Правильне Харчування має якісну Поживу, національне Вариво, Обрядність. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правильне Харчування має якісну Поживу, національне Вариво, Обрядність.



Життя там, де умовини потрібні для зародження і утвердження життя: Світло, Вода, Повітря, Тепло, Їжа.

Людина черпає життєву енергію з Повітря і Сонця. Пожива (хліб, масло, овочі) - енергія сонця, ясніше: сонце випромінює енергію, під впливом якої в рослинах з неорганічних речовин творяться органічні сполуки. Вуглеводами, жирами, білками, створеними рослиною, живиться людина.

Харчі, які йдуть в людину, повинні бути доброякісні. І повинен бути правильний спосіб їхнього споживання. Коли повітря, вода, їжа недоброякісні (несвіжі, насичені отрутами, невідповідними складниками) енергія людини слабне, життя стає пригнобленим, постає кволе мислення, меркне якість чуттєвого сприймання світу.

Є три основні раси - Біла, Жовта, Чорна. Головну участь у формуванні рас (і расових особливостей) брали Сонце і Земля. Усі раси - діти Сонця і Землі. (Привізши до Ню Йорку горнятко води з Дніпра і горнятко води з Амазонки, можна в лябораторії визначити, з якої ріки взята вода. Справа не в Н2О, а у тих складниках, які входять у Н2О, і в їхніх властивостях. З якісної поживи твориться якісна нервова система. Харчі беруть участь і в формуванні расових властивостей, вдач; є вислів -скажи, що ти їси, і я скажу, хто ти такий, звідки ти, з якого ти коріння походиш, якої ти раси).

5-а. Якісна пожива. Оріяна - Первоколиска народів Білої раси. Оріяна має виняткове на плянеті Земля формування земляної поверхні. На ній найбуйніше проявили життя первісні рослини, даючи поживу для тваринного світу. Земля - місце життя людини. Українці кажуть мати-Земля: слово "земля" значить "життя". "І сонечко серед неба Опинилось - стало, Мов жених той молодую, Землю оглядає" - каже Тарас Шевченко, маючи оріянське світовідчування.

В українців Земля має лице: вторжника, який вторгнувся на рідну землю, треба "стерти з лиця землі", "змести з лиця рідної землі наїзника-москаля". Під час весілля дівчині бажають щастя, кажучи: "Будь квітуча і родюча, як земля". Воїн, повертаючись з чужих країн, стає на коліна і цілує рідну землю - Матір кормилицю. Знаємо: цар Святослав Хоробрий, кажучи чесне слово, клявся, пучкою доторкаючись до матері-Землі. Наша Земля - наше Життя: боронимо Землю, щоб мати Життя.

Оріяна давала білій перволюдині Якісну Поживу, воду, лагідне сонце, бадьоре повітря, формуючи її тіло, її нервову систему, її духовну енергію. Маючи добротні умовини для життя, білі перволюди стали особливо енергійними. Вони ішли з Оріяни на Схід, Захід, Північ, Південь. Вони перші обпливли плянету Землю, довідалися, що крім них є ще Жовта і Чорна раси.

Якісна Пожива росте на якісній землі. У вірі внуків Дажбожих був обряд Першої борозни, Зажинків, Обжинків, обряд печення Калача, Краваю. Праця, присвячена вирощенню хліба і виготовленню хліба, вважалася світлою (святою).

Поживу (джерело життя) не повинні продукувати люди, для яких гроші є богом: там, де гроші стають богом, Бога немає. Пожива має бути призначена для людини, а не для безчесних прибутків: на ринок часто йде пожива, вирощена на землі, затруєній шкідливими хімікаліями. Поживу, насичену шкідливими хімікаліями, людина, споживаючи, скорочує собі життя, ослаблює працездатність, нервову систему, і життя стає морем страждань. Більше, як 1500 хімікаліїв затроюють харч, даючи харчеві приємний колір, приємний запах, приємний смак, і оберігаючи харч від псуття. Щоб м'ясо було м'яке і крупнисте, в їжу телятам дають "діетилстилбестрол". Людина, споживаючи хімікалізований харч, дістає високе тиснення крови, пістряк, шлункові, ниркові, печінкові, нервові та інші хвороби.

Наприклад, 50 відсотків хворих на пістряк (рак) є жертвами хімікалізованого харчу чи хлоридизованої води.

Затруєне повітря - носій хвороб. І особливо відчутно це в індустріяльних містах. Під час випродукування однієї тисячі сталі, викидається в небо 40 тонн пилу, 40 тонн сірчистого газу, 50 тонн окису вуглецю. За 14 годин одна тисяча автомашин викидає в небо 3 тонни окису вуглецю, 100 кілограмів окису азоту. Гази ці нищать здоров'я людини, одяг, нищать ліси, сади, городину.

Їжа (якщо людина дбає про здоров'я) повинна бути без домішок і запобіжників від псуття. (Я хочу, щоб побратими і посестри мали ділянки землі, і самі вирощували збіжжя, городину, розводили скотину. І споживали якісні харчі, дбаючи про правильне харчування).

