Тема: міжнародні відносини у 3/3 хіх – п хх ст.

Після Франко-Прусської війни і з початком формування нових держав у Євр. (Герм.імп, Італ.) міжнародні відносини ступили на новий рівень = новий виток перерозподілу терит., зміну міжнародних пріоритетів.

1871 – створено новий орган контролю в Євр. – «Союз трьох імператорів» (Рос, Австр, Нім). Це об’єднання передбачало заміну «Священного союзу». Переговори між першими особами союзників одразу означили протиріччя, що виявились після фр-прусск. війни, особливо між Рос. і Нім. Причиною була безапеляційна політика Бісмарка, який вважав, що формування нової держави в Євр. передбачає повну зміну міжнародних відносин на користь Нім.

Першим фактором перевірки союзу стала «військова» тривога 1875 у відносинах Фр-Нім (Фр. порушила умови 1871 про військ. заклади => Нім окупація, а Рос. не підтримує Нім = конфлікт)

Намагаючись помститись Росії, Нім в 1877 спровокувала чергову Рос-Турец. війну, після якої в 1878 на Берлінському конгресі підставила Рос, заблокувавши їй виходи до Чорном. і Середзем. протоків, що призвело до неможлив. пересув. рос. торг. і військ. кораблів.

Водночас Рос. намагається владнати стосунки з Нім використовуючи династичні зв’язки – з 1882 відношення покращились, і Нім зосередилась на колоніях.

1884 – створено нім. колоніальне товариство = 7 експедицій => розширення колон. терит. Нім = терит. Центр. Африки і Індонезія.

Англія з 1885 (мін Бенджамін Дізраелі) – політика блискучої ізоляції – не приймає участь у військ. кампаніях, виконує функції арбітра. Лише у 1898 Нім спровокувала на Пд. Африки Англо-Бурську війну, і Англія вийшла з ізоляції (позитивно).

В Євр: залучення Італії до міжнародн. політики – 20 травня 1882 за ініціативою Нім, створено перший в світі політичний блок – «Троїстий союз», який мав оборонний хар-р, що передбачав фактор невтручання у внут. справи держав союзу і захист інтересу у випадку нападу на одну з них. Італ підштовхувалась Нім і Авст-Уг.

1877 Нім спробувала відновити союзн. відносини з Рос. => «Перестраховочный договор» спочатку 2сторонній, але в ході приєдналась Авст-Уг, а в 1878 ще й Італ., яка одразу висунула свої умови, щодо перегляду Берлінських угод 1878 (ворожнеча з Рос.). Італія загострює відносини «3ї-го Союзу» з Рос., і Австр. загострює відносини з Фр.

Т.е. за цим договором відбув. перерозподіл сил в Євр., => Рос шукає співробітн. з Нім, що не подобається Бісмарку, і той з 1888 починає «митну війну» (ембарго на торг. рос. зерном і кошти рос. поміщиків. => вдарило по економ. престижу Рос., а Рос в свою чергу, заборонила нім. купувати підприємства у себе). 1891 – зустріч імператорів, і кайзер Вільгельм ІІІ запропонував Бісмарку відставку. = Дії Бісмарка призвели до розколу Європи на 2 (Союз розрізав Євр. навпіл посередині). Після усунення Бісмарка дипломатія рос. обновилась (Вітте, А.Гірс).1893-1894 - пошук нових союзників Росією (справа молодої дипломатії). – відбулися переговори між Фр і Рос => підписання угоди про військову і торг. допомогу (1й етап форм. нового політ блоку) – фін. співробітництво банків, допомога фр. росії при революції 1905.

З Англо-Бурської війни посилились амбіції держав Європи. Італ. почала заважати ВБ (судоходство в єгипті). ВБ вивела Італ. на таємні між нар. переговори і змусила підписати таємний протокол, про те, що Італ. не буде підтримувати воєнні дії проти англ..

З початко Рос-Яп війни 1904 починається пошук нових союзників старими євр. країнами. мета: забезпечити стабільність власну і Євр.

Спочатку - диплом. взаємини ВБ і Фр – за компромісом вони розмежували єгипет (англії), а ВБ підтримає Фр у встановленні протекторату над Марокко.

