Дискрнційна та недисреційна фіскальна політика.Мультиплікатор фіскальної політики.

Фіскальна політика-сукупність заходів держави щодо формування і використання бюджету.Основними інструментами фіскального регулювання є податки та державні витрати.

Дискреційна фіскальна потика – зміни в оподаткуванні (податкових ставках) і державних видатках, здійснювані законодавчим органом країни задля досягнення обсягу національного виробництва за повної зайнятості. Існує дві форми фіскальної політики: активна(дискреційна) фікс.політика та автоматичні стабілізатори.

Активна фіскальна політика передбачає цілеспрямоване маніпулювання державними податками і держ. витратами з метою стимулювання економ. зростання,зниження рівня безробіття та досягнення інших цілей.

Існує два типи активної фіскальної політики:

-стимулююча

- стримуюча

Стимулююча передбачає зниження податкових ставок і підвищення держ. видатків.

Стримуюча здійснюється з використанням таких заходів як збільшення податкових ставок і підвищення держ. видатків.

Недискреційна

Автоматичні стабілізатори дозволяють без додаткового втручання держави, а через попередньо визначені і закладені до законодавчих норм механізми зменшити обсяги падіння сукупного попиту.

Це зокрема: прогресивна система оподаткування особистих доходів, допомога у разі безробіття та система інших трансфертних платежів.Недискреційна або автоматична фіскальна політика виконує важливу стабілізаційну функцію в економіці.

МУЛЬТИПЛІКАТОР ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ-це податковий мультиплікатор, що відображає на скільки зміна державних витрат може змінити сукупні доходи mG=ʌY/ʌG=1/1-C!(1-t)

c!-гранична схильність до споживання,t-частка податків у сукупних доходах.

 

Суть фіскальної політики.

(див 19 пит.)

+

Податки класифікуються

 

21 .Прблема збалансованості державного бюджету. Бюджетний дефіцит. Державний бюджет – це певний кошторис державних доходів і витрат для здійснення протягом 1-го року. Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджету його стан може бути:1. Збалансованим 2. Дефіцитним 3. Профіцитним. Проблема досягнутості збалансованості держбюджету є однією з центральних. Сформовано 3-ри концепції збалансованості бюджету: 1. Базується на тому, що бюджет має бути збалансованим кожного року. Однак такий підхід суттєво обмежує можливості держави у здійснені фіскальної політики. 2. Ґрунтується на тому, що бюджет має бути збалансованим у ході економічного циклу. Проблема полягає в тому, що спади і підйоми в економіці є різними як за глибиною, так і за тривалістю. 3. Полягає у тому, що при збалансуванні бюджету потрібно керуватись теорією ”функціональних фінансів”. Вона зводиться до того, що уряд має прагнути до досягнення збалансованості економіки в цілому, а не лише бюджету. Це дозволяє значно розширити можливості урду у здійснені фіскальної політики. На сьогодні 2-га і 3-тя концепція перебувають в основі фіскальної політики розвинутих країн світу. Дефіцит державного бюджету – це різниця між державними надходженнями і державними видатками. Однак на думку багатьох економістів сучасна методика не враховує впливу інфляційна дефіцит бюджету та державних активів і пасивів. Дефіцит бюджету може змінюватись як у наслідок змін у фіскальній політиці уряду, так і в результаті зміни економічної кон’юктури. Для оцiнки впливу фiскальної полiтики на бюджет обчислюють так званi циклiчно скоригоеаний дефiцит бюджету -. (його нepiдкo називають бюджету дефiцитом бюджету за повної зайнятостi, або структурним дефiцитом) та цuклiчнuй дефiцит. Для визначення цих дефiцитiв спочатку обраховують бюджет за повиої зайнятостi - він показує, якимu були бu податкові надхо­дження, а вiдтак i сальдо державного бюджету, якби нацiональна еко­номікa продукувала природнuй обсяг пpoдукції, а держаенi видатки бу­ли поточнuми. Змiна бюджету за п6вноiї зайнятостi показує напрям впливу фiскальної полiтики на сукупний попит у нацiональнiй еко­номiцi. Фактuчиuй дефiцuт державного бюджету - це рiзниця мiж дер­жавнuми надходженнями i видатками. він складаеться пiд впливо фiскальної полiтики i циклiчнuх коливань. Структурний дефiцuт ви­значають як рiзницю мiж надходженнямu за пoвної зайнятостi за на­явних податкових ставок i фактuчнuмu видатками. Цuклiчиuй де­фiцuт - це рiзнuця мiж фактичнuм i структурним дефiцитами. Перевищення фактичного дефiциту над структурним становить цик­лiчнuй дефiцuт, а перевищення структурного дефiциту над фактич­ним - цuклiчнuй надлuшок.

 

 

26.. Попит на гроші та показники що його визначають.