5-б. Національне вариво.Говорячи про національне вариво, треба зазначити, що їстівне - неїстівне, неїстівне - їстівне. Наприклад, філіппінське плем'я Садеїв живиться черв'яками, які викопує з землі. Українці в 33 році вмирали з голоду, але не охоче їли дощових черв'яків, черепашкових равликів. Є народи, в яких ця їжа вважається делікатесом. Українці - споживачі найдобірніших у світі харчів.

Японці в першорядних ресторанах їдять смажене гадюче м'ясо. Стародавні ізраельтяни їли сарану. Індуси не їдять коров'ячого м'яса: вважають корову членом родини, кормилицею дітей. У Америці законом заборонено бити собаку: собака ніби є членом родини. У древні часи Азтеки розводили собак на м'ясо. Араби і жиди не їдять свинини.

Буваючи в Мехіці, Турції, Німеччині, Греції, Іраку, Індії, я відчував: кожна нація гордиться своїм національним варивом. У національній кухні проявлені смаки нації, її обряди, її спосіб харчування. І її гостинність. Є в українців прислів'я: "Гість у хату - Бог у хату". Гостя просять сісти на найпочеснішому місці. Коли є доньки, то кажуть: "Сідайте, щоб старости сідали".

Усім відомо: українське національне вариво подобається людям усіх національностей - подобається вишуканими смаками, високими поживними якостями, різноманітністю страв. Є десятки різних борщів, вареників. У"Енеїді" Івана Котляревського читаємо: "їли різнії потрави: свинячу голову до хрону, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик". "І кубками пили слив'янку, мед, пиво, брагу, сирівець, горілку просту і калганку". "Сластьони, коржики, стовпці, вареники пшеничні, білі, пухкі з кав'яром буханці, часник, рогіз, паслін, кислиці, козельці, терн, глід, полуниці, крутії яйця з сирівцем".

Є все: заливна яловичина, холодець із свинини, риба смажена в сухарях, заєць у сметані, гуска, запечена з яблуками і картоплею, маківник, узвар, пампушки, медівниковий пиріг, рибний холодець, кисіль молочний, кисіль овочевий, свинина, запечена з чорносливом, калач, сирник, бабка, пироги, голубці, капусняк. І напитки: квас, мед, сивуха, пиво, варенуха, запіканка, спотикач, вишнівка, слив'янка, десятки різних напоїв. Очевидно, таких напоїв і харчів ніколи не бачили жителі Синаю, болотистої убогої Московії, та інших країн, земля яких мало плодоносна.

5-в. Обрядність. Усі стародавні люди їли руками, сидячи колом на полі біля вогню чи на долівці в печері, в глиняній хаті. У Трипільській Україні, у Месопотамії, Єгипті були стільці і столи. Під час обіду ніхто не користувався ложками, вилками.

Стародавні українці, сідаючи обідати, мили руки й ноги. Коли приходив до хати гість, то господар чи господиня давали йому води і рушник. Мили руки перед обідом сумеріяни і старі юдеї. І це вважалося обрядом - отцівським заповітом.

Учні Ісуса Христа хліб їли брудними руками. Єрусалимські рабіни питали Христа: "Чого Твої учні ламають переказа старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають". Христос відповідав: "Не теє, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить".

Я кажу: чистота рук - одна з важливих заходів охорони здоров'я. На брудних руках (спотілих, масних, з залишками крапель їжі) множаться різні мікроби. На одному квадратному сантиметрі брудної шкіри можна знайти 30 тисяч мікробів, між якими є й такі, які несуть шлункові різні хвороби. Коли ти завітав у гості, де люди твої любі обідають, не спіши зі всіми вітатися, подаючи руку. Красиво вклонися, побажай смачного. Коли тебе запросять до столу, то перед тим, як брати ложку, помий руки.

Сів обідати - не розмовляй, тримаючи їжу в роті. І голосно не смійся. Корисно обідати мовчки. А коли говориш, то говори про справи веселі, красиві, приємні. І про веселі справи не треба говорити збуджено: висока емоційна приємність під час обіду зайва. Не говори, під час обіду про справи важливі. Важливі справи вимагають напруженого мислення. Напружене мислення ослаблює працю шлунку.

Пообідавши, відпочинь. Не спіши тяжку працю виконувати, маючи повний шлунок. Пригадай: лев, наївшись, лягає спочити, собака йде, щоб подрімати. Шлунок людини не дуже характером праці відрізняється від шлунку тварини.

Не їж тяжкостравної їжі, ідучи спати. У людини, яка спить, серце сповільнює діяльність: дай можливість спочити й шлункові. Шлунок, який тяжко працює під час сну, покарає тебе за необачність: зробить твій сон неглибоким, і ти вранці встанеш стомленим.

