закріплених за ним повноважень.

Владні повноваження у галузі публічних фінансів — це за­безпечена законом і нормативно-правовими актами вимога уповноваженого суб'єкта — органа законодавчої чи виконавчої влади певної поведінки і дій у галузі фінансів, що звернена до юридичних або фізичних осіб — суб'єктів фінансових право­відносин.

Владні повноваження в галузі фінансів забезпечуються за­конами і нормативно-правовими актами і ними ж обмежу­ються. У фінансових правовідносинах не може бути свавілля. Державне казначейство чітко виконує приписи закону про дер­жавний бюджет, відпускаючи розпоряднику бюджетні кошти у розмірі бюджетного призначення, визначеного законом про бюджет. Але воно не може профінансувати ні більшу, ні мен­шу суму, ніж передбачає бюджетне призначення. І режим за­стосування владних повноважень у фінансовій сфері різний.

 

	Завдання, що вирішуються в процесі фінансової діяльності державою і органами місцевого самоврядування:
1) планова мобілізація, розподіл і використання коштів для виконання функцій держави і органів, які визнаються державою необхідними			2) стимулювання суспільного виробництва з метою його розвитку та інтенсифікації
	3) контроль за законним і доцільним використанням грошових коштів

Деякі повноваження використовуються постійно (наприклад, у галузі податків або обов'язкові норми витрат), можуть засто­совуватися періодично (ті, які основані на періодичних бю­джетних актах), інші — тільки у форс-мажорних або критич­них обставинах (покриття збитків, викликаних весняним па­водком).

Таким чином, фінансова діяльність держави — це засно­ваний на нормах права планомірний процес управління публіч­ними централізованими і децентралізованими фондами кош­тів, необхідними для здійснення завдань і функцій, що по­ставлені Конституцією України перед державою, органами місцевого самоврядування та іншими публічними утвореннями, дозволеними державою.

 

Наука фінансового права

Наука фінансового права виникла значно пізніше, ніж фінан­сові інститути, які з'являються разом з державою, оскільки жодна держава не могла і не може жити без податків і кредиту. Першим європейським автором роботи з фінансів "Про дохо­ди афінської республіки" вважається Ксенофонт. XVII ст. датують зародження і розвиток класичної по­літекономії.

У XVIII ст. з'являється термін "фінанси", який увів у нау­ковий обіг на території Російської імперії професор права Мо­сковського університету С. Ю. Десницький. Він вперше визна­чив, що фінанси держави складаються з двох частин: витрати і доходи, що сума видатків є визначаючою і відповідно до неї повинні бути знайдені доходи. У 1835 р. в російських університетах вводиться курс фінансо­вого права.

Як бачимо, фінансові інститути ви­никли разом із державою й існують до цього часу. Але наука фінансового права зародилася значно пізніше. Якщо брати до уваги роботи перших дослідників фінансів Юсті і Зоннельфельса, то фінансова наука існує трохи більше 300 років³. Після жовтневих подій фінансове право як учбова дисципліна була виключена з учбових планів юридичних і економічних факуль­тетів. Природно, що припинилися фінансово-правові до­слідження. Адміністративно-командній системі не потрібні бу­ли ідеї впровадження наукових засад у процес прийняття зако­нів, які регулювали фінансові відносини. "Відродив" фінансо­ве право Ю. А. Ровинський, який захистив кандидатську дисертацію про предмет фінансового права.

Після утворення суверенних держав на терені СРСР в 1991 р. наука фінансового права одержала друге життя. Учені-юристи активно взялися за розробку фінансово-правових проблем. Біля 40 років ніхто з пошукувачів наукових ступенів не брався за розробку питань теорії фінансово-правової науки.

На сьогодні наука фінансового права досліджує встановлені фінансово-правовими нормами методи і засоби, якими держава і органи місцевого самоврядування мобілізують кошти у цент­ралізовані І децентралізовані фонди і витрачають їх для свого функціонування.

До предмета науки фінансового права належить аналіз про­блем основ правового статусу суб'єктів фінансових правовід­носин, особливостей владних повноважень публічних органів, які обов'язково беруть участь у фінансових правовідносинах, їх взаємовідносин з підвладною стороною, якою може бути і орган державної влади, і орган державної виконавчої влади, і окремий громадянин.