15 квітня 1894 – «Entente cordiale» угода ВБ і Фр в основі, до 1907 – утворення Антанти.

У 1905 перевірка перед-антанти – 4 міжнародні кризи:

1. 1905-06 Перша марокканська криза.

Нім висунула вимогу, щодо виведення фр. військ з Марокко (або втрутиться військами – т.е. війна) чи укладе з нім подвійний протекторат над марокко. проблема була 1,5 роки, вирішилась силами рос. дипломатії (м. Альхисерас Пд Іспан) – міжнародний форум де рос загасила конфлікт.

2. 1908 Боснійська криза.

На той час поступово розвалюється Осм. імп., австр. виявила інтерес – анексувати терит. Боснії і Герцеговини від Осм. (і через помилку рос. дипломата – вдалося), авст. оплатила анексію.

Але тут ВБ і Рос знайшли взаємовигідне співробітництво щодо Східного питання. Домовились: невтручання рос до Афган-у + Пн. іран (рос), Середн. Іран (зона вільного підприємства), Пд. Іран (англ – є нафта)) 20 серпня 1907 – договір Рос – ВБ + Фр – остаточн. створення Антанти.

3. 1910-11 Друга марокканська криза.

ВБ через ЗМІ оголосила, що проти Нім виставить армію у 100 тис. за Фр. поки ті розбирались, Італія запросила собі терит. Осм.імп. (Тріполі і Керінаіки - та відмовила) і Італія оголосила війну і виграла її => форм. 10 листопада 1911 нової держави – Лівії.

4. 1912-13 Перша і друга Балканські війни.

20 травня 1912 – зі створення Балканського союзу (Серб., Хорв., Алб., Грец. + потім Босн-Герц., Чорног., і воєводина). Літом 1912 ці країни намагались мирними угодами затвердити власну незалежність від Туреч., але не отримали позитивн домовлен. і вимушені були оголосити війну Туреч. 3 жовтня 1912. Завершилась вона в травні 1913 – підписанням Лондонської угоди (наслідки):

1. Затвердження незалежн. держ. Албанії.

2. Оформлення легітимності Балканського союзу.

Також було затверджено ліквідацію Осм. імп і оформлення держави Туреччина. У травні 1913 Австр-Уг висунула претензії до Боснії і Герц. на предмет анексованих терит. Балк. союз відкинув їх, і тому Авст. за підтримки Нім намагалась підірвати Балк. союз.

У червні 1913 скориставшись проблемою Болгарії (відсутн. спадкоємця), троїстий союз спровокував війну між Болгарією і Балк. союзом від 27 червня до 29 липня 1913. Болгарія отримала поразку. Балк. союз відстояв свої правана Адріатичному узбережжі, + (3 серпня 1913 Стамбульський договір) – в 2 рази обрізав терит Болгарії, + 23 вересня Тур. визнала існування Балк. союзу і його права на власні терит.

= Отже, 4та криза була найвагомішою в плані перерозподілу і поновлення територій, однак саме ці Балк. війни і вбивство 27 червня 1914 представником терорист орг. «Влада косна» спадкоємця Австр. престолу, сформували передумови Першої Світової війни (28 июля 1914 - 11 ноября 1918).

 

Тема: Політична еволюція великих країн Світу.

США
На пХХ основою політ. устрою США залишалась конституція 1787, а також перші 10 поправок до неї (Білль про права 1791). Ці документи не ліквідували адміністр. і частково політ. автономію штатів, однак протиставили їм сильну центральну владу. В основі сист. держ. устрою лежав принцип розподілу влади, за яким: законодавча – належала конгресу (парлам.), що складався з 2х палат: палати представників і сенату, які були рівні відносно законодавчої ініціативи і прийняття законів. Головою виконавчої влади був президент, що обирався загальн. голосуванням в усіх штатах на 4 роки (але міг бути переобраний), (сит. виборів – не пряма, а представницька зараз?).

Президент є головою держави, керівником уряду і верховним головнокомандуючим армії. За конст. президент не має права законодавчої ініціативи, а накладене ним вето може бути відкинуте більшістю конгресу.