Щомісяця в четвертий понеділок (коли немає свят, гостей, подорожування, хвороби), дуже корисно голодувати - пити теплу переварену воду, або овочевий сік. Даючи спочинок шлункові, ти скріплюєш здоров'я. (Харч, сон, одяг повинні бути узгоджені. Смак твого обіду залежить також від того, як ти вночі спав. Невиспаній людині смачний обід несмачний. Не можна визначити скільки людина повинна спати - 6, 7, 9 годин. Усе залежить від вдачі людини, її здоров'я, віку, обставин, способу праці й життя.

(Коли хочеш швидко заснути, зроби так, щоб тебе ніщо не збуджувало: шум, голоси, світло, запахи, холод, гаряч. Не лягай спати, маючи поганий збуджений настрій. Лігши спати, не починай думати про важливі справи: напружене думання проганяє сон. Постіль треба мати з бавовняної, лляної чи вовняної тканини.

Постіль і одяг з тканин синтетичних матеріялів стомлює тіло, псує настрій, збіднює бадьорість мислення. Тіло наше дихає, виділяє вологість: синтетичні матеріяли перешкоджають тілові правильно дихати).

У домі найчистішим місцем має бути кухня. У ній - свіже повітря, чистий посуд. Той, хто їжу готує, чисто одягнений. Обід, приготовлений чепурним поварем, не тільки споживається з більшим смаком, а й краще засвоюється.

Приємно обідати з людиною, яка вміє красиво їсти. Мати навчає сина: не став лікті на стіл, не жуй голосно, не піднось ножа до рота, ложкою бери борщ від себе. І не сідай за стіл, коли твоя наречена ще за стіл не сіла. І не вставай з-за столу, не перепросивши сусідів. Не клади руки на плече сусіда, який обідає. І не стій над ним, оповідаючи щось: він має думати про обід, а не про твої оповіді.

І не кажи, сидячи за столом, що обід несмачний. Біля тебе сусід споживає обід зі смаком: неприємною оцінкою обіду не псуй йому настрою. Смачне - несмачне, несмачне - смачне. Коли зліва сидить жінка, а справа -чоловік, і господиня перед тобою поставила макітру з варениками, будь чемним: ласкаво запроси до вареників жінку, а потім собі бери. І запроси й сусіда свого. Коли в тарілці залишив їжу, то, щоб знали, що ти вже пообідав, поклади в тарілці вилку і ніж у формі літери "х".

Є в українців обряд щедротно запрошувати гостя до їжі. "Та їжте. Ще трохи з'їжте. Боже, чому ж ви не їсте - розгнівалися? Може несмачне?" Обряд запрошення устійнився двома мотивами: хліб, сіль в кожній хаті лежить на столі. Гість не почне їсти без запрошення.

Українці мали хліба, м'ясива, вару вдосталь. І часто ішли в гості, не будучи голодними. І їли тільки тоді, коли їх дуже запрошували та ще й чарку наливали. Гості об'їдалися, ставали лінивими і байдужими до справ життєйських. І казали: "Хай так буде, як буде, аби не гірше".

(Байдужість, викликана об'їданням, небезпечна: в людини появляється лінива миролюбність, яка й помогла голодним північним наїзникам запанувати "в Малоросії, гдє всьо обілієм дишет").

Чи потрібна молитва перед обідом? Не сідайте обідати з зіпсутим настроєм, з гнівом у серці. У розгніваної людини міняється вираз обличчя, діяльність серця, легень, шлунку, міняється інтонація голосу. З неприємним настроєм спожитий обід неправильно засвоюється. Щоб відповідний настрій (душевний спокій) мати, щоб шлунок підготовити прийняти поживу, розумна людина перед обідом помолиться.

(Кажучи молитву, треба думати тільки про зміст молитви - така духовна обрядність створює приємний настрій, заспокійливо діє на людину, оприємнює її почування. І після молитви треба усміхнутися до сусідів - усмішка є лагідним променем доброзичливости. І треба всім побажати смачного).

Найкращий харч для українця український, для індуса - індуський, для японця - японський, для жида - жидівський, для ескімоса - ескімоський. Якщо б ескімос почав харчуватися по-арабському, ескімоська раса почала б хворіти, гіршати, вимирати. Людина має жити узгоджено з матір'ю-Природою. Людина - дитина матері-Природи.

Від їжі залежить здоров'я, працездатність і продовження життя людини. Неправильне харчування виснажує і стомлює людину. Треба щодня снідати, обідати і вечеряти у визначений час. Треба мати нормальну вагу тіла: але краще мати чотири кілограми понад норму, ніж постійно міняти: то чотири кілограми нижче, то чотири - вище. Людина не може зберегти доброго здоров'я, мало рухаючись. Рух - наснага, яка потрібна людині так, як їжа і повітря.

6. Правильна Любов має Ненависть і Ощадність, Співпереживання і Жертовність, Душевну Красу і Вірність.Любов - воля: хто любить, тому що мусить, нещасний. Любови справжньої не можна перемогти і не можна випросити. Вона вільно родиться. Люди самі в себе залюблюються - любов їх одушевляє, любов робить їхнє життя приємнішим, натхненнішим, багатшим.