Завдан­ням науки фінансового права с:

— дослідження інститутів фінансової системи, порівняльний аналіз національної і зарубіжних фінансових систем, відпо­відність їх об'єктивним економічним законам І розкриття закономірностей, пов'язаних із переходом до ринкових від­носин та формулювання пропозицій до "їх фінансово-право­вого регулювання;

— приділення максимальної уваги з'ясуванню ролі й призна­чення фінансово-правових інститутів, формування яких ба­зується на ланках (інститутах) фінансової системи;

— наука фінансового права розширяє свій предмет у зв'язку із виникненням нових фінансово-правових інститутів, тобто виконує конструктивну функцію.

Завданнями науки фінансового права є вивчення фінансово­го законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і ви­користання позитивного досвіду для:

— вдосконалення практики фінансової діяльності державних і муніципальних органів в Україні;

— оновлення фінансових нормативно-правових актів;

— систематизації чинних фінансово-правових актів шляхом доступних для неї як публічно-правової дисципліни методів.

 

Джерела фінансового права

Джерела фінансового права — це зовнішня форма виразу фі­нансово-правових норм, які видає держава, її органи та ор­гани місцевого самоврядування або органи, що визнані дер­жавою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян.

Джерела фінансового права — це закони та нормативно-правові акти Верховної Ради України, державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування, які вміщують норми фінансового права.

Нормативно-правовими актами, що регулюють фінансові відносини в Україні, є:

— Конституція України;

— закони, що регулюють фінансові відносини. В основному вони перелічені у ч. 2 ст. 92 Конституції;

— Бюджетний кодекс України;

— щорічні закони про державний бюджет;

— нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з фінансових питань;

— нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, що стосуються фінансової діяльності;

— акти органів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Конституція України (попереднє питання)

Закон є основним правовим актом, що видається Верхов­ною Радою України. У правовій державі підвищується роль закону як головного регулятора фінансових відносин. Закон регулює найбільш важливі відносини в державі та суспільстві.

Виключно законами України (ч. 1 ст. 92 Конституції Украї­ни) встановлюються:

— Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки І збори;

— засади створення І функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

— статус національної валюти, а також статус іноземних ва­лют на території України;

— порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

— порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх ви­ди і типи.

Ці закони, які регулюють майже всі види фінансових відно­син, мають найбільшу юридичну силу серед інших правових актів.

Серед законів, які регулюють фінансові відносини, особли­ве місце відведено щорічному закону про державний бюджет. Виключно Законом про Державний бюджет України визначають­ся будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Ст. 96 Конституції встановила, що Державний бюджет затверджується щорічно Верховною Радою України на період з І січня до 31 грудня.

Закон України "Про Національний банк України" надав право НБУ видавати нормативно-правові акти у формі поста­нов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затвер­джуються постановами Правління НБУ (ст. 56).

Значне місце серед джерел фінансового права посідають Укази Президента України з фінансових питань. Наприклад, Указ Президента України "Про укріплення фінансової дисцип­ліни і недопущення правопорушень у бюджетній сфері" від 25 грудня 2001 р., Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. та інші.

Актами Кабінету Міністрів України є постанови і розпоря­дження, які обов'язкові для виконання (ст. 117 Конституції України). Постанови, як правило, — нормативно-правові акти, вони відображують повноваження Кабінету Міністрів України в галузі фінансової сфери. Розпорядження — це ненормативні акти, що мають оперативний характер.

Серед актів, що регулюють фінансові відносини, чільне місце посідають акти виконавчих органів щодо керівництва фінансами: Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації, Державного казначейства, Контрольно-ревізійного управління України, Національного банку України. Це положення, інструкції, методичні вказівки.

До нормативно-правових актів, які регулюють і фінансові відносини, належать акти державних цільових фондів: напри­клад, постановою Правління Пенсійного фонду від 19 грудня 2003 р. затверджено „Інструкцію про порядок обчис­лення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України". Ця Інструкція розроблена від­повідно до Закону України "Про загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування" та Закону України "Про збір на обо­в'язкове державне пенсійне страхування".

Самостійну групу джерел фінансового права створюють рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих рад і органів місцевого самоврядування з фінансових питань. Вони всі мають загальні особливості: територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що стосуються місцевих бюджетів, установлення місцевих податків і зборів (ст.ст. 142 і 143 Конституції України). Рішення органів місцевого самовря­дування є обов'язковими для юридичних осіб, розташованих на цих територіях, і для посадових осіб та громадян, що по­стійно або тимчасово проживають там.

