Мистецтво управління в Стародавньому Китаї та Індії.

Як відомо, стародавня китайська цивілізація демонструвала найвищу культуру з багатьох галузях знань. Не виняток і управління. Так, понад 3 тис. років тому в Китаї відомі були терміни, поняття, що широко використовуються в управлінні й сьогодні: організація, функції, кооперація, системний підхід до діяльності, заходи для підвищення ефективності, спеціалізація, різні види техніки контролю. Джерелом цих термінів є Конституція Чоу і літопис Менсиса (1100-500 pp. до н. є.).

Але найбільш оригінальними й значущими в галузі управління були погляди генерала Сан Цзу (близько 600 року до н. є.). Саме йому належить перший з відомих у світі військових трактатів під назвою "Мистецтво війни".

Для перемоги, вважав генерал, вирішальним є підготування до бою. Планування бою, його численних варіантів - запорука успіху, шлях до перемоги. Відсутність цього неминуче призводить до поразки.

Військовим командирам, сучасним менеджерам близькі слова Сан Цзу про те, що коли накази нечіткі й незрозумілі, то в цьому винен генерал. Проте якщо накази зрозумілі, але солдати їх усе ж не виконують, то винні в цьому, вважає Сан Цзу, офіцери. Він доходить висновку: "Якщо генерал не має влади, якщо його накази не зрозумілі, якщо офіцерам і службовцям чітко не визначені їхні обов'язки - результатом буде повний хаос".

Ідеї управління, організації, сформульовані Сан Цзу в його трактаті, цим не обмежуються. Він також писав про поділ армії на підрозділи, про градацію чинів серед офіцерів, про використання гонгів і сигнальних вогнів для комунікації, важливість прапорів та іншої військової символіки.

Зі збірника Конфуція, а також із праць його численних послідовників видно, що конфуціанство, оцінюючи правителів, значної уваги надавало ефективності їхньої соціально-економічної діяльності. Серед показників цієї ефективності були: забезпечення соціальної стабільності суспільства, економія на витратах, накопичення і зберігання надлишків, турбота про забезпечення народного добробуту, зменшення податків, залучення людей до громадських робіт з огляду на сезонність сільськогосподарської

праці тощо.

Саме ці, швидше морально-етичні, ніж законодавчо закріплені показники, у майбутньому призвели до практики, яку наші сучасники назвали б рейтингом заслуг (оцінки вчинків) для просування по службі. Така практика набула значного поширення в часи династії Хан (206 р. до н. є.).

Якщо для конфуціанства гарантом стабільності державного ладу було збереження правителями незмінності патріархально-родових відносин і сталих урядових норм, то невідомі автори трактату "Гуань-Цзи" (4 ст. до н. є.) вважали, що держава повинна регулярно впливати на громадське життя. Вони досить глибоко розробили систему державного регулювання економіки.

Вважаючи, що могутність держави зростає насамперед завдяки праці хліборобів, ремісників, торговців, службовців та інших соціальних груп населення країни, автори "Гуань-Цзи" радили їм передавати свої навички і знання новим поколінням. Для зміцнення землеробства як найважливішої складової господарства вони рекомендували такі заходи: визначати врожайність окремих ділянок земельних угідь, розподіляти їх якомога рівномірніше, встановлювати рівень оподаткування залежно від якості землі, не відволікати селян у період сільськогосподарських робіт, надавати їм дешевий кредит, організовувати для зубожілих у неврожайні роки громадські роботи.

В основі староіндійських уявлень про суспільство лежала концепція станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н. є. є переважно релігійні трактати: буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна.

Велика кількість брахманістських творів ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини - релігійного обов'язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові. Кожній із цих цілей присвячено відповідну літературу. Найвідомішими джерелами про обов'язок (дхарму) є "Закони Ману", про вигоду (артху) - "Артхашастра", про кохання (каму) - "Камасутра". "Закони Ману" (близько II ст. до н.е. - І ст. н. є.) - це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману.

У "Законах Ману" економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки у середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському господарстві. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар. Можна сказати, що господарська самостійність розглядалася як одна з головних умов свободи та рівноправності людини.

Питанням державного управління присвятив свої наукові дослідження і визначний державний діяч Індії - Каутилья, радник царя Чандрагупти І. Його основною працею, присвяченою вченню про державу, є "Артхашастра". Саме у ній, написаній приблизно у 321 році до н. є. і адресованій царям та правителям, викладені основи індійської державної адміністрації і містяться рекомендації щодо встановлення й підтримки у країні економічного, соціаль­ного і політичного порядку.

Артхашастра" надавала великого значення непорушності кастових законів. "Якщо шудра видає себе за брахмана, то він має бути осліплений за допомогою отруйної мазі або ж сплатити штраф у 800 пана". Завдання дотримання й охорони кастових відмінностей, відповідно до "Артхашастри", покладалося на царя. Від нього ж залежало недопущення переходу аріїв у стан рабів.

Своє вчення про стародавнє індійське господарство Каутилья викладає не з позицій теоретичного аналізу. Воно подане з погляду практичної організації й управління його складовими частинами (галузями). Мова, зокрема, йде про землеробство, ремесло й торгівлю.

Наглядачі в кожній з галузей господарства, за свідченням "Артхашастри", повинні бути людьми, що добре знають ці галузі. Так, "наглядач у землеробстві мусить бути людиною, обізнаною з наукою про сільське господарство і з доглядом за плодовими кущами й деревами". Саме він має організовувати посівну кампанію, застосовуючи для цього "працю рабів, найманих працівників і тих, хто відпрацьовує штраф". В "Артхашастрі" висловлювалася стурбованість затримками й перешкодами в обробітку землі, що виникали з вини ковалів, теслярів, грабарів, майстрів, що плетуть канати, ловців змій та ін. Якщо зазначені працівники завдають господарству збитків, то з них стягується штраф, відповідний до збитку. Особливо суворі санкції мали застосовуватися до осіб, котрі завдавали шкоди зрошувальним спорудам, які відігравали особливо важливу роль у забезпеченні потреб держави.

Об'єктивний аналіз Каутильєю шляхів і способів досягнення успіхів політиками, відсутність їх моральних оцінок закріпили за ним славу прихильника жорсткого управління. Можливо, це було пов'язано з тим, що Каутилья намагався насамперед показати, хто і як досягає успіхів, а не пояснити, що люди повинні (зобов'язані) робити. Серед необхідних якостей державного адміністратора він особливо виділяв такі: шляхетне походження, мудрість, упевненість, красномовність, енергійність, товариськість, відда­ність, здоров'я і мужність, послідовність, нездатність відкладати справу на потім, відсутність ненависті й ворожнечі.

"Артхашастра" торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати "справедливі ціни" на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався до ціни товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася.

Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання у галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічного управління.