Залюблена людина краще себе відчуває, ніж незалюблена; залюбленій людині хочеться себе покращувати. Якби любов не була приємною, було б мало охочих любити. Любов народжена приємністю. І її треба робити приємною, красивою, чистою.

Любов була раніше, ніж Віра, Родина, поняття про Бога. Коли б не було Любови, то не було б і родини. Любов - справа не двох, а трьох: любов двох родить людину. І новонародженою людиною опікується.

Любові притаманна стійкість: людина хоче любити постійно, а не хвилево. Хвилева Любов є хвилевою приємністю, а не Любов'ю. Залюблена людина хоче ввійти у святиню "я" тієї людини, яку вона любить, і в ній бути: і одночасно бути в собі, щоб зберегти себе.

Любов не має ціни: її не можна купувати і продавати: там, де торгівля Любов'ю, Любови немає: є тільки підробка під Любов. Вдачу людську можна пізнати по Любові: чим глибші переживання, тим глибша Любов. Людина відрізняється від людини по тому, як вона любить: як вона свою Любов проявляє і як вона до неї ставиться. Скільки на світі людей, стільки й доріг Любови.

Любов - душевне відчуття людини до людини, прагнення продовжити життя роду. Людина захоплюється красою людини. Душа захоплюється красою тому, що їй хочеться красивішати. Краса дає душі натхнення. У чутливої душі чутливе ставлення до краси. Чуттями людина відчуває красу, роблячи порівняння: між трьома красивими квітками одна буде найкрасивіша. Людина вихованих почуттів краще розуміється на красі.

Кожна епоха мала свої мірила краси і свої поняття краси. Краса є всюди: в людині, природі, слові, хвилюванні. Щоб душа була здоровою, не відбирайте в неї можливости єднатися з красою: їй потрібна красива природа, красивий схід сонця, красивий місяць, що "то виринає, то потопає", красива усмішка, задушевність, красиве слово, красивий погляд, красива зустріч і красиве розставання. Милуватися красою значить виласкавлюватися, ошляхетнюватися.

Душевна краса - найкрасивіша в світі краса! Світла Любов - квіти душевної краси. "Нащо мені краса моя, коли нема долі" (Т. Шевченко). Дівонько, ти ніжний коваль своєї долі, куй її: яку викуєш, така й буде. Краса твоя (коли вмієш її цінити) поможе тобі добру долю мати. Узгоджуй красу тілесну з красою душевною.

Людина - дитина Сонця і Землі. На плянеті Земля, у всій Сонячній системі, немає нічого красивішого за людину! Людині дуже приємно бути людиною. Людина, закохуючись у людину, звеличує людину, обожнює її. Не Богові хочеться мати образ людини - людині хочеться мати образ Бога. І людина олюднює Бога, щоб Бога наблизити до себе й себе наблизити до Бога.

Залюблена людина бачить у тій людині, яку вона любить, достоїнства: і ці достоїнства перебільшує, перехвалює. І власне там, де є хотіння перебільшувати достоїнства, випромінюється справжня Любов. Її звуть сліпою не тому, що вона сліпа, а тому, що вона не хоче коритися розумові, золотові, силі. Їй здається, що вона всі ці скарби має. І вона ставить себе вище них.

Любов - найкраще почуття, що є в людині: Любов до людини, Любов до краси, знання, природи. Не помилюся, сказавши: без Любови людина не була б людиною. І той, хто обожнює іншого (жену, мужа, провідника, письменника, співака, воїна), обожнює себе: бо ж, щоб когось обожнювати, треба мати душу божественну. У божественній душі почуття божественні.

Людина, звеличуючи людину, яку вона любить, звеличує себе. У тієї людини, яка звеличує провідника, письменника, воїна, співака, є в душі світлі пориви до величного, славного, відважного, красивого, достойного. Некрасиві душі красою не цікавляться. Духовно вбогі люди байдуже ставляться до духовних богатирів.

Залюблена людина, коли бачить якусь ваду в людині, яку вона любить, то старається її (ваду) приховати, применшити, не бачити. Людина в людині шукає не вад, не горя, а гідности й щастя.

Любов - найлюдяніше хотіння людини зріднитися з людиною. Любов - найзрозуміліше почуття двох людей. Любов помагає людині натхненно дивитися на світ і життя. Є Любов подібна на зворушливу пісню. Є Любов подібна на сірий день. Вірність - найчарівніша властивість Любови. Вірність зріднює мужа і жену. Вірність їм дає добре тілесне й духовне здоров'я: основу родинного щастя. Вірність - це чесність; чесність не хитрує, вона чиста й сердечна.