Верх. суд США має найвищу вагу. За конст., паралельно із судами штатів, існує федеральна судова система, що склад. з 30 районних і 3 окружних судів. Верх. суд. призначається президентом і затвердж. конгресом, суд ратифікуєчи відміняє будь-який закон (т.е. підтверджує його конституційність і затверджує до дії).

Характерною рисою америк. життя на пХХ була двопартійна система, але вона була недосконалою. Вибори обмежували в правах жінок, робітників-емігрантів і робітників без ПМЖ., також не мало прав (хоча вони були прописані у 14й поправці) афроамерик. населення.

Німеччина (Нім)

На п.ХХ перебувала в стані напівабсолютницької імперією. За конституцією 1871 до неї входило 22 монархії, 3 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек) і 1 імп-ка область Ельзас і Лотарингія. В кожній з монархій була своя правляча династія і свій земельний парламент – Ландтаг. За конст. вони мали ознаки самостійності, але фактично були залежні в союзі з Пруссією на чолі з династією Гогенцоллернів, де не було рівності. Держ. устрій.:

а) Кайзер – імператор (= король Пруссії з Гогенцоллернів).

б) Імп. урядв особі канцлера.

в) Верховна палата парламенту Рейхстаг, союзна рада.

Рейхстаг налічував 58 депутатів (признач. місц. монархіями) і 17 з них – від Пруссії. З 1877 Рейхстаг обирається на 5 років чоловічим населенням імперії. Реальна влада в руках імператора. партійно-політ. система відсутня.

Японія (Яп)

На пХХ Яп є конституційною монархією. Конституцією 1889 закріплені основи напів-абсолютницького режиму: Яп залишається імперією, особа імп. священа і недоторканна, його піддані отримують право користуватися демократичними свободами, але в межах діючих законів.

Законодавча влада – парламент з 2х палат: верхня – знать, що признач. імпер., нижня обиралась населенням (але через ценз, виборці = 1% населення). Закон вступали в силу після їх ратифікації імператором. Уряд призначався теж імператором, як і суд. Це була найреакційніша форма держ. устрою в Світі.

Великобританія (ВБ)

На пХХ залишається конституційною монархією від док. «Білль про права» 1681. Має парламент 2х палат: лордів і общин.

На с.ХІХ ст. 2 партії: Віги і Торі.

На /2 ХІХ: Ліберальна, Консервативна і (1900) Лейбористська партії.

За традиціями король міг нагородити титулом лорда. Виборцями можуть бути громадяни, що жили у ВБ не менше 1 року, майновий ценз (1 місяць= 12 фунтів ст.) = 12% населення ВБ.

Проблеми ВБ стосувалися негараздів всередині парламенту: більшість законів від палати общин/громад не приймалися палатою лордів. Після правління королеви Вікторії, королівська сім'я не втручалась у дії уряду, і це призвело до нових реф.., основоположником яких був мін.військ.справ Девід Ллойд Джордж.

Франція (Фр)

На пХХ була в стані третьої республіки президентського типу з конституцією 1875. Головою держави був президент, якого обирали члени Націон. Зборів (парламенту) на 7 років. Президент мав вагомі повноваження стосовно призначення уряду, міжнародн. відносин і ратифікації парламенту.

Народні збори склад. з 2х палат: п. депутатів обиралась на 4 р.. а Сенат – на 9р. Депутати обирались населенням, а верхня (сенат) – чиновниками. З 300 сенаторів – 225 обиралися, а 75 - призначалися самими сенаторами (до кінця життя). Через це законодавча ініціатива закріпилася за сенатом, місцеве самоправління було майже відсутнє, влада в департаментах належала перфектам, що призначалися урядом.

Власне 2х-партійна система була відсутня, але в політ. житті Фр. було 2 політ. сили: соціалістична і ліберально-демократична (партії).

Росія (Рос)

Політ устрій набув змін при революції 1905-07 рр.., але вона не ліквідувала кріпацтво на селі остаточно, не знищила абсолютну монархію.

Відбулася сильна політизація суспільства, пройшов процес націоналізації політичної системи = формування нац.. партій (з'являються фракції в Думах). Хар-м залишається сильний фаворитизм у владі.