Функці стилі укр мов та сфери їх застос.

Функці стилі укр мов та сфери їх застос.

Мовний стиль – це усвідомлена сус-вом підсистема в системі загальнонародної мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілк-ня, яка історично склалася й хара-ться набором засобів вираження і певним принципом їхнього відбору.

Виділ такі функ стилі: худ, оф-д, пуб, науковий, розм, конф, епістол.

Художній – це мова худ. Літ.. Застос. в таких галузях: трагедія, ком, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка.

Науковий – різновид літ. мови, що обслуговує сферу і потреби науки.

Застос в таких жанрах:дисертація, монографія, стаття, підр, лекц, відгук,, рецензія,, доповіді.
Оф-діл – це мова ділових паперів, що викор в офіційному спіл-ні між держ, устан-ми, приватн особ і устан і регул-ть їх ділові взяєм

з астос в таких текстах: закон, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, список, лист, накладна, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції.

Публ стиль – різновид літ мови, яким послуговуються в змі.

Застос в таких жанрах: виступ, нарис, дискусія, репортаж, памфлет, фейлетон.

Конфесійний стиль – стильовий різновид укр.мови, що обслуговує реліг потреби сус-ва.

Застос в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.

Розмовний стиль – обслуговує офіційне і неоф спілкування людей, їх побут потреб.

Епістолярний стиль – приватного листування.

 

5. Культура мови. Комунікативні ознаки культури мовлення
Культура мовлення – це галузь мовознавства,що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи.
Комунікативні ознаки культури мовлення: Правильність – полягає у відповідності літературним нормам, що діють у мовній системі. Змістовність – передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією. Послідовність (логічність) – послідовність викладу думок.
Точність – великою мірою залежить від глибини знань і ерудиції особистості а також від активного словникового запасу. Багатство мовлення – передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Виразність – мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриття власного ставлення до предмета.
Доречність і доцільність – залежить від того,наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата.

 

6.Комунікативна професіограма корекційного педагога (логопеда, тифлопедагога, сурдопедагога)

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.. Корекційна діяльність лежить в основі логопедичної роботи, але вона неможлива без реалізації усіх вищеперерахованих функцій. Логопедичний вплив передбачає виправлення або послаблення симптоматики мовленнєвих порушень, а також подолання негативних симптомів немовленнєвих вад. Організаційна діяльність реалізується через систему впливу на дитину, а саме через проведення індивідуальних, підгрупових або групових занять, співпрацю з іншим персоналом закладу (педагогічним, медичним, соціальним), Інформаційна діяльність забезпечує логопеду можливість отримувати максимальну інформацію про себе, про дітей та їх розвиток, про батьків, про досвід роботи інших педагогів тощо.

Комунікативна діяльність сприяє встановленню стосунків з дітьми, їх батьками та співробітниками закладу, в якому навчається та виховується дитина. Комунікативна діяльність дозволяє враховувати і задовольняти запити й інтереси дітей з вадами мовлення, правильно розуміти та оцінювати ефективність спрямованого корекційного впливу, варіювати методи навчання, корекції і виховання залежно від реальної життєвої ситуації. Мистецтво спілкування логопеда виступає основним засобом розвитку мовлення осіб з вадами мовлення та стимулює їх мовленнєву активність.

Рефлексивно-перцептивна діяльність – це аналітична діяльність, спрямована на аналіз власних дій і станів та аналіз досвіду інших логопедів, узагальнення цього досвіду та перенесення найбільш ефективних засобів у практику своєї роботи, це нестандартне бачення предмета педагогічної взаємодії, схильність до самостійного набуття знань, потреба у самоаналізі. Саморефлексія допомагає усвідомити свої успіхи та недоліки, стимулює вдосконалення фахової діяльності тощо.

 

 

7. Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет

 

Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету. Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.Чинники, що визначають формування мовного етикету і його використання

1. изначається обставинами, за яких відбувається спілкування: ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету.

такі функції: - контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;- ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

- регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

- впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;- звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

- емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження. Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність.

Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо.Мовець -це не "говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету.

Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет. Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату.... Ви, мамо.

 

Види і форми спілкування

 

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:
1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.
2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане. 3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове. 4. За метою: ділове і розважальне. 5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою ЗМІ).6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.
7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо). 8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).
9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт)
11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.
Виокремлюють такі форми спілкування: індивідуальні й групові бесіди; телефонні розмови; наради; конференції; збори; дискусії; полеміка.

 

Функції спілкування

Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлю є такі функції спілкування:

· контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримуватизв'язок до завершення акту спілкування;· інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);· спонукальну (заохочення адресата до певних дій);· координаційну (узгодження дій комун і канті в):· пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);· емотивну (обмін емоціями);

· налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується

Наради.Типи нарад

 

Нарада - спільне обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського й політичного життя.Наради - порівняно з багатьма іншими методами управління - мають значні переваги, оскільки дають можливість спільно аналізувати важливі проблеми, висловлювати власні думки та пропозиції, приймати узгоджені рішення.Оптимальна кількість учасників наради 10-12 осіб;■ навчальна (конференція), мета якої — дати учасникам необхідні знання І підвищити їхню кваліфікацію; ■ інформаційна, необхідна для узагальнення даних і вивчення різних точок зору на конкретні проблеми; ■ пояснювальна, в ході якої керівництво прагне переконати працівників у правильності прийнятих відповідних рішень і необхідності відповідних дій; ■ проблемна, яка проводиться для того, щоб виробити метод, знайти шлях вирішення існуючих проблем. Нарада будь-якого профілю включає основні підготовчі етапи: 1. Визначення тематики порядку денного.2. Приблизний склад учасників (у процесі підготовки список учасників уточнюється).3. Дата, година початку і місце проведення.4. Підготовка доповіді.5. Проект рішення.6. Регламент, процедура проведення і технічні засоби.

 

 

15. Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.
Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.
Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції: -обмін інформацією;-формування перспективних заходів;-контроль і координацію певних дій;-взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;-підтримку ділових контактів на різних рівнях;-пошук, висунення нових ідей;-стимулювання дій у новому напрямку;-розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.
Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на: ритуальні;глибинно-особистісні;ділові. Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:
індивідуальні (розмова двох осіб, які прагнуть до досягнення певної мети); Групові ( спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них). Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.
Десять кроків, що дозволять провести бесіду успішно 1. Ретельна підготовка (перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію). 2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете (чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди. 3. Намагайтеся створити атмосферу довіри. 4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.5. З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.6. Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях (поважайте думки співрозмовника, як свої власні). 8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання. 9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.
10. Підсумуйте результати бесіди.

 

16. Співбесіда з роботодавцем
Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.
Підготовка до співбесіди:- Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду (прочитати в Інт-ті або газеті, поговорити з людиною, яка працювала в цій організації, поспілкуватися з консультантом цього агентства)- Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів.- Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рекомендаційного листа.- Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Не запізнюйтесь!
- Подбайте про діловий стиль одягу.- Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.
Поведінка: 1. Прийшовши в офіс, будьте з усіма ввічливими і доброзичливими. Не забудьте посміхнутися, заходячи до кабінету керівника. Стежте за своєю поставою, дивіться в очі співрозмовникові. Пам'ятайте:
-вітаючись з представником компанії, не подавайте руки першим;
-не сідайте, поки вам не запропонують це зробити;
-якщо вас кому-небудь відрекомендують, обов'язково запам'ятайте ім'я та по батькові цієї особи. 2. Сумлінно та охайно заповнюйте всі анкети і документи, які вам запропонують. 3. На початку бесіди відрекомендуйтеся. Поцікавтеся ім'ям та по батькові співробітника. 4. Підтримуйте зоровий контакт. 5. Уважно слухайте запитання, не перебиваючи співбесідника. 6. Під час співбесіди тримайтеся гідно, впевнено, але не зухвало. 7. Наприкінці розмови слід чітко домовитися про те, коли і як ви дізнаєтеся про результати. 8. Завершуючи співбесіду, не забудьте про звичайні правила ввічливості. 9. Після співбесіди ретельно проаналізуйте свою поведінку, відповіді й зробіть правильні висновки

 

17. Мистецтво перемовин

 

Перемовини - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди. Вони можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер.