Любов - молитва душі, найдорожчий скарб Неба і Землі. І про це треба пам'ятати тим, які знають значення молитви і тим, які не знають. Любов - душевна радість: а там, де є радість, є здоров'я, натхнення, є прагнення жити, щоб працювати. Любов - свято життя: двоє залюблених найкраще себе розуміють при допомозі безсловесної мови, ім'я якій Любов.

Щоб любити, треба мати душу. Щоб любити, треба мати свідомість. Щоб любити, треба мати хотіння любити. Освідомлене хотіння любити відрізняє людину від животини. Як любити? Кожний любить по-своєму, і тому ніяка відповідь на це питання не буде задовільною. Є тільки міркування про правильну і хибну Любов.

6-а. Ненависть і ощадність. Якщо Любов вважається хвилюванням, то не забуваймо, що хвилювання - діяльність мозку. Хвилювання можна свідомо контролювати силою вольовости. Хвилююся тому, що хочу хвилюватися і тому, що не можу не хвилюватися.

Я вже говорив, що в людині є "я" -нелюдяне і людяне. Людина має декілька "я". "Я" збайдужіння - найнікчемніше "я": збайдужіла людина нікого не любить, нікому не співчує, вона замкнута в собі, живить себе нешляхетною Любов'ю до себе. Нещасна та людина, яка залюбилася у збайдужілу людину: нещастя там, де немає взаємної Любови.

У людському "я" ще живуть спонуки нелюдські, негідні. Їх часто звуть тваринними. Самець у самиці не жадає згоди. У первісні часи муж не жадав від жени згоди - він її любив, згоди не чекаючи. І ці спонуки й досі залишилися у вдачі людській: і тому в найцивілізованіших країнах ще є насильства. (Він зустрів її на вулиці, і в думці жадає її. Він має шанувати її за те, що вона в його душі викликала Любов, а не заподіювати їй кривду. Душа, що чесно любить, очеснює себе).

Самодисципліна - уміння свідомо ненавидіти в собі хотіння нелюдяного "я", і свідомо поневолювати їх. І такою Ненавистю облагороднювати свою Любов, свій шлях самопізнання. Людина, ненавидячи в собі грубі хотіння, страждає: але в цьому стражданні зріють зерна красивої духовної волі. І так є: тільки той має право любити себе, хто здібний себе ненавидіти: ненавидіти свої низькі стимули. Ненависть людини до своїх низьких хотінь їй так потрібна, як потрібна Любов до високих хотінь.

Краса й величність людської моралі в тому, що людина вміє силою своєї вольовости контролювати жадання низькі, і про них не говорити найближчим своїм. Віра в добрі почування помагає людині творити добрі почування.

Любов - енергія душі й тіла. Енергія людини не є невичерпна. Енергію треба витрачати ощадно, обачливо. Силу любови вичерпує не любов, а порушення ритму любови: необачне ставлення до неї. Любити - значить енергію душі віддавати тій людині, яку ти любиш; Любов - велика цінність. Ощаджуй її, пам'ятай - моральна Любов ощадлива, співчутлива, задушевно ніжна. І чим любов більш ощадлива, тим вона палкіша, глибша, красивіша.

Секс - приємність: але коли до неї ставитися, як до головної приємности людської, то вона може зруйнувати людину так, як алкоголь - алкоголіка, наркотик - наркомана. Щаслива любов витримана, розсудлива, ощадна. Неморальне життя людину стомлює, напружує нерви настороженістю, журбою: все це виснажує душу. У виснаженій душі слабне не тільки енергія любови, а й життя. Щаслива та людина, яка, старіючи, має молоду любов. Старі люди молодої любови люблять живу людину і люблять її тоді, коли її між живими немає, і люблять пам'ять про неї.

6-б. Співпереживання і Жертовність. Любови немає там, де немає Співпереживання. Любов - це турботливе ставлення людини до людини: турбуюся, бо люблю; люблю, бо турбуюся. Щасливо залюблені ті, в яких співчуття і Співпереживання випромінюються з сердець, і чуються в слові, в інтонації слова, в погляді, у виразі обличчя.

Щасливо залюблені мають весну в серці в усі пори року; між ними є рівність у почуваннях. Немає прагнень одного "я" панувати над другим "я". Жінка не є служницею чоловіка. Жінка - Друг. Другом бути тяжче, ніж служницею. Є жінка, яка воліє бути служницею в того мужа, який її вірно і ніжно любить, і за служіння обдаровує добротою.

Жінка-друг бере на себе велику відповідальність, половину родинного тягару. "Я рівною хочу бути", - каже жінка. І муж відповідає: "Я тільки цього від тебе й хочу. Іди зі мною, будеш мішки носити, картопля вже обсохла". І жінка в ім'я рівности, піднімає мішок тяжкий. І чулий муж каже: "Ні, жіночко, я муж (мужність), а ти жена (життя). Ти готуєшся народити мені сина, доню. Твій жіночий труд тяжкий по-жіночому, мій чоловічий труд тяжчий по-чоловічому. Між нами хай буде рівність душевна, однаковою любов'ю любімо себе. Дбай про моє здоров'я так, як я дбаю про твоє: це й буде нашою рівністю. Не піднімай тяжких мішків".

