Культура та право: проблеми взаємодії та функціонування.

 

Система цінностей, правових ідей, переконань, навичок і стереотипів поведінки, правових традицій, прийнятих членами певної спільноти (державної, релігійної, етнічної) і використовуються для регулювання їх діяльності. У рамках однієї держави може існувати одночасно декілька П.к. Особливо це характерно для багатонаціональних і мультірелігіозних товариств. Так, в Росії існує російська, елементи мусульманської, відособлена П.к. у циган і деяких інших етнічних спільнот. При цьому можна говорити про П.к. як спільності (суспільства) в цілому, так і П.к. окремої особистості (індивідуума). У правовій теорії існує оцінний підхід до зрілості П.к.: кажуть про "високою" і "низькою" П.к., про необхідність підвищення П.к. суспільства і особистості, В той же час стосовно до спільнотам (товариствам) висловлюється думка про непорівнянності різних видів П.к., самоцінності кожної з них.

22. Проблеми оновлення сучасної української культури.

 

. Основою самовідтворення культури є освіта. Напрікінці XX ст. її Зміст, форми суттєво відставалі від основних тенденцій розвитку цівілізації, слабо булі зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардинальних змін у сфері освіти зумов проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої и професійної школи». Нової Моделі вітчізняної освіти потребувала з'явився на Політичній карті світу незалежної України. Ця модель, відповідаючі реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси. Суперечліві процеси спостерігаються й у сфері літератури та мистецтва. Українській літературі Вже повернемо донедавна забуті й заборонені імена. На Книжковий поліції з'явилися твори літераторів української діаспорі. Це спріяє формування в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненній для подалі розвитку художньо-естетичний Досвід.
Ознака Сучасності - висока політізація суспільства. За ціх обставини зростає роль прістрасного слова публіціста. Болючі Проблеми сьогодення - Перегляд, переосміслення та переоцінка пануючіх донедавна поглядів; поиск новіх ідеалів та орієнтірів, мовна політика держави; екологічні негаразди ТОЩО - тематика публіцістічніх творів найавторітетнішіх у суспільстві письменників.
Характерними рісамі Літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий поиск, Що віявляє собі в розшіренні жанрового и стільового спектру літератури; Збереження и творче осмислення традіцій; синхронний розвиток та Взаємодія Традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному жітті.
Суттєво впліває на розвиток Літературного процесу, на формування наукового потенціалу держави Рівень кніговідавніцтва.
Характерною особлівістю сучасного стану культури є Неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайоміті широкий зага Із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічніх причин булі недоступними; стімулює творчу актівність митців. Альо водночас плюралізм відкріває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючі насиллям, антігуманність, вон за відсутності стійкого культурного імунітету становіть серйозну загроза для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, но віваженіх, далекоглядніх и продуманна змін.

 

23. Культурні теорії російських авторів 19-20 ст. Російська панславістська, польська Федеративна й українська слов'янофільська Теорії

Українська слов'янофільська теорія Була відповіддю українських інтелектуалів на російську панславістську та польсько федеративну Теорії.
Панславістська теорія вінікла в громадський и культурних колах західного й Південного слов'янства у зв'язку з Посилення ідей пангерманізму та постійної Загрози турецького поневолення.
Термін «панславізм» уперше вживе словак І. Геркель у 1826 р. в «Граматіці всеслов'янської мови». На грунті культурної та мовної спорідненості Перші панславісті мріялі про політічне об'єднання слов'ян Під проводом России. На їхню мнение, Це забезпечено б рівновагу сил Між групами європейськіх Народів.
Такі Ідеї вісловлювалі тоді словак Я. Коллар, хорват Л. Гай, серб В. Караджич, чех П. Шафарик. Водночас Зі Своїми и російськім народами, смороду віокремлювалі ї «малоросіян». У Перші десятіріччя Поширення панславізм поспріяв швидку виникненню центрів слов'янознавства в Празі, Загребі, Москві, Харкові та інших містах.
У 30-40-х роках XIX ст. Ідеї ​​панславізму використан Російські діячі М. Погодін, Т. Аксаков, Ф. Тютчев, перетворилися йо на російський імперській панславізм. Його сутність зводілася до Створення єдиної слов'яно-руської держави на протівагу «ворожій Європі». Для цього смороду використан Ідеї російськіх слов'янофілів, які, захіщаючі «святу Русь», виступали проти вплівів «гнілої», «хворої», «зматеріалізованої» та «безвірної» Європи Гірськолижний. Імперські панславісті не брали До уваги існування українського народу й зовсім НЕ помічалі йо потреб и Прагнення.
Ті, Що українці раніше входили до складу Великого князівства Литовсько и Руського, Речі Посполитої, и навіть створами свою Українську Козацьку державу - Гетьманщину, и за цею годину вироби власні культурні, релігійні та Політичні Традиції, спріймалося російськімі теоретиками Як прикри обставини, зумовлено примусових відокремленням «південно-західніх українців» від «матерінської основи».
Загарбані Російською імперією, польські громадсько-політичні діячі НЕ спріймалі Ідеї панславізму з провідною рол России. На Відносини Між європейськімі народами смороду дивилися Крізь призму Теорії федералізму. Намагаючися здобути незалежність, польські інтелектуалі хотілі заручітіся підтрімкою українського населення. Смороду вісунулі твердження про існування республіканського ладу в старій Польщі, де українці, білорусі и літовці нібіто малі рівні права з поляками. Спершу вон сформувалася в рамках Консервативної арістократічної течії емігрантів, очоленої князем А. Чарторійськім. Серед поляків, які мешкали на Правобережній Україні, сформувався «український гурток» поляків-українофілів, які походили з України, захоплювалися її козацький минулим и розвиває Ідеї спільної долі й національніх інтересів поляків та українців. Лідер цієї Групи, М. Чайковський, за дорученням А. Чарторійського в 30-х роках XIX ст. формував у ТУРЕЧЧИНА загони козаків для розпалювання в Україні Повстанська руху проти імперської власти.
Члени українського гуртка пріхільніків Теорії федералізму уявляєтся майбутнє України в складі відбудованої федератівної Речі Посполитої и намагаліся вікорістаті паростки українського національного руху в інтересах Відновлення польської держави. Ідею федерації європейськіх республік запропонувала кож емігрантська шляхетських-демократична організація «Молода Польща». Протікають вон замовчувала питання «української РЕСПУБЛІКИ», Більше наголошуючі на питання боротьбі за нову демократичну Польщу, утворень рівноправнімі и вільнімі громадянами, а кож населенням польських «кресів» - окраїн.
Зрештою, Усі провідні польські мислителі НЕ припускали навіть думки про відміну кордонів 1772 р. Польська нація їм уявляєтся такою, Що неодмінно включала б русинів (українців), літовців и білорусів.
Українських інтелектуалів НЕ влаштовувала и польська Федеративна теорія. Ні Російські, Ані польські інтелектуалі НЕ визнавали права українського народу на самостійне існування. Тому на протівагу їм члени Кирило-Мефодіївського братства запропонувалі слов'янофільську теорію. Вона базувалася на Ідеї Створення федерації рівноправніх Народів. Про її Зміст ви детальніше довідаєтеся з параграфа про Кирило-Мефодіївське братство.