Закони І підзаконні нормативно-правові акти у галузі фінан­сів починають діяти із моменту, встановленого самим актом. Закони і нормативно-правові акти в галузі фінансів бувають без визначення строку дії.

Особливу роль серед джерел фінансового права відіграє Бюджетний кодекс України, що почав діяти з 1 січня 2002 р. Після ухвалення Бюджетного кодексу, який вирішує кардинальні питання бюджетних відносин, Кабінет Міністрів України повинен привести у відповідність до Бюджетного ко­дексу всі свої нормативно-правові акти, які не відповідають його нормам, тобто йде планомірний процес вдосконалення бюджетного законодавства.

Останнім часом джерелом фінансового права, як і всіх га­лузей права, стали вважати акти судових органів. Зовсім недав­но наша юридична наука не визнавала прецедентного права, однак з появою конституційної юрисдикції органу — Консти­туційного Суду України — ставлення до судових рішень змі­нилося.

 

Принципи бюджетної системи

Бюджетний кодекс (ст. 7) установив такі принципи побудо­ви бюджетної системи України:

1) єдність бюджетної системи, яка забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним ре­гулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною кла­сифікацією, єдністю порядку виконання і ведення бухгалтер­ського обліку й звітності;

2) збалансованість повноважень на витрату бюджетних кош­тів не може бути більше, ніж включено в бюджет на ці цілі. Однак Державний бюджет, бюджет Автономної Респуб­ліки Крим, міські бюджети можуть бути прийняті на пев­ний бюджетний період із дефіцитом, але тільки за умови наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту. Такими джерелами можуть бути державні внутрішні й зов­нішні позики органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні й зовнішні позики органів місцевого самовряду­вання (ст. 15 Бюджетного кодексу). Законодавство України наділяє Кабінет Міністрів правом одержувати позики в ме­жах, які встановлені Законом про Державний бюджет. За дорученням Кабінету Міністрів України міністр фінансів України може здійснювати державні внутрішні і зовнішні позики. Внутрішні позики можуть здійснювати і Верховна Рада Автономної Республіки Крим, і міські ради, а зовнішні — виключно ради міст Із населенням понад вісімсот тисяч (ст. 16 Бюджетного кодексу). Величина основної суми бор­гу держави не повинна перевищувати 60% фактичного річ­ного обсягу валового внутрішнього продукту. Профіцит бюджету (перевищення доходів над видатками) затверджується виключно з метою погашення основної су­ми боргу;

3) самостійність — держава і органи місцевого самовряду­вання самостійні в галузі своїх бюджетів.

Держава не від­повідає за взяті органами місцевого самоврядування бю­джетні зобов'язання, а органи

місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетними обов'язками, які взяті кожним з них, а

також за бюджетними обов'язками держави. Усі вони самостійно затверджують свої бюджети,

вносять до них зміни І затверджують звіти про виконання бюджету;

4) повнота означає, що в бюджети включаються всі надхо­дження і видатки, які здійснюються відповідно до

нормативно-правових актів органів держави і місцевого самовряду­вання; Ці

5) обгрунтованість — це формування бюджетів на підставі реальних показників економічного і соціального

розвитку держави, розрахунків надходжень до бюджетів і видатків бюджетів, які здійснюються згідно із

затвердженими мето­диками і правилами;

6) ефективність — складання і виконання бюджету повинно здійснюватися при використані мінімальної

кількості кош­тів для досягнення мети;

 

7) субсидіарність (лат. зиЬзІолагіиз — резервний, допоміжний) — такий розподіл доходів і видатків між

ланками бюджетної системи, при якому надання громадських послуг максима­льно наближується до їх безпосереднього споживача;

8) цільове використання коштів, тобто покриття тільки запла­нованих потреб;

9) справедливість і неупередженість — бюджетна система в Україні повинна будуватися так, щоб доходи і видатки включалися до бюджетів без упередженості, все націона­льне багатство розподілялося справедливо між територіа­льними общинами й громадянами¹;

10) публічність і прозорість — тобто всі" акти бюджету пови­нні бути оприлюднені після затвердження їх

відповідними представницькими органами — Верховною Радою Украї­ни, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, від­повідними місцевими радами²;

11) відповідальність учасників бюджетного процесу. Вперше в нашому бюджетному законодавстві з'явився

розділ, при­свячений відповідальності учасників бюджетного процесу. Тепер відповідальність кожного учасника бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність взята за принцип.