Так є: що та рівність між чоловіком і женою варта, коли між ними немає Співпереживання? Не рівність, а вільність має бути, незалежність. Той, хто чується залежним, стає нервовим, нещасливим, пригнобленим. Є в нашому народі пісня: одружився і зажурився, і мискою, й колискою. Одруження - не журба, а приємна турбота: муж має з жоною думати про миску і колиску.

Коли одружуються двоє байдужих самолюбів, щасливого родинного життя у них немає. Він в ній бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. Вона в ньому бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. І вони живуть разом, самі себе пригноблюючи: у них мало ясних днів. Їхні серця скупі на щире слово. Їхні обличчя скупі на щиру усмішку: у них душі скупі. Скупі душі ніколи не були щасливими.

У щасливому подружньому житті потрібна душевна близькість, спільність поглядів на любов, на життя, на віру. Є люди, які любляться, але говорять один одному слова грубі, зневажливі, неприємні. Це означає, що у них невиховані душі. З грубих душ випромінюється груба любов. Краса і глибина любови залежить від вдачі людської. Удача самолюбна має мілку любов: самолюбство перешкоджає відчути красу і щастя любови. Справжня любов там, де зворушена, трепетна душа, високі почування.

Усі хочуть мати любов у подружжі. Любов між мужом і женою щасливішає і міцнішає там, де є спільна віра, спільна мета. І головне: відсутність сварливости, образ. Є чоловіки, яким тяжко догодити: усе для них не так, а як - то часто вони й самі не знають, бо думки у них швидко міняються, і жінки такі бувають. І ніхто з них не винуватий: причина та, що вони є людьми неповноцінної вдачі. Вони бувають лагідними з приятелями і з чужими людьми, а в родині поводяться як грубіяни: така неповноцінність людська народжена неправильним вихованням.

Відомо, що щасливіше подружжя те, в якому муж і жена мають однакову групу крови, або близькі групи. Наприклад, "О" і "О", "А" і "А", або "АБ" і "Б", "Б" і "Б". Знаємо: жартівливість, веселість, замкнутість в собі, пристосованість до різних умовин життя є притаманністю тієї чи іншої групи крови.

Є двоє: вдача весела, яка навіть у прикру хвилину вміє всміхнутися і наснажитися вірою в прихід кращої хвилини, і вдача понура, яка навіть у радісну хвилину не вміє радіти і не має надії на прихід кращої хвилини. Їх може об'єднати хвилева закоханість (любов з першого погляду), та узгідненого подружнього життя вони не матимуть.

Молоді люди повинні вміти відрізняти закоханість від любови. Миттєва закоханість мілка - миттєво закохалися і миттєво розкохалися. Закоханість переходить у любов (кохання) тоді, коли переходить у дружбу. Дружба зміцнює любов.

Двоє людей стають друзями тоді, коли у них одна віра, одне розуміння життя, оточення, одне відчування любови до рідного народу. (Коли у закоханих немає любови до рідного народу, вони вважаються людьми байдужими: я вже говорив, що байдужі люди - дрібничкові самолюби. Їхнє життя мало одухотворене).

Закоханість буває бурхлива, сильна, але часто подібна на солом'яний вогонь. Закоханість, яка швидко гасне, означає, що вона мало проникла в душу: немає у закоханих спільного погляду на шлях життя. Там, де немає спільного погляду, появляється тінь недовір'я, яка перешкоджає задушевному обмінові думок і настроїв.

Кохання - нерозгадана сила людська, яка робить всі почуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) чутливішими, натхненнішими, дає їм палкіший жар сприймання життя. Великим коханням можуть кохатися тільки глибокі зворушливі душі. Кохана ставиться до коханого, як до себе. Її кохання випромінюється з її серця. Вона частинно забуває про своє "я, а він - про своє "я": з двох "я" твориться одне подвійне закохане "я". Їх єднає не тільки тілесна любов: їх єднає їхня рідна віра - єдині переконання і почування, єдині радощі і вболівання. З цього й жаріють квіти вірної любови.

Тілесне кохання, коли не співдіє з розумом, стає виснажливим, спустошуючим душу. Чуттєво-тілесне кохання має переходити в дружбу: а де дружба, там Співпереживання. Співпереживають ті, які самі собі болів не завдають зневажливими словами, співчутливістю збагачують душі свої.

І є думка, що жити з любов'ю в серці тяжко: не завжди за любов платиться любов'ю. Та жити з ненавистю в серці ще тяжче. Є люди, які люблять, але на любов не вміють відповідати любов'ю. Не знають, як виявити сердечну прихильність. Любов у таких людей може бути щира, вірна, але не барвиста. Закохані не всі вміють кохатися. Кохатися у квітах, у піснях, у книжках, у красі родинного життя треба вміти.

І роки не повинні мати великого значення в любові тоді, коли дві особи мають одну велику мету - мистецьку, наукову, політичну, громадську, духовну. Велика мета вимагає великої душевної і тілесної енергії. Залюблені в мету забувають про різницю років, про різницю в освіті й багатстві. Велич мети їх єднає і робить подружнє життя щасливим. Звичайні люди цього не знаючи, дивуються, що вона на багато років молодша за нього. Наприклад, студентка Марія Склодовська і проф. Кюрі.

Молоді люди, які не мають в житті великої мети, задовольняються звичайним родинним життям. Є думка, що сільській молоді корисно одружуватися без великої різниці в роках. Спосіб сільського життя підказує, щоб вони були майже одних років: так було вчора. Сьогодні селянська молодь має вищу освіту. І її життя майже не відрізняється від життя міського.

Дівчата, які довгі роки присвячують науці, не мають часу нудьгувати у мріях кохання. Вони не подібні на тих безтурботних подруг, які про науку не думали. У безсонні ночі мріяли про лицаря на білому коні. Є враження, що технологія життя робить кохання безбарвним. У країнах високої технології є намагання кохання замінити сексом. Секс без душевної краси не тривкий: кохалися без радости, розійшлися без смутку.

Жінка більше потребує друга, ніж чоловік. Склад душі жіночої такий, що їй потрібний радник, оборонець. Їй потрібна мужність (муж), щоб мати безпечнішу долю, їй часто хочеться виговоритися - все сказати вірному другові, щоб на душі полегшало. Чоловік переносить самітність легше, ніж жінка.

Усі чоловіки ждуть від жінок жіночности (ласки, співчуття, зрозуміння, співпереживання). І особливо нетерпеливо чоловік жде від тієї жінки жіночности, яку він щиро любить. Він хоче, щоб любов відповідала на любов любов'ю. Чоловік, не діждавшись від любої жінки жіночности, починає на неї дивитися як на "живу річ", з погордою, часами з безпорадною ненавистю. Інколи між людьми він неприємними словами ображає свою жену, ніби мститься, а справді робить це тому, щоб розвіяти досаду.

Інколи такий чоловік шукає потіху в колі мужчин, які топлять душу в чарці, або починає час проводити з знайомою жінкою, зовсім не красивою. Що він в ній знайшов? Знайшов співчуття, чутливу душу, ніжне слово - лік для душі. І є хитрі жінки, які, знаючи цю чоловічу слабість, не щирими, але ніжними словами ласкають їх. І є мужчини, які нездібні щиро до жени усміхнутися, а від неї ждуть ніжности, щирої усмішки.

"Перед одруженням звав принцесою. А тепер навіть не хочеш смітник з хати винести, служницею стала". Так є: не всі принцеси стають королевами. У первісні часи юнак брав дівчину силою. А тепер - усе узгоджено з правилами поведінки, ще й принцесою називає. І інколи, незважаючи на приємну життєву обрядовість, подружжя розлучається.

Причин розлучення багато, та найголовнішою з них є зрада. Ревнивість робить любов жорстокою: заторкнуті найвразливіші якості гідности, дружби, приємности. Жорстока зрада закублюється у душах потайних, або розбещених.

Українки славляться охайністю, чепурністю. Нечепурний мужчина - півбіди, нечепурна жінка - повна біда, на столі хліб, ложки і гребінець. І дивне те, що всі люди (чепурні й нечепурні) люблять охайність, чепурність. Таїна жіночої привабливости - чепурність, свіжість її льолі, охайність її тіла.

"Негарна я, задивляєшся на іншу, та ж вона старіша за мене!" "Так - але вона чепурніша". У чепурної жінки навіть старість не є дуже помітною. Тарас Шевченко, будучи вже старшою людиною, залюбився в молоду красиву дівчину і покинув її тому, що вона не була чепурною.

Жінка жіночна знає свою вартість - знає вартість своєї ніжности. Їй притаманна думка: чоловіче, ти покорив світ, а я покорю тебе, бо хочу бути покореною твоєю мужністю, щоб родити мужність. Хочу бути покореною твоєю славою, щоб родити славу. Ніжна жінка ніжністю покоряє суворих володарів. Слабою жінкою є та жінка, яка має нахил до сварок, грубих слів, погроз, нарікань, прискіпувань.

Майже в кожного діловитого мужа є мета, в ім'я якої він живе. Ідучи до мети, він падає, страждає, переживає радість. Коли жінка каже: "Чоловіче, я тебе люблю, але твою мету ненавиджу", - хай не жде від мужа співчуття, щирої любови.

"О жінко, коли б ти сказала, що мене не любиш, але мою мету любиш, була б ти любою дружиною: нас єднала б одна мета, одне Співпереживання і співчуття. Єднали б нас одні душевні хвилювання. І твоя нелюбов до мене перетворилася б у любов, і я б погарнішав, скорегував би сам себе, натхненний твоєю любов'ю до мети моєї".