Перемовини виконують такі функції: інформаційно-комунікативну; досягнення домовленостей; регулювання, контроль, координація дій.Два підходи до перемовин: а) конфронтаційний, який має суб'єкт-об'єктний характер, - це протистояння сторін, їхня впевненість у тому, що треба здобути перемогу будь-якою ціною; б) партнерський, який має суб'єкт-суб'єктний характер, - це спільний аналіз проблеми, в результаті якого учасники шукають найкращі, найбільш взаємовигідні варіанти розв'язання проблеми. Класифікація перемовин: - за кількістю учасників: двосторонні, багатосторонні;- заповторюваністю: разові, постійні;- залежно від цілей: перемовини, що спрямовані на встановлення взаємин; на нормалізацію несприятливих стосунків; на зміну характеру контактів і надання їм нового, більш високого рівня; на одержання додаткових результатів;- за змістом: політичні, економічні, особисті;- за характером: офіційні (їх завдання - підписання відповідних документів, шо мають юридичну силу), неофіційні (без підписання відповідних юридичних документів). Основною метою перемовин є прийняття рішення, яке може бути: конструктивним, що пов'язане з реальними змінами до кращого; деструктивним (руйнівним); пропагандистським (пов'язане з обіцянками на словах без відповідних зобов'язань); заспокійливим (що заспокоює суспільну думку).
Перемовини мають три стадії: - Підготовка до перемовин (з'ясування мети, проблеми, оцінювання ситуації, формування загального підходу, визначення позицій під час перемовин та можливих варіантів розв'язання проблеми, їх аргументація, вироблення правильного й коректного ставлення до співрозмовника) - Проведення перемовин.- Завершення перемовин.

 

Класифікація документів

Документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до законодавства юридичну силу. За найменуванням (назвою) - заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи та і За походженням - службові (офіційні) й особисті: За місцем виникнення - в нутр і шні та зо в н і ш н і: За призначенням - організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу; За напрямком - вхідні й вихідні. За формою - стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні). Стандартні - це документи, які мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви); За строками виконання - звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові. Звичайні безстрокові - це такі, які виконуються в порядку загальної черги. Термінові - зі встановленим строком виконання. До них належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). Дуже термінові - документи з позначенням "дуже терміново";

З ступенем гласності - загальні, таємні, для службового користування (ДСК). За стадіями створення - оригінали, копії, витяг і дублікат.. Копія - це точне знакове відтворення змісту оригіналу чи іншого документа. Н. Витяг - копія офіційного документа, що відтворює деяку частину. Дублікат - повторний примірник офіційного документа, За складністю - прості (односкладові) й складні. Прості - містять інформацію з одного питання, складні - щодо двох і більше питань; За строками зберігання - постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання; За технікою відтворення - рукописні й відтворені механічним чи електронним способом; За носієм інформації - оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці.

 

 

26. Адресат, адресант. Правила оформлення.

Адресант – той, хто надсилає листа, телеграму, бандероль; відправник.
Адресат – сукупність точних і повних відомостей, згідно з якими документ має бути доставлений за призначенням. Праворуч (92 мм) у верхній частині бланка або чистого аркуша паперу. Кожний елемент – назва установи, підрозділу, посада, ініціал (и), й риз віще, поштова адреса пишеться з великої літери. Адресатами документа можуть бути організації, їхні структурні підрозділові без зазначення посадової особи, їхні назви подаються у називному відмінку: Міністерство охорони здоров’я України. Якщо документ адресовано керівникові установи або його заступникові, назва установи входить до складу назви посади адресата: Генеральному директорові спільного підприємства «Ділове партнерство» Стадниченко Є.Д. Якщо документ надсилають посадовій особі, назву установи зазначають у називному відмінку, а посаду і прізвище адресата – у давальному: Державний комітет архівів України/ Відділ формування Національного архівного фонду і діловодства/ провідному спеціалістові/ Прізвище, ініціали (и). Якщо адресують багатьом однорідним організаціям, адресата зазначають узагальнено: Директорам центральних державних архівів України. Документ не повинен містити більше 4-х адресатів. За наявності більшої кількості адресатів складають список для розсилання, а на кожному документі зазначають тільки одного адресата. Якщо документ надсилають фізичній особі, то у давальному відмінку зазначають ПІБ адресата,

 

Наказ щодо особового складу

Наказ - це розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, установи. Накази щодо особового складу регламентують призначення, звільнення, відрядження, відпустки, заохочення і стягнення працівників.

Реквізити: 1. Назва підприємства або установи, що видає наказ.2. Назва виду документа.3. Місце видання наказу.4. Номер документа.5. Дата підписання.6. Заголовок до тексту.7. Текст документа, у якому виокремлюють констатаційну і розпорядчу частини.8. Підпис керівника установи. Накази щодо особового складу, за винятком окремих видів, мають лише розпорядчу частину. Кожен пункт наказу розпочинається дієсловом у неозначеній формі, яке має значення вказівки: ЗАРАХУВАТИ.., ПРИЗНАЧИТИ..., НАДАТИ.., ОГОЛОСИТИ ПОДЯКУ., ЗВІЛЬНИТИ.., після якого ставлять двокрапку. У наступному рядку з абзацу оформлюють текст розпорядчої частини. Прізвище друкують великими літерами, ім'я, по батькові - звичайним шрифтом. Далі зазначають посаду, структурний підрозділ та зміст дії стосовно особи, про яку йдеться. У наказі про призначення на посаду вказують назву цієї посади, посадовий оклад і дату зарахування. У наказі про надання відпустки зазначають вид відпустки, кількість наданих робочих днів і дати початку й закінчення відпустки. У наказі про звільнення вказують статтю КЗпП України, на підставі якої звільнено працівника.У наказах щодо особового складу в кінці кожного пункту зазначається підстава для його складання. Проект наказу в разі потреби погоджують з відповідними посадовцями, яких визначає керівник установи. У груповому наказі, яким передбачено декілька питань, розміщують їх у такій послідовності:o прийняття на роботу (призначення на посаду);o переведення на іншу постійну роботу;o звільнення з роботи;o надання відпусток;o заохочення;o стягнення.У кожній групі питань прізвища працівників розміщують за абеткою.

 

Звіт.Вимоги до тексту звіту

Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи (завдань, доручень за певний проміжок часу).

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти оформлюються на спеціально виготовлених друкарським способом бланках. Текстові звіти здебільшого виконуються довільно, але існують усталені вимоги до їх оформлення.

Реквізити: 1. Назва виду документа.2. Заголовок (вказують установу, напрям діяльності, звітний період).3. Текст, який має такі частини: вступ (вказують коло завдань, які були поставлені перед установою (особою) за звітний період); основна частина (опис та аналіз виконаної роботи); висновки (пропозиції, зауваження,плани на майбутнє).2) вступну частину, в якій вказують коло завдань, поставлених перед організацією чи установою за звітний період;3) докладний опис виконаної роботи з наведенням позитивних і негативних прикладів;4) висновки, пропозиції, перспективи;4. Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту.5. Дата.6. Печатка.

Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, обгрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Текст звіту великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій заголовок (наприклад, навчально' методична діяльність, науково-дослідна діяльність, организаційно-виховна Звіти про виконання одноразових завдань і доручен ь не затверджуються й адресуються керівникові, від якого отримано завдання. Текст такого звіту починають словами: Відповідно до Вашого доручення від..., За Вашим завданням...).Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у зовнішніх звітах.

Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю викладу матеріалу й містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнення і висновки

 

36. Пояснювальна записка
Пояснювальна записка – 1) вступна частина іншого документа (плану, програми, проекту тощо), обґрунтовуються мета його створення, структура, зміст, термін дії, функціональне призначення, актуальність і новизна; 2) документ особистого характеру, в якому пояснюються певні дії особи (найчастіше – порушення дисципліни, невиконання роботи).
Реквізити: -Адресата.-Назви виду документа.-Коду.-Прізвища (адреси) адресанта.- Заголовка.- Тексту.
-Дати складання.- Підпису.
Пояснювальну записку пише працівник на вимогу адміністрації, у деяких випадках – з ініціативи підлеглого. Пояснювальну записку, що не виходить за межі установи, оформлюють на стандартному аркуші, що виходить за мені установи – на бланку і реєструють.

 

 

38. Прес-реліз – це стисле повідомлення для преси про якусь важливу подію. Його можна використовувати під час розроблення та реалізації проекту для безперервного інформування як громадськості, так і засобів масової інформації. Прес-реліз - інформативний документ, що повідомляє яку-небудь новину. Особливості прес-релізу: він повинен бути лаконічним, ємним, логічним. Своєрідність прес-релізу на відміну від прямої реклами і тематичної статті полягає в тому, що це коротке повідомлення, яке містить у собі ту або іншу новину.

Умовно прес-релізи можна переділити на два види: стандартний і спеціальний.

Види: анонс, запрошення, інформація, резюме.

Реквізити:Дата поданняНазва виду док.Назва установиКонтактна особа, номет телефону та адресаЗаголовок

1. Текст, який містить відомості про зміст події, організаторів, місце, час, причини і значення події.

 

39. Класифікація листів.
Лист – це поширений вид документації, один ії способів обміну інформації.До листів що потребують відповіді належать:-Листи-прохання -Листи-звернення-Листи-пропозиції-Листи-запити-Листи-вимоги.
До листів, що не потребують відповіді належать: -Листи-попередження-Листи-нагадування-Листи-підтвердження-Листи-відмови-Супровідні листи-Гарантійні листи-Листи-повідомлення-Рекомендаційний лист
За к-тю адресатів:/ -Звичайні-Циркулярні-Колективні
Реквізити листа та їх оформлювання 1)Державний герб (у центрі верхнього берега або над серединою рядка з назвою органіцації)2)Емблема організації, установи чи підприємства (якщо відсутній герб)
3)Зображення державних нагород (у верхньому лівому кутку на рівні реквізитів 7,8)4)код організації, установи чи підприємства. Після реквізиту 9.5)Повна назва установи, організації чи підприємства – автора листа.(угорі ліворуч за допомог.штампа або друк.способом)6)Назва структурного підрозділу. (верхньому лівому кутку)
7)Індекс підприємства звязку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, телефону, факса.(у верх.лівому кутку)8)дата(на бланках ліворуч у горі, не на бланках під текстом зліва)9)Адресат10)заголовок до тексту. Має відповідати на питання «про що?».11)Текст листа склад. з двох частин:опису фактів або подій і висновків і пропозицій.12)позначення про наявність додатка роблять ліворуч під текстом з нового рядка.
Підписує службовий лист переважно керівник установи, його заступник чи керівник структурного підрозділу.

Службове листування.

Під загальним терміном службові листи найчастіше розуміють такі різновиди довідково-інформаційних документів: доповідна записка, пояснювальна записка, рапорт.

Службові листи належать до головних засобів встановлення офіційних, службових контрактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами. Мета – пояснити, перконати, поінформувати і спонукати адресата до певної дії.

Супровідний лист – це службовий лист, що додається до основного документа та інформаційно супроводжує його. Зазвичай це не великий за обсягом лист, що містить назви та перелік надісланих документів, їх детальне описання, зазаначаючи к-сть аркушів тощо.

Реквізити службових записок:1. Адресат {Керівникові проекту "Україна дітям" Висоцько-муА. В.; Ректорові Націонаїьиого економічного університету імені Вадима Гетьмана).2. Адресант {кафедра історії та культури української мови; доцента кафедри філософії Козачука С. В.)3. Назва виду документа (Доповідна записка; Пояснювальна записка; Рапорт).4. Заголовок (про відрядження, про запровадження державного іспиту з української мови (за професійним спрямуванням), про порушення трудової дисципліни).5. Текст.6. Дата.

7. Підпис.За змістом доповідні записки поділяють на інформаційні, звітні, ініціативні, за походженням - внутрішні, зовнішні.

 

41.Етикет ділового листування.
Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час написання листа
дотримуватися таких правил:
Починається лист із звертання – Шановний (імя та по батькові)!Шановний пане (Імя, імя та прізвище)! Шановні -У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію панове! Звертання у ф-мі кличного відмінка. - Необхідно запам'ятати й чітко дотримуватися форм звертання до служителів церквиДуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу. Якщо цей лист відповідь на запрошення, запит, подяка слід висловити свою вдячність.
У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими фразамиПоширеними вступними фразами в ділових листах с посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію: У відповідь на Ваш лист від (дата)... Вибір завершальних речень є також дуже важливим. Можна повторити подяку висловлену на початку. Доречним і корисним є запевнення адресата в тому, про що йдеться в тексті.
. Прощальна фраза (З повагою, з повагою і найкращими побажаннями...)
-Після прощальної формули ввічливості розділовий знак не ставиться, з нового рядка оформлюється реквізит "Підпис".Слід подбати про оформлення листа, його друг, конверт має відповідати розмірам.
Ділові листи не повинні бути занадто довгими. Слід викладати свої думки ясно і лаконічно.
Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків між колегами, партнерами

 

42. Лист-запит, відповідь на запит.
Лист-запит - різновид комерційного листа, що містить прохання надати докладну інформацію про певні товари, послуги або уточнити вже наявну, попередню інформацію про фірму, банк тощо. Лист-запит складають на підставі ознайомлення з каталогами, проспектами, буклетами, прейскурантами, рекламними оголошеннями та інформацією, отриманою на виставках, ярмарках.
У листі-запиті обов'язково вказуємо:o підставу для запиту;o назву товару (його марку, якість, модель тощо);o умови й термін постачання;o умови оплати. Наприклад:
Бувають:-Загальний запит-Запит на отримання рекламних проспектів, прейскурантів
-Запит на отримання інформації про якість і к-ть продукції-Запит на отримання пробної партії товару, закупівлі
-Запит на отримання рекомендації-Запит на отримання рекомендації безпосередньо від ділового партнерЗапевнення в дотриманні конфіденційності-Запит із юридичних питань-Запит із питань маркетингу
Лист-залит, безперечно, потребує відповіді; ви можете повідомити, що отриманий запит вивчаєте, надіслати каталоги, прейскуранти, запропонувати змінити умови, вказані в запиті, відмовити в постачанні товару чи іншому проханні. Так, якщо ви зацікавлені у постачанні зазначеного товару, то у відповідь на запит надсилаєте оферту.
Оферта - це письмова пропозиція про постачання товару, яку робить продавець покупцеві. У ній висловлюється бажання чи готовність укласти угоду купівлі-продажу на умовах, викладених у пропозиції⁶³.
Якщо Ви не можете надати пропозицію на постачання того чи іншого потрібного замовникові товару, неодмінно надішліть аргументовану відмову:
Інколи у відповіді на запит можна запропонувати змінити його умови: кількість товару, модель, термін постачання тощо.Бувають:- Підтвердження отриманого запиту-Відповідь – відмова на запит-Пропозиція, що відрізняється від предмета запиту

43. Протокол. Вимоги до тексту протоколу
Протокол - документ, що відбиває процес і результат роботи постійних та тимчасових колегіальних органів, проведення зборів, засідань, нарад, конференцій, обговорень тощо.
За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяють на: o стислі - записують порядок денний, прізвища доповідачів, назву питання, формулюють ухвалу; o повні - крім порядку денного, ухвали, стисло фіксують виступи доповідачів, інших осіб, які беруть участь у роботі колегіального органу;
o ст