Попит на реальні грошові залишки, тобто на кількість грошей, якою люди хочуть володіти, залежать від процентної ставки (це альтернативна вартість володіння грішми). Зі зростання процентної ставки екон. суб’єкти меншу частину свого багатства зберігають у формі грошей. Величина попиту на реальні грошові залишки перебуває в оберненій залежності від % ставки. Тому крива попиту на гроші є спадною.

Попит на реальні грошові залишки залежить не лише від % ставки, а й від величини доходу, який продокує нац. економіка. Якщо рівень доходу високий, то високий і рівень видатків, тож люди збільшують більше грошових операцій, які потребують використання грошей. Іншими словами, що більший рівень доходу, то більший попит на гроші. Тому функцію попиту на гроші можна записати так:

Зростання доходу збільшує попит на гроші, і крива попиту на реальні грошові залишки переміщується вправо.

За незмінної пропозиції грошей збільшення доходу підвищує % ставку, яка забезпечує рівновагу на ринку грошей. Цю залежність між доходом та рівноважною % ставкою відображає крива LM. В усіх точках цієї кривої попит на гроші = їхній пропозиції.

Визначають два основних мотиви попиту на гроші: 1- операційний, основою є операції купівлі- продажу, 2-спекулятивний- визначається % ставкою.

22. Класична модель макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги – взаємодія ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій – це пояснююча модель, яка описує спосіб досягнення економічного оптимуму без державного втручання.

1). Побудова сукупності графіків у певній послідовності дає можливість продемонструвати формування економічного оптимуму за класичною моделлю рівноваги.

2). Рівновага на ринку ресурсів (робочої сили) за клас. моделлю встановлюється в умовах повної зайнятості.

3). Виробнича функція у поєднанні з ринком робочої сили показує той реальний обсяг виробництва (пропозиції), який забезпечує повне використання ресурсів.

4). Ринок грошей не впливає на величину реального прибутку, але визначає номінальний продукт, тому він зображений як такий, що прямо не пов’язаний з іншими графіками.

5). Пропозиція на ринку товарів визначена виробничою функцією, тому виступає як екзогенна величина, незалежна від рівня цін.

6). На ринку заощаджень (інвестицій) встановлюється ставка процента, яка регулює розподіл сукупного попиту на споживання і інвестиції.

 

25 Грошовий мультиплікатор та пропозиція грошей. Темп збiльшення кiлькостi банкiвських грошей тісно пов'язаний з нормою резервування. щоб глиб­ше зрозумiти цей зв'язок, повернiмося до на­шого прикладу. Позначимо норму резервуван­ня через rr, яка становить 0,2, а початкову суму вкладу в Перший банк - через D. Пропозицiя грошей дорiвнюва­тиме: Сума початкового вкладу + Позuка, надана Першuм банком + Позuка, надана Другим банком + Позика надана Tpeтiм банком ( Пропозицiя грошей = D * [1 + (1 - rr) + (1 - rr)^2 + (1 – rr)^3 + …)

Вираз у дужках єнескiнченною геометричною прогресiєю, суму членiв якої знаходимо за вiдомою нам формулою. Отож ця сума ста­новитиме 1 / rr. Знайдену велечину назuваюmь простим мультuплiка­тором банкiвськux грошей, або простим депозитним мультuплiка­тором. Простий депозитний мулътиплiкатор є оберненою величиною до норми резервування: µм = 1/ rr = 1/ норма резервування,де µм- простий депозитний мультиплiкатор.Що вища норма резервування, то менший розмiр мультиплiкатора пропозицii грошей. Для визначення максимальної кiлькостi грошей, яку може створити банкiвська система на основі будь-якої величини надлишкових резервiв, необхiдно перемножити надлишковi резерви на грошовий мультиплiкатор.Депозитний мультиплiкатор дiє в обох напрямах. Вилучення пе­вної суми вкладiв iз банкiвської системи призведе до значно бiльшо­го скорочення пропозицiї грошей. Крім вилучення частини грошей як обов'язкових резервiв, мо­жливi ще два iншii витiкання грошей, що зменшує здатнicть банкiв­ської системи до ix створення. цi витiкання пов'язанi з поведiнкою домогосподарств та комерцiйнuх банкiв.Позичальник може забажати, щоб частину позики або її цiлком йому було надано готiвкою. Це зменшує обсяг надлишкових резер­вiв i - вiдiювiдно - кредитний потенцiал банкiвської системи. Як­що грошi у виглядi готiвки перебувають поза банками, то процес ба­гаторазового збiльшення депозитiв припиняється. Kpiм того, досi припускалося, що комерцiйнi банки повнiстю використовyють над­лишковi резерви для надання кредитiв. Насправдi ж вони, виконав­ши чиннi резервнi вимоги (обов'язковi резерви), можуть зберiгати ще наднормативнi резервu. Для визначення пропозицii грршей у нацiональнiй економiцi з урахуванням полiтики центрального банку та поведiнки домогоспо­дарств i комерцiйних банкiв запровадимо такi понятгя, як: Грошова база (В ) складаеться з грошей, якi перебувають у виглядiготiвки на руках у населення (С) та банкiвських резервiв (R), що збе­рiгаються у центральному банку. Отже, грошова база є сумою готiвкита резервiв: В = С + R. Коефiцiент депонування грошей с r вiдбuвае розподiл домогоспо­дарствами грошей мiж готiвкою С та поточними чековими депозита­ми D. Отже, коефiцiент депонування сr - це вiдношення готiвки до поточних чековux депозuтiв D, тобто cr = С/D..