 

Складові частини бюджету

Підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються на:

Покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; організацію додаткової діяльності бюджетних установ; утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ; ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти; господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв; організацію основної діяльності бюджетних установ; виконання відповідних цільових заходів.

За доходами

Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

За видатками

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов’язань;

4) отримання товарів, робіт та послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

 

Виконання місцевих бюджетів

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом зокрема, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Безпосередню участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також громадяни, які в обов'язковому порядку виконують свої зобов'язання перед бюджетом. Чинним законодавством передбачено, що податки, збори та інші обов'язкові платежі зараховуються до бюджетів повністю, незалежно від їхнього цільового призначення.

Усі розташовані на території України суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкованості, а також громадяни, які сплачують податки, збори та інші обов'язкові платежі до бюджету, можуть фінансуватися з бюджету та одержувати за рахунок коштів бюджетів виплати відповідно до програм економічного та соціального розвитку.

Бюджетні установи фінансуються згідно з кошторисами доходів і видатків. Керівники цих установ зобов'язані використовувати бюджетні кошти раціонально, економне, ефективно, не допускати перевитрат коштів, забезпечувати їхнє цільове використання.

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунки відповідного бюджету, відкриті в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів передбачає, що виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюватиметься наступним чином:

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів місцевих бюджетів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України.

 

Звіт про виконання бюджету

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України.

Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України.

Єдині форми звітності про виконання Державного бюджету України встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною.

Місячна звітність про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Зведені показники звітів про виконання бюджетів, інформація про виконання захищених статей Державного бюджету України, інформація про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України - не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним. Звіт про бюджетну заборгованість надається не пізніше 15 числа другого місяця, наступного за звітним.

Місячний звіт про фактичні надходження податків і зборів та інших доходів до бюджету, місячний звіт про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат - не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України включає такі частини:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про рух грошових коштів;

3) звіт про виконання Державного бюджету України;

4) інформацію про стан державного боргу;

5) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

6) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов’язань.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

5) звіт про бюджетну заборгованість;

6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу;

8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов’язань;

9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;

11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

 

Юридичний склад податку

Елементи правового механізму податків поділяються на основні та додаткові. Якщо перші є основними еле­ментами правового механізму — платник податку, об'єкт об­кладання, ставка податку або збору, то до додаткових нале­жать: предмет, база оподаткування, одиниця оподаткування, податкові пільги, строки і способи сплати податку, особливос­ті податкового режиму та податкової звітності, вид бюджету або фонду, в які включаються надходження.

Суб'єкт податку — юридична або фізична особа, яка зобо­в'язана сплачувати податок. Крім обов'язку вносити кошти до бюджету або централізованого цільового фонду, платник зобов'язаний своєчасно подавати фінансовим органам звіти про одержані доходи, про сплату податків.

Об 'єкт — те, що підлягає оподаткуванню.

Визначення можливих переліків об'єктів оподаткування дається в ст. 6 Закону „Про систему оподаткування". Об'­єктами можуть бути операції з реалізації товарів, послуг, майно, прибуток, дохід і вартість реалізованих товарів, наданих послуг або Інший об'єкт, що має вартісну, якісну або фізичну характеристику, з якою законодавчий акт пов'язує виникнення обов'язку сплатити податок. З об'єк­том податку пов'язаний предмет оподаткування, який від­биває ознаки не юридичного, а фактичного характеру. На­приклад, об'єкт податку на землю — право власності на ділянку землі. Сама по собі ділянка не породжує ніяких правових наслідків, але право власності пов'язане саме з нею.

Ставка податку — розмір податку на одиницю обкладання. Вона виражається у відсотках або у твердій сумі.

Одиниця обкладання — частина податкового об'єкту, на який встановлюється ставка податку: 1 гривня, 1 м, гектар землі, потужність мотора, довжина судна.

Строк сплати — твердо фіксована в законі дата внесення платежу до бюджету, за порушення якої неодмінно застосо­вується покарання — пеня.

Пільги — повне або част­кове звільнення від плати (наприклад, залежно від родин­ного стану).

База оподаткування — це вартісна, фізична або інша харак­теристика об'єкту оподаткування.

Змінюватися перелічені елементи можуть тільки в податко­вих законах. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про систему опо­даткування" зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запрова­джуватися Законом "Про державний бюджет" на відповідний рік.

 

Об'єкт оподаткування

1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами;

2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню з джерелом походження з України.

Ставка: Основна ставка податку становить 16 відсотків.

За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб.

За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження