Українська мова – державна мова в україні. Державна мова і мова національних меншин.

Модуль

Українська мова – державна мова в Україні. Державна мова і мова національних меншин.

Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу. Відповідно до ст. 10 Конституції України, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Вона є рідною для 67,5% населення України.

Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови та мов корінних народів України. Україна •— багатонаціональна країна, в якій проживають громадяни близько 100 національностей. Згідно зі ст. 10 і 11 Конституції в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. До найпоширеніших відносять російську, білоруську, польську, чеську і інші.

 

Походження назви «Україна», «український». Основні етапи розвитку і становлення української мови.

Як назва держави Україна офіційно закріпилася з часів виникнення Української Народної Республіки в 1918 р. Але саме іменування дуже давнє.

Існують три версії про походження назви Україна, кожна з яких по-своєму тлумачить її.

1. Поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави, периферія: окраїна.

2. Пояснює назву Україна у зв’язку з дієсловом краяти:, тобто це та частина території, що належить нам, наш украй – Україна.

3. Третє пояснення подає назву Україна як складне слово: від слова анти (ути)+ від слова країна: уть країна.

Українська мов є продуктом тривалого розвитку з VII ст. і до наших днів. У її історії виділяємо п’ять періодів. 1) Спільнослов’янська мова (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.) 2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.).3) Давньоруська мова (X – перша пол. XIII ст.).4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII – XVIII ст.). 5) Нова українська мова (XIX – XXI ст.).

 

Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.

Літературна мова – це особлива форма національної мови. Літературна мова усвідомлюється носіями національної мови як її зразкова форма. Сучасна літературна мова складається з загальнонаціональних мовних елементів, культурно оброблених. Розвиток літературної мови насамперед пов"язаний з розвитком художньої літератури. За нормальних умов функціонування в державі саме цей тип мови є обов’язковим у шкільній і вищій освіті, в церкві, в державних інституціях, засобах масової інформації, пресі. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні види норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

 

Стилі сучасної української літературної мови. Особливості наукового стилю української мови.

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання.

Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті.

Епістолярний стиль - стиль приватного листування.

Конфесійний стиль - сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах.

Виробничо-професійний стиль - обслуговує виробничу, професійну діяльність. Близький за структурою до наукового та розмовного стилів.

Розмовний стиль - обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування.

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки:

- ясність(зрозумілість) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація і переконливість тверджень;

- детальні висновки

Науковий стиль має такі підстилі:

1) власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні;

2) науково-популярний, мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах тощо;

3) науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності..

 

Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси..

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання.

Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті.

Епістолярний стиль - стиль приватного листування.

Конфесійний стиль - сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах.

Виробничо-професійний стиль - обслуговує виробничу, професійну діяльність. Близький за структурою до наукового та розмовного стилів.

Розмовний стиль - обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування.

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень.

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

1) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах;

2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах;

3) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування).

 

Синтаксичні особливості професійних текстів. Прямий порядок слів,уживання інфінітивних конструкцій,пасивні конструкції,використання віддієслівних іменників. Місце в реченні вставних слів,дієприслівникових зворотів. Використання різних типів речень у професійному мовленні.

Текст (від лат. textum - тканина, сплетіння, поєднання) - це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Одиницями тексту є також розділи, підрозділи, глави (в більшому вимірі).Абзац (від нім. аЬзаіі - відступ) - це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якими починаються виклад нової думки. Основними ознаками тексту є:1)зв'язність - визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми і формальні засоби (семантично близькі слова і фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо). За допомоги мовних ї позамовних чинників вона забезпечує обмін інформацією. Показниками зв'язності є: лексичні(синоніми, антоніми, пароніми, повтори), морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники, тощо), синтаксичні (порядок слів, порядок розташування частин), стилістичні (еліпс, градація, питальні речення тощо) одиниці; інтонація, наголос, паузи; ситуації спілкування;2)цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями33;3) членованість. Будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатом.4) інформативність уособлює інформативний масив тексту, що міститься не лише в його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською і читацькою свідомістю. Отже, інформативність тексту виявляється лише у процесі тлумачення мовного масиву через свідомість адресата, а масив інформації формує автор тексту. Кожен текст і створюється заради передачі інформації;5)завершеність - ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.

Крім змісту, частини тексту пов'язуються за допомоги лексичних (повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники, прислівники) і граматичних (сполучники, вставні слова, неповні й риторичні речення)засобів.

Виокремлюють два основні види тексту - монологічний і діалогічний.

Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяльності. Не можна навчати усному і писемному монологу без врахування професійної спрямованості тексту. Наше завдання - навчити майбутніх фахівців правильно будувати тексти, розуміти їх, враховуючи специфіку мовленнєвої ситуації. У кожного студента повинна з'явитися практична потреба знати мову держави, в якій вони живуть, і повсякчас цією мовою послуговуватися.

 

Модуль.

Стилів.

Мовне кліше — це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю. Наприклад: з метою підвищення якості продукції. Кліше — готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ділових паперів беручи до уваги, подаю до вашого відома, прошу дозволити та ін... Ці мовні стандарти мають певне функціональне навантаження: економлять розумову енергію, сприяють швидкому і точному відтворенню інформації, однозначної вираженої думки, полегшують ділове спілкування. Характерною рисою офіційно-ділового стилю є наявність у ньому численних мовних стандартів - кліше. Якщо в інших стилях шаблонизировать обороти нерідко виступають як стилістичний недолік, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як цілком природна його приналежність. В діловому мовленні поширені кліше з головними словами: 1. іменники виконати доручення

2. дієслово порушити питання 3. інші частини мови згідно з розпорядженням.

2.Документ. Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини, матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Призначення документа для зберігання і передачі інформації в просторі і часі обумовлює його специфічну матеріальну конструкцію, представлену у вигляді книг, журналів … Текст документу повинен бути точним, тобто він не повинен містити в собі подвійного значення слів та висловів. 1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.2.За змістом і спеціалізацією: загальні; з адміністративних питань з питань планування оперативної діяльності; з питань підготовки та розподілу кадрів;спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.3.За призначенням: щодо особового складу; організаційно-розпорядчі; кадрово-контрактові; довідково-інформаційні; господарсько-договірні; обліково-фінансові.4.За походженням: службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань; особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.5. За місцем укладення: внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено; зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.6. За напрямком (спрямуванням): вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми); вихідні (адресовані за межі установи).7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо); нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).8. За ступенем складності:прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;складні — відображають два й більше питань, фактів.9. За стадіями відтворення: оригінали; копії, витяги, дублікати.Текст — головний елемент документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.

 