Коефiцiент фактичного резервування депозитiв rr -це вiдсоток депозuтiв, який банки зберiгають як резервu. Вони охоплюють обо­в'язковi та наднормативнi резерви. Коефiцiєнт фактичного резерву­вання залежить вiд норми резервування та вiд величини наднорма­тивних резервiв. Taкi ре­зерви не приносять банкам доходу у виглядi процента, а нaдaнi по­зики - приносять. Тому можна записати: rr = R/ D. Визначимо пропозицiю грошей М i грошову базу В:М = С + D; В = С + R. Отже, пропозицiя грошей є сумою готiвки та чекових депозитiв, а грошова база - сумою готiвки та обов'язкових резервiв. Щоб знайти, якi змiннi впливають на пропозиuiю грошей у наuiональнiй eкoнoмiцi, подiлимо перше рiвняння на друге: М /В= (С+D) / (С + R). Тепер знайдемо пропозицiю грошей М: М/В =(С + D /С+R)*B.Вiдношення пропозuцii грошей (С+D) до грошової базu назuвають мультиплiкатором грошової бази або повним грошовим мультиплiка­тором: m = C+D / C+R, де m - повний. грошовий мультиплiкатор. Звiдси пропозиuiю грошей можна записати: M =m * B.Отже, пропозицiя грошей перебуває у прямiй залежностi вiд грошової бази та грошового мультиплiкатора.Тепер подiлимо праву частину рiвняння грошового мультиплiка­тора на D: m = (C/D +1)/ (C/D+R/D).Зауажимо, що C/D - це коефiцieнт депонування сr, а R/D ­норма резервування rr. Отож значення грошового мультuплiкатораможна запuсати так: m= cr + 1 / cr + rr. В Україні грошовий мультиплікатор невисокий-менший 1,5.Тому пропозиція грошей може змінюватись через додаткову емісію.

 

28 і безробіття: види зайнятості, кількісна визначеність безробітя та його види.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу. Міжнарод.статистика, крім цього, поділяє все населення на 2 категорії: “економ.активне населення” і “економ.пасивне населення”. Економ.активне населення включ.: осіб найманої праці, самост.робітників, осіб, які тимчасово не працюють з об’єкт.причин (хвороба, відпустка тощо), неоплачуваних членів сім’ї в працездат.віці, осіб, які поєдн.навчання з працею на умовах неповн.робоч.часу, учнів та осіб, які проходять профпідготовку. Економ.пасивне населення включ.всіх тих, хто незалежно від віку та статі не вход.до вищезазнач.категорії. Отже економ.активне населення в умовах ринкових відносин практично визнач.сукупну робоч.силу, тобто обсяг труд.потенціалу країни. Безробіття –це економ.явище, коли частина економ.активного населення не має можливості використ. свою робоч.силу. У залежності від причин, які виклик.безробіття, слід розрізняти декілька його видів. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку з добровільн.зміною місця роботи. Безробіття пов’яз.із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукає роботу перебув.на ринку праці в середньому не більше 1 місяця. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структур.диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’явл.невідповідності між попитом і пропозицією робоч.сили за професією, кваліфікацією, географ.та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменш.або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільш. Робоч.сила повільно реаг. на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якою структура робоч.сили не відповід.новій структурі робоч.місць, внаслідок чого з’яв.структурне безробіття. Циклічне безробіття. Воно виник.внаслідок цикл.спаду вир-ва і є результатом зниження сукупного попиту на робоч.силу. Коли сукуп.попит на товари та послуги зменш., зайнятість теж скороч., а безробіття зростає. З цієї причини цикл.безробіття іноді назив.безробіттям з дефіцитом попиту. Фрикційне та структурне безробіття дістало назву – “природне безробіття”. У зв’язку з цим повна зайнятість – це зайнятість лише при наявності природного безробіття та відсутності цикл.безробіття. Коли виникає цикл.безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття. Рівень безробіття обчисл.за такою формулою:

РБ= 100

Для визначення втрат ВВП у світов.практиці використ.положення та висновки досліджень Артура Оукена. Америк.економіст на основі макроекон.аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактич.безробіття перевищ.рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП склад. 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена. Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (цикл.) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів. Перший – обчисл.відсотка відставання факт.ВВП від потенційного ВВП: В= (РБф – РБп) 2,5. Другий – якщо прийняти за 100%, то звідси ВВП_ф дорівнює:

=

Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси витрати економіки від цикл.безробіття будуть дорівнювати: , де ВВПd-- втрати ВВП від цикл.безробіття.