Жертвеність - самовідданість, самопосвята, добровільне відречення від лихих звичок, замилувань, щоб любов міцніла: в цьому краса залюблених! Людина має спочатку в людині полюбити людину, а потім - жінку чи чоловіка. Як кохалися - мирно жити присягалися, а як одружилися, то посварилися. Чому? Родина - зразок родинного життя для дітей. Донька запам'ятовує ставлення мами до тата. Одружившись, починає з мужем своїм сваритися. Вона щиро вірить, що так треба. "Яка мама, така й я".

Інший приклад: дівчина побачила в кіно: наречена, сперечаючись з нареченим, долонею ляснула його по обличчі. Він спокійно, як лицар достойний, відповів: "Кохана, чому ти така збуджена?" І дівчина вирішила зробити так, як у кіно: розгнівавшись, ударила свого Юрка. І яка гірка несподіванка: Юрко замість того, щоб сказати: "Кохана, чому така збуджена?" - дав відчутну здачу: на удар відповів ударом. Люба заплакала, кажучи: "Юрко, ти не лицар!" І опісля сказала мамі: "Я хотіла, щоб було так, як у кіно". Мама відповіла: "Доню, мені в житті було дуже тяжко, але я ніколи руки не піднімала на мужа. І ти не бий Юрка. Кіно є кіном, а життя є життям".

Є прислів'я: вибираючи подругу життя, поцікався, як мати твоєї нареченої ставиться до мужа свого. І це відноситься й до нареченого: наречена має поцікавитися, як ставиться тато її нареченого до жени своєї.

У житті, як на довгій ниві, є тіні, є проміння. Є родини нещасливі: замилування до горілки, невихована емоційність, вуличний словник, неохайність тілесна, убогість душевна - і все ж у такій родині інколи буває виросте лілея. Є ж прислів'я: на болотистій воді чисті лілеї ростуть.

Дівчина (добра душа), бачачи пекло в родині своїй, починає тужити за раєм - мріє створити родину кращу, ось таку, як у подруги: у них у хаті крику не чути, сварок немає. Є в них клопоти, є суперечки, але вони їх полагоджують згідливо, спокійно. Коли один говорить - усі слухають. А в нас - усі говорять одночасно, а слухати немає кому.

Культура - значить обрядність. Культурна розмова там, де є вміння говорити і вміння слухати. Там, де всі говорять одночасно, немає ні культурних промовців, ні культурних слухачів, і, очевидно, між такими людьми не можуть утверджуватися згода, велика мета, успіх, розумний погляд на ту чи іншу справу?

6-в. Душевна Краса і Вірність. Та дівчина не красива, але вона така мила, така симпатична, що просто всіх чарує. Звідки це все в неї береться? З її красивої душі. Душевна краса - добра вдача. Добра вдача щира, співчутлива, лагідна, ніжно усміхнена і ніжно засмучена. Навіть горе не спотворює її лиця - лице випромінює хвилювання душі.

Є написані гори книжок, у яких то заперечується існування душі, то доводиться існування душі. У релігіях Евразії є десятки відповідей на питання: "Де є душа?" "Душа в крові", "душа в очах", "душа в серці", "душа у голові", "душа в печінці", "душа в легенях". Наприклад, біблійні жиди вірили, що "душа в крові". Могамет забороняє своїм віросповідникам їсти кров.

Справді, душа - це людина: немає душі - немає людини. Є в нас вислів, що мова - душа народу. Правильно! Яка мова - такі й люди. У тварин є мова - вони розмовляють при допомозі звуків і рухів. У них твариняча мова, неусвідомлена: вони знають значення звуків і при допомозі них спілкуються.

Людина при допомозі мови виявляє мислення, хвилювання, переживання. У мові виражена вдача народу, розвиток його "я", спосіб мислення. Північні варвари забороняли українцям в Україні мати українську мову, мова - душа народу. Вони забороняли українцям мати українську душу, вдачу, самобутність. Немає мови - немає людини.

Українці відкинули грецько-церковне розуміння душі. Є живучі народні міркування про душу. Усюди між українцями чуємо: "добра душа", "темна душа", "щаслива душа", "проклята душа", "грішна душа", "спокійна душа", "заяча душа", "чужа душа - темний ліс", "чужа віра - чужа душа", "занапащена душа".

І - "душа не приймає", "душа бажає", "душа в п'ятах", "душа на місці", "людина з душею", "людина без душі", "душу й тіло ми положим за нашу свободу". "Красива душа". Родина - об'єднання різних душ. Усі члени родини є тілом одного тіла і є душею однієї душі, і є духовним життєствердженням рідної віри. І всі вони живуть для завтрашнього дня, щоб мати приємне сьогодення. (Хто живе сьогоденням, тому не належить майбутнє).

Щаслива та родина, яка вміє всі душі єднати, знаходячи у кожній душі щось добре, щось приємне і співчутливе. Немає абсолютно бездушної душі. Кожний член родини має душу. Є душа маленька





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 157; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.87.250.158 (0.031 с.)