3. Формуляр-зразок. Реквізити, їхня характеристика, норми дотримання Реквізит - це обов'язковіш елемент, який властивий кожному окремому виду документа (дата, підпис, адреса, заголовок тощо). Документи з використанням реквізитів оформлюють відповідності до формуляра-зразка.Формуляр зразок - єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу, розташованих у встановленій послідовності.Ряд документів, які видаються органами державної влади та державного управління, мають склад реквізитів, який впроваджено в законодавчих актах. Наприклад, паспорт, трудова книжка, акти громадянського стану.При розробці стандартів на систему документації перш за все визначається максимальний склад реквізитів документів, які входять до системи, і кожному реквізиту відводиться точно зазначене місце на аркуші паперу.Для організаційно-розпорядчих документів використовується папір форматом А4 (297 х 210мм) та А5 (146 х 210мм). Для окремих видів документів, які містять таблиці та графіки (відомості), можна використовувати формат АЗ (297 х 420мм)1. Державний ге.2. Емблема організації,3. Зображення державних нагород.4. Код підприємства, установи або організації.5. Код форми документа.6. Найменування міністерства або відомства (вищої організації або засновника). засновника).7 Найменування підприємства, установи або організації - автора документа.8. Назва структурного підрозділу.9. Індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телефону та телетайпу, факс, номер рахунку у банку.10. Назва виду документа.11. Дата.12. Індекс (номер) документа.13. Посипання на індекс та дату вхідного документа.14. Місце складання або видання.15. Гриф обмеження доступу до документа.16. Адресат.17. Гриф затвердження.18. Резолюція.19. Заголовок до тексту.20. Відмітка про контроль.21. Текст.22. Відмітка про наявність додатків.23. Підпис.24. Гриф погодження.25. Візи.26. Печатка.27. Відмітка про за свідчення копій.28. Прізвище виконавця та його номер телефону.29. Відмітка про виконання документа та направлення його до справи.. Відмітка про перенесення даних на машинний носій.31. Відмітка про надходження. У формулярі - зразку вказано максимальний список реквізитів, проте при виготовленні установою бланків документів певного типу в них включаються реквізити, що відповідають документам тільки цього типу.Закріплення за реквізитами постійних місць робить документи зручними для здорового сприйняття, спрощує їх обробку, дає можливість використовувати технічні засоби.Реквізити в документі розміщують з урахуванням послідовності операцій його підготовки, оформлення, виконання. Реквізити документів та їх оформленняДержавний герб - розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації.Емблема організації чи підприємства - розміщується поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.Код форми документа - розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи.Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа - розташовується у верхньому лівому кутку або посередині сторінки.Назва структурного підрозділу - розташовується у верхньому лівому кутку. Дозволяється друкувати машинописним способом.Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпу, номер телефону, факсу, номер рахунку в банку - розташовується у верхньому лівому куткуНазва виду документа - розташовується зліва або посередині сторінки. В усіх документах, крім листів, наводиться назва його виду. Залежно від цієї назви встановлюється формуляр, структура тексту, особливості викладу.Дата - документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом із індексом на спеціально відведеному для цього місці.Індекс - розташовується у верхній частині сторінки зліва. Цей реквізит дозволяє забезпечити оперативний довідково-інформаційний пошук документа, контроль виконання. Розташовується по всій ширині сторінки (від поля до поля)

4. Норми дотримання і порядок розміщення основних реквізитів (реквізити „дата”, „адресат”, „адресант”, „назва документа”, „підпис”).

Реквізити — сукупність постійних елементів, з яких складаються документи. Сукупність реквізитів становить формуляр документів. До елементів (реквізитів) документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст.

Дата документа - це дата його підписання, затвердження, прийняття, зареєстрування, яку оформлюють цифровим способом. Елементи дати наводять арабськими цифрами в один рядок у послідовності: число, місяць, рік.

Приклад: 15.01.2001

Дату дозволено оформлювати у послідовності: рік, місяць, число.

Приклад: 2001.01.15

У нормативно-правових актах і фінансових документах застосовують словесно-цифровий спосіб оформлювання дати, наприклад: 29 січня 2001 року.

Дату документа ставлять нижче назви документа поряд із реєстраційним індексом на спеціально відведеному місці на бланку.

Адресатами документа можуть бути організації, їхні структурні підрозділи, посадові особи та громадяни. У разі адресування документа організації або її структурному підрозділові без зазначення посадової особи їхні назви подають у називному відмінку.

У разі адресування документа керівникові установи або його заступникові назва установи входить до складу назви посади адресата.

Якщо документ надсилають посадовій особі, назву установи зазначають у називному відмінку, а посаду і прізвище адресата - у давальному.

Якщо документ адресують багатьом однорідним організаціям, адресата зазначають узагальнено.

Документ не повинен містити більше чотирьох адресатів. За наявності більшої кількості адресатів складають список для розсилання, а на кожному документі зазначають тільки одного адресата.

До реквізиту "Адресат" входить поштова адреса. Порядок і форма запису відомостей про поштову адресу установи мають відповідати Правилам надання послуг поштового зв'язку

Якщо документ надсилають фізичній особі, то у називному відмінку зазначають прізвище, ім'я, по батькові (або ініціали) адресата, вулицю, номер будинку і квартири, населений пункт, район, область, поштовий індекс.

Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.

Реквізит розміщують під текстом документа або під відміткою про наявність додатків.

Якщо документ підписують кілька (дві або більше) осіб, то їхні підписи розташовують один під одним відповідно до підпорядкованості посадових осіб.

Якщо документ підписують кілька осіб однакових посад, то їхні підписи розташовують на одному рівні.

Документи колегіальних органів підписують голова колегіального органу і секретар.

У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов'язки, або її заступник. У цьому випадку обов'язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов'язків", "Заступник".

Підписувати документ із прийменником "за" або ставити правобіжну похилу риску перед назвою посади не дозволено.

Назва виду документа має відповідати переліку форм, які використовують в організації. Перелік містить назви уніфікованих форм документів згідно з ДК 010 та назви інших документів, що відповідають організаційно-правовому статусу організації.

У листі назву виду документа не зазначають.

 

 

Довідково-інформаційні документи. План роботи

План роботи - це документ, що встановлює точний і чіткий перелік намічених заходів (робіт) для їхнього подальшого виконання. Він має такі складові: послідовність, обсяг, умови й забезпечення виконання, термін для кожного етапу й для всього обсягу, кошторис, керівників і конкретних виконавців (відповідальних за кожний пункт плану).

Окрім рубрикованого тексту плани можуть мати графіки, таблиці, схеми тощо.

Розрізняють такі групи планів: річні (календарний, фінансовий, навчальний); піврічні (семестрові); квартальні (четвертні); місячні; декадні; тижневі; добові.

Наявність тих чи інших реквізитів обумовлюється видом, формою та призначенням плану:

1. Ґриф затвердження.2. Назва документа.3. Назва установи чи структурного підрозділу.4. Термін, на який укладено план.5. Порядковий номер.6.Термін виконання конкретного виду роботи (заходу).7.Зміст роботи.8. Посада, прізвище та ініціали виконавця.9. Посада, прізвище та ініціали відповідального.10. Відмітка про місце, дату, факт та якість виконання (проведення) роботи.

Службові плани робіт підписують посадові особи, які відповідають за їх виконання, а індивідуальні - ті, хто їх укладає, із наступним затвердженням керівником.

 

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

Доповідна записка – документ, який адресують керівникові даної організації або організації вищого рівня. Містить детальний виклад якогось питання з висновками та пропозиціями укладача

Реквізити доповідної записки (на загальному бланку):

– адресат (кому адресована доповідна записка): найменування посади, прізвище й ініціали посадової особи;

– назва виду документа (ДОПОВІДНА ЗАПИСКА);– дата;– номер документа;– місце складання;– заголовок до тексту;– текст;– додаток, підстава;– підпис.

Залежно від змісту доповідні записки можуть бути ініціативного, інформаційного або звітного характеру.

Доповідні записки бувають двох видів:

а) внутрішніми;

б) зовнішніми.

Якщо доповідна записка містить відомості внутрішнього характеру, її оформлюють за допомогою ПК, машинописним або рукописним способом на чистому аркуші паперу формату А4. Підписує таку доповідну записку укладач.

Якщо доповідна записка адресована в організацію вищого рівня від імені установи або структурного підрозділу, її оформлюють на ПК на загальному бланку. Підписує цю доповідну записку керівник підприємства.

Доповідні записки по загальних питаннях діяльності підприємства зберігають 5 років.

Порядок оформлення тексту доповідної записки:

¨ у першій частині тексту викладають факти або події, які стали приводом до написання доповідної записки;

¨ друга частина повинна містити висновки та пропозиції щодо конкретних дій, які, на думку укладача, необхідно виконати у зв'язку з викладеними фактами.

 

Модуль

Українська мова – державна мова в Україні. Державна мова і мова національних меншин.

Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу. Відповідно до ст. 10 Конституції України, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Вона є рідною для 67,5% населення України.

Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови та мов корінних народів України. Україна •— багатонаціональна країна, в якій проживають громадяни близько 100 національностей. Згідно зі ст. 10 і 11 Конституції в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. До найпоширеніших відносять російську, білоруську, польську, чеську і інші.