20. Фіск.політика з урахуванням пропозиції: сутність, граф інтерпретація, крива Лаффера.

Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лишке сукуп.попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Згідно ж з теорією економіки пропозиції зниження рівня оподаткування викликає ще один ефект – збільшення сукуп.пропозиції і зниження цін. По-перше, внаслідок зниження особистих податків збільш.приват.заощадження, які ств.передумови для зростання інвестицій. Крім того, збільшення особистих податків збільшує після податк.зарплату, що посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення. Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукуп.пропозиції, що забезпечує додатк.зростання реального доходу, і водночас певний антиінфляційний ефект. Вплив фіск.політика на пропозицію можна зобразити таким чином

Отже, перелічені чинники викличуть збільшення сукуп.пропозиції, що спричинить її переміщення кривої вправо і вниз в положення AS2. у результаті цього відб.подальше зростання реального ВВП, тобто від У2 до У3. одночасно знизяться ціни з Р2 до Р3. Проте політика низького оподаткування має певні вади: 1) вплив податків на сукуп.пропозицію розгортається протягом значного часу, тривалість якого важко передбачити; 2) зниження податків набагато відчутніше впливає на попит, аніж на пропозицію, і тому дефляцій ний ефект може бути несуттєвим; 3) зниження податків негайно породжує бюджет.дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки. 3 причина є головною. Для її спростування прихильники теорії пропозиції спир.на криву Лаффера.

Крива Лаффера відображає зв’язок між податковою ставкою (t’) і податк.надходженнями до бюджету (ТА). В її основі – ідея про те, що в разі зростання податк.ставки від 0 до 100% податк.надходження спочатку збільшуються до макс.величини (ТА2), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому точка t’1 відобр.надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка t’2 – оптимальний рівень оподаткування, що забезпечує максимальну величину податк.надходжень. зниження від точки t’1 до t’2 забезпечує одночасно зростання вир-ва і податк.надходжень, що виключає виникнення бюджет.дефіциту.

31. Модель економічного зростання Солоу: осн.риси та математ.формалізація.

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний процес впливають на екон.зростання. Осн.рисами моделі Солоу є такі: 1. Цільовою ф-цією моделі є не зростання загального обсягу продукту, а його вир-во на одного працюючого, тобто продуктивність праці. Тому в побудові моделі абревіатура спирається на малі букви, які відображають певні показники в розрахунку на одного працюючого: продуктивність праці: y=Y/L; капіталоозброєність праці: k=K/L; інвестиції: i=I/L. Крім того враховуємо, що s – норма заощаджень, а d – норма амортизації. 2. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності. Це положення реалізується на основі перетворення виробн.ф-ції: Y=F(K,L). Якщо обидві частини цього рівняння поділити на L, то отримаємо ф=цію продуктивності праці: y=f(k). 3. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох факторів: запас капіталу, приріст населення, технічний прогрес. 4. Інвестиції дорівнюють заощадженням: i=sy=sf(k). Вплив окремих факторів. 1. – запас капіталу. Згідно з моделлю запас капіталу збільшується внаслідок інвестицій і зменшується через зношення капіталу. Для визначення впливу цього фактора на капіталоозброєність праці застосовують категорію “стійкий рівень капіталоозброєності”, який визначається за формулою: . Звідси можна сказати, що нарощування капіталу () відбувається лише тоді, коли капітал, що інвестується, перевищує капітал, що амортизується: . 2. – приріст населення. Згідно з моделлю приріст населення з темпом n впливає на капіталоозброєність так само, як і зношення капіталу, тобто зменшує її. Цей зв’язок записується: . Складова має назву критичної величини інвестицій, оскільки вона показує, наскільки потрібно збільшити запас капіталу на одного працюючого, щоб компенсувати вибуття капіталу та приріст працюючих і забезпечити незмінність його величини (). 3 – технічний прогрес, який зумовлює приріст ефективності праці з коефіцієнтом Е і темпом q. Згідно з моделлю вплив зростання ефективності праці з темпом q на обсяг продукту прирівнюється до його збільшення за рахунок приросту населення. За цих умов стійкий рівень капіталоозброєності () досягається тоді, коли приріст капіталоозброєності за рахунок інвестицій дорівнює її скороченню внаслідок вибуття капіталу, приросту населення та технічного прогресу: