Донецька міська Рада Донецької області

Донецька загальноосвітня школа I-III ступенів № 7

Позакласний захід

Клас

Тема: Народні символи України (рослини)

 

Підготувала вчитель початкових класів Василіаді О.В.

Дата: жовтень 2011 р.

Тема: Народні символи України (рослини)

Мета: 1. Ознайомити учнів із світом рослин, донести до них давні народні та власні українські назви рослин.

2. Прищеплювати любов до української народної пісні.

3. Розвивати у дітей образне мислення, вміння й навички у розв’язанні певних питань.

4. Виховувати любов і повагу до українського слова, сприяти підвищенню культури мовлення.

Обладнання: рослини-символи України (дерева та квіти), прислів’я, кросворд, вікторина, музичний запис пісень «Чорнобривці», «У полі калина, у полі червона»

Хід заходу

I. Організація класу

Діти нарядно одягнені. Приміщення прикрашене квітами, мальовничими пейзажами українського села.

II. Основна частина

Вступне слово

Вчитель: Українська земля щедро обдарована природою. Праліси Полісся і зелених Карпат, діброви Поділля і субтропічна рослинність Криму, різнотрав’я дніпровських лук, безкраї лани золотої пшениці, квітучі сади, квітники навколо біленьких хат – усе це мальовнича Україна, її неповторна краса.

 

1-ий хлопець: В давнину люди вважали свій зв'язок із рослинами кровним, обожнювали їх, вважаючи родоначальниками, покровителями роду. Священними були: дуб, береза, липа, верба…

2-ий хлопець: Не дивно, що наші предки обожнювали рослини, адже вони давали дах над головою, паливо, хатнє начиння, одяг, ліки. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали від кашлю.

 

 

3-ій хлопець: Наші пращури вірили, що рослини-обереги проганяють все лихе. Дівчата одягали на голову віночки з квітів, щоб відігнати від себе зло.

4-ий хлопець: Дуже багато значив пшеничний або житній сніп, який і зараз на Різдво ставлять на покуті.

Легенда «Господь і квіти»

(Входять декілька дівчаток в українських костюмах, сідають та плетуть віночки.)

1-а дівчина: Дівчатка, а ви знаєте, що кожна рослинка має багато народних назв. Ці назви часто дуже влучні, поетичні.

2-а дівчина: Дійсно. Жодне зілля не лишалось без уваги, «без імені»… Ось послухайте легенду

«Господь і квіти».

Був сонячний ранок. У райській долині квіти чекали на прихід Господа. Хоч тоді квітам ще дозволялося вільно рухатися по долині, цього ранку вони стояли непорушно у сподіванні ласки Божої.

Ось надходить Господь. Першу помітив проліску. Вона зустріла його поглядом синіх оченят, в яких було стільки надії. Господь ласкаво доторкнувся до квітки і промовив:

- Будеш ранньою весняною квіткою. Виростай першою, оповіщай прихід весни!

Почувши Господню мову, фіалочка подумала: «Щаслива проліска, вона приноситиме радісну звістку. А то ж так приємно дарувати радість усім навкруги!»

За такі хороші думки Господь нагородив фіалочку ніжними пахощами. Відтоді вона стала першою пахучою весняною квіткою.

Підійшов Господь до троянди. Зарожевілася квітка від щастя і потягнулася в гору, щоб торкнутися Господньої руки. Від гарячого почуття захоплення і відданості її туго завинені пелюстки розгорталися і щораз густіше наливалися чудовими барвами. І почула вона слова Господа:

- Розів’єшся пишним квітом. Будеш найгарнішою квіткою на землі.

Біла лілея зустріла Господа з побожно схиленою голівкою, ледве чутно шепочучи слова молитви-привітання. Так і зосталася вона назавжди побожною квіткою, квітом чистоти. З того часу люди несуть лілеї у Божий храм і кладуть їх перед вівтарем Божої Матері.

Пішов Господь далі долиною. Горицвіт, шавлія, м’ята, подорожник, звіробій, золототисячник, валер’яна, ромен і багато інших гуртом припали до ніг Милосердного. Господь благословив їх і промовив:

- Помагайте людям у біді! Ростіть, всмоктуйте соки землі, ловіть сонячне проміння! Збирайте ліки у своїх листочках, у корінцях, у насінні! Кожен з вас буде мати в собі ліки від якоїсь хвороби.

Була там і конвалія.

- Господи! – озвалася вона несміливо. – Я хочу робити добро людям, та чи знайдуть вони мене в лісових тінистих схованках? До того ж я мала й непомітна.

І почула відповідь:

- Не турбуйся, квіточко. Люди будуть шукати і знаходитимуть тебе. Для того даю тобі дивні пахощі, а разом із цим у своїх дрібних білих квітках-дзвіночках матимеш дорогі ліки для серця.

Обійшов Господь усю широку долину, не минув ні однієї квітки. Здавалося, всіх наділив призначенням. Аж ось біля самої вихідної брами ступив на тверде зелене листя.

- Чого це ти, барвінку, так низенько розстелився по вологій улоговині?

- Стелюся, Боже, килимом тобі під ноги, щоб перейшов по сухому.

- Ніжне серце маєш, рослино моя! За це всі й усюди тебе любитимуть, молоді дівчата будуть тебе садити і плекати; пісні про тебе співатимуть. Не завмирай на зиму і під снігом залишайся свіжим! Весели всіх навкруги зеленим листом! А як доведеться кому покинути рідний край і жити на чужині, заглядай йому в душу ясним синім очком, злагіднюй його тугу! – промовив Господь і вийшов з долини.

Так і до наших часів квіти виконують завдання, що їх того ранку поклав на них Господь Створитель.