Суспільно –політичний стан україни на початку хх ст.

 

Наприкінці XIX — на початку XX ст. відбулися глибокі зміни в соціально-економічному й політичному житті України: перехід капіталізму в стадію імперіалізму, посилення боротьби проти феодальних пережитків, піднесення робітничого, революційно-демократичного та національно-визвольного рухів, створення політичних партій.

Особливо позначилася на історичній долі українського народу Перша світова війна, яка змусила українців воювати у складі чужинських армій по обидва боки лінії фронту.Україна у складі двох імперій.

Українські землі перебували у складі двох імперій: Росії та Австро-Угорщини. Східні райони (Лівобережжя, частина Правобережжя, Новоросія) входили до складу Росії і були в ній одним з найрозвинутіших районів. Галичина, Буковина, Закарпаття перебували під Австро-Угорщиною. Рівень їх економіки був вкрай низьким.

На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні відображала перехід українського національно-визвольного руху від стало культурного українофільства і просвітництва до організованого просвітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з гніту поміщиків та капіталістів. Своєрідним кредо ряду політичне мислителів в Україні ставала підтримка і розвиток національного руху.

22. Україна в демократичній революції 1905-1907 років.Українське питання у державній думі Росії.

 

Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в Петербурзі й одразу ж набула всеросійського характеру. Розстріл мирної демонстрації робітників у столиці викликав обурення трудящих усієї країни.

Події в Україні значно впливали на хід революції. Вона була відзначена тими ж самими рисами, що й революція в цілому, але відрізнялася тим, що народ України в першій буржуазно-демократичній революції боровся і проти національного гноблення. Головна студентська рада перетворилася на Тимчасовий український революційний комітет, який уже 2 березня 1905 р. розповсюдив друковану відозву «До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі». Крім вимог загальногромадянських прав у відозві йшлося й про національні права, про культурний розвиток українського народу, що може забезпечити лише власний суверенний державний організм. Уже в січні 1905 р. робітники Києва та промислових районів Донецько-Криворізького басейну почали політичний страйк, який охопив всю Україну. Всього протягом січня—березня 1905 р. в Україні відбулося до 140 селянських виступів. Під тиском революційної хвилі 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, у якому обіцяв народу громадянські права, політичні свободи, заснувати парламент — Державну Думу з законодавчими правами. Цей Маніфест зумовив розмежування позицій різних політичних партій. Після виходу Маніфесту боротьба набрала особливо гострих форм. Всі партії соціалістичного напряму ігнорували вибори до Першої Державної думи. Незважаючи на це, Україна була представлена в парламенті 102 депутатами із 497. У Другій Думі знов виникла Українська думська громада з 47 членів, яка видавала часопис «Рідна справа» і продовжувала ту ж саму роботу, що і в Першій Думі, вимагаючи автономії України, місцевого самоврядування, використання української мови в школі, суді, охорони праці. Поява українських фракцій у Думі мала велике політичне значення. Вона свідчила про те, що український народ у Російській державі веде боротьбу за свої права.

Стала виходити преса українською мовою. З'явилося 18 українських газет і журналів. Журнал «Киевская старина» видавався українською мовою. Активізувалися культурно-просвітницькі організації — «Просвіти», в яких брали участь відомі діячі літератури, мистецтва, науки: Б. Грінченко, Леся Українка, М. Лисенко, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Д. Яворський та інші. Революція 1905—1907 рр. завдала серйозного удару царському самодержавству і стала початком боротьби українського народу за національне і соціальне визволення. Українське суспільство вийшло з революційної боротьби зміцненим, більш організованим, з чіткіше визначеними цілями.

 

Столипінська аграрна реформа та її наслідки

 

Царський уряд, який прагнув зберегти за поміщиками землі і панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. Щоб відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі, зміцнити в них відчуття приватної власності і сприяти розвиткові капіталізму руським шляхом, а також створити собі соціальну базу на селі в особі куркульства, оскільки селянська маса в цілому його опорою бути не могла, царський уряд вирішив здійснити нову аграрну реформу, головним провідником якої став прем.єр –міністр П. Столипін. Причини здійснення:

1)необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне.

2)послаблення конфронтації в суспільстві,відвернення загрози нового революційного вибуху.

Мета:

1)підвищити ефективність с/х виробництва.

2)збільшити товарність селянського господарства.

3)зміцнити соціальну опору самодержавства на селі.

4)вирішити проблему аграрного перенаселення.

Складові реформи:

1)руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель,якими він користувався.

2)надання кредитної допомоги селянам через.селянський земельний банк.

3)заохочення селян до переселеня у малозаселені райони Сибіру,Північного Кавказу і Середньої Азії.

Результати реформи в Україні:

1)упродовж 1907-1915рр. в індивідуальну власність закріпили землю(на Правобережжі-48% селян,на Півдні-42%,на Лівобережжі-16,5%)

2)селянський земельний банк протягом 1906-1916рр. продав укр.селянам близько 600 тис десятин землі,переважно поміщицької.

3)на нові землі протягом 1906-1912рр.виїхало з Наддніпрянщини близько 1 млн осіб,щоправда чверть повернулася додому.

 

Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.: соціально-економічне,націон. Питання

 

Соціально-економічний розвиток Західної України, як і раніше, визначався її залежним становищем в Австро-Угорській імперії.

ЕКОНОМІКА: рисаДомінування в економіці краю іноземного капіталу. характеристикаНапередодні Першої світової війни іноземний капітал у промисловості, торгівлі, банках і різних кредитних установах західноукраїнських земель становив близько 1,5 млрд австрійських крон.

Риса нав'язування австро-угорськими картелями власної волі західноукраїнським підприємцям. характеристикаБудівництво нових фабрик і заводів було майже неможливим, якщо цього не бажали австро-угорські картелі. Вони поглинали всі підприємства, існування яких було небажаним для володарів картелів.рисаПромисловість мала однобокий, переважно сировинних характер розвитку. характеристикаОсновну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини — лісова, лісопильна і нафтова. Інші галузі були розвинуті дуже слабо, а деякі — зовсім відсутні або представлені дрібними промислами.

СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ,НАЦ.ПИТАННЯ:На початку XX ст. на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило на користь українців загальний баланс сил двох головних національностей — українців і поляків, що протистояли одна одній в краї. Українську Галичину всерйоз стали порівнювати з П'ємонтом. Розгорнулася гостра політична боротьба. Українські партії використовували соціальне піднесення мас для політичних виступів. Головними гаслами був поділ Галичини й національна автономія для її української частини, заснування українського університету у Львові, і, передусім, загальне виборче право. Стратегічним завданням була незалежність України. В австрійському парламенті українці добивалися різних поступок в економічній і культурній сферах та постійно висували основну вимогу - надання українським землям політичної автономії у складі Австро-Угорщини. Перебуваючи у меншості в галицькому сеймі, українські делегати рішуче відстоювали свої позиції, вдаючись при потребі до демонстративного залишення зали засідань або навіть до тактики протесту голосом, що зупиняло хід